Постанова

від 14.09.2022 по справі 160/2496/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 160/2496/19

адміністративне провадження № К/9901/21600/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

за участю:

представника позивача Левченко О.В.,

представника відповідача Єгорова А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року (суддя - Верба І.О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року (головуючий суддя - Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.) у справі №160/2496/19 за позовом Акціонерного товариства "ДніпроАЗОТ" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Дніпроазот» звернулось до суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 лютого 2019 року №0001004609.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначав, що сам факт наявності ухвали суду від 21 липня 2016 року про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав по звинуваченню посадової особи контрагента у вчиненні злочину за ст. 205 КК України, не дає підстав для висновку про нереальність всіх господарських операцій, оскільки в ній не встановлено жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності господарських операцій АТ «Дніпроазот» з ПП «Альфагруп», а вказана ухвала суду не стосується обставин, які були предметом податкової перевірки за результатом якої було складено акт перевірки від 12 лютого 2019 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року у справі №160/2496/19 позов задоволено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на наявність ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, ухваленої на підставі угоди у кримінальному провадженні, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами, оскільки жодного судового рішення стосовно позивача чи його контрагента, який набрав законної сили, відповідачем не надано.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські відносини позивача з його контрагентами вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги ухвалу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 липня 2016 року, яка може бути доказом нереальності господарських операцій із постачання карбаміду від АТ «Дніпроазот» на адресу ПП «Альфагруп».

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами не застосовано правових позицій, викладених Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2019 року у справі №825/993/13-а, від 20 листопада 2018 року у справі №826/7677/17, від 28 лютого 2019 року у справі №826/10838/15, від 7 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на підставі наказу Офісу великих платників податків ДФС від 1 лютого 2019 року №214, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Акціонерного товариства «Дніпроазот» з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах із ПП «Альфагруп» при визначенні показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств за 2015 рік або в наступних податкових періодах (роках) та згідно із затвердженим планом перевірки, за результатами якої складено акт № 26/28-10-46-09/05761620.

Згідно висновків акту перевірки, перевіркою встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 з урахуванням пункту 44.1 статті 44 ПК України, статей 1, 3, 8, 9, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV; пунктів 1, 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88; розділу І «Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, пункту 3.10 «Методичних рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності», затверджених наказом Мінфіну від 28 березня 2013 року №433, у зв`язку із чим АТ «Дніпроазот» занижений дохід за 2015 рік і відповідно фінансовий результат до оподаткування на загальну суму 9 311 074 грн, за рахунок не відображення в складі інших доходів суми отриманих від контрагента коштів, перерахування яких останнім не пов`язано з постачанням товарів, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1 675 994 грн.

За результатом поданих заперечень позивача на згадувані документи, відповідачем листом №9749/10/28-10-46-09-11 від 26 лютого 2019 року залишено їх без задоволення, а висновки проведеної перевірки - без змін.

На підставі акту перевірки №26/28-10-46-09/05761620 від 12 лютого 2019 року податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001004609, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 675 994 грн.

Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 133.1.1 п. 133.1 статті 133 Податкового кодексу України, платниками податку - резидентами є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134. 1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно статті 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що правові наслідки у виді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та витрат.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Так, предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентом ПП «Альфагруп».

Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, досліджували та оцінювали виконання умов договору поставки фасованих мінеральних добрив від 23 грудня 2014 року №146980, відповідно до якого Постачальник (позивач) зобов`язується протягом строку дії договору поставляти (передавати у власність) Покупцю (ПП «Альфагруп») визначені цим Договором та невід`ємними додатками до нього товари, а Покупець зобов`язується приймати такі товари та оплачувати їх вартість в порядку і в строки, передбачені Договором.

Крім того, дослідженню судами попередніх інстанцій підлягав договір поставки хімічної продукції від 30 січня 2015 року №147229, згідно якого Постачальник (позивач) зобов`язується протягом строку дії Договору поставляти (передавати у власність) Покупцю (ПП «Альфагруп»), визначену цим договором та невід`ємними додатками до нього продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець зобов`язується приймати таку продукцію та оплачувати її вартість в порядку і в строки, передбачені договором та невід`ємними додатками до нього.

На підтвердження виконання умов наведених договорів, позивачем до суду були подані копії податкових накладних, копії видаткових накладних, а також копії платіжних доручень.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 21 червня 2016 року по справі № 208/2742/16-к, закрито кримінальне провадження №32015040650000055 по обвинуваченню ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строків давності, звільнивши останню від кримінальної відповідальності.

При цьому судами враховано, як вбачається зі змісту наведеної ухвали, використовуючи реквізити ПП «Альфагруп» (код ЄДРПОУ 35101167), ОСОБА_1 в липні 2014 року зареєструвала та встановила контроль над суб`єктом підприємницької діяльності - ПП «Альфагруп», а саме: отримала у володіння та користування установчі, реєстраційні документи, банківські рахунки, печатку підприємства та використовувала даний фіктивний суб`єкт підприємницької діяльності, без відома ОСОБА_2 , який формально призначений директором, в період з липня 2014 року по лютий 2016 року здійснювала документальне оформлення неіснуючих господарських операцій, чим незаконно формувала податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток на користь суб`єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки таким як: ДП ДГ «Червоний Землероб» (код ЄДРПОУ 00729913) та ТОВ «Будобладнання» (код ЄДРПОУ 39064522), що дало змогу останнім безпідставно занизити суму податків, які підлягали нарахуванню та сплаті до бюджет держави та, як наслідок, ухилитись від їх сплати.

Крім того, суди правильно встановили, що первинні документи з боку контрагента позивача підписані не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що позивачем було надано судам попередніх інстанцій документи за господарськими операціями з його контрагентами оформлені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій з вказаними контрагентами. В свою чергу, контролюючим органом не було доведено та надано судам попередніх інстанцій жодних належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що такі документи складені з порушенням вимог чинного законодавства.

Щодо посилань контролюючого органу про відсутність у ПП «Альфагруп» трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли їх до уваги, оскільки відповідачем не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення та ін. були недостатніми для проведення господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Посилання контролюючого органу на наявність ухвали Заводського районного суду м.Дніпродзержинська від 21 червня 2016 року по справі № 208/2742/16-к, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки факт наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження за нерабілітуючих підстав, ухваленої на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Так, у постанові, ухваленій Великою Палатою Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 висловлено правову позицію, зокрема, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що контролюючий орган приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства.

Переоцінка встановлених судами обставин справи, а також додаткова перевірка доказів, не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведеного, оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій, суди дійшли висновку, що наявні первинні документи дають можливість визначитися із суттю, змістом та обсягом господарських операцій, ідентифікувати їх учасників, що спростовує висновки перевірки про нереальність спірних операцій.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, скільки вони здійснені за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі в підтвердження складу податкових правопорушень.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

Касаційна ж скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених рішеннях застосували норми матеріального права (податкового закону) всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, або ж порушили процесуальні норми при дослідженні та оцінці доказів у справі.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва І.А. Гончарова