Рішення

від 12.09.2022 по справі 910/12626/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2022Справа № 910/12626/21За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проторія", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасіліті Іт", м. Київ

про стягнення 1 835 075,63 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.08.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Проторія" (позивач) подано до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасіліті Іт" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 1 811 452,31 грн, суми пені в розмірі 19 752,27 грн та суми 3% річних в розмірі 3 71,05 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору про надання послуг №31072020/01 від 31.07.2020 року в частині надання оплачених позивачем послуг.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/12626/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 09.08.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.10.2021 року.

В підготовчому засіданні 26.10.2021 року судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 07.12.2021 року.

07.12.2021 року до суду від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що сторони домовились про обов`язкове укладення акту прийому-передачі наданих послуг на підтвердження факту наданих послуг та про обов`язкове повернення попередньої оплати у разі їх ненадання. 27.03.2021 року відповідач відмовився від подальшого надання послуг за Договором, тому повинен повернути авансовий платіж.

В підготовчому засіданні 07.12.2021 року судом було оголошено перерву до 22.02.2022 року.

Ухвалою від 22.02.2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.04.2022 року.

Однак, засідання 12.04.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою від 29.06.2022 року судове засідання в справі призначено на 16.08.2022 року.

В судове засідання 16.08.2022 року представники сторін не з`явились.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 16.08.2022 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 липня 2020 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір про надання послуг №31072020/01 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець надає замовнику послуги з розробки веб-ресурсу, що включає в себе розробку технічного завдання та інші послуги, які відображаються у Додатках до цього Договору, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити вартість таких послуг.

Відповідно до п. 2.2. Договору усі платежі, передбачені цим Договором, проводяться у національній грошовій одиниці України, шляхом перерахування замовником коштів на розрахунковий (поточний) рахунок виконавця протягом трьох робочих днів з моменту отримання замовником рахунку, якщо інший порядок не буде визначений сторонами.

Згідно з п. 5.6. Договору документом, що підтверджує надання послуг за Договором є підписаний обома сторонами акт приймання-передачі наданих послуг. У випадку, якщо замовник не підписав акт приймання-передачі наданих послуг протягом п`яти робочих днів з моменту його отримання і не надав письмове обґрунтування такого не підписання протягом п`яти робочих днів з моменту отримання акту, послуги вважаються наданими виконавцем в повному обсязі і підлягають оплаті.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами умов даного Договору. (п. 6.1. Договору).

Додатком №1 від 31.07.2020 року до Договору сторони оформили Правила роботи сторін (надалі - Правила).

Відповідно до п. 2.3. Правил виконавець має право зупинити процес надання послуг, зокрема з розробки веб-ресурсу. У даному випадку, раніше здійснена передоплата повертається, за винятком розміру фактично наданих послуг та документально підтверджених витрат виконавця, вже зроблених при виконанні надання послуг.

Додатком №3 від 31.07.2020 року до Договору сторони оформили структуру та обсяг по розробці технічного завдання на розробку адміністративної панелі.

Додатком №5 від 03.11.2020 року до Договору сторони оформили Технічне завдання.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунки на оплату: №17 від 19.08.2020 року на суму 93 126,60 грн, №21 від 03.11.2020 року на суму 609 284,90 грн, №1 від 06.01.2021 року на суму 605 878,68 грн, №3 від 01.03.2021 року на суму 596 298,73 грн.

Позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату вказаних рахунків згідно наступних платіжних доручень: №31909 від 25.08.2020 року на суму 93 126,60 грн, №376 від 04.11.2020 року на суму 609 284,90 грн, №34122 від 15.01.2021 року на суму 302 939,34 грн, №34113 від 15.01.2021 року на суму 302 939,34 грн, №1056 від 10.03.2021 року на суму 596 298,73 грн.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідачем послуги на вказану суму надані позивачу не були, він звернувся до відповідача з претензією №76/ПР-02/2021 від 16.06.2021 року про повернення протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії грошових коштів в розмірі 1 811 452,31 грн.

Не отримавши від відповідача вказаної суми позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 1 811 452,31 грн, суми пені в розмірі 19 752,27 грн та суми 3% річних в розмірі 3 71,05 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату попередньої вартості робіт в розмірі 1 811 452,31 грн згідно платіжних доручень №31909 від 25.08.2020 року, №376 від 04.11.2020 року, №34122 від 15.01.2021 року, №34113 від 15.01.2021 року та №1056 від 10.03.2021 року.

Проте, в подальшому, відповідачем послуги на вказану суму позивачу надані не були.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом вище, у відповідності до п. 1.1. Договору відповідач повинен був надати позивачу послуги з розробки веб-ресурсу, що включає в себе розробку технічного завдання та інші послуги, які відображаються у Додатках до Договору.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення прав та обов`язків сторін договірних зобов`язань.

Як зазначає позивач у позовній заяві відповідач 27.03.2021 року повідомив про припинення надання послуг внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання.

Договір може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

Таким чином, станом на момент розгляду справи у суді Договір є припиненим.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, а тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 1 811 452,31 грн безпідставно отриманих коштів.

Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 19 752,27 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 19 752,27 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 871,05 грн суми 3% річних, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 3 871,05 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 1 811 452,31 грн, сума пені в розмірі 19 752,27 грн та сума 3% річних в розмірі 3 871,05 грн.

Судовий збір, у розмірі 27 526,13 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасіліті Іт" (ідентифікаційний код 41020856, адреса місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 18Б, офіс 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проторія" (ідентифікаційний код 39659560, адреса місцезнаходження: 01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, буд. 14-16) суму коштів у розмірі 1 811 452,31 грн (один мільйон вісімсот одинадцять тисяч чотириста п`ятдесят дві гривни 31 копійку), суму пені в розмірі 19 752,27 грн (дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві гривни 27 копійок), суму 3% річних в розмірі 3 871,05 грн (три тисячі вісімсот сімдесят одна гривна 05 копійок) та суму судового збору в розмірі 27 526,13 грн (двадцять сім тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 13 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