Рішення

від 11.09.2022 по справі 466/12607/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/12607/21

Провадження № 2/466/927/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 вересня2022 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Федорової О.Ф.

секретар судового засідання Романчук М.С., Кулабухова М.М.

склад учасників справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача адвокат Рождественська Л.П.

перекладач жестової мови Табака Ю.З.

представники відповідача

(Будинку дитячої та юнацької

творчості ШР м.Львова) директор Наконечна Кравець Н.С.

заступник директора Шаповлова Н.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні залисудових засіданьШевченківського районногосуду м.Львова цивільнусправу за позовноюзаявою ОСОБА_1 доБудинку дитячоїта юнацькоїтворчості Шевченківськогорайону м.Львова,Відділу освітиШевченківського таЗалізничного районівм.Львова Управлінняосвіти Департаментугуманітарної політикиЛьвівської міськоїради проскасування наказупро відстороненнявід роботи,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,відшкодування моральноїшкоди,-

встановив:

28.12.2021 року представник адвокат Тимчій Остап Мирославович звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із позовною заявою Будинку дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова, що знаходиться за адресою: 79035, м. Львів, вул. Б. Грінченка, 4а, Відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, що знаходиться за адресою: 79002, м. Львів, вул. Виговського, 34 скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до ст. 8 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже, обмеження конституційного права людини на працю, встановлене ст. 43 Конституції України, оскільки іншого в цій статті не зазначено, можливе виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану. Постанова Кабінету міністрів України є підзаконним актом. Ця постанова повинна відповідати закону (акту вищої сили) та Конституції України (закону найвищої юридичної сили). Оскільки в Україні не введено воєнного чи надзвичайного стану, відтак, пункт 41-6 Постанови Кабінету міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, який покладає на керівника (роботодавця) обов`язок забезпечити відсторонення особи, яка не є щепленою від COVID-19, суперечить статтям 8, 19, 43, 64 Конституції України.

Окрім того, в позовній заяві зазначає,що відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з є незаконним.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством. Тобто вимога відповідача до позивача, щодо надання конфіденційної інформації стосовно наявності у неї щеплення була протиправною.

Протиправний наказ про відсторонення від роботи позивача призвів до неправомірного та незаконного обмеження права на працю, та позбавив її єдиного джерела доходу, а її малолітніх дітей засобів до існування.

Представник позивача адвокат Рождественська Л.П. та позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просили позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача Будинку дитячої та юнацької творчості ШР м.Львова директор Наконечна Кравець Н.С. та заступник директора Шаповлова Н.М. зазначили, що діяли відповідно до вимог постанови щодо обовязкової вакцинації, при прийнятті рішення поклались на розсуд суду.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідача Будинку дитячої та юнацької творчості ШР м.Львова, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та доведені частково.

Згідно з положеннямист. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з вимогамист. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст. 77-79 ЦПК України.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що позивач, ОСОБА_1 , з 07.09.2017 року працює на посаді керівника гуртка Будинок дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова, що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . При цьому виплата заробітної плати за виконану роботу здійснюється Відділом освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, що підтверджується довідкою про дохід від 14.12.2021 р.

Відповідачем Будинок дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова було видано наказ № 71-к від 22.11.2021р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Згідно тексту цього наказу, його видано на виконання норм ст. 12 Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, на підставі вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та з урахуванням норм наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». У наказі про відсторонення від роботи зазначено, що ОСОБА_1 відсторонена від роботи з 22.11.2021 р. у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи за результатами контролю, - без збереження заробітної плати.

22.11.2021 р. директором Будинку дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова у позивача була витребувана пояснювальна записка стосовно наявності у неї щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач у пояснювальній записці значила наступне: « Повідомляю, що користуючись правом, яке належить мені як ОСОБА_2 і зафіксоване в Конституції України ( ст.ст. 3, 28), Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» ст.43, Закону України « Про захист населення від інфекційних хвороб», Цивільному кодексі України ст. 281 (3), утримуюсь від щеплення від коронаврусної інфекції SARS-CoV-2. Право на відмову від ризикованого медичного втручання закріплено законодавством України і передбачає жодних санкцій для особи, яка цим правом користується. Нагадую також, що згідно ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», забороняється передавати медичні дані людини без її згоди до місця її праці або навчання. І ще, що є особою з інвалідністю по слуху третьої групи з дитинства.»

Відповідно дост. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП Українипроголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Положеннямист. 3 КЗпП Українивизначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Зі змісту оскаржуваного позивачем наказу про відсторонення її від роботи вбачається, що роботодавець при його виданні керувався положеннямист. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236,наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Приписамист. 46 КЗпП Українивстановлено вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи, відповідно до яких відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

За змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Правовий висновок про те, щост. 46 КЗпП Українивстановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18).

Згідност. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III, як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Але, працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У пункті 41-6постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236(в редакції, визначеній постановою від 20 жовтня 2021 року №1096, яка діяла на час видання наказу «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення:

1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. №2153(далі-перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно з ч.2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Відповідно до ч.6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, а ніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Судом встановлено, що при відстороненні позивача ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 не було дотримано вимог ч. 6ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи, саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

При виданні оскаржуваного позивачем наказу про його відсторонення відповідачем також не було взято до уваги також правовий висновок Конституційного Суду України, який викладений урішенні Великої палати Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020у справі №1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьоїстатті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення»Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»»про те, що згідно зістаттею 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 Конституції України, а також правовий висновок про те, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6, 8.19,64 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності встановлених законодавством підстав для відсторонення. А також не дотримано вимог встановлених ст.7, ч. 2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача. Саме з цих міркувань, зазначене право захищається ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому втручання в нього з боку держави, повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу). Таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.

В даному випадку суд констатує, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не врегульовані нормативно-правовим актом у виді закону. Крім того, суд вважає, що таке втручання в трудові права позивача є надмірним, не пропорційним, оскільки позбавили останню засобів для існування.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Положенняст. 235 КЗпП Українивстановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

У випадках стягнення на користь працівників середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи.

Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП України, роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) (постанова Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №712/3841/17).

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 25.07.2018 р. у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 р. у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4ст. 263 ЦПК Українимає враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».

За ч. 1ст. 94 КЗпП, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як було встановлено судом, позивач, починаючи з 22 листопада 2021 року, була позбавлена можливості працювати та, відповідно, отримувати заробітну плату з підстав її незаконного відсторонення від роботи.

Позивача ОСОБА_1 допущено до роботи з 01.03.2022 року, тому відповідач зобов`язаний виплатити позивачу заробітну плату за період роботи з 22 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року, тобто за період фактичного відсторонення.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то згідноп.4 ч.1ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема уприниженнічесті та гідності фізичної особи, а також діловоїрепутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п.п.2 п.5Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 рокувідповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Порушено відповідачами права позивача, томуйого вимоги щодо стягнення з відповідачів компенсації за завдану позивачу моральну шкоду підлягають частковому задоволенню, оскільки вони є похідними від основних вимог позивача, однак позивачем не доведено достатніх підстав для задоволення позовних вимог в цій частині в заявленому розмірі.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» якщо буде встановлено, що на порушенняст.46 КЗпПроботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Розрахунок такої здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Згідно п. 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, оскільки судом встановлено, що в порушенняст. 46 КЗпП Українивідповідачем із власної ініціативи без законних підстав відсторонено позивача ОСОБА_1 від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, з відповідача слід стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року.

Згідно з вимогамист. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справимають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвстановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись:

ст. ст.12,13,76,81,82,83,89,95,141,259,263,264,265,268,354 ЦПКУкраїни, -

ухвалив:

Вимоги позовної заяви ОСОБА_1 до Будинку дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова, Відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково

Скасувати Наказ Будинку дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова № 71 к від 22.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та допустити ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків на посаді керівника групи гуртка.

Стягнути з Відділу освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день фактичного допущення до роботи у сумі 5263,45 грн.

Допустити негайне виконання в частині стягнення середнього заробітку в межах виплати заробітної плати за один місяць.

Стягнути Будинку дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

На рішеннясуду можебути поданаапеляційна скарга.Апеляційна скаргаподається безпосередньодо Львівськогоапеляційного суду. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд м. Львова.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://sh.lv.court.gov.ua/sud1328/.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Повний текст рішення складено 12 вересня 2022 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Будинок дитячої та юнацької творчості Шевченківського району м. Львова ЄДРПОУ 23888755, адреса 79035 м. Львів вул. Б. Грінченка, 4 «а».

Відповідач: Відділ освіти Шевченківського та Залізничного районів м. Львова Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради ЄДРПОУ 41321682, адреса: 79022 м. Львів вул. Виговського, 34.

Суддя О. Ф. Федорова