Постанова

від 04.09.2022 по справі 910/9396/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2022 р. Справа№ 910/9396/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача-1: Ходорич О.М.;

від відповідача-2: Кір`яков А.С.; Косянчук Л.Г.;

від відповідача-3: не з`явились;

від третьої особи: Ходорич О.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 (повний текст рішення складено 08.01.2020)

у справі № 910/9396/19 (судя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест"

до 1) виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації

2) Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

3) Державної казначейської служби України

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання незаконним дій і відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації (далі - відповідач-1), Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (далі - відповідач-2), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-3) з вимогами про:

визнання незаконними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці;

стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" суму в розмірі 92 772 628 грн 94 коп. на відшкодування завданої майнової матеріальної шкоди;

стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" суму в розмірі 9 277 262 грн 89 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди;

зобов`язання Державної казначейської служби України списати в безспірному порядку з рахунків виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" грошові кошти у сумі 102 049 891,83 грн, та перерахувати їх на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт- Інвест".

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що протиправними діями Комунального підприємства "Київблагоустрій", виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які встановлені рішенням суду в адміністративній справі, позивачу завдано збитки пов`язані зі знищенням майна та моральна шкода.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 закрито провадження у справі №910/9396/19 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо демонтажу огорожі та бетонних плит, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка, буд. 17 Б, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), суд вказав, що шкода у відповідності до ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України стягується саме з Держави Україна (Державного бюджету України), проте, не з відповідних органів, якими у розглядуваній справі визначено виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Суд вказав, що виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації не є належним відповідачем у спорі про стягнення шкоди, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" внаслідок демонтажу відповідачем-2 на виконання доручення третьої особи огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, 17-Б.

Відмовляючи у задовленні позовних вимог у частині визнання незаконними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вивезення будівельних матеріалів, суд зазначив, що виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, а саме визнання протиправними дій відповідача-2 не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах. Вказана позовна вимога направлена на вставлення факту протиправної поведінки, як складової відшкодування шкоди, проте, не може бути самостійною позовною вимогою, що мала відповідним правовим наслідком, у разі її задоволення, захисту майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест".

Стосовно позовних вимог до Державної казначейської служби України суд зазначив, що доказів порушення з боку відповідача-3 прав та законних інтересів позивача щодо стягнення шкоди завданої внаслідок демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б, позивачем не наведено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що застосування такого способу захисту, як визнання протиправними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій", обумовлено неправомірністю дій органу державної влади та місцевого самоврядування і є одним з трьох обов`язкових елементів цивільного правопорушення.

Скаржник стверджує, що суд першої інстанції неправомірно відмовив позивачу в задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки для з`ясування обставин у даній справі необхідні спеціальні знання та сторонами не надано висновок експерта.

Апелянт наголошує, що відповідач-1 є належним відповідачем, оскільки виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації являється органом місцевого самоврядування. Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради, підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам виконавчої влади. Тому, на думку скаржника, працівники Департаменту міського благоустрою є посадовими особами місцевого самоврядування. У свою чергу, шкода заподіяна юридичній особі посадовою або службовою особою органу місцевого самоврядування, відшкодовується виключно юридичною особою, яка є органом місцевого самоврядування. Тобто, шкода повинна бути відшкодована виконавчим органом Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації.

Щодо відмови у задоволенні позову до Державної казначейської служби, скаржник зазначає, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Центральним органом виконавчої влади є Державна казначейська служба України. Рішення про стягнення коштів державного бюджету виконуються виключно органами Державної казначейської служби України, тому має бути відповідачем у справі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та пояснення відповідача-2

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у своєму відзиві, наданому до суду 05.03.2020, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач-2 вказує, що клопотання позивача про проведення експертизи не підлягає задоволенню, оскільки: позовна заява не містила клопотання про призначення експертизи; матеріали справи не містять доказів реалізації позивачем права на проведення експертизи у відповідності до статей 98, 101 Господарського процесуального кодексу України; відсутність обґрунтування неможливості подання доказів (висновку експерта) до суду першої інстанції; зазначення установи для проведення експертизи, яке не є суб`єктом проведення експертизи у відповідності до діючого законодавства України.

