Рішення

від 06.09.2022 по справі 451/1724/21

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

07 вересня 2022 рокуСправа №451/1724/21 Провадження № 2/451/154/22

Радехівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Семенишин О.З.

секретаря судового засідання Мурин Н.В.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Фостяка А.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Радехів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (терцентр Радехівської міської ради) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановив:

22 листопада 2021 року представник позивача Богонос Ігор Михайлович, в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (терцентр Радехівської міської ради) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В позовній заяві, з врахуванням позовних вимог від 7 вересня 2022 року, зазначає, що ОСОБА_1 , 08.09.2003 року була прийнята на посаду соціального працівника с. Криве Радехівського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян. 26.06.2006 року переведена соціальним працівником м. Радехів. 21.12.2006 року переведена соціальним робітником м. Радехів, 4.06.2010 року Радехівський територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян перейменовано на Радехівський районний територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг). 04.11.2010 року звільнена та 27.03.2011 року прийнята повторно на роботу у Радехівський територіальний центр тимчасово соціальним працівником м. Радехів, 01.01.2021 року, у зв`язку із реорганізацією установи, переведена соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома в територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (терцентр Радехівської міської ради). 01.09.2021 року звільнена з роботи, у зв`язку із скороченням штату відповідно до п.1., ч.1., ст.40 КЗпП України, наказ від 31.08.2021 року №110-ОС 8, а також наказом від 31.08.2021 року №38-ОД позивач звільнена із займаної по сумісництву посади прибиральника службових приміщень. В 2008 році позивач закінчила навчання Золочівський професійний ліцей і здобула професію соціального працівника. Офіційно позивача ознайомлено з наказом про звільнення 22.09.2021 року. Позивачу не запропоновано рівнозначної роботи. Звільнення вважає незаконним, оскільки в сім`ї позивача немає інших працівників з самостійним заробітком. Крім того, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 - на момент звільнення була передпенсійного віку. Відповідно ч.ч.2,10, ст.42 КЗпПУ позивач мала переважне право на залишення на роботі. Проте на роботі залишили працівників, котрі не мали переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. У зв`язку з вищенаведеним, просить визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради №110-ОС 8 від 31 серпня 2021 року про звільнення з посади соціального робітника м. Радехова Територіального центру Радехівської міської ради. Поновити ОСОБА_1 за основним місцем роботи на посаді соціального працівника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради. Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 року до дня винесення судового рішення у справі (а.с.3-5, 221).

22 листопада 2021 року, автоматизованою системою документообігу суду Д-3, судді Семенишин О.З. передані згадані вище матеріали справи, для розгляду (а.с.27).

