Рішення

від 08.08.2022 по справі 308/12225/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12225/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області:

під головуванням судді Іванова А.П.,

при секретарі судових засідань Боті О.І.,

за участі представника позивача Губаля О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Ужгородської місцевої прокуратури (правонаступник Ужгородська окружна прокуратура) до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення Ужгородської міської ради щодо відведення земельної ділянки в частині та витребування її на користь територіальної громади міста Ужгорода,

встановив:

26.10.2018 позивач Ужгородська місцева прокуратура (правонаступник Ужгородська окружна прокуратура) в особі керівника Кириленка Д. звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить:

-визнати незаконним та скасувати пункт 1.33 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882;

-витребувати від ОСОБА_3 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га вартістю 25994, 43 грн. на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за даними органу досудового розслідування 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулась з порушення вимог Конституції та законодавства України, а тому рішення прийняті на цій сесії підлягають скасуванню. Так, перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. Згодом, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх значаться депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали. Таким чином, на думку сторони позивача, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними. Більш того за зміну порядку денного, а саме включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема проект рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», голосували «за» вищевказані депутати, які фактично були відсутні. Аналогічно, без відповідного кворуму, відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , яку згодом відчужено за безоплатним правочином ОСОБА_3 . Крім того позивач зазначає, що ОСОБА_8 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому в силу вимог ст. 67 ЗУ «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню. Позивач зазначає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а тому оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулась з порушенням ст. ст. 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Тож, оскільки волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у власність, могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних усупереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України.

13.02.2019 представник Ужгородської міської ради подала відзив на позовну заяву, в якій заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що обставини, на які посилається позивач, в частині того, що сесія міської ради відбулася з порушенням, не встановлені обвинувальним вироком суду, а тому відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення; оскаржуване рішення було б прийняте Ужгородською міської радою і за відсутності ОСОБА_8 , саме на останнього покладається обов`язок повідомляти про конфлікт інтересів, а тому за невиконання такого обов`язку не можуть нести відповідальність інші особи, зокрема Ужгородська міська рада; Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та ГУ Держземагенства у Закарпатській області погоджено проект землеустрою, розробленого ОСОБА_2 , а тому в Ужгородської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; ОСОБА_3 є добросовісним набувачем земельної ділянки, при купівлі останньої не знав та не міг знати про наявність будь-яких протиріч щодо права власності на таку; прийняттю рішення Ужгородської міської ради про затвердження проектів землеустрою й передання у власність громадянам земельних ділянок під №1882 передувало рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1881, яким прийнято план зонування території міста.

В судовому засіданні представник Ужгородської окружної прокуратури підтримав розглядуваний позов, просив такий задовольнити з підстав, що в ньому викладені.

В судове засідання представник Ужгородської міської ради не з`явився, однак з вищеописаних матеріалів справи видно позицію вказаного органу - заперечення щодо задоволення позову.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, одна свою позицію щодо розглядуваних позовних вимог не висловили.

Вислухавши представника позивача, врахувавши пояснення та заперечення учасників процесу та їх представників, усебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши надані докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_2 та передано її у власність.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №138443682 від 20.09.2018) власником земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Підстава виникнення права договір купівлі-продажу.

Щодо неповноважності 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради при прийнятті рішення №1882 від 09.11.2015 в частині у зв`язку з відсутністю депутатів.

З листа від 23.11.2017, адресованого керівнику Ужгородської місцевої прокуратури, видно, що старшим слідчим СВ Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області Пекарем В.І. здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за №420150700030000163 від 25.11.2015 за ознаками злочину ч. 1 ст. 366 КК України. Вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

Відповідно до листа №394 від 13.04.2016 командира військової частини НОМЕР_1 , з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево).

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі №5/13-93 від 07.04.2016 Чопського прикордонного загону, ОСОБА_6 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України.

Свою відсутність на зазначеній сесії ОСОБА_7 підтвердив у розмові з журналістом телеканалу «Тиса», а ОСОБА_5 під час допиту у режимі телефонної розмови про, що складено відповідний рапорт.

Відсутність даних депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015, який міститься у матеріалах кримінального провадження.

За інформацією ПрАТ «ВФ Україна», отриманої на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/11513/17, за номером НОМЕР_2 , яким користувався ОСОБА_4 , задокументовано відсутність даного депутата в місті Ужгороді 09.11.2015 у період часу з 8.57 по 17.13 год.

До матеріалів позовної заяви також долучені інформації ПрАТ «ВФ Україна», на виконання ухвал Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.11.2017 у справі №308/11513/17, яким задокументовано відсутність депутатів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 09.11.2015 у місті Ужгород відповідно до роздруківок вхідних/вихідних з`єднань номерів абонентів.

Згідно з роздруківки ПТК «Віче» о 10 год. 06 хв. 09.11.2015 шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів; 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. - 33 депутати Ужгородської міської ради, зокрема ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49).

Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.

Пунктом 12 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Вказана норма закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.2011 № 149 (далі - Регламент) згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Стаття 159 Регламенту передбачає, що Регламент є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Регламенту пленарне засідання ради відбувається в наступному порядку: 1) Реєстрація депутатів; 2) Вступне слово головуючого про відкриття сесії ради; 3) Затвердження порядку денного та регламенту роботи сесії; 4) Вирішення процедурних питань проведення сесії; 5) Обговорення питань порядку денного та голосування по них; 6) Закриття сесії або пленарного засідання;

У частині 2 цієї статті закріплено норму, за якою кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче») зареєструватися на сесії.

Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» (далі ПТК «Віче») відповідно до Положення про порядок застосування ПТК «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невід`ємною частиною Регламенту (далі - Положення).

Відповідно до статті 45 Регламенту ПТК «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданні поіменним голосуванням.

Згідно з норм закріплених у пунктах 2.1.1., 2.1.2., 3.1.1., 3.5.11., 3.5.12. Положення ПТК «Віче» повинно забезпечити: Оперативну реєстрацію та ідентифікацію депутатів міської ради. Проведення поіменного голосування. Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче». При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режим «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів.

Згідно зі ст. 20 Регламенту порядок денний сесії формує міський голова відповідно до:

? затвердженого Радою календарного плану роботи Ради;

? пропозицій виконавчого комітету, внесених не пізніше 14 днів до початку сесії або пленарного засідання через секретаря Ради;

? пропозицій, внесених у порядку місцевих ініціатив та громадських слухань, не пізніше як за 14 днів до початку сесії або пленарного засідання;

? пропозицій депутатських груп (фракцій), постійних та тимчасових контрольних комісій, депутатів, внесених не пізніше як за 14 днів до початку сесії або пленарного засідання.

Проекти порядку денного, рішень ради, інформаційні та допоміжні матеріали надаються депутатам не пізніше як за дев`ять днів до відкриття чергового пленарного засідання сесії, а у виняткових випадках, передбачених статтею 15 Регламенту - перед початком роботи сесії.

Пропозиції до порядку денного, внесені пізніше строку, зазначеного в статті 21 Регламенту, вносяться на розгляд ради міським головою після обговорення та підготовки висновку про доцільність їх включення до порядку денного сесії профільною постійною комісією ради.

Стаття 23 Регламенту передбачає, що порядок денний, винесений на розгляд ради, береться за основу, обговорюється депутатами і після внесення змін і доповнень до нього приймається рішенням ради в цілому. Питання затвердженого порядку денного сесії ради можуть розглядатися в іншій послідовності, ніж в ньому передбачено, відкладатися чи виключатися з порядку денного за пропозицією міського голови або рішенням ради. Рішення про розгляд питань затвердженого в цілому порядку денного в іншій послідовності, зміну, виключення чи відкладення їх розгляду приймається більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до ст. 82 Регламенту депутат зобов`язаний брати участь у роботі сесій ради, засідань постійних та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Депутат зобов`язаний зареєструватися і бути присутнім на засіданні ради та її органів, до яких його обрано. Депутат зобов`язаний брати участь у голосуванні, крім випадків, коли рада приймає рішення щодо нього персонально.

За посиланням http://old.rada-uzhgorod.gov.ua/news/2824 на офіційному вебсайті Ужгородської міської ради міститься перелік проектів рішень, запропонованих для розгляду четвертого пленарного засідання чергової 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання.

Як вбачається з даних (фото) «Віче» 09.11.1015 міським головою запропоновано внесення змін до порядку денного шляхом включення до нього семи нових проектів рішень, а саме: проект рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації», проект рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проекту рішення № 1627 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1628 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення №1894 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», проект рішення № 1895 «Про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)», проект рішення № 1896 «Про затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянку в натурі (на місцевості)».

За внесення змін до порядку денного проголосувало 31 депутат, що підтверджується роздруківкою з архіву системи «Віче», зокрема депутати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які, як вбачається з вищеописаних доказів, були відсутні в означений день та місці в сесійній залі Ужгородської міської ради.

Відтак участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що зрештою свідчить про те, що зміни до порядку денного прийняті за відсутності кворуму.

Згідно з роздруківки ПТК «Віче» за прийняття проекту рішення №1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, зокрема відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Аналогічно відбулось голосування з вказаний проект з критичними зауваженнями в цілому, тобто проголосувало 32 депутата «за».

На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори», за посиланням http://www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/wp001 розміщено інформацію, згідно з якою, у 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів.

Щодо неповноважності 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради при прийнятті рішення №1882 від 09.11.2015 в частині наявності у депутата ОСОБА_8 конфлікту інтересів.

Згідно з роздруківки результатів голосування за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому депутат ОСОБА_8 проголосував «ЗА».

За постановою Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 у справі №308/12880/16-п ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП при обставинах викладених у протоколі, а саме, будучи депутатом Ужгородської міської ради і суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією відповідно до пп. «б» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобіганню корупції», керуючись приватними інтересами, зумовленими перебуванням у сімейних стосунках та діючи в інтересах близької особи (дружини ОСОБА_9 ) не вжив заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення реального конфлікту інтересів та не повідомив колегіальний орган під час виконання повноважень про наявність конфлікту інтересів, а саме - Ужгородську міську раду та вчинив дії і приймав рішення в умовах реального конфлікту інтересів

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 вказану постанову судді першої інстанції в частині висновку суду про доведеність вини ОСОБА_8 визнано правильною.

Відповідно до п. 1 «б» ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Згідно із ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані: 1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; 2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно; 3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів; 4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка входить до складу колегіального органу, вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Згідно із ч. 1 ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат, зокрема міської ради, бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Відтак прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів в силу вимог ст. 67 Закону України «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню.

У постанові від 20.03.2019 у справі № 442/730/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якого рішення, прийняті в умовах конфлікту інтересів, необхідно визнавати незаконними з урахуванням вимог Конвенції ООН проти корупції, національного законодавства і тих негативних наслідків для самого існування демократичного суспільства, яке спричиняє корупція.

При цьому Суд відзначив, що не лише особа, у якої вбачається конфлікт інтересів, зобов`язана йому запобігати. Такий обов`язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 47, 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Для встановлення порушення процедури прийняття рішення визначальним є сам факт участі депутата у його прийнятті за наявності конфлікту інтересів (незалежно від того, є він потенційним чи реальним), а не вплив такого голосування на прийняте колегіальним органом рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості.

Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

При цьому щодо доводів сторони відповідача про недопустимість доказів, суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19.12.2019 у справі №307/454/18 висловлено, що «не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в матеріалах справи немає вироку суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, також і відсутні судові рішення, які б встановлювали незаконність набуття права власності на землю, оскільки відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади (в даному випадку - сільської ради), підробка державного акта означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла».

Щодо затвердження містобудівної документації.

Як вбачається з даних (фото) «Віче» 09.11.1015 міським головою запропоновано внесення змін до порядку денного шляхом включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема й проект рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації».

Згідно з роздруківки з «Віче» за прийняття проекту рішення № 1866 за основу та в цілому проголосувало «за» 31 депутат Ужгородської міської ради.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені у Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011.

У пункті 3 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що детальний план території - це містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 24 даного Закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території.

Рішення про затвердження містобудівної документації є таким, що носить нормативно-правовий характер, яке в силу вимог ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» набирає чинності лише після підписання та відповідного оприлюднення.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 16.04.2009 за №7-рп/2009 за результатами аналізу функцій і повноважень органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Таким чином рішення Ужгородської міської ради про затвердження містобудівної документації, прийняте на сесії 09.11.2015, є регуляторним актом та однозначно є нормативно-правовим, і набирає чинності лише після його підписання і опублікування, а отже при відведенні спірної земельної ділянки у користування було порушено вимоги ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в частині неможливості передавати у власність чи користування земельної ділянки без наявності чинного плану зонування чи детального плану території населеного пункту.

Отже ні плану зонування ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили), тому передача земельних ділянок відбулась з порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відтак, факт одночасного прийняття на одній і тій же сесії оспорюваного рішення і рішення про затвердження детального плану територій, з врахуванням положень ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключає можливість набуття ним чинності у той же день.

Щодо витребування земельної ділянки.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №138443682 від 20.09.2018) власником земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Підстава виникнення права договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З аналізу наведених норм випливає, що право комунальної власності має територіальна громада, а місцева рада лише реалізовує його від імені територіальної громади.

Тобто, спосіб реалізації Ужгородською місцевою радою права власності територіальної громади міста Ужгорода від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією та законами України.

Крім того, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Частинами 1 та 3 статті 388 ЦК України передбачено, що Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц вказано, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Суд звертає увагу, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).

Вирішуючи спір, суд мав належним чином з`ясувати обставини справи та надати їм правову оцінку, з урахуванням встановлених обставин справи за допомогою «трискладового тесту» як юридичної конструкції, який є засобом перевірки необхідності втручання в права особи, вирішити конфлікт між правами та інтересами держави як власника лісів та фізичних осіб, які набули ці земельні ділянки у власність.

Суд зауважує про те, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.

Отже, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що можливість витребування земельної ділянки передбачена законом, а тому відповідає критерію законності втручання.

Крім того, витребування земельної ділянки переслідує легітимну мету, оскільки спрямоване на захист прав законного власника, як зазначалося вище - громади міста Ужгорода.

Згідно з роз`яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 №5, відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України....»

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, зроблено висновок, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

В розглядуваному випадку звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби.

Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При визначенні позивача, який діє від імені держави України, прокурор керується положеннями рішення Конституційного Суду України №3 рп/99 від 08.04.99 у справі №1-1/99, згідно з п. 5 якого поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок по здійсненню конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави.

Таким органом відповідно до ст.ст. 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому надані повноваження органу виконавчої влади.

Згідно зі статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Постанови КМУ за №15 від 14.01.2015, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої, згідно зі ст. 6 цього Закону, належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що основним завданням державного контролю за використанням та охороною земель є запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Разом з тим, даний контролюючий орган не наділений повноваженням звернутись до суду про скасування незаконних рішень ради.

У свою чергу стаття 23 Закону України «Про прокуратуру» вказує, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушень або загрози порушень інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою вищезазначеної статті.

Так, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Також за частиною 5 статті 56 ЦПК України визначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, враховуючи те, що органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 56 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень та набуває статусу позивача.

Враховуючи вищевикладені порушення при прийнятті депутатами Ужгородської міської ради оскаржуваного рішення, суд вважає, що волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна, на відведення земельних ділянок та передачу у власність могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірного рішення та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України.

Судові витрати

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання цього позову у сумі 4405 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1040 від 22.10.2018.

За наведених обставин суд, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, дійшов висновку про те, що з відповідачів на користь Закарпатської обласної прокуратури слід стягнути означену суму судового збору.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , всупереч наданому їм ст. 191 ЦПК України права подати заперечення проти позову у вигляді відзиву не скористалися, а тому вказаний вище висновок суду зроблений за наявними матеріалами справи, зокрема запереченнями відповідача Ужгородської міської ради.

29.10.2018 в межах даної справи суддею постановлено ухвалу, якою накладено арешт на земельну ділянку, площею 0,0033 га, за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у зв`язку з ухвалення судом рішення про задоволення позову вищевказані заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.33 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Витребувати від ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га вартістю 25994, 43 грн. на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Стягнути з Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) судовий збір у сумі 1468 (одна тисяча чотириста шістдесят вісім) грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) судовий збір у сумі 1468 (одна тисяча чотириста шістдесят вісім) грн. 33 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909967, місцезнаходження: 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2 А) судовий збір у сумі 1468 (одна тисяча чотириста шістдесят вісім) грн. 33 коп.

Заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.10.2018 у справі №308/12225/18, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набранням рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.П. Іванов