Відповідач-2 зазначає, що позивач при подані апеляційної скарги не сплатив судовий збір та послався на пункт 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», що, на думку відповідача-2, суперечить правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладеній у постанові від 05.11.2019 у справі №906/770/17.

Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) наголошує, що положення статей 1173-1175 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватись до відповідача-2, оскільки останній не є спеціальним суб`єктом.

26.05.2022 через електронну пошту та 30.05.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду відповідачем-2 подано пояснення, в яких зазначає, що Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не приймає рішень про демонтаж тимчасових споруд, а лише виконує доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), якому підпорядковане, тобто є виконавцем рішень суб`єкта владних повноважень в межах своєї статутної діяльності. При цьому, доручення Департаменту є формою рішення розпорядчого характеру та підлягає обов`язковому виконанню. Саме на виконання доручення здійснюється демонтаж майна. Комунальне підприємство «Київблагоустрій» залучається Департаментом до виконання покладених на останнього завдань, тобто фактично забезпечує Департамент матеріально-технічною базою для можливості здійснення демонтажних робіт та не є органом в розумінні Правил благоустрою міста Києва, що здійснює демонтаж. У свою чергу, саме Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста та є органом, що вживає заходи із демонтажу (п. 13.3.2 Правил благоустрою міста Києва). Заходи із демонтажу, в даному випадку, полягають у залученні організацій із наявною матеріально-технічною базою для можливості реалізації прийнятого рішення суб`єкта владних повноважень.

Крім того, відповідач-2 звертає увагу, що власником спірної огорожі є замовник - ФОП Остащенко С.С., який не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не ТОВ «Осарт-Інвест». Доказів на підтвердження наявності у власності позивача спірної огорожі суду не надано.

Узагальнені доводи відзиву третьої особи на апеляційну скаргу

25.02.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду Департаментом міського благоустрою органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особи зазначає, що спір у даній справі необхідно розглядати в порядку встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що відповідач-1, відповідач-2 та третя особа є суб`єктами владних повноважень.

Третя особа наголошує, що позивачем не доведено протиправність дій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у зв`язку з чим, КМДА не є належним відповідачем у справі.

Стосовно витрат позивача на правову допомогу, третя особа вказує, що позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, третя особа вказує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

На думку третьої особи, дії Департаменту міського благоустрою у видачі доручення №308/07-16 від 18.07.2016, доручення №338/07-16 від 27.07.2016 вчинені у межах повноважень та у спосіб визначених вимогами статті 19 Конституції України, Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою міста Києва, Положень про Департамент.

Третя особа зазначає, що строк дії дозволу на виконання підготовчих робіт від 07.10.2010 №2225-Св/С сплив 31.12.2010, у матеріалах справи відсутній дозвіл на виконання будівельних робіт та докази прийняття об`єкта в експлуатацію, у зв`язку з чим, всі будівельні роботи на спірному об`єкті не відповідають нормам чинного законодавства та є протиправними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 та справу призначено до розгляду на 30.03.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 прийнято справу №910/9396/19 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В. Повідомлено учасників справи №910/9396/19, що судове засідання призначене на 30.03.2020, не відбудеться, з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 повідомлено учасників справи, що судове засідання відбудеться 18.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 клопотання відповідача-1 та відповідача-2 про відкладення розгляду справи задоволено та розгляд справи №910/9396/19 відкладено на 03.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 розгляд справи №910/9396/19 відкладено на 24.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" про відкладення розгляду справи № 910/9396/19 та розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 відкладено на 05.08.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 прийнято справу №910/9396/19 до провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Кропивна Л.В., Сулім В.В. Призначено розгляд справи на 09.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 розгляд справи №910/9396/19 відкладено на 21.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" про призначення судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено судову будівельно-технічну експертизу у справі №910/9396/19. Зупинено апеляційне провадження у справі №910/9396/19 до закінчення експертних досліджень і отримання судом висновків експертизи.

27.01.2022 до суду апеляційної інстанції від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи з матеріалами справи № 910/9396/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/9396/19 та розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 призначено на 14.03.2022.

Судове засідання призначене на 14.03.2022 не відбулося у зв`язку з введенням воєнного стану із 24.02.2022 строком на 30 діб, через військову агресією Російської Федерації проти України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі №910/9396/19 на 30.05.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 відкладено на 04.07.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 розгляд справи відкладено на 05.09.2022.

