Постанова

від 14.09.2022 по справі 142/169/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/169/18

Провадження № 22-ц/801/1530/2022

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Щерба Н. Л.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 рокуСправа № 142/169/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),

суддів: Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Олійник Г. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Студенянська сільська рада Піщанського району Вінницької області, ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 142/169/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 15 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Щерби Н. Л. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області, ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Студена Піщанського району Вінницької області помер ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) розміром 1,90 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Кірова АДРЕСА_1 та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

На час смерті ОСОБА_5 разом з ним в одному господарстві проживали та були зареєстровані його донька - ОСОБА_6 , та позивачі.

Після смерті батька ОСОБА_6 , як спадкоємець першої черги, вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та продовжила проживати й користуватись житловим будинком, обробляючи закріплену за даним домоволодінням земельну ділянку.

Також спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5 була його донька - ОСОБА_3 , яка проживала окремо від померлого, спадщину після смерті батька не приймала та до 2017 року на неї не претендувала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 померла мати позивачки ОСОБА_1 , дружина позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 .

Позивачі, як спадкоємці першої черги прийняли спадщину, оскільки проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

З 22 березня 2005 року вони припинили користуватись своєю власність, оскільки виїхали зі спадкового будинку.

У 2017 році ОСОБА_7 звернулась до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Указують, що вони не можуть оформити свої спадкові права у нотаріальній конторі.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати за ними в рівних частках право власності на земельну частку (пай) розміром 1,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі в землях КСП ім. Кірова АДРЕСА_1 та право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка прийняла спадщину за життя, проте не оформила свої спадкові права після смерті її батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 15 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка ОСОБА_1 не є спадкоємцем за правом представлення. Позивачами не підтверджено належними доказами, що вони є спадкоємцями за законом на спадкове майно ОСОБА_6 . Матеріали справи не містять доказів того, що інший спадкоємець першої черги - ОСОБА_3 відмовилась від прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 28 липня 2022 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Оніщук В. В., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 липня 2022 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 серпня 2022 року справу призначено до розгляду на 01 вересня 2022 року об 11:00 год.

01 вересня 2022 року розгляд справи відкладено на 12 вересня 2022 року о 11:00 год.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2022 року задоволено клопотання представника позивача та розгляд справи призначено в режимі відеоконференції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Указує, що підставою позову є спадкова трансмісія, а не спадкування за правом представлення.

Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого апеляційним судом строку не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 1,90 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Кірова АДРЕСА_1 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .

Будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва на право особистої власності на будинок № НОМЕР_1 від 17 квітня 1989 року (а.с.18).

З виписки з погосподарської книги Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області за 2001-2005 роки слідує, що в склад двору, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_5 - голова двору, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 - дочка, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 - зять, ОСОБА_1 - онука, вибула ІНФОРМАЦІЯ_3 в Могилів-Подільський.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 .

Постановою державного нотаріуса Піщанської державної нотаріальної контори від 02 лютого 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 з підстав пропуску строку, встановленого для прийняття спадщини та відсутності у спадкоємиці правовстановлюючих документів.

З довідки Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області № 303 від 21 лютого 2018 року слідує, що після смерті ОСОБА_5 в управління спадковим майном в шестимісячний строк вступила його дочка ОСОБА_3 .

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 лютого 2018 року встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно проживала із спадкодавцем ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа завідувача Піщанською державною нотаріальною конторою № 85/01-16 від 11 червня 2022 року спадкові справи до майна померлої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 та до майна, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 не заводились.

З інформаційних довідок зі Спадкового реєстру № 691844554, № 69184573 слідує, що спадкові справи до майна померлої, ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 та до майна померлого, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 не заводились, свідоцтва про право на спадщину на їх майно не видавались.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в повній відповідає.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 01 січня 2004 року норми цього кодексу застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2004 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини.

Таким чином, оскільки спадкодавець ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , то судом при розгляді даної справи застосовуються положення ЦК УРСР (у редакції 1963 року), які були чинні на день смерті спадкодавця.

Положеннями чинного на час відкриття спадщини Цивільного кодексу УРСР було визначено таке.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визначається день смерті спадкодавця. Прийнята спадщина визнається належною спадкодавцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках.

Стаття 548 ЦК УРСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до положень статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції №18/5 від 14.06.1994 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу).

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначали, що спадщину свого батька ОСОБА_6 прийняла шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, оскільки безпосередньо перед його смертю проживала разом з ним.

Щодо вступу ОСОБА_6 у володіння спадковим майном - будинком з господарськими спорудами, колегія суддів зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що спірний будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , належить до колгоспного двору.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовували майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї.

Так, відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК Української РСР статті 120-127, що врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563 щодо спадкування майна колгоспного двору.

Порядок введення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали у колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робочих або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 02 березня 1973 року № 3 розмір частки колишнього колгоспного двору в спільному майні , яке належить дворові і збереглося після його перетворення в господарство робітників, встановлюється згідно зі статтею 123 ЦК УРСР. Тому при поділі майна, яке є спільною сумісною власністю колгоспного двору, суди повинні виходити з принципу рівності часток усіх колишніх членів двору.

З виписки з погосподарської книги Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області за 2001-2005 роки слідує, що в склад двору, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_5 - голова двору, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 - дочка, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 - зять, ОСОБА_1 - онука.

У матеріалах справи відсутні докази про склад двору станом на 15 квітня 1991 року.

Позивачами не надано відомостей про спадкову масу, яка належала ОСОБА_5 на час відкриття спадщини. Відомості про інших членів колгоспного двору станом на 1991 рік позивачі не надали.

За таких обставин, визнання за позивачами права власності на будинок з господарськими будівлями (колгоспний двір) призведе до порушенням прав інших спадкоємців.

Крім цього, позивачами не надано доказів того, що ОСОБА_6 фактично вступила управління та володіння спадковим майном.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР 1963 року (діяли на момент відкриття спадщини), для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З урахуванням змісту статті 76 ЦПК України прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном може підтверджуватися будь-якими фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_6 , на час смерті ОСОБА_5 у вересні 2001 року, проживала з ним за однією адресою та вступила у володіння і користування будинком.

Верховний суд у постановах по справах: № 471/601/17 від 27 лютого 2019 року, №355/832/17 від 10 квітня 2020 року; №937/10434/19-ц від 19 травня 2021 року №446/53/16-ц від 12 січня 2022 року, дійшов наступних висновків:

«що державна реєстрація (запис у погосподарській книзі) у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання позивача на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації».

Факт користування будинком може бути підтверджено документами про оплату комунальних послуг, особовими рахунками по будинковолодінню, показами свідків, тощо. Таких доказів позивачі не надали.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що лише єдиний запис з погосподарської книги Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області за 2001-2005 роки не може свідчити про те, що ОСОБА_6 вступила в управління та володіння будинком.

Щодо права на земельну часту (пай) слід врахувати наступне.

На ім`я ОСОБА_5 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) у розмірі розміром 1,90 умовних кадастрових гектарах без визначення межі цієї частки в натурі, розташовану на території Студенянської сільської ради в КСП ім. Кірова АДРЕСА_1.

Сертифікат на право на земельну частку (пай) лише підтверджує право члена колективного сільськогосподарського підприємства на частину земельної ділянки у колективній власності, але не свідчить про наявність у спадкодавця права приватної власності на земельну ділянку.

На підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) член КСП міг набути право приватної власності, шляхом виділення цієї земельної ділянки з колективної власності, присвоєння їй кадастрового номеру та оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку.

Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку не виготовлявся, кадастровий номер не присвоювався.

Позивачами не надано доказів того, що ОСОБА_6 цікавилась земельною ділянкою після смерті батька та розпочала процедуру оформлення права власності на земельну ділянку, присвоєння їй кадастрового номеру, тощо.

Крім цього, судом встановлено та не заперечується сторонами, що оригінал сертифікату на земельну частку (пай) розміром 1,90 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Кірова АДРЕСА_1 знаходиться у ОСОБА_3 , яка також претендує на спадщину.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що позивачами не надано доказів, які б свідчили, що ОСОБА_6 після смерті батька прийняла спадщину та вступила в управління та володіння спадковим майном.

За змістом положень пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції №18/5 від 14.06.1994 запис у будинковій книзі міг бути доказом вступу ОСОБА_6 в управління чи володіння спадковим майном за умови відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

У даній справі ОСОБА_3 заперечує прийняття спадщини ОСОБА_6 .

З довідки Студенянської сільської ради Піщанського району Вінницької області № 303 від 21 лютого 2018 року слідує, що після смерті ОСОБА_5 , його дочка - ОСОБА_3 , в шестимісячний строк вступила в управління спадковим майном, проводила поховання та здійснює нагляд за спадковим майном.

При цьому, факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті батька, також в установленому законом порядку не підтверджений. Судові рішення з цього приводу відсутні. Спадкова справа до майна, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 не заводились.

Ураховуючи те, що факт прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 оспорюється відповідачем, фактичний вступ ОСОБА_6 в управління або володіння спадковим майном підлягає встановленню у судовому порядку.

Вимог про встановлення факту позивачі не заявляли та судове рішення з цього приводу не ухвалювалось.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_8 є недоведеними тому задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 колегія суддів враховує наступне.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Особа, яка звертається до суду з позовом щодо відмови у вчиненні нотаріусом тієї чи іншої дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У матеріалах справи відсутні докази прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_8 , відтак відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови. У зв`язку із цим оскаржене судове рішення належить змінити в мотивувальній частині.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції судового рішення про встановленням факту спільного проживання позивачки з матір`ю ОСОБА_6 на час відкриття спадщини правового значення не мають, оскільки у цій справі не підтверджено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті її батька.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно д ч.1 статті 376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але з інших мотивів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, судове рішення змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Зміна судового рішення в мотивувальній частині не вплинула на розмір задоволених позовних вимог, тому судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 15 червня 2022 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. К. Медвецький

судді: В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський