Рішення

від 13.09.2022 по справі 320/12827/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2022 року № 320/12827/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицької міської ради Київської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Кагарлицької міської ради Київської області (ЄДРПОУ: 04054613, адреса: вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 1, м. Кагарлик, Київська область, 09200), у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Кагарлицької міської ради №1588-12-VIII від 21.09.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,9209 га (кадастровий номер 3222288800:03:306:0139) для ведення особистого селянського господарства за межами с. Черняхів на території Кагарлицької міської ради;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,9209 га (кадастровий номер 3222288800:03:306:0139) для ведення особистого селянського господарства за межами с. Черняхів на території Кагарлицької міської ради.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою, відповідач порушив норми Земельного Кодексу України, оскільки своїми діями перешкоджає в реалізації його конституційного права на отримання у власність земельної ділянки. Зазначає, що рішення про відмову не містить підстав, визначених статтею 186 ЗК України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач заперечував проти позову та вказав на те, що підставою для прийняття спірного рішення стала невідповідність місця розташування об`єктів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (відсутні погодження із суміжним землекористувачем АТ «Українська залізниця»).

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій проти доводів відповідача заперечував та підтримав позовні вимоги.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області №10-2735/15-20-сг від 05.03.2020 відповідно до статті 118 Земельного кодексу України позивачці було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення у власність, на території Київської області Кагарлицького району Черняхівської сільської ради, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Приватним підприємством «ЛЕНД ІКС» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Черняхівської сільської ради поза межами населеного пункту.

На виконання вимог частини 8 статті 118 Земельного кодексу України та в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, отримано погодження ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, що підтверджується висновком про розгляд документації із землеустрою №14634/82-20 від 15.10.2020.

Після погодження проекту землеустрою позивачка звернулась до Кагарлицької міської ради Київської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,9209 га (кадастровий номер 3222288800:03:306:0139) для ведення особистого селянського господарства за межами с. Черняхів на території Кагарлицької міської ради.

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідачем було прийнято рішення №1588-12-VIII від 21.09.2021, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,9209 га (кадастровий номер 3222288800:03:306:0139) для ведення особистого селянського господарства за межами с. Черняхів на території Кагарлицької міської ради, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин).

За змістом частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частинами 9 - 11 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Повноваження відповідних органів щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 1статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі-Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 5 статті 46 Закону № 280/97-ВР, сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Частиною 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктом 6 частини 3 статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Отже, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать питання затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до Земельного кодексу України.

Зміст норм Земельного кодексу України свідчить про те, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в тому числі, за принципом "мовчазної згоди" (або мотивованої відмови у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Згідно змісту частин 10 та 11 статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду, внаслідок чого, спір вирішується в судовому порядку.

При цьому суд зазначає, що визначаючи черговість проходження вищевказаних етапів та повноваження (дискрецію) державних органів, зокрема, в частині можливості відмови у вчиненні певних дій, як то: відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (ч.7 ст. 122 ЗК України) чи щодо можливості погодження проекту землеустрою (ч. 6 ст. 186-1 ЗК України), законодавець у певний спосіб, доволі чітко, окреслив випадки коли такі дії слід вчиняти.

Водночас, випадків за яких можлива відмова у затвердженні вже погодженого проекту землеустрою відповідним органом виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, положення статті 118 ЗК України не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами державної експертизи Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надало висновок від 15.10.2020 №14634/82-20 про розгляд документації із землеустрою, яким встановив, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам, та погодив даний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Водночас, за результатами розгляду клопотання позивачки Кагарлицька міська рада, керуючись статтями 12, 40, 81, 118, 121 Земельного кодексу України, відмовила у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з невідповідністю останнього вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (без уточнення конкретних положень нормативно-правових актів).

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що в оскаржуваному рішенні йдеться про невідповідність проекту землеустрою статті 50 Закону України про землеустрій» (відсутні погодження із суміжним землекористувачем АТ «Українська залізниця», а також відповідач посилається на Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 №376.

Щодо доводів відповідача суд зазначає таке.

Відповідно до частини 10 статті 186 ЗК України, висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Застосовуючи принцип правової визначеності, як одну із визначальних вимог до рішень суб`єкта владних повноважень, суд переконаний, що рішення про відмову позивачці має бути вмотивованим та містити обґрунтування відмови із наведенням конкретних, а не загальних підстав для цього.

Оцінюючи підстави відмови, які наведені в оскарженому рішенні суд дійшов висновку, що дана відмова не є мотивованою, оскільки невідповідність об`єкта має бути пояснена у самому рішенні вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

Більш того, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на недотримання норм Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, оскільки остання не була чинною на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Кагарлицької міської ради Київської області №1588-12-VIII від 21.09.2021 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд ураховує таке.

Положеннями пункту 31 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до Закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Стаття 59 цього Закону визначає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Виходячи з наведених правових норм, рішення про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою належить до виключних повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні. Рішення, дії або бездіяльність міської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, надання земельних ділянок, залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було би порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, із урахуванням фактичних обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14 зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Судом встановлено, що позивач виконав всі, передбачені законом вимоги для затвердження проекту землеустрою, подав клопотання про затвердження проекту землеустрою та сам проект землеустрою, який був погоджений у порядку, встановленому ст. 186-1 ЗК України (чинна на момент погодження проекту землеустрою), будь-які зауваження до цього проекту землеустрою за результатами державної експертизи відсутні, жодні правові підстави не прийняття відповідачем рішення про затвердження, поданого позивачем проекту землеустрою також відсутні.

Суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України та позаяк повноваження по розгляду проекту землеустрою, встановлені ст. 118 ЗК України, не є дискреційними, відповідно порядок їх реалізації передбачає лише один вид правомірної поведінки - у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Враховуючи викладене суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язати Кагарлицьку міську раду Київської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

В той же час, щодо заявленого позивачем клопотання про встановлення судового контролю над виконанням рішення суду, а саме шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду, слід зазначити наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини першої та другої якої суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини восьмої цієї ж статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у резолютивній частині рішення у разі необхідності вказується про порядок і строк виконання рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу. Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинен бути вказаний обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.

Разом з тим, вказаною нормою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, суд наділений правом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення лише у випадку, коли існують беззаперечні докази нехтування відповідачем вимогам суду.

Однак, за змістом позову відсутні будь-які ґрунтовні пояснення щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в контексті спірних правовідносин даної адміністративної справи.

З огляду на наведене, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, з дня набрання законної сили, у порядку передбаченому статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до частини восьмої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Тому, з огляду на наведене, суд звертає увагу позивача на те, що спонукання чи примус відповідача до фактичного виконання рішення можливі, зокрема, в порядку, передбаченому статями 287, 382 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України, однак станом на сьогодні, з підстав зазначених вище, у суду відсутні підстави для вжиття заходів судового контролю, передбачених статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже в задоволенні відповідного клопотання позивача належить відмовити.

Згідно приписів частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч цьому, відповідач не надав суду докази що спростовують твердження позивача, а тому, з урахуванням наявних матеріалів справи, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за дані позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (квитанція від 11.10.2021 №0.0.2296184000.1). Враховуючи задоволення позову слід присудити судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Кагарлицької міської ради Київської області.

Керуючись статтями 72,77,94,241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Кагарлицької міської ради Київської області №14/29 №1588-12-VIII від 21.09.2021.

Зобов`язати Кагарлицьку міську раду Київської області (ЄДРПОУ: 04054613, адреса: вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 1, м. Кагарлик, Київська область, 09200) затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,9209 га (кадастровий номер 3222288800:03:306:0139) для ведення особистого селянського господарства за межами с. Черняхів на території Кагарлицької міської ради

Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Кагарлицької міської ради Київської області судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2022.

Суддя Панченко Н.Д.