05.09.2022 через електронний суд Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" (адвоката Шалденка Є.М.) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із участю адвоката у розгляді справи №910/21182/15 у Господарському суді міста Києва.

Колегія суддів, розглянувши вищевказане клопотання, ухвалила відмовити у його задоволенні, з огляду на наступне.

У силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до пункту 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від імені відповідно до закону, статуту, положення (само представництво юридичної особи), або через представника.

Дослідивши клопотання про відкладення та долучений до клопотання договір про надання правової допомоги, колегія суддів встановила, що 10.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" та Адвокатським і ріелторським об`єднанням України укладено договір про надання правової допомоги №10/08/22-01. Отже, апелянт уклав договір не саме з адвокатом Шалденком Є.М., а з адвокатським об`єднанням, яке відповідно до договору прийняло на себе зобов`язання надати правову допомогу замовнику, зокрема, здійснювати представництво та захист інтересів замовника у судах господарської юрисдикції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що адвокатське об`єднання на виконання умов договору не було позбавлене права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 05.09.2022 іншого адвоката, у зв`язку із зайнятістю адвоката Шалденка Є.М.

Відтак, наведені адвокатом Шалденком Є.М. у клопотанні про відкладення розгляду справи причини неявки у судове засідання не є поважними.

Явка представників сторін

Відповідач-3 у судове засідання, призначене на 05.09.2022, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа, наявного у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи та беручи до уваги, що явка відповідача-3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначеного учасника справи.

Позиції учасників справи

Представник відповідача-1 у судовому засіданні апеляційної інстанції 05.09.2022 заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники відповідача-2 у судовому засіданні апеляційної інстанції 05.09.2022 заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник третьої особи у судовому засіданні апеляційної інстанції 05.09.2022 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, та просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Згідно з витягом №18425471 від 28.02.2014 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Товариство з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" є власником земельної ділянки кадастровий номер №8000000000:75:121:0021, площею 0,0209 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-Б.

08.07.2016 представником Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено перевірку правомірності встановлення (розміщення) огорожі складування будівельних та інших матеріалів за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-Б та винесено приписи №№1611134, 1611136, в яких запропоновано надати проектно-дозвільну документацію.

23.07.2016 Комунальним підприємством "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) винесено припис №1612124 про надання дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди протягом однієї доби.

За результатами розгляду приписів, Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення у формі доручення №308/07-16 від 18.07.2016 щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення №338/07-16 від 27.07.2016 стосовно демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які розміщені на земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-Б.

На виконання доручення №308/07-16 від 18.07.2016, Комунальним підприємством "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) демонтовано огорожу за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-Б, що підтверджується актом №К-49 від 19.07.2016.

Також, на підставі вказаного доручення, відповідачем-2 здійснено складання будівельних та інших матеріалів, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Симиренка, буд. 17-Б, що підтверджується актом №К-50 від 19.07.2016.

На підставі доручення №338/07-16 від 27.07.2016, Комунальним підприємством "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) демонтовано споруду за адресою: у м. Київ, вул. Симиренка, буд.17-Б, про що складено акти №16/2-08-01НО-151/У-1 від 02.08.2016, №16/2-08-02НО-151/У-2 від 02.08.2016, №16/2-08-03НО-151/У-3 від 02.08.2016, №16/2-08-04НО-151/У-4 від 02.08.2016 та опис майна.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 у справі №826/14966/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 та постановою Верховного Суду від 16.06.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест задоволено. Визнано незаконними дії та скасовано приписи Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припис №1612124 від 23.07.2016 щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка, буд. 17 Б. Визнано незаконними дії та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №308/07-16 від 18.07.2016 щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення №338/07-16 від 27.07.2016 щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б.

Звертаючись з позовом, позивач вказав, що у зв`язку з незаконними діями відповідачів -1 та -2, Товариству з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" завдано майнової шкоди в сумі 92 772 628,94 грн, що складається з витрат пов`язаних з втратою знесених споруд та будівель, вартості протиправно вивезених будівельних матеріалів з урахуванням збільшення суми на індекс інфляції, оплати послуг на їх доставку, монтажу, упущеної вигоди, витрат на юридичну допомогу, а також моральної шкоди в розмірі 9 277 262,89 грн. Правовою підставою позовних вимог позивачем визначено приписи ст.ст. 23, 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 11 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Статтею 1190 Цивільного кодексу України унормовано, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Суд зазначає, що при зверненні до суду з вимогами про стягнення солідарно майнової шкоди позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки відповідачів; наявність заподіяної спільними діями вказаних учасників судового процесу шкоди; причинний зв`язок між ними.

Звертаючись з позовом, позивач вказав, що внаслідок незаконних дій відповідачів-1 та -2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" завдано майнової шкоди в сумі 92 772 628,94 грн, що складається з витрат пов`язаних з втратою знесених споруд та будівель, вартості протиправно вивезених будівельних матеріалів з урахуванням збільшення суми на індекс інфляції, оплати послуг на їх доставку, монтаж, упущеної вигоди, витрат на юридичну допомогу, пов`язаної з відстоюванням прав позивача в органах державної влади та правоохоронних органах, а також моральної шкоди в розмірі 9 277 262,89 грн. Зі змісту позовної заяви вбачається, що моральна шкода позивача полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриву довіри до діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест".

На підтвердження незаконних дій відповідачів-1 та -2, позивач долучив до матеріалів справи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 у справі №826/14966/16.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 у справі №826/14966/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 та постановою Верховного Суду від 16.06.2022, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест задоволено. Визнано незаконними дії та скасовано приписи Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1611134 від 08.07.2016 щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та припис №1612124 від 23.07.2016 щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка, буд. 17 Б. Визнано незаконними дії та скасовано доручення Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №308/07-16 від 18.07.2016 щодо демонтажу огорожі та бетонних плит та доручення №338/07-16 від 27.07.2016 щодо демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б. Вказаним рішенням встановлено не дотримання відповідачами вимог нормативно-правових актів щодо своїх повноважень, що призвело до прийняття помилкових висновків про проведення примусового демонтажу спірної споруди.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, судове рішення у справі №826/14966/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 Цивільного кодексу України), тобто саме держава як самостійний учасник цивільних відносин несе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб.

Підставою для покладення на державу деліктної відповідальності за шкоду, задану особі, є факт неправомірних дій чи бездіяльності державного органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Отже, відповідачем у спорі про відшкодування шкоди у спірних правовідносинах стосовно демонтажу огорожі та бетонних плит, п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Симиренка 17 Б, є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Тобто, з урахуванням положень частини другої статті 2, статті 170 Цивільного кодексу України боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов`язки.

Таким чином, шкода у відповідності до ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України стягується саме з держави Україна (Державного бюджету України), проте, ніяким чином не з відповідних органів, якими у даній справі визначено виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунальне підприємство "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Так, стосовно вимог позивача до виконавчого органу Київської міської ради суд першої інстанції зазначив наступне.

Частиною 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.4, 45 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов`язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред`явлення позову до особи.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. 3 ст. 140 Конституція України).

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до п. 1 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яке затверджено розпорядженням №94 від 27.01.2011 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, з питань виконання функцій державної виконавчої влади - відповідним центральним органам державної виконавчої влади.

Згідно з п. 4 вказаного Положення основними завданнями Департаменту є: забезпечення реалізації державної політики у сфері благоустрою та охорони праці на території міста Києва; контроль за станом благоустрою міста та за дотриманням вимог Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року N 1051/1051 (далі - Правила благоустрою міста Києва), та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері благоустрою; сприяння розвиткові та поліпшенню стану благоустрою міста; вжиття заходів щодо притягнення винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів до відповідальності; профілактика правопорушень у сфері благоустрою міста Києва; реалізація актів Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо благоустрою міста та охорони праці; сприяння впровадженню ефективної цілісної регіональної системи запобігання травматизму невиробничого характеру, безпечних виробничих процесів, устаткування; сприяння у забезпеченні працівників засобами індивідуального та колективного захисту; організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів (посадових осіб) з питань безпечної життєдіяльності населення; надання організаційно-методичної допомоги секторам з питань охорони праці районних в місті Києві державних адміністрацій; забезпечення разом зі структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями реалізації регіональних програм з метою охорони праці та запобігання нещасним випадкам невиробничого характеру.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, надає доручення на демонтаж (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, в тому числі для провадження підприємницької діяльності, засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, елементів об`єктів благоустрою, рекламних носіїв, гаражів, збірних конструкцій, які встановлюються без улаштування заглибленого фундаменту, безхазяйного майна, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій (п.5.8 Положення про Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 13 Положення визначено, що Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки і штампи зі своїм найменуванням та відповідні бланки.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є органом місцевого самоврядування, а отже, є самостійним суб`єктом відповідальності (за наявності всіх складових у сукупності) згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України, неправомірність дій, в тому числі, якого і покладено в якості підстав позову у справі.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили б протиправну поведінку виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації стосовно демонтажу огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконавчий орган Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації не є належним відповідачем у спорі про стягнення шкоди, завданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" внаслідок демонтажу відповідачем на виконання доручення третьої особи огорожі та бетонних плит, вивезення будівельних матеріалів, демонтажу п`ятиповерхової каркасної споруди, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б.

Щодо вимог до Комунального підприємства "Київблагоустрій" про стягнення матеріальної та моральної шкоди, колегія суддів зазначає, що для визначення розміру збитків у зв`язку із незаконним демонтажем огорожі та бетонних плит, вивезенням будівельних матеріалів, демонтажем п`ятиповерхової каркасної споруди необхідно встановити правомірність набуття позивачем права власності на вказане майно, оскільки в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 у справі №826/14966/16 встановлено не дотримання відповідачами вимог нормативно-правових актів щодо своїх повноважень, що призвело до прийняття помилкових висновків про проведення примусового демонтажу спірної споруди, а обставини стосовно належності позивачу права власності на спірні об`єкти не досліджувались та не з`ясовувались.

Вказаний правовий висновок міститися у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/4175/19.

Так, статтею 386 Цивільного кодексу України визначено, що саме власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Тому під час застосування цієї норми суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб інвестор набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на підтвердження права власності на демонтовану огорожу надано договір генерального підряду №11 від 11.10.2010, укладений між Фізичною особою-підприємцем Остащенко С.С. (замовник) та ТОВ «Сервіс»-ГУВ» (генпідрядник).

Так, пунктом 1.1 договору генерального підряду №11 від 11.10.2010 передбачено, що замовник доручає, а генпідрядник приймає на себе зобов`язання виконати наступні підготовчі роботи по будівництву збірно-розбірного кафе-магазину (автостоянки, магазину, кафе, технічного поверху) по вул. Симиренка, 17 б у Святошинському районі м. Києва, а саме: прокладання теплової мережі; встановлення огорожі; влаштування тимчасової під`їзної автодороги; підготовка земельної ділянки під будівництво, (далі - об`єкт), та здати в експлуатацію замовнику у встановлений термін. Замовник зобов`язується прийняти та своєчасно оплатити вартість виконаних робіт (п. 1.3 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 876 Цивільного кодексу України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Отже, з умов договору вбачається, що власником спірної огорожі є замовник - ФОП Остащенко С.С., який не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а не позивач у справі ТОВ «Осарт-Інвест». Доказів на підтвердження наявності у власності позивача спірної огорожі суду надано не було.

Враховуючи наведне, колегія суддів вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Осарт-Інвест» відсутнє право на отримання від відповідача-2 грошових коштів витрачених на будівництво огорожі, оскільки він не є власником спірного майна (огорожі).

Також позивач зазначає, що завдані збитки полягають у знищенні належних позивачу об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-б (спірна п 'ятиповерхова каркасна споруда).

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 Цивільного кодексу України). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Проте, якщо житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України дана будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Головним наслідком самочинного будівництва є те, що у особи, яка здійснила самочинне будівництво не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості.

Так, аналіз наведеної норми (ст. 376 Цивільного кодексу України) дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва: об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку; відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва; створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2019 у справі №915/1376/17.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 Земельного кодексу України) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції станом на момент будівництва).

Відповідно до пункту 4 статті 26, статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 07.10.2010 видано дозвіл на виконання підготовчих робіт №2225-Св/С, що надало для ТОВ «Осарт-Інвест» права облаштувати огородження будівельного майданчика та в подальшому зводити каркасну металеву споруду.