Представник відповідача в наданому суду відзиві на позов, окрім іншого, посилався на те, що основним видом діяльності Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради являється надання соціальної допомоги без забезпечення проживання для осіб похилого віку та інвалідів. На початку 2021 року на обліку у відділенні соціальної допомоги вдома перебувало 232 особи із числа підопічних, що обслуговувалися 33 соціальними робітниками. Головою бюджетної комісії Радехівської міської ради, ініційовано провести ревізію підопічних територіального центру, виходячи із аналізу продуктивності праці соціальних робітників. З цією метою було створено Комісію. Рішенням Комісії Радехівської міської ради дано доручення відповідачу перевірити всіх підопічних відділення соціальної допомоги вдома, яких не встигли особисто перевірити члени Комісії Радехівської міської ради, включаючи мешканців міста Радехова. На підставі наданого доручення територіальним центром було створено Комісію, яка перевірила всіх людей за шкалою оцінки можливості виконання елементарних та складних дій. За результатами перевірки було надано на розгляд Комісії Радехівської міської ряди пропозиції щодо виходу із складних життєвих обставин певної кількості осіб (що з`ясовано під час перевірок) та наявність інших чинників, в тому числі і проживання родичів в складі сім`ї підопічних, укладання договорів дарування і т.п., для прийняття кінцевого рішення Комісією Радехівської міської ради. Відповідно, особи, що здатні самостійно забезпечити виконання життєвих необхідних функцій, рішенням Комісії Радехівської міської ради знімаються з обліку. Таким чином, станом на 01.07.2021 року, згідно з рішенням Комісії Радехівської міської ради з обліку було знято 62 особи. Зважаючи на суттєве зменшення чисельності обслуговуваних осіб та через економічну недоцільність утримувати таку кількість працівників, виникла необхідність скоротити штатну чисельність соціальних робітників. Так, згідно наказу «Про попередження щодо можливого звільнення» №53-ОС від 01.07.2021 року відповідно до п.1 ч.1. ст.40 на підставі листа Радехівської міської ради 1062 від 29.06.2021 року, зважаючи на суттєве зменшення чисельності обслуговуваних осіб, яким надаватиметься соціальна послуга догляду вдома, згідно з рішенням Комісії з питань соціального захисту населення Радехівської міської ради, з метою раціонального та ефективного використання бюджетних коштів попереджено соціальних робітників відділення соціальної допомоги вдома територіального центру про можливе їх вивільнення з 01.09.2021 року; попереджено прибиральника службових приміщень, а також машиніста з прання та ремонту спецодягу про можливе вивільнення з 01.09.2021 року. Одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади чи іншої роботи, яку могли б зайняти особи, що вивільнятимуться. Таким чином відповідачем дотримано вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України. На момент попередження про наступне вивільнення 01.07.2021 року і до моменту звільнення у Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради були відсутні вакантні посади, які могла б зайняти позивачка відповідно до своєї кваліфікації, професії та досвіду. За результатами проведеного аналізу була встановлена низька продуктивність праці позивачки, зауваження щодо роботи, виявлено недоліки та порушення трудової дисципліни. Так, ОСОБА_1 тривалий час приховувала факт відсутності її підопічного, ОСОБА_3 , за місцем його проживання, та продовжувала надавати йому платні соціальні послуги на підставі актів виконаних робіт, які вона підписувала сама. Зміст послуг по актах виконаних робіт відображений в щомісячному звіті про надання соціальних послуг не відповідав реальності. Свою поведінку щодо фальсифікації звіту, підробки підпису в акті виконаних робіт та приховування факту вибуття підопічного з обслуговування, позивачка пояснювала, що платник не входить в її в норму навантаження. Також позивачка недотримувалась графіків відвідування підопічних, порушуючи частоту їх відвідувань, приховувала факти відсутності підопічних за їхнім місцем проживання, підробляла документи з метою отримання більшої заробітної плати; не забезпечувала зберігання документів первинного обліку за місцем проживання своїх підопічних, сфальсифіковувала відомості щодо обліку наданих соціальних послуг. За виявлені недоліки щодо роботи та порушення трудової дисципліни винесена догана, що підтверджується наказом №33-ОД від 18.08.2021 року. Позивачка стверджує, що відповідачем не враховано, що вона мала переважне право залишення на роботі відповідно до пунктів 2, 10 частини 2 статті 42 КЗпП України. Звертає увагу, що переважне право на залишення на роботі, передбачене частиною 2 статті 43 КЗпП України застосовується при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації. У даному випадку, на підставі проведеного порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці працівників Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради відповідачем в межах закону у відповідності до норм частини 1 статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі надано працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому враховувались показники продуктивності праці та кваліфікації в їх сукупності. Окрім цього, питання переважного права на залишення на роботі та аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників було предметом розгляду на засіданні профспілкового комітету працівників Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради. А відтак аргументи позивачки в частині неврахування переважного права є безпідставними та необґрунтованими. З вищевикладеного вбачається, що відповідачем дотримано норми ст. 42 та 43 КЗпП України. Розпорядженням Радехівської міської ради №419 від 31.08.2021 року внесено зміни до штатного розпису Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради та введено в дію з 02 вересня 2021 року. Директору Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (Г.М. Іващишин) доручено привести штатну чисельність працівників у відповідності до затверджених змін та нарахування заробітної плати проводити відповідно до даного розпорядження згідно чинного законодавства. Згідно змін до штатного розпису Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради з 02.09.2021 року затверджено штат у кількості 16 штатних одиниць. На підставі Розпорядження Радехівської міської ради №419 від 31.08.2021 року видано наказ №110-ОС 8 від 31 серпня 2021 року «Про звільнення з основного місця роботи ОСОБА_1 » та наказ № 38-ОД від 31.08.2021 року «Про звільнення з роботи за сумісництвом ОСОБА_1 ». На підставі вищевикладеного вбачається, що звільнення позивачки є правомірним, жодних норм законодавства про працю відповідачем не порушено. Беручи до уваги викладені аргументи та пояснення у відзиві на позовну заяву в сукупності та пропуск позивачкою строку звернення до суду, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, в задоволенні яких слід відмовити. Також просить суд врахувати пропуск позивачкою місячного строку звернення до суду та застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (а.с.31-41,87-91).

