Постанова

від 05.09.2022 по справі 910/17496/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2022 р. Справа№ 910/17496/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивачів: 1) Буняк В.С.

2) Буняк В.С.

від відповідачів: 1) Тримбач О.С.;

2) не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 (повний текст рішення складено 11.02.2022)

у справі №910/17496/21 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй»

до Держави України, яку в спірних правовідносинах представляють Кабінет Міністрів України та Приморський районний суд м. Одеси

про стягнення 13 194 785, 43 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» (далі - ТОВ «DFT-Південь») та товариство з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» (далі - ТОВ «Скарабєй») звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з держави Україна, яку у спірних правовідносинах представляють Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) та Приморський районний суд м. Одеси, 10 315 352,73 грн на користь ТОВ «DFT-Південь» та 2 879 432,70 грн на користь ТОВ «Скарабєй» майнової шкоди, заподіяної позивачам неправомірними діями слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у кримінальному провадженні.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 13.12.2016 у кримінальному провадженні від 16.11.2015 №22015160000000297 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/5603/16-к надано дозвіл на обшук. За результатами обшуків 21.12.2016 у ТОВ «DFT-Південь» і ТОВ «Скарабєй» вилучено товар на загальну суму 13 194 785, 43 грн. 05.01.2017 слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеса Коваленко В.М. у справах №522/25805/16-к і №522/25800/16-к відмовив позивачам у поверненні тимчасового вилученого майна (цигарок). 06.06.2017 слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеса Коваленко В.М. у справі №522/5603/16-к ухвалив рішення про знищення вилученого товару, який на праві власності належав ТОВ «DFT-Південь» і ТОВ «Скарабей».

Однак, рішенням Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 17.01.2018 №67/3дп/15-18 встановлено істотну незаконність ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06.06.2017 у справі №522/5603/16-к та ухвал від 05.01.2017 у справах №522/25805/16-к і №522/25800/16-к та притягнуто суддю Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. до дисциплінарної відповідальності.

Враховуючи зазначене, позивачі просять суд стягнути з держави України, яку у спірних правовідносинах представляють Кабінет Міністрів України та Приморський районний суд міста Одеси, майнову шкоду у сумі 10 315 352, 73 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та у сумі 2 879 432, 70 грн. на користь Приморського районного суду міста Одеси.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №910/17496/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» звернулись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі №910/17496/21 та прийняти нове рішення суду, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушені процесуальні норми та невірно застосовані норми матеріального права.

Зокрема скаржники зазначили, що факт порушення слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси Коваленком В.М. положень кримінально-процесуального кодексу України прямо встановлено рішенням Вищої ради правосуддя, що дає право господарському суду констатувати протиправність рішень (дій, бездіяльності) посадової особи в межах господарського судочинства з метою стягнення відповідних збитків.

Крім того, апелянти вказують, що кількість і асортимент вилученого товару встановлені, в тому числі, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса Коваленком В.М. від 06.06.2017 про знищення товарів, тобто є преюдиційним фактом, а тому саме держава Україна мала надати докази, які б вказували, що ціна вказаного товару не відповідає даним декларацій. Натомість, господарський суд першої інстанції, не маючи жодних доказів чи контр розрахунків відповідачів, всупереч ст. 13 ГПК України про змагальність сторін у судовому процесі, перебрав на себе функції відповідачів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2022 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги до надходження матеріалів справи № 910/17496/21 до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» та призначено до розгляду на 06.09.2022.

11.07.2022 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого не погоджується з доводами викладеними в ній, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, Кабінет Міністрів України зазначив, що позивачами до матеріалів справи не надано жодних документів, які б підтверджували факт вилучення та подальшого знищення тютюнових виробів, зазначених у електронних митних деклараціях.

Кабінет Міністрів України вказує, що наявність такої події, як знищення товарів на підставі якої позивачі здійснюють стягнення збитків підлягає доказуванню у господарській справі, оскільки позивачами до матеріалів справи не надано жодних актів, які б підтверджували знищення таких партій товарів.

Також 11.07.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Приморського районного суду м. Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, натомість апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не відповідає обставинам справи.

Зокрема, Приморський районний суд м. Одеси зазначив, що ВРП в силу приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про Вищу раду правосуддя» не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, в даному випадку ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. від 06.06.2017 у справі № 522/5603/16-к. ВРП та її дисциплінарні органи маю право встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах визначеної законом процедури дисциплінарного провадження, в іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.

Представник позивачів у судовому засіданні 06.09.2022 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 06.09.2022 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача 2 у судове засідання 06.09.2022 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи відповідач 2 повідомлявся належним чином, а саме шляхом направлення процесуального документа на електронну пошту, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з електронної пошти.

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами від 14.03.2022, від 18.04.2022, від 17.05.2022), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача 2 у судовому засіданні 06.09.2022.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Вищою радою правосуддя при розгляді дисциплінарної справи, відкритої за скаргою ОСОБА_1 (директора ТОВ «DFT-Південь») на дії судді Приморського районного суду м. Одеса Коваленка В.М., встановлено наступне.

13.12.2016 слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеса Коваленком В.М. чотирма ухвалами у справі №522/5603/16-к задоволено чотири клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу УСБУ в Одеській області у кримінальному провадженні №2201516000000297 про надання дозволу на обшук магазину та складських і інших приміщень ТОВ «DFT-Південь» і ТОВ «Скарабєй», а також житлових приміщень посадових осіб вказаних юридичних осіб з метою виявлення та вилучення тютюнових виробів, інших підакцизних товарів, які незаконно ввезені на територію України, документації на вказані товари, записників, нотатків, магнітних та електронних носіїв інформації, на яких містяться відомості про обставини вчинення та знаряддя вчинення кримінального правопорушення, а також інші предмети та документи, які можуть бути використані як докази і мають значення для швидкого повного і неупередженого розслідування кримінального правопорушення. Майно, яке підлягало виявленню та вилученню, було ідентифіковано за допомогою посилання на його «незаконне ввезення на територію України».

На підставі зазначених ухвал, 21.12.2016 слідчими УСБУ в Одеській області було проведено обшуки у вказаних приміщеннях, під час яких вилучено всі тютюнові вироби, а також алкогольні напої, про що складено відповідні протоколи.

ТОВ «DFT-Південь» було оскаржено бездіяльність слідчого УСБУ в Одеській області, яка полягала у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України під час проведення обшуків на складах та в магазинах ТОВ «DFT-Південь».

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. від 05.01.2017 у справі №522/25805/16-к скаргу задоволено частково; зобов`язано слідчого УСБУ в Одеській області негайно повернути ТОВ «DFT-Південь» тимчасово вилучене майно у вигляді алкогольних напоїв; у задоволенні інших вимог скаржнику відмовлено. Ухвалу обґрунтовано тим, що алкогольні напої не належать до товарів, на вилучення яких надано дозвіл в ухвалі слідчого судді від 13.12.2016 (дозвіл на вилучення тютюнових виробів та іншого підакцизного товару, які незаконно ввезені на територію України).

Постановами УСБУ в Одеській області від 31.01.2017 вилучені тютюнові вироби визнано речовими доказами та приєднано до кримінального провадження №2201516000000297.

02.06.2017 до Приморського районного суд м. Одеси надійшло клопотання старшого слідчого ОВС СВ УСБУ в Одеській області про знищення зазначених речових доказів.

06.06.2017 ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській області про знищення речових доказів задоволено, постановлено знищити речові докази у вигляді тютюнових виробів, вилучених співробітниками УСБУ в Одеській області 21.12.2016 за адресою місцезнаходження магазинів, складських підсобних приміщень ТОВ «DFT-Південь» і ТОВ «Скарабєй», а також житлових приміщень посадових осіб вказаних юридичних осіб на підставі ухвал слідчого судді Коваленка В.М. від 13.12.2016.

ТОВ «DFT-Південь» звернулося з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про знищення речових доказів від 06.06.2017. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.08.2017 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за вказаною скаргою, оскільки відповідно до чинного кримінально-процесуального кодексу України така ухвала не може бути предметом розгляду в апеляційному порядку.

Вподальшому, здійснивши розгляд дисциплінарної справи, Вища рада правосуддя дійшла висновку про те, що прийняття суддею Коваленком В.М. ухвали від 06.06.2017 у справі №522/5603/16-к про задоволення клопотання старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ в Одеській області про знищення речових доказів відбулося з грубими порушеннями приписів статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), загальних засад кримінального провадження, передбачених статтею 7 КПК України щодо законності кримінального провадження, положень статей 100, 135, 172 КПК України стосовно належного повідомлення особи про судове засідання та підстав для знищення речових доказів.

На підставі встановлених ВРП обставин, керуючи статтями 34, 49, 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВРП вирішила притягнути суддю Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

Беручи до уваги викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» звернулись до суду із вимогами про стягнення з держави України, яку в спірних правовідносинах представляють Кабінет міністрів України та Приморський районний суд м. Одеси майнову шкоду у сумі 10 315 352, 73 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та у сумі 2 879 432, 70 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй».

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У частині першій статті 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальною нормою стаття 1166 ЦК України вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди).

За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласненню цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частини перша, друга статті 126, частина перша статті 129 Конституції України).

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених процесуальним законодавством.

Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано Законим України «Про судоустрій і статус суддів» і Законим України «Про Вищу раду правосуддя».

Чинним законодавством України надано можливість громадянинові повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді під час здійснення правосуддя.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність (статті 126, 129 Конституції України).

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосудця» Вища рада правосуддя, зокрема, забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді; утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Вказане дає підставу дійти висновку, про те, що ВРП наділена правом встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах процедури дисциплінарного провадження і такі повноваження є дискреційними.

Тобто, Вища рада правосуддя не може надавати правову оцінку судовим рішенням чи втручатися у здійснення правосудця.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010, заяви №17160/06 та №35548/06, §33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

При цьому, апеляційний суд вважає необґрунтованими твердження апелянтів, що відповідно до ст. 131 Конституції України Вища рада правосуддя є спеціальним конституційним органом в системі судової влади та має компетенцію, у тому числі, надавати оцінку рішенням суддів і притягати суддів до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка: 1) вносить подання про призначення судді на посаду; 2) ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; 3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; 4) ухвалює рішення про звільнення судді з посади; 5) надає згоду на затримання судді чи утримання його під вартою; 6) ухвалює рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; 7) вживає заходів щодо забезпечення незалежності суддів; 8) ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого; 9) здійснює інші повноваження, визначенні цією Конституцією та Законами України.

Отже, з аналізу вказаної статті Основного Закону вбачається, що ст. 131 Конституції України не наділяє Вищу раду правосуддя повноваженнями щодо надання оцінки рішення суддів.

ВРП та її дисциплінарні органи мають право встановлювати наявність чи відсутність у діях судді дисциплінарного проступку виключно в межах визначеної законом процедури дисциплінарного провадження, в іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.

ВРП в силу приписів Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Закону України «Про вищу раду правосуддя» не наділена повноваженнями оцінювати законність судового рішення, у даному випадку ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленка В.М. від 06.06.2017 у справі № 522/5603/16-к.

Рішення ВРП від 17.01.2018 не встановлює факт протиправності винесеної ухвали слідчого судді від 06.06.2017.

Нормативно мотивуючи позовні вимоги позивачі посилаються на п. 7 ст. 1176 ЦК України, відповідно до якого порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокуратури або суду, встановлюється законом.

Як зазначають позивачі, на даний час процедура щодо відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокуратури або суду юридичній особі, а саме щодо визначення розміру заподіяної шкоди нормами закону не врегульовано, тому просять застосувати у даних правовідносинах аналогію закону, а саме ст. 12 Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокуратури або суду».

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними доводами позивачів, оскільки виходячи із аналізу норм ст. 12 вищевказаного Закону право на визначення розміру відшкодування шкоди, як і в цілому застосування зазначеного Закону не розповсюджується на правовідносини, учасником яких є юридична особа.

Правом звернення до суду із позовною заявою про відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокуратури або суду» згідно ст. 1 наділені виключно громадяни.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/23364/17 та від 31.05.2022 у справі № 910/7906/21.

Таким чином, посилання позивачів на застосування Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокуратури або суду» у даних правовідносинах є необґрунтованим.

Крім того, аналогія закону не може бути застосована для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постановах від 03.03.2020 у справі № 922/506/19 та від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 є неприйнятними з огляду на те, що такі постанови прийняті Великою Палатою Верховного Суду з огляду на інші обставини справи за неподібними правовідносинами.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі № 910/17999/16.

Колегія суддів зазначає, що судовими рішеннями не встановлено факту незаконності чи протиправності винесеної ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса Коваленка В.М. від 06.06.2017. Дана ухвала не скасована і відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З вказаних підстав є необґрунтованими твердження Кабінету Міністрів України щодо відсутності в матеріалів справи актів знищення товарів.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність встановлення факту неправомірності дій судді Коваленка В.М., наявності шкоди та як наслідок причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями судді і заподіяною шкодою, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Щодо клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, оскільки колегією суддів не встановлено порушення прав позивача, суд відмовляє у задоволенні клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Також, колегія суддів погоджується із доводами суд першої інстанції, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у даній справі враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок), Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду (підпункт 1 пункту 35 Порядку).

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Таким чином, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державної казначейської служби України, а отже Кабінет Міністрів України не є належним відповідачем у справі.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «DFT-Південь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Скарабєй» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/17496/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 у справі № 910/17496/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17496/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 08.09.2022