Проте, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, колегія суддів зазначає, що з дозволу на виконання підготовчих робіт №2225-Св/С вбачається, що 07.10.2010 року дозвіл Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на виконання підготовчих робіт на будівництво кафе-магазину за адресою: вул. Симиренка 17-6 у м. Києві видано СПД-ФО Остащенко Сергію Станіславовичу (строк дії дозволу до 31.12.2010, відомості про його продовження відсутні). Підготовчі роботи виконує ТОВ «Сервіс»-ГУВ».

При цьому, у дозволі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на виконання підготовчих робіт від 07.10.2010 №2225-Св/С виданого замовнику СПД-ФО Остащенко С.С. вказано, що дозвіл на виконання підготовчих робіт не дає права на виконання будівельних робіт.

Механізм набуття права на виконання будівельних робіт визначає Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI (далі - Закон №3038-VI) та Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. №466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 р. №747) (далі - Порядок №466).

Згідно з частинами 1,7 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого цією статтею, вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 Порядку №466 будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта; видачі замовнику дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України "Про оцінку впливу на довкілля".

Згідно із пунктом 13 Порядку №466 повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, та повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) (далі - повідомлення), повідомлення про зміну даних у зазначених повідомленнях за формою згідно з додатками 1, 2 і 2-1 до цього Порядку подається замовником (його уповноваженою особою) особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю за місцезнаходженням об`єкта не пізніше ніж за один календарний день до початку виконання підготовчих або будівельних робіт.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом п`яти робочих днів з дня надходження повідомлення забезпечує внесення інформації, зазначеної у повідомленні, до реєстру згідно з цим Порядком. У разі подання повідомлення через електронний кабінет внесення до реєстру інформації, зазначеної у повідомленні, здійснюється в день його надходження автоматично за допомогою програмних засобів ведення реєстру.

Однак, матеріали справи не містять жодних дозвільних документів виданих ТОВ «Осарт-Інвест» на будівництво (проведення будівельних робіт) кафе-магазину за адресою м. Києві, вул. Симиренка, 17-6.

Як вбачається із матеріалів справи, лише 12.07.2016 ТОВ «Осарт- Інвест» звернулось до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві із заявою (№12/07-16 від 12.07.2016) про надання дозволу на виконання будівельних робіт для будівництва кафе-магазину за адресою: м. Києві, вул. Симиренка, 17-6 та проханням прописати алгоритм подальших дій необхідних для отримання іншої дозвільної документації, необхідної для будівництва вказаного об`єкту. Крім того, 01.07.2016 ТОВ «Осарт-Інвест» уклало із ТОВ «ІНАПІК» договір №080816/П-У предметом якого є виготовлення проектної документації та отримання містобудівних вимог та обмежень забудови земельної ділянки за адресою: вул. Симиренка, 17 б у Святошинському районі м. Києва та дозволу на початок будівельних робіт.

Таким чином, ТОВ «Осарт-Інвест» не мало дозвільної документації на проведення будівельних робіт за адресою: м. Києва, вул. Симиренка, 17-б у зв`язку з чим, споруда за вказаною адресою є самочинним будівництвом та відповідно позивач не набув права власності на об`єкт як нежитлову будівлю після завершення її будівництва.

Також, вимога позивача про стягення вартості матеріалів та обладнання не підлягає задоволенню, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що власником матеріалів та обладнання є саме ТОВ «Осарт-Інвест» .

Посилання позивача на господарські договори, первинні бухгалтерські документи, іншими письмові докази, копії яких долучені до позову, не свідчать про придбання матеріалів саме ТОВ «Осарт-Інвест».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України саме власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він може реалізувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визнання юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Аналогіна правова позиція викладена у п. 64 Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №910/12224/17.

Крім того, колегія судів звертає увагу на те, що ухвалою від 21.09.2020 у справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу. На вирішення експертизи поставлено наступні питання: 1) яка ринкова вартість нерухомого майна п`ятиповерхової каркасної будівлі (у тому числі вартість будівельних робіт та матеріалів), яка була збудована на земельній ділянці на час дії демонтажу за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-б?; 2) яка ринкова вартість будівельних робіт та матеріалів, що були використані при будівництві огорожі на час дії демонтажу за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-б?