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили позов задовольнити. Представник позивача додатково наголосив, що при скороченні працівників переважне право на залишення на роботі виникає у більш кваліфікованих працівників з врахуванням продуктивності праці. Кваліфікація тих працівників, які залишились, є більш низькою у порівнянні із позивачем. Позивач має диплом, тому мала переваги на залишення на роботі, що не проаналізовано відповідачем. Продуктивність праці не може визначатись поясненнями осіб, вона є субєктивною нормою, оскільки позивач була соціальним робітником, яка здійснювала догляд за особами, які в силу своїх обставин не мають можливості себе самообслуговувати. Одна людина потребує більш детального догляду, інші меншого догляду, тому продуктивність праці неможливо оцінити чи встановити. Відгуки людей це питання субєктивне та може не відповідати дійсності, тому не може бути прийнято судом як доказ. Позивач має набагато більше досвіду роботи, понад 17 років, в той час як особи що залишились ОСОБА_4 понад 15 років та ОСОБА_5 понад 2 роки. Позивач виконувала свої обовязки справедливо, чесно та з відповідальністю ставилася до роботи, а відповідач не провівши аналізу щодо кваліфікації освітнього рівня працівників та продуктивності праці незаконно її звільнив. Крім цього, позивача звільнено не із тої посади на якій вона працювала. Строк на звернення до суду позивачем пропущений з поважних причин, який просив в судовому засіданні поновити, оскільки позивач хворіла.

Представник відповідача в судовому засіданні, також надав додаткові пояснення та звертав увагу суду на заперечення викладені у відзиві на позовну заяву, просив про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог у даному цивільному позові та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Неправильність запису посади з якої позивача звільнено не може підставою для визнання наказу незаконним, оскільки роботодавець має право внести відповідні зміни до наказу, що відображено у Постанові Верховного Суду. Позивача звільнено із посади соціального робітника, інших посад соціальногоробітника у відділенні не було, тому відповідач правильно звільнив позивача, так як посада сама не змінювалась лише назва установи. Позивач без поважних причин пропустила строк звернення до суду, що є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки доказів про хворобу суду не подала, в той же час зверталась до інших інстанцій з приводу незаконного звільнення. Профспілковий комітет дав згоду на її звільнення, відповідачем проаналізовано та зроблено аналіз щодо освітнього рівня працівників та продуктивності праці, внаслідок чого зроблено висновок про законне звільнення позивача.

Вислухавши пояснення позивача та представника, заперечення представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Постановою №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України в ч.1 «звернув увагу на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці».

У відповідність до ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу України про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього ( ст.4 КЗпП України). Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи ( ч. 6 ст.5-1 КЗпП України).

Суд встановив, що наказом Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради №53 - ОС від 01.07.2021 року «Про попередження щодо можливого звільнення», відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, на підставі листа Радехівської міської ради №1062 від 29.06.2021 року, зважаючи на суттєве зменшення чисельності обслуговуваних осіб, яким надаватиметься соціальна послуга догляду вдома, згідно з рішенням Комісії з питань соціального захисту населення Радехівської міської ради, з метою раціонального та ефективного використання бюджетних коштів та виробничою необхідністю, попередити соціальних робітників відділення соціальної допомоги вдома територіального центру про можливе їх вивільнення з 01.09.2021 року, зокрема і ОСОБА_1 , яка ознайомилась з даним наказом під особистий підпис (а.с.15,16).

Відповідно до наказу №110 ОС 8 Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради від 31.08.2021 р., ОСОБА_1 01.09.2021 року звільнена з посади соціального робітника м.Радехова Територіального центру Радехівської міської ради за основним місцем роботи, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників, на підставі Розпорядження міської ради №419 від 31.08.2021 року та виробничою необхідністю (а.с.17).

Згідно наказу №38 ОД Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради від 31.08.2021 р., ОСОБА_1 01.09.2021 року звільнена з посади прибиральника службових приміщень Територіального центру Радехівської міської ради за сумісництвом, згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату працівників, на підставі Розпорядження міської ради №419 від 31.08.2021 року та виробничою необхідністю (а.с.18).

Судом встановлено, що підставою для винесення наказів №110 ОС 8 та №38 ОД від 31.08.2021 р., було Розпорядження міської ради №419 від 31.08.2021 року та виробнича необхідність (а.с.47-48).

22 вересня 2021 року ОСОБА_1 повідомлялося про звільнення із займаних посад соціального робітника м. Радехова Територіального центру Радехівської міської ради за основним місцем роботи та прибиральника службових приміщень Територіального центру Радехівської міської ради за сумісництвом з 01.09.2021 року по скороченню штату, та складено Акт від 01.09.2021 року про відмову від підпису про ознайомлення з наказами та відмову від отримання трудової книжки. Факт звільнення ОСОБА_1 01.09.2021 р. у зв`язку із скороченням штату відповідно до наказу №110 ОС 8 від 31.08.2021 р. підтверджується також копією трудової книжки позивачки (а.с.19-24).

ОСОБА_1 закінчила у 2008 році Золочівський професійний ліцей і здобула професію соціального робітника, а також в 1989 році закінчила повний курс Горохівського с/г технікуму по спеціальності бухгалтер (а.с.25,26).

На засіданні профспілкового комітету працівників Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради від 31.08.2021 року, було вирішено проводити розгляд подання від 19.08.2021 щодо вивільнення ОСОБА_1 з посади соціального робітника за основним місцем роботи та з посади прибиральника службових приміщень за сумісництвом, у відсутності ОСОБА_1 . Також було розглянуто питання переважного права на залишенні на роботі працівників при вивільненні у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників, в ході якого, була надана згода на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. В попереднє засідання профспілкового комітету, призначене на 25.08.2021 року, ОСОБА_1 не з`явилася, що підтверджено Актами (а.с.49-57).

18 серпня 2021 року після виявлених недоліків та порушень трудової дисципліни, ОСОБА_1 була винесена догана, що підтверджується наказом №33-ОД від 18.08.2021 (а.с.58-69).

Згідно Розпорядження №337к від 31.12.2020 року «Про призначення ОСОБА_6 », остання призначена на посаду директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради з 01 січня 2021 року (а.с.70).

Згідно ст. 40 КЗпП України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 Кодексу (КЗпП України) встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Саме до такого розуміння цих норм зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від: 1 квітня 2015 року справі № 6-40цс15, 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, які відповідно до вимог ст.360 ЦПК України є обов`язковими для усіх судів України.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги пункту 1 частини першої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно роз`яснень, які містяться у пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верхового Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року N 9, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Проте, Верховний Суд у постанові по справі № 761/41149/16-ц від 29.01.2020 року надав роз`яснення застосуванню вказаної норми, вказавши: «…Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення…

Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин…».

Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у постанові по справі № 646/2661/20 від 09.12.2021 року: «…роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. …».

Тобто, якщо з моменту повідомлення працівників про скорочення та до моменту фактичного звільнення працівника на підприємстві з`явилися будь-які нові вакансії, на роботодавця покладено обов`язок повідомити про це працівника, який підлягає скороченню.

Невиконання обов`язку щодо працевлаштування вивільнюваного працівника, безумовно негативно впливає на законність процедури скорочення штату та слугує підставою для поновлення вивільненого працівника на роботі.

Позивачка ОСОБА_1 була звільнена з роботи 1 вересня 2021 року, в свою чергу 2 вересня 2021 року ОСОБА_7 була переведена на роботу соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома за строковим договором, що свідчить про наявність вакантних посад за відповідною спеціальністю, які роботодавець був зобов`язаний запропонувати позивачці (а.с.183-зворот).

Таким чином суд приходить до висновку, що при звільненні позивачки відповідачем було порушено положення статті 49-2 КЗпП України та не запропоновано позивачці наявні в установі вакантні посади соціального робітника, на які було призначено інших осіб в порядку переведення.

За загальним правилом суд не може з`ясовувати доцільність введення (виведення) відповідачем певних посад та визначення ним штатної структури товариства, а, відповідно, давати оцінку необхідності проведення змін в організації виробництва і праці, оскільки підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України (статі 64, 65 ГК України).

Як зазначається у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року в справі №333/4222/19, положеннями частини першої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Таким чином, при вивільненні працівників, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. При визначенні працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки.

Крім того, згідно правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 року у справі №826/24208/15 вказується, що визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі працівника при скороченні чисельності штату у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень його кваліфікації та продуктивність праці, а сімейний стан, стаж роботи та інші обставини, що надають право для залишення на роботі, враховуються лише у тому разі, коли працівники мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці. Разом з тим, під кваліфікацією розуміється здатність працівника виконувати завдання та обов`язки відповідної роботи. Доказами більш високої кваліфікації можуть бути відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, досвід трудової діяльності.

У справах про поновлення на роботі обов`язок доказування законності звільнення, в тому числі дотримання процедури звільнення, покладено на роботодавця.

