Рішення

від 04.09.2022 по справі 906/451/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/451/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.,

секретар судового засідання: Васильєва Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Козловський В.Л. - керівник, витяг з ЄДР,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"

до Комунального підприємства "Аптека №127" Житомирської міської ради

про стягнення 15225,85 грн

Процесуальні дії по справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Аптека №127" Житомирської міської ради про стягнення за договором поставки №5/Ж від 01.02.2021 заборгованості у розмірі 15225,85 грн, з яких 13150,03 грн основного боргу, 1083,37 грн 30% річних, 992,45 грн пені.

Ухвалою суду від 05.07.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 03.08.2022.

Ухвалою суду від 03.08.2022, зокрема, відкладено розгляд справи по суті на 05.09.2022.

Представник позивача у засідання суду не з`явився, однак, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності за наявними матеріалами у справі (а.с.85-86).

Представник відповідача у засіданні суду визнав позовні вимоги в частині 13150,03 грн основного боргу та повідомив про сплату 2000,00 грн основного боргу після відкриття провадження у справі. Просив реструктуризувати основний борг у розмірі 11150,03 грн терміном на три місяці, відмовити у стягненні 30% річних, пені та судових витрат та витрат на послуги адвоката з підстав, викладених у заявах від 26.04.2022 вих. №42 та від 16.08.2022 вих. №49.

У засіданні 05.09.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст.240 ГПК України.

Ухвалою суду від 05.09.2022 виправлено описку, допущену в резолютивній частині рішення суду (вступній та резолютивній частині) від 05.09.2022, зазначивши правильний розмір судового збору "2479,92 грн" замість помилково вказаного "2399,28 грн".

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано повністю умови договору поставки №5/Ж від 01.02.2021 в частині оплати поставленого товару на загальну суму 13150,03 грн. Зазначає, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 143559,92 грн, відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 130409,89 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку взяті на себе зобов`язання повністю не виконав, позивач змушений був звернутися до суду з вимогою про стягнення з відповідача 13150,03 грн основного боргу, 1083,37 грн 30% річних, 992,45 грн пені.

Відповідач у заяві від 26.04.2022 вих. №42 визнав позовні вимоги в частині 13150,03 грн основного боргу (а.с.91). Згідно із заявою від 16.08.2022 вих. №49 відповідач повідомив про сплату 2000,00 грн основного боргу після відкриття провадження у справі. Просив реструктуризувати основний борг у розмірі 11150,03 грн терміном на три місяці, відмовити у стягненні 30% річних, пені та судових витрат, та відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України зменшити розмір неустойки, посилаючись при цьому на неможливість виконання договірних зобов`язань з оплати поставленого товару у зв`язку з дією обставин непереборної сили, а саме військовими діями, які розпочалися до настання строку оплати за отриманий товар; низькорентабельну діяльність комунального підприємства, пов`язану з виконанням соціальних гарантій держави щодо пільгового відпуску медикаментів окремим категоріям громадян, а саме: громадянам, які мають пільги відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; громадянам, які мають захворювання на психічні розлади, епілепсію, хворобу Паркінсона; громадянам, які потребують паліативної допомоги (онкологічні захворювання), у зв`язку з чим відпуск лікарських засобів проводиться за рахунок обігових коштів підприємства та тільки через певний час здійснюється відшкодування цих витрат з Державного бюджету України. Також просив суд відмовити позивачу у стягненні витрат на послуги адвоката, оскільки останні є необґрунтовано завищеними, неспівмірними зі складністю даної справи і наданим адвокатом обсягом послуг (а.с.117-119).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (далі - постачальник, позивач) та Комунальним підприємством "Аптека №127" Житомирської міської ради (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки №5/Ж (далі - договір) (а.с.14-17).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари, а покупець зобов`язується приймати і оплачувати такий товар.

Кількість, ціна і асортимент товару узгоджуються сторонами в видатковій та/або товарно-транспортній накладній, яка складається постачальником на підставі замовлення покупця (п.1.2 договору).

Загальна вартість цього договору складає суму всіх поставок, здійснених сторонами в межах договору (п.1.3 договору).

Поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов`язковим (п.2.3 договору).

Пунктом 7.1 визначено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021. Сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо будь-яка зі сторін за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

Припинення дії договору не звільняє покупця від обов`язку розрахуватись за отриманий товар, а постачальника - поставити оплачений товар (п.7.3 договору).

У матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про припинення дії вказаного договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 143559,92 грн, зокрема, і на суму 14283,60 грн на підставі наступних видаткових накладних:

- від 18.01.2022 №ДУ44647 на суму 1325,00 грн, №ДУ44450 на суму 1740,20 грн, №ДУ44449 від на суму 288,84 грн, №ДУ44448 на суму 2767,98 грн;

- від 03.02.2022 №ДУ99627 на суму 500,00 грн, №ДУ98370 на суму 972,63 грн, №ДУ98369 на суму 2270,10 грн, №ДУ98368 на суму 440,04 грн, №ДУ98367 на суму 633,44 грн;

- від 22.02.2022 №ДУ156116 на суму 2726,70 грн, №ДУ156115 на суму 618,67 грн.

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 130409,89 грн, заборгувавши станом на дату звернення позивача до суду 13150,03 грн.

Крім того позивач також просить стягнути з відповідача 1083,37 грн 30% річних та 992,45 грн пені.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав повністю взяті на себе договірні зобов`язання, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки №5/Ж від 01.02.2021.

Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечує відповідач, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 143559,92 грн, відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 130409,89 грн.

Факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 14283,60 грн за вказаним договором підтверджується, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками, видатковими накладними:

- від 18.01.2022 №ДУ44647 на суму 1325,00 грн, №ДУ44450 на суму 1740,20 грн, №ДУ44449 від на суму 288,84 грн, №ДУ44448 на суму 2767,98 грн;

- від 03.02.2022 №ДУ99627 на суму 500,00 грн, №ДУ98370 на суму 972,63 грн, №ДУ98369 на суму 2270,10 грн, №ДУ98368 на суму 440,04 грн, №ДУ98367 на суму 633,44 грн;

- від 22.02.2022 №ДУ156116 на суму 2726,70 грн, №ДУ156115 на суму 618,67 грн.

Отже, відповідач частково розрахувався за поставлений товар на підставі вказаних вище накладних на загальну суму 1133,57 грн, заборгувавши станом на дату звернення з позовом до суду 13150,03 грн основного боргу.

Тобто, факт поставки позивачем відповідачу товару та обов`язок останнього провести розрахунки на суму 13150,03 грн основного боргу, підтверджено належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За пунктом 4.2 договору поставки розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України (гривні), в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок постачальника.

Згідно з п.4.3 договору поставки покупець сплачує 100 (сто) % вартості кожної партії товару протягом 45 календарних днів з дати отримання товару. Отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною), підписаною сторонами. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

За наведеного, з урахуванням п.4.3 договору поставки, строк виконання відповідачем зобов`язання оплатити товар є таким, що настав за видатковими накладними:

- від 18.01.2022 №ДУ44647 на суму 1325,00 грн, №ДУ44450 на суму 1740,20 грн, №ДУ44449 від на суму 288,84 грн, №ДУ44448 на суму 2767,98 грн - 04.03.2022;

- від 03.02.2022 №ДУ99627 на суму 500,00 грн, №ДУ98370 на суму 972,63 грн, №ДУ98369 на суму 2270,10 грн, №ДУ98368 на суму 440,04 грн, №ДУ98367 на суму 633,44 грн - 21.03.2022;

- від 22.02.2022 №ДУ156116 на суму 2726,70 грн, №ДУ156115 на суму 618,67 грн - 08.04.2022.

Позивач довів суду факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №5/ж від 01.02.2021, а саме нездійснення останнім оплати за поставлений товар, а наявність боргу в сумі 13150,03 грн підтверджується наявними у справі доказами.

Як встановлено судом, після відкриття провадження у справі №906/451/22 відповідач сплатив позивачу 2000,00 грн основного боргу, що підтверджується платіжним дорученням №6165 від 16.08.2022 (а.с.122).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведені обставини, які підтверджуються матеріалами справи і які свідчать про відсутність предмета спору в частині стягнення основного боргу у розмірі 2000,00 грн станом на день розгляду справи, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 2000,00 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст.ст.80, 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, з урахуванням часткової сплати відповідачем основного боргу у розмірі 2000,00 грн після відкриття провадження у справі, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" до Комунального підприємства "Аптека №127" Житомирської міської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 11150,03 грн (13150,03 - 2000,00) основного боргу.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача 992,45 грн пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.5.2 договору за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення товару.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п.5.9 договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Позивач при здійсненні розрахунку пені за період з 21.03.2022 по 27.06.2022 за видатковими накладними від 03.02.2022 №ДУ99627 на суму 500,00 грн, №ДУ98370 від 972,63 грн, №ДУ98369 на суму 2270,10 грн, №ДУ98368 на суму 440,04 грн, №ДУ98367 на суму 633,44 грн не врахував, що останній день строку виконання зобов`язання за вказаними накладними 20.03.2022 припадає на вихідний день (неділю), тому, враховуючи приписи ч.5 ст.254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, тобто 21.03.2022, а з огляду на приписи ст.253 ЦК України, нарахування пені слід здійснювати з 22.03.2022. Отже, згідно перерахунку суду за період з 22.03.2022 до 27.06.2022 сума пені складає 357,58 грн; за періоди з 09.04.2022 по 27.06.2022 та з 05.03.2022 по 27.06.2022 розрахунок пені здійснений позивачем вірно.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обґрунтовано заявлений розмір пені становить 989,80 грн, в частині стягнення 2,65 грн пені слід відмовити.

Згідно з ч.1,2 ст.217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч.2 ст.216 ГК України).

За своєю правовою природою пеня (ч.3 ст.549 ЦК України) є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним грошового зобов`язання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

На підставі ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

Таким чином, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (а.с.4-7), з огляду на заявлене представником відповідача клопотання про зменшення розміру неустойки, враховуючи час прострочення, визнання відповідачем боргу та його часткову сплату, надаючи оцінку наданим доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку зменшити розмір пені до 98,98 грн, скориставшись правом, наданим нормами ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, та стягнути з відповідача на користь позивача 98,98 грн пені.

Перевіривши розрахунок 30% річних (а.с.2-3), суд зазначає таке.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.5.5 договору за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику 30% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України.

Позивач при здійсненні розрахунку 30% річних за період з 21.03.2022 по 27.06.2022 за видатковими накладними від 03.02.2022 №ДУ99627 на суму 500,00 грн, №ДУ98370 від 972,63 грн, №ДУ98369 на суму 2270,10 грн, №ДУ98368 на суму 440,04 грн, №ДУ98367 на суму 633,44 грн не врахував, що останній день строку виконання зобов`язання за вказаними накладними 20.03.2022 припадає на вихідний день, тому враховуючи приписи ч.5 ст.254 ЦК України, днем закінчення строку є перший робочий за ним день, тобто 21.03.2022, а з огляду на приписи ст. 253 ЦК України нарахування пені слід здійснювати з 22.03.2022.

Враховуючи викладене, здійснивши власний перерахунок 30% річних, суд дійшов висновку задовольнити 30% річних у сумі 1079,40 грн, в частині стягнення 3,97 грн 30% річних відмовити.

Розрахунки здійснено за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".

Стосовно заявленого представником відповідача клопотання про реструктуризацію основного боргу у розмірі 11150,03 грн терміном на три місяці, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з ч.1,2 ст.331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

За приписами ч.5 ст.331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно з п.7.1.1, 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року, відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо; розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до п.7.2 вказаної постанови, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК (у відповідній редакції), ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства і судової практики суд вбачає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно боржника у виконавчому провадженні забезпечить виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю порушить господарську діяльність боржника. Враховуючи особливості господарської діяльності відповідача, наявність воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, Закон України "Про затвердження Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, суд вважає, що наявність заборгованості відповідача зумовлена обставинами, які в сукупності є особливими, тому з метою дотримання справедливого балансу iнтepeciв сторін у cпopi враховує позицію відповідача та вважає за доцільне, з урахуванням часу з моменту подачі заяви від 26.04.2022 № 42, розстрочити виконання рішення суду на два місяці (перший платіж - 5575,01 грн, другий платіж - 5575,02 грн) шляхом стягнення не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, з урахуванням положення ч.5 ст.331 ГПК України.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч.1 ст.124 ГПК України).

У позовній заяві позивач зазначив, що розмір судових витрат становить 2481,00 грн судового збору та 4500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с.7).

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.4 ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Визначальними для цілей розподілу судових витрат є: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

У ч.3 ст.126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (абз.1 ч.8 ст.129 ГПК України).

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Як вбачається з матеріалів справи, правова допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" у даній справі надавалась адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною, повноваження та обсяг прав якої підтверджуються ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1140782 від 27.06.2022 (а.с.47).

Згідно з п.1.1 договору про надання правової допомоги б/н від 24.06.2022, укладеного між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", адвокат зобов`язується надавати клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надати клієнту правову допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором (а.с.42-43).

На підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг (п.2.4 договору).

Оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили (п.4.1 договору). Оплата підлягає перерахуванню клієнтом на поточний рахунок адвоката (п.4.2 договору).

Відповідно до п.7.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання.

Додатковою угодою №1 від 24.06.2022 до вказаного договору визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з КП "Аптека №127" Житомирської міської ради на користь ТОВ "Долфі-Україна" заборгованості за договором поставки №5/Ж від 01.02.2021 (п. 1 додаткової угоди) (а.с.44).

Пунктом 3 додаткової угоди погоджено витрати на професійну правничу допомогу:

- збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи - витрачений час: 1 година, вартість: 1500,00 грн;

- підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів - витрачений час: 1 година, вартість: 1500,00 грн;

- участь у судовому засіданні - витрачений час: 1 година, вартість: 1500,00 грн.

Факт отримання відповідачем адвокатських послуг підтверджується актом прийому-передачі послуг від 27.06.2022 за договором про надання правової допомоги б/н від 24.06.2022 та додатковою угодою №1 від 24.06.2022(а.с.45).

Згідно з вказаним актом адвокатом в межах даної судової справи були надані наступні послуги клієнту:

- аналіз матеріалів справи (вивчення та аналіз положень договору поставки №5/Ж від 01.02.2021; вивчення первинних документів - кількість витрачених годин: 1, вартість: 1500,00 грн.;

- підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Житомирської області про стягнення заборгованості - кількість витрачених годин: 2, вартість: 3000,00 грн.

Представник відповідача у заявах від 26.04.2022 вих. №42 (а.с.91) та від 16.08.2022 вих.№49 (а.с.117-119) просить відмовити у стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу, посилаючись при цьому на те, що вони є необґрунтовано завищеними та неспівмірними зі складністю даної справи і наданим адвокатом обсягом послуг.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг. За своєю правовою природою такий договір є договором про надання послуг, який може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12, від 12.08.2020 у справі №916/2598/19, від 27.08.2020 у справі №873/2/20, від 07.09.2020 у справі №910/4201/19 та від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (наведений правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 11.11.2021 у справі №910/7520/20).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого, відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", можуть бути використані судом в якості джерела права, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited проти України" від 23.01.2014, у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009).

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (схожа правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додатковій постанові від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій постанові від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та у постановах від 13.02.2020 у справі №910/2170/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

У даному випадку при визначенні суми відшкодування суд враховує, що справа №906/451/22 є малозначною, для розгляду якої призначено спрощене позовне провадження (з повідомленням сторін), є нескладною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великого об`єму доказів, законодавства, судової практики, значних затрат часу та зусиль, розрахунки заявлених до стягнення сум не є складними і не потребують значного часу.

Відтак заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не в повній мірі відповідають критеріям співмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

На переконання суду, при розподілі витрат на професійну правничу допомогу слід виходити в цьому випадку із розумної та обґрунтованої її суми 1500,00 грн, тому суд приходить до висновку покласти витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн на відповідача.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру правомірно заявлених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" до Комунального підприємства "Аптека №127" Житомирської міської ради в частині стягнення основного боргу у розмірі 2000,00 грн на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

3. Зменшити розмір пені до 98,98 грн.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Аптека №127" Житомирської міської ради (майдан Соборний, 4, м.Житомир, 10014, код ЄДРПОУ 20424802) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (вул.Березинська, 24-А, м.Дніпро, 49130, код ЄДРПОУ 37068787) 11150,03 грн основного боргу, 1079,40 грн 30% річних, 98,98 грн пені, 2479,92 грн судового збору та 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Розстрочити виконання даного рішення в частині стягнення основного боргу у розмірі 11150,03 грн на два місяці (перший платіж - 5575,01 грн, другий платіж - 5575,02 грн) шляхом стягнення не пізніше останнього робочого дня кожного місяця, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 12.09.22

Суддя Прядко О.В.

Друк:

1 - позивачу (рек.) та на ел.пошту: office@dolphi.com.ua;

2 - відповідачу (рек.) та на ел.пошту: apteka127kp@gmail.com.