Рішення

від 05.09.2022 по справі 334/3279/20

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 06.09.2022

Справа № 334/3279/20

Провадження № 2/334/184/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.,

за участю секретаря Панасюри Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. В позові, який було 09.02.2021 року уточнено, позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належить квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 329, видане 05.02.2020 року, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.

Вищезазначена квартира була придбана позивачем згідно протоколу проведення електронних торгів № 460898 від 17.01.2020 року ДП «СЕТАМ».

Право власності на квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.02.2020 року.

Крім того позивач зазначив, що державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 01.09.2019 року була винесена Постанова про опис та арешт квартири за адресою: АДРЕСА_1 Колишній власник майна - ОСОБА_4 , який укладав договір іпотеки за № 11352979003/3 від 29.05.2008р. з АК1Б «УкрСиббанк.

Відповідно до довідки з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької м/р за №01-17/02/5892 від 15.10.2019 р., яка надана на запит державного виконавця, станом на день видачі довідки - 15.10.2019 р, відповідачка та її неповнолітній син ОСОБА_5 не були зареєстровані в дані квартирі.

12.11.2019 р. державним виконавцем винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності.

02.12.2019 р. ОСОБА_4 було направлено повідомлення про оцінку майна. На момент передачі майна на реалізацію, жодна дія або постанова державного виконавця боржником оскаржені не були.

13.12.2019 року на ДП «Сетам» було передано заявку на реалізацію даної квартири. До заявки були додані довідка Департаменту реєстраційних послуг Запорізької м/р за № 01-17/02/5892 від 15.10.2019 р., відповідно якої в даній квартирі були зареєстровані лише 2 повнолітні особи: 1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно довідки з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької м/р № 04-18/4-1200 від 04.11.2019 року в вищезазначеній квартирі 04.11.2019р. зареєстровано неповнолітнього сина відповідачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Тобто, неповнолітня дитини зареєстрована батьками в іпотечній квартирі вже після проведення всіх необхідних дій державним виконавцем. Дана інформація підтверджується відповідями на запит суду з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької м/р №01-71/8701 та№ 01-71/8700 від 02.07.2020р.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта чоловікові відповідачки - ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , громадянина України, паспорт серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 10.08.1995, видавник: Ленінський РВ УМВС України в Запорізькій області належить:

1/6 частина житлового будинку загальною площею: 69.8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 2219, виданий 07.11.2017, видавник: Запорізька районна державна нотаріальна контора);

2/3 частини земельної ділянки за кадастровим № 2322187200:03:004:0005 загальною площею 1.2523 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована: Запорізька обл., Запорізький р., с/рада. Миколай-Пільська (свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 2221, виданий 07.11.2017, видавник: Запорізька районна державна нотаріальна контора);

земельна ділянка за кадастровим № 2322187200:03:004:0153 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1.2526 га (державний акт на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ЗП №124980, виданий 12.12.2006, видавник: Запорізький районний відділ земельних ресурсів);

1/4 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , (згідно рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13.01.2005р. по справі № 2-253/2005р.).

В травні 2020 р. позивачем було знято з реєстрації місця проживання колишнього власника квартири - ОСОБА_4 . Але, на момент подання позовної заяви до суду в належній йому квартирі за адресом: АДРЕСА_1 залишилися ще двоє зареєстрованих громадян з числа сім`ї колишнього власника: дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;та неповнолітній син колишнього власника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 - єдиний законний власник даного житла 29.05.2020р. вже зареєстровано наступних осіб (з числа його родини): неповнолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (яка є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_9 ).

Позивач продовжує укладати договори про надання житлово-комунальних послуг, копії вже укладених договорів додаються. Але, відповідачка з сином самостійно зніматися з реєстраційного обліку наміру не мають, житлово-комунальні послуги систематично не сплачують. Станом на 22.06.2020р. заборгованість колишнього власника лише перед Концерном «Міські теплові мережі» складала 43 452,94 грн.

Позивач вважає, що ОСОБА_2 (дружина попереднього власника квартири) та ОСОБА_3 (неповнолітній син колишнього власника квартири) втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що не є членами сім`ї позивача (власника квартири).

Факт реєстрації відповідачів, що не є членами його сім`ї, порушує його право на вільне розпорядження і користування майном.

Припинення права користування житлом у колишнього власника, тягне за собою втрату його членами сім`ї права користуватися житлом. Право користуватися житлом для членів сім`ї власника може виникати та існувати лише за умови, якщо особа, членами сім`ї якої вони є, сама володіє правом власності на житло. Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту його порушених прав.

Позивач просить визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 .

01.09.2020 року було відкрито провадження в прядку спрощеного позовного провадження.

22.10.2021 року відповідачка надала відзив, в якому зазначила, що підставою для подання позову є набуття Позивачем в результаті проведення електронних торгів права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 68,1 м2, житловою площею: 39,5 м2. Позивачем пред`явлено вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, задоволення яких за своєю суттю мають наслідком позбавлення відповідачів і на житло та, відповідно, їх виселення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року справі № 753/11246/17 (провадження № 61-11292св20)».

Натомість, реалізована на публічних торгах квартира є єдиним житлом відповідачів. Посилання Позивача на те, що ОСОБА_4 належить на праві власності 1/6 частка житлового будинку АДРЕСА_2 , а тому на думку позивача відповідачі забезпечені іншим житлом, не заслуговують на увагу, зважаючи на таке.

Так, вказана частка у житловому будинку перейшла ОСОБА_4 у власність в порядку спадкування, а тому є особистою власністю ОСОБА_4 , а отже ОСОБА_2 не має майнових прав на вказану частку у житловому будинку.

При цьому, відповідачі зареєстровані у квартирі, а не у вказаному житловому будинку, натомість реєстрація місця проживання відповідачів у житловому будинку можлива виключно за спільною згодою всіх співвласників цього будинку, а отже волевиявлення ОСОБА_4 буде недостатньо для такої реєстрації місця проживання, що вказує на відсутність у відповідачів можливості віднайдення житла у разі винесення рішення про їх виселення із квартири. Тому, при виселенні із квартири відповідачам одночасно повинно бути надано інше постійне жиле приміщення, яке зазначається в рішенні суду, про що свідчить наступне.

Як зазначено у п. З даного Договору купівлі-продажу, спірна квартира була придбана за 300 700,00 грн. При цьому, сума коштів, за яку була придбана квартира, складалась іздвох частин: перша та більша частина коштів у розмірі 179 450,00 грн. - особисті кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , друга таменша частина коштів у розмірі121 250,00 грн. - кредитні кошти.

Дані обставини підтверджуються положеннями преамбули договору іпотеки №11352979000/3 від 29.05.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О., де зазначено, що сума кредиту складала 25 000,00 доларів США, що еквівалентно 121 250,00 гривень.

Зважаючи на це, при вирішенні питання про виселення відповідачів на підставі статті 109 Житлового кодексу не може бути застосоване виключення, передбачене для випадків придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 (провадження № 61-16820сво19) виклав наступний правовий висновок: «У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира, загальною вартістю 332 585 грн, була придбана частково за особисті кошти відповідачів (103 085 грн) і частково за кошти отриманого кредиту (229 500 грн). Сторони цей факт не оспорювали. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

За таких обставин відповідачі просять відмовити у позові.

12.01.2022 року представник відповідача ОСОБА_2 подала заяву про зупинення розгляду справи та

12.01.2022 надійшло клопотання представника відповідача адвоката Шахматова Ю.Ю, про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації до розгляду іншої справи, яка розглядається Ленінським районним судом м. Запоріжжя, а саме за позовом ОСОБА_2 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Приватний нотаріус Чепкова О.В. про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності на квартиру.

Також 12.01.2022 через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_4 про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 14.02.2022 року у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Шахматова Ю.Ю, про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації було відмовлено Також було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмету спору на стороні відповідача.

В судове засідання позивач та його представники не з`явилися, позивач надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представники в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Суд дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданим 05.02.2020 року, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В. зареєстровано в реєстрі за № 329. Квартира придбана ОСОБА_1 за 415 434 грн., на прилюдних торгах та раніше належала ОСОБА_4 .

Відповідно відповіді Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради на запит суду № 01-71/8700 від 02.07.2020 та № 01-71/8701 від 02.07.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.11.2019 року.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2021 року узадоволенні позову ОСОБА_4 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Укрсиббанк» про визнання недійсними електронних торгів з продажу квартири, оформлених протоколом проведення електронних торгів, визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів та про скасування державної реєстрації права власності на квартиру відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 27.07.2021 року апеляційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2021 рокузалишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08.12.2021 року касаційна скарга ОСОБА_4 залишена без задоволення. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 27.07.2021 року залишені без змін.

Отже, на даний час проведені електронні торги з реалізації квартири, не є такими, що визнані недійсними, та свідоцтво про право власності не є скасованим.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування№17-02/01-27/1271 від 09.11.2021 року орган опіки та піклування дійшов висновку про недоцільність визнання малолітнього ОСОБА_10 таким, що втратив право користування житловим приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

ОСОБА_1 є новим власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який набув право власності на вказане житло за результатами торгів з примусової реалізації майна.

При цьому, вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є фактично позбавленням її права на житло, тобто виселення її без надання іншого жилого приміщення.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 753/11246/17, від 21 січня 2022 року у справі № 361/2881/19.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2947цс15, яка в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18).

Визначення того, за які кошти придбано іпотечне майно, із якого здійснюється виселення, тобто за рахунок кредитних коштів, чи особистих коштів (повністю чи частково), має вирішальне значення для правильного вирішення цієї справи та правильного застосування положень статті 109 ЖК Української РСР.

Відповідно до Договору іпотеки №11352979000/3 від 29.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О., зазначено, що сума кредиту складає 25 000,00 доларів США, що еквівалентно 121 250,00 гривень. Також в Договорі іпотеки №11352979000/3 від 29.05.2008р. зазначено, що ринкова вартість предмету іпотеки становить 311 918,0грн. та предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі Договору купівлі-продажу від 29.05.2008 року.

Представник відповідачки посилався у відзиві, що спірна квартира була придбана за 300 700,00 грн. При цьому, сума коштів, за яку була придбана квартира, складалась іздвох частин: перша та більша частина коштів у розмірі 179 450,00 грн. - особисті кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , друга частина коштів у розмірі121 250,00 грн. - кредитні кошти. Однак самого договору купівлі-продажу квартири суду не було надано, клопотання про витребування доказів сторонами не заявлялося.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач ОСОБА_1 , як ініціатор позову зобов`язаний був обґрунтувати свій позов належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд вважає спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.

Посилання позивача, що відповідачі мають інше житло, а тому підлягають виселенню з іпотечної квартири без надання такого приміщення, є безпідставними, оскільки саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із

іпотечного майна, зазначивши інше постійне жиле приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане відповідачам, а не факт наявність у них іншого житла чи житла їхніх родичів.

Відповідачі як члени сім`ї колишнього власника проживають у спірній квартирі, іншого житла не мають, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо наявності саме у відповідачів нерухомого майна, яке було б придатне для їхнього проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї власника жилого приміщення мають право користуватись займаним приміщенням нарівні з власником.

У частині першій статті8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Отже, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.

Крім того, спірне житлове приміщення придбане на прилюдних торгах, при підготовці до яких мали бути зазначені обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні, тобто покупцю повинні бути відомі ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості.

Новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов`язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов`язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевказане, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, сукупність наданих доказів у їх взаємозв`язку, достатності, належності та допустимості, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Баруліна Т. Є.