27.01.2022 до суду апеляційної інстанції від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи у зв`язку з тим, що сторонами у справі не надано: всю договірну та проектно-кошторисну документацію погоджену та затверджену у відповідності до вимог нормативно-правових актів; акти виконаних робіт форми КБ-2в на роботи виконані на об`єкті з будівництва п`ятиповерхової каркасної будівлі; технічну документацію із заначенням технічних характеристик, технічного стану та ступеню будівельної готовності об`єкта нерухомого майна п`ятиповерхової каркасної будівлі.

Беручи до уваги вказане вище, суд апеляційної інстанції вказує, що спірний об`єкт будівництва є самочинним будівництвом і позивач не набув права власності на об`єкт, як нежитлову будівлю, після завершення будівництва та відповідно не наділений правом передавати дане майно в оренду, тому позовні вимоги у частині стягнення упущеної вигоди є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення солідарно з виконавчого органу Київської міської ради - Київської міської державної адміністрації та Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" суму в розмірі 9 277 262 грн 89 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України проголошено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частинами 1 - 3 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, колегія суддів зазначає, що в обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач жодним чином не обґрунтував свої немайнові втрати щодо глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інші негативні явища, обставини, а послався лише на пропорційність розміру понесених майнових втрат.

Беручи до уваги вказане вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог в частині стягення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 9 277 262 грн 89 коп.

Щодо позовних вимог в частині визнання незаконними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо вивезення будівельних матеріалів, які були розміщені на приватній земельній ділянці за адресою: м. Київ, вул. Симиренка 17-Б, місцевий господарський суд зазначив наступне.

За приписами ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, а саме визнання протиправними дій відповідача-2 ніяким чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах. Вказана позовна вимога направлена, насамперед, на вставлення факту протиправної поведінки, як складової відшкодування шкоди, проте, не може бути самостійною позовною вимогою, що мала відповідним правовим наслідком, у разі її задоволення, а саме захисту майнових прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест".

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" в частині визнання незаконними дій Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підлягають залишенню без задоволення, у зв`язку з неналежним способом захисту.

Враховуючи те, що вимоги позивача про зобов`язання Державної казначайської служби України списати в безпірному порядку кошти із відповідачів є похідними від основних вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, а тому в цій частині вимоги позивача залишаються без задоволення.

Також, колегія суддів у цій частині вимог погоджується із висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій (ч. 2 статті 45 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що у разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку стягувачі подають документи, зазначені в пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду. Орган Казначейства повідомляє зазначеному органу протягом п`яти робочих днів після надходження документів про їх надходження.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

При цьому, відповідно до частини першої статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, орган Державної казначейської служби України є уповноваженим державою органом, що здійснює списання коштів державного бюджету на виконання судових рішень про відшкодування шкоди, заподіяної юридичним особам, внаслідок незаконних дій (бездіяльності).

У господарському процесі відповідно до частини четвертої статті 56 Господарського процесуального кодексу України держава, територіальна громада бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Отже, у справі про стягнення шкоди на підставі ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади та Казначейська служба (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету) .

Так, у приписах частини п`ятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України, чинної на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій, відсутні вимоги про зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, номери (види) рахунків, з яких має бути здійснено стягнення (списання) коштів, зокрема за вимогами до держави Україна.

Відповідно до приписів частини пятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).

При цьому, необхідності зазначення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, наведена норма не встановлює, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не в резолютивній частині рішення.

Отже, резолютивні частини рішень у зазначених спорах не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, а спірні суми мають стягуватись з Державного бюджету України.

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові від 08.07.2019 у справі №908/156/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у №910/23967/16.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №641/8857/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів вказує наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові- на позивача.

Оскільки позивачу у задоволені позову відмовлено і апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції залишається без змін, тому у заяві ТОВ «Осарт-Інвест» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє.

Таким чином, встановлені апеляційним судом обставини, які викладені у даній постанові, не призвели до неправильного вирішення справи судом першої інстанції, у зв`язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 слід залишити без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Осарт-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 у справі № 910/9396/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9396/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 14.09.2022.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун