Рішення

від 22.06.2022 по справі 405/8768/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/8768/21

2/405/1381/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

при секретарі: Дятел О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовомузасіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача КЗ «Кіровоградський ОІППО імені В. Сухомлинського» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову вказала, що з вересня 2018 року вона працює на посаді методиста науково-методичної лабораторії КЗ «Кіровоградський ОІППО імені В. Сухомлинського». 08.11.2021 року наказом відповідача № 308-к її було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, у зв`язку з тим, що в неї відсутнє щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19. Вважає, даний наказ незаконним, оскільки ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав відсторонення від роботи, а позивач жодних дій, визначених цією статтею не здійснювала. Зазначила, що щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, крім того, дані вакцини ще не пройшли клінічних випробувань. За таких обставин просить визнати незаконним наказ відповідача № 308-к від 08.11.2021 року про відсторонення позивача від роботи та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 24.01.2022 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

25.04.2022 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що вакцинування проти COVID-19 є критично важливим заходом для стримування поширення цієї хвороби. Так, позивача було ознайомлено з вимогами законодавства щодо запобігання поширенню на території України вказаної хвороби та проведено роз`яснювальну роботу щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Вважає, що вакцинація проти COVID-19 є обов`язковою, а тому позивача було правомірно відсторонено від роботи у зв`язку з її відмовою від вкацинації та ненаданням сертифікату/довідки щодо особистої вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову.

29.04.2022 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що оскаржувним наказом порушено конституційне право позивача на працю та отримувати відповідну заорбітну плату лише на підставі наявності в неї переконань щодо приниципу доборвільності щеплень. Відповідач не пояснив яким чином стан здоров`я та праця позивача може впливати на безпеку інших працівників. Позивач не ухилялася від проходження обов`язкового профілатичного щеплення, оскільки щеплення від COVID-19 до обов`язкових не відноситься, порядок встановлення його обов`язковості дотриманий не був. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити та пояснили, що позивач не вакцинована за станом здоров`я. Внаслідок дії оспорюваного наказу ОСОБА_1 не працювала 4 місяці, а на даний час його дія призупинена у зв`язку з воєнним станом.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивач документів про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала. При цьому, оспорюваний наказ не скасований, а призупинений у зв`язку з воєнним станом.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 з 03.09.2018 року працює в КЗ «Кіровоградський ОІППО імені Василя Сухомлинського», який є закладом післядипломної освіти, на посаді методиста науково-методичної лабораторії іноземних мов та міжнародних освітніх обмінів (а.с. 19-22).

Наказом КЗ «Кіровоградський ОІППО імені Василя Сухомлинського» від 28.10.2021 року № 132 «Про роз`яснювальну роботу щодо вакцинації від хвороби COVID-19» завідувачу канцелярії наказано довести до відома усіх працівників інституту під особистий підпис зміст наступних нормативних актів: 1) наказ МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»; стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096; Перелік медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджений наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595. Також наказано усім працівником забезпечити своєчасність та достовірність надання інформації щодо особистої вакцинації за оформленими належним чином документами (сертифікатами, довідками, тощо), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я (а.с. 73-74).

Позивач ОСОБА_1 28.10.2021 року була ознайомлена з даними нормативними актами, що підтверджується її особистим підписом (а.с. 75-77).

Наказом відповідача від 01.11.2021 року № 136 ОСОБА_1 наказано надати інформацію щодо особистої вакцинації за оформленими належним чином документами (сертифікатами, довідками, тощо), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, у строк до 05.11.2021 року, з яким позивач була ознайомлена (а.с. 16-17).

В подальшому, наказом відповідача від 08.11.2021 року № 308-к у зв`язку з відмовою від вакцинації та ненаданням сертифікат/довідки щодо особистої вакцинації або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року до закінчення карантину або надання одного з вказаних документів. З даним наказом позивач ознайомлена 08.11.2021 року (а.с. 18).

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст. 3 Конституції України).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.1998 року № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У свою чергу, законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається із Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (стаття 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно пунктів б, г статті 10 цього Закону громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до пункту 8 Положення про МОЗ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року, МОЗ України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ України від 05.02.2020 року за № 521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ України № 2393 від 01.11.2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, зокрема, працівники: закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 08.11.2021 року) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 року до 31.12.2021 року на території України діє карантин, продовживши дію карантину.

Пунктом 41-6 вказаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 (Перелік № 2153);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Судом встановлено, що на працівників КЗ «Кіровоградський ОІППО імені Василя Сухомлинського» поширюється дія Переліку № 2153, як на працівників закладу післядипломної освіти.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала, як і відомостей про те, що вона зверталася до закладів охорони здоров`я з метою проходження медичного огляду на предмет наявності протипоказань для щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Таким чином, позивач, яка працює у закладі післядипломної освіти, підлягає обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, будучи своєчасно повідомленою відповідачем про необхідність надання нею документального підтвердження проходження такого щеплення або існування у неї абсолютних протипоказань до вакцинації, ухилилася від проходження щеплення на надання відповідних доказів, хоча мала достатньо часу для надання даних відомостей, а тому керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до чинного законодавства, відсторонити позивача від роботи, що зрештою і було ним здійснено.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача про те, що її відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує її право на працю з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10.03.2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, держава, встановивши правило про те, що працівники, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників навчального закладу, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивача на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача без збереження заробітної плати, як наслідок, в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи слід відмовити. Так сам слід відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідної позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського» (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 39/63) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення до Кропивницького апеляційного суду.

Судові витрати залишити по фактично понесеними позивачем.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28.06.2022 року.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда В.В. Драний