Рішення

від 06.09.2022 по справі 910/10888/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2022Справа № 910/10888/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Скай Полімер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонбудсервіс»

про стягнення 921 412, 61 грн.

за участю представників:

від позивача: Зубенко Ю.Р.

від відповідача: Борисенко Л.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВК «Скай Полімер» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонбудсервіс» про стягнення 1 842 365,20 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.07.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК "Скай Полімер" передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області, з огляду на те, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичниї осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 65481, Одеська область, м. Южне, проспект Миру, буд.19.

Ухвалою Господарського суд Одеської області від 09.08.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК "Скай Полімер" і додані до неї документи передано на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Станом на 04.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшли документи з посиланням на вимоги ухвали суду від 07.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 01.11.2021.

20.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

26.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

29.10.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Підготовче засідання, призначене на 01.11.2021, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 призначено підготовче засідання на 22.11.2021.

15.11.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Скай Полімер» про зменшення розміру позовних вимог, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 15.12.2021.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 судом на підставі ч.5 ст.183 ГПК України оголошено перерву на 26.01.2022.

25.01.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.03.2022.

Судове засідання по суті, що призначене призначене на 23.03.2022, не відбулось, зважаючи на те, що 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України згідно з Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в країні введено воєнний стан.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 розгляд справи призначено на 07.09.2022.

У судовому засіданні 07.09.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.09.2022 заперечував проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

27.04.2021 між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір поставки №470-27.04.2021 (далі - Договір), згідно умов якого, позивач зобов`язався протягом строку дії договору поставити і передати у власність відповідача товар виробничо - технічного призначення, в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних, товаро - транспортних накладних, які є невід`ємними додатками до цього договору, а останній зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Підтвердженням факту поставки товару є підписана сторонами видаткова накладна та інші товаросупровідні документи, товарно - транспортна накладна, тощо). Якщо протягом 20 календарних днів від покупця не повернулась підписана видаткова накладна, товарно - транспортна накладна, вважається, що покупець прийняв відповідний товар без зауважень і реальність відповідної поставки ним не оскаржується (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 5.1., 5.2. Договору розрахунок за товар здійснюється шляхом оплати 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту здійснення поставки товару, що підтверджується відповідною видатковою накладною на поставку товару у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника. Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що у квітні-травні 2021 року він поставив відповідачу товар на загальну суму 1 891 999,87 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними: №538 від 11.05.2021 на суму 984 499,93 грн., №476 від 29.04.2021 на суму 302 499,98 грн., №469 від 28.04.2021 на суму 302 499,98 грн. та №470 від 28.04.2021 на суму 302 499,98 грн.

Натомість, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 807 499,94 грн. (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 29.06.2021, яка не була задоволена відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1 891 999,87 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості та якості отриманого товару.

Також позивачем виставлялися рахунки на оплату.

Згідно з п. 5.1., 5.2. Договору розрахунок за товар здійснюється шляхом оплати 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту здійснення поставки товару, що підтверджується відповідною видатковою накладною на поставку товару у безготівковому порядку на банківський рахунок постачальника. Датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Однак, відповідач не здійснив своєчасну оплату товару повністю.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що сторонами також було складено, підписано та скріплено печатками сторін акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2021 - 18.06.2021, в якому зафіксовано суму боргу відповідача перед позивачем.

Суд зауважує, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер або інші уповноважені особи, які підписали складені між сторонами акти звірки, мають такі повноваження в межах здійснення ними бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Акти звіряння взаєморозрахунків є зведеними обліковими документами, які відображають загальну суму заборгованості на певну дату та фіксують стан розрахунків між сторонами.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що станом на момент ухвалення цього рішення відповідач повністю не виконав зобов`язання по сплаті отриманого товару, в результаті чого виникла основна заборгованість, розмір якої не спростовано відповідачем, у сумі 807 499,94 грн.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 807 499,94 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язання по оплаті за отриманий товар, згідно умов цього договору, постачальник може застосувати до покупця відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення оплати за товар, від вартості неоплаченого у строк товару за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.

Зважаючи на даний пункт Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 75 426,10 грн. пені.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов`язань у розмірі 74 524,25 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що дійсний розмір 3% річних у спірний період склав меншу суму, ніж була обчислена позивачем. Так, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого періоду, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог та стягнення з відповідача 14 342,92 грн. - 3% річних та 23 963,28 грн. інфляційних втрат, оскільки саме в цій частині розрахунок позивача є обґрунтованим, арифметично вірним та здійсненим у відповідності до приписів чинного законодавства.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги доводи та заперечення сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з пропорційним покладенням на відповідача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "РЕГІОНБУДСЕРВІС" (Україна, 04074, місто Київ, вул.Резервна, будинок 8А; ідентифікаційний код: 31726208) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТВК "СКАЙ ПОЛІМЕР" (Україна, 02095, місто Київ, вул.Трускавецька, будинок 2-А, приміщення 7; ідентифікаційний код: 43897066) основну заборгованість у розмірі 807 499,94 грн., пеню у розмірі 74 524,25 грн., 3% річних у розмірі 14 342,92 грн., інфляційні втрати у розмірі 23 963,28 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 804,96 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 12.09.2022.

Суддя І.В. Приходько