Так, при визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Поняття «кваліфікація» включає в себе не лише освітній рівень працівника, а і стаж роботи, здатність виконувати особливі доручення, які притаманні тій чи іншій посаді, володіти певними програмами, механізмами тощо.

Продуктивність вимірюється певними показниками, яких має досягати працівник. В даному випадку беруться до уваги виконання працівником своїх посадових обов`язків, дотримання трудової дисципліни, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, зауважень з боку керівництва щодо строків і якості виконуваної роботи, обсяг виконуваної роботи тощо.

Суд вважає, що роботодавцем знову ж таки порушена ст.49-2 КЗпП України, адже відповідачем не в повному обсязі було взято до уваги переважне право позивача на залишенні на роботі.

Відповідачем порушено частину 2 ст.40 КЗпП України в якій визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п.1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу а також, вимоги ст.42 КЗпП України де чітко зазначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Роботодавцем не надано позивачці жодних пропозицій працевлаштування.

Також судом встановлено, що при визначенні та порівнянні кваліфікації, продуктивності праці соціальних робітників, на засіданні профспілкового комітету не розглядалося питання та не була врахована повна інформація про кваліфікацію та продуктивність ОСОБА_1 (а.с.189-195), натомість дане питання вирішувалось поданням директора територіального центру ОСОБА_6 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 , яка в особистому порядку, зробивши порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників Територіального центру соціального обслуговування, просила дати згоду на звільнення ОСОБА_1 з 01.09.2021 р. (а.с.217-219). Не розглянуто наявність багаторічного стажу ОСОБА_1 , яка з 2003 року прийнята на посаду соціального працівника с. Криве, в 2006 році переведена соціальним працівником м. Радехова, в 2011 році прийнята на роботу в Радехівський територіальний центр та в січні 2021 року переведена соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома в Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради; здобуття професії соціального робітника з 2008 року; наявність спеціальності бухгалтерський облік в с/г підприємствах; (а.с.22-26); подяки та грамоти ОСОБА_1 як соціальному робітнику від міського голови за 2009, 2010, 2016, 2017 роки за високий рівень професіоналізму, багаторічну працю, турботливість до людей та ін. (153-156). Натомість соціальний робітник ОСОБА_7 має стаж роботи в територіальному центрі 1 рік і 11 місяців, та за спеціальністю кондитер ІІІ розряду (а.с.187,193); отримала грамоту профспілки в 2020 році, відповідає кваліфікаційним вимогам за професією соціальний робітник, згідно довідки від 02.08.2019 року директора ОСОБА_6 (а.с.188).

Доказів наявності в ОСОБА_7 свідоцтва про здобуття професії соціального робітника, суду не надано.

Так для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам роботодавець, приймаючи відповідне рішення (Постанова Верховного суду від 18 березня 2021 року, справа №818/1350/16, №К/9901/20425/18).

На засіданні профспілкового комітету розглядалося питання та була врахована кваліфікація та продуктивність праці ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . При цьому кваліфікація та продуктивність праці ОСОБА_1 не розглядалася і не була взята до уваги профспілковим комітетом, ні на самому засіданні, ні в порівняльному аспекті.

Вказані порівняння не були розглянуті на засіданні профспілкового комітету, а здійснювалось одноособово директором Територіального центру Іващишин Г.М. (а.с.217), тому розгляд переважного права на залишенні на роботі не містить об`єктивних відомостей щодо вищої продуктивності і кваліфікації праці ОСОБА_7 , що також не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Крім того, до позовної заяви стороною позивача надано докази займаної посади прибиральника службових приміщень Територіального центру Радехівської міської ради за сумісництвом ОСОБА_1 , які є належним доказом її праці на різних посадах в установі, які вона виконувала до звільнення, що підтверджує вищу кваліфікацію та продуктивність саме ОСОБА_1 (а.с.43).

Суд критично ставиться до доводів відповідача про низьку кваліфікацію і продуктивність праці ОСОБА_1 , у зв`язку з винесенням їй догани, оскільки дане питання, а саме скасування наказу про винесення догани ОСОБА_1 , не є предметом розгляду у цій справі.

Окрім цього, суд не бере до уваги письмові пояснення підопічних громадян, над якими здійснюється догляд Територіального центру, по факту виконання ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 своїх обов`язків, оскільки зазначені особи не допитувалися під час судового розгляду справи по суті, таке клопотання сторона відповідача не подавала. Отже, оскільки такі громадяни не допитувалися судом в якості свідків, тому зазначені пояснення цих осіб не є належними та допустимими доказами у відповідності до приписів ст. ст. 76-80, 90-91 ЦПК України. (а.с. 60-63, 172-178).

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що в Територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення посад, в тому числі й скорочення посади соціального робітника, яку обіймала позивач. Позивачу не було запропоновано вакантних посад, однак в порядку переведення, 2 вересня 2021 року ОСОБА_7 була переведена на роботу соціальним робітником. Судом встановлено переважне право залишення на роботі ОСОБА_1 .

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачка ОСОБА_1 01.01.2021 року, у зв`язку із реорганізацією установи була переведена соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома в Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради, а звільнена 01.09.2021 року з посади соціального робітника м. Радехова Територіального центру Радехівської міської ради (а.с.17,23).

Зважаючи, що судом встановлено порушення прав позивача, суд приходить до висновку, що прийнятий наказ про звільнення позивача є незаконним, а тому є достатні підстави для поновлення на роботі позивача та стягнення компенсації за час вимушеного прогулу.

Також Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Окрім цього, відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, вказуючи, що позивач мала скористатися своїм правом на звернення до суду з моменту виявлення нею порушення свого права, а саме з 01.09.2021 (а.с.88) у місячний строк.

Згідно з положеннями ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Між тим відповідно до п.1 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, який набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 березня 2022 року продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діє з 12.03.2020 до 31.03.2022, а позивач звернулася до суду 22.11.2021, тобто в період дії карантину.

Таким чином суд вважає, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов`язок доказування і подання доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ст. 19 Конституції України способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, тобто суд може прийняти лише таке рішення, можливість ухвалення якого передбачена законодавством. Способи захисту прав мають бути встановлені законом або випливати із його положень чи бути передбачені договором. При цьому можливість пред`явлення конкретних позовних вимог та прохання про застосування конкретного способу захисту порушеного права в тих чи інших правовідносинах має бути передбачена законодавством, тобто юридично можливою.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч.2 ст.235 КУпАП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

З довідки виданої головним бухгалтером Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради №4 від 14.03.2022 року встановлено, що заробітна плата за травень, червень 2021 року ОСОБА_1 на посаді робітника за основним місцем праці становить 12545 гривень 28 копійок (6272 гривень 64 копійок +6272 гривень 64 копійок). Фактично відпрацьованих позивачем днів у травня 2021 року становить 18 днів, у червні 2021 року 20 днів (а.с.115, 104, 106).

Судом взято до уваги два останні календарні місяці роботи травень та червень 2021 року, що передували події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи, оскільки в липні 2021 році позивач отримала допомогу на оздоровлення, а серпень не був повним робочим місцем.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 330 гривень 14 копійок, тобто 12545 гривень 28 копійок (сума заробітної плати за два місяці, що передували звільненню): на 38 робочих днів (травень 2021 року 18 днів, червень 2021 року 20 днів).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 1.09.2022 року по 7.09.2022 року включно) становить 261 день ( 2021 рік вересень -22, жовтень- 20, листопад -22, грудень -22; 2022 рік січень 19, лютий 20, березень 22, квітень 21, травень 22, червень 22, липень 21, серпень 23, вересень 5) .

Таким чином середній заробіток становить: 330 гривень 14 копійок х 261 день = 86 166 гривень 54 копійок.

На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради в користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст. ст. 40, 42, 43, 49-2, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258-259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, ст.9 ЦК України, ст.ст.19,43 Конституції України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради №110-ОС 8 від 31 серпня 2021 року «Про звільнення з основного місця роботи ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 за основним місцем роботи на посаді соціального працівника відділення соціальної допомоги вдома Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради з 1 вересня 2021 року.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (терцентр Радехівської міської ради), код ЄДРПОУ 43920325 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 року до дня поновлення на роботі у розмірі 86 166 (вісімдесят шість тисяч сто шістдесят шість) гривень 54 (пятдесят чотири) копійки, за винятком 9 896 (девять тисяч вісімсот девяносто шість) гривень 10 (десять) копійок, виплачених у вересні 2021 року (з урахуванням всіх обов`язкових платежів і зборів, які підлягають відрахуванню з заробітної плати).

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Радехівської міської ради (терцентр Радехівської міської ради), код ЄДРПОУ 43920325, місцезнаходження: м. Радехів, просп. Відродження, 6, Червоноградського району Львівської області в користь держави 992 (девятсот девяносто дві) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць в розмірі 6722 (шість тисяч сімсот двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддяСеменишин О. З.

Повний текст судового рішення виготовлено 12 вересня 2022 року.