Постанова

від 26.03.2024 по справі 308/12225/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/12225/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 березня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Сливки С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Івановим А.П., за позовом Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування рішення міської ради та витребування земельної ділянки

встановив:

У жовтні 2018 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування рішення та витребування земельної ділянки.

В обгрунтування позову зазначає, що за даними органу досудового розслідування 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулась з порушення вимог Конституції та законодавства України, а тому рішення прийняті на цій сесії підлягають скасуванню.

Так, перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. Згодом, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради. Натомість серед присутніх значаться депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49), які як встановлено, не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали. Таким чином, на думку сторони позивача, участь в 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло тільки 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.

Більш того за зміну порядку денного, а саме включення до нього семи нових проектів рішень, зокрема проекту рішення № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», голосували «за» вищевказані депутати, які фактично були відсутні. Аналогічно, без відповідного кворуму, відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , яку згодом відчужено за безоплатним правочином ОСОБА_2 .

Крім того позивач зазначає, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому в силу вимог ст. 67 ЗУ «Про запобігання корупції» підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, а тому, оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулась з порушенням статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Тож, оскільки волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у власність, могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень. Та натомість, прийняття оспорюваних рішень усупереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття земельної ділянки з комунальної власності, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України.

З врахуванням наведеного Ужгородська окружна прокуратура просила суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.33 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882;

- витребувати від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га вартістю 25994,43 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Рішенням Ужгородськогоміськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасувано пункт 1.33 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Витребувано від ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182 площею 0,0033 га вартістю 25994, 43 грн. на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір у сумі 1468,33.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір у сумі 1468,33 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір у сумі 1468,33 грн.

Заходи забезпечення позову, вжиті за ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.10.2018 у справі №308/12225/18, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набранням рішенням суду законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

В апеляційній скарзі Ужгородська міська рада, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Вважає, що долучені представником позивача матеріали, отримані в межах досудового розслідування, не відповідають вимогам щодо допустимості та належності доказів, а тому висновки представника позивача про незаконність рішень органу місцевого самоврядування є передчасними.

Позивачем не долучено жодного вироку на підтвердження втручання у процедуру голосування депутатами Ужгородської міської ради під час прийняття оспорюваного рішення. Крім того, матеріали справи не містять також посилань на узаконені висновки експертного дослідження на предмет втручання в роботу програмного комплексу «Віче» на підтвердження здійснення голосування депутатами з використанням чужих карток.

На сьогоднішній день досудове розслідування по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015 не завершено, а також відсутні вироки, які набули законної сили за результатами розслідування вказаного кримінального провадження.

З огляду на вищезазначені обставини та відсутність вироку по кримінальному провадженню № 42015070030000163 від 25.11.2015, посилання прокурора про те, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015р. відбулась з порушенням вимог Конституції та законодавства України є передчасними, а документи, які нібито отримані з матеріалів досудового розслідування, не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки одержані й надані суду з порушенням порядку, встановленого законом.

Судом першої інстанції не враховано той факт, що голос депутата ОСОБА_7 не був вирішальним при голосуванні за рішення №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», тому оскаржене рішення було би прийнято і без його голосу.

Щодо підтвердження конфлікту інтересів при голосуванні ОСОБА_7 , постановою Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 у справі № 308/12880/16-п та рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 зазначає. Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017 про накладення на ОСОБА_7 адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені частинами 1 і 2 статті 172-7 КУпАП змінено: в частині накладення на ОСОБА_7 адміністративного стягнення, якою постанову скасувано, а провадження в справі закрито в зв`язку з закінченням на момент її розгляду строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.З ст. 38 КУпАП.

Під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.

Звертає увагу суду на той факт, що наявність потенційного або реального конфлікту інтересів не тягне за собою автоматичної недійсності прийнятих рішень колегіального органу та лише у визначених законом випадках може вплинути на втрату правомочності органу.

Вважає, що вимоги містобудівного законодавства під час надання земельної ділянки у власність не відповідачем-1 та відповідачем-2 не порушено.

А тому позивач обрав неналежний спосіб захисту прав, оскільки, рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність є актом індивідуальної дії, яки вичерпується його виконанням.

Ужгородська окружна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є помилковими та такими, що не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним.

В дане судове засідання Ужгородська міськаради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явились не дивлячись на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялись апеляційним судом у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства.

А звідси, колегія суддів вважає що згідно приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті депутатами Ужгородської міської ради рішення 09.11.2015 року на 27 сесії 6 скликання за № 1882, пункт 1.33, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода, як власника комунального нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у власність могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог чинного законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірного рішення. Натомість, прийняття оспорюваного рішення у супереч приписів діючого законодавства не може свідчити про наявність волі територіальної громади як власника земельної ділянки на вибуття такої з комунальної власності, що є підставою для витребування даної земельної ділянки на користь територіальної громади.

Апеляційний суд, погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви.

У ході апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що У 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів. Вказана обставина підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту відповідача-1.

Також суд з`ясував, що 27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.46 якого затверджено ОСОБА_1 проект земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:19:001:0182) площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 та передано її у власність.

Нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить суму 25994,43 грн., що підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (Т.1, а.с.23).

Згідно з інформаційною довідкою №138443682, сформованою від 20.09.2018, яка міститься в матеріалах справи (Т.1, а.с.20-22) спірна земельна ділянка в цілому належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2018 за № 998.

Старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області В.І.Пекарем здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Листом вих.№36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 вказаний слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

У голосуванні про прийняття рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі спірної земельної ділянки, як вказує представник позивача, серед іншого, брали участь депутати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7

Вважаючи пункт 1.46 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 №1882 протиправним, а також, виходячи з наявності підстав для визнання незаконним та зазначеного пункту рішення про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182, площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

У ході апеляційного розгляду від представника Закарпатської обласної прокуратури надійшло клопотання з посиланням на норми частин 3, 4 статті 367 ЦПК України про дослідження та врахування апеляційним судом ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2023 року в справі № 308/7996/23 за змістом якої, суд першої інстанції розглянув клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури Деяк О.М. у кримінальному провадженні №42015070030000163 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2015 року про звільнення підозрюваної ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючої на посаді начальника відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради, від кримінальної відповідальності, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, на підставі п.3 ч. 1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Зазначене клопотання прокурора, судом першої інстанції задоволено. Звільнено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК Ураїни, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження №42015070030000163 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України - закрито на підставі п.1 ч.2ст.284 КПК України.

Згідно відмітки головного спеціаліста ОСОБА_9 , яка міститься на ухвалі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 червня 2023 року в справі № 308/7996/23, така набрала законної сили 13 червня 2023 року.

Даною ухвалою суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 працюючи на посаді начальника відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, не забезпечила належне виконання повноважень відділом по роботі з депутатами та постійними комісіями Ужгородської міської ради щодо організації та проведення сесій міської ради, передбачених п. 1 розділу 3 вищевказаного Положення, ст. 37 Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 08.04.2011 за №149, відповідно до якої передбачено, що на пленарних засіданнях ради утворюються секретаріат сесії у складі трьох осіб, функції якого виконують працівники відділу по роботі з депутатами та постійними комісіями, до обов`язків якого входить, зокрема, контроль за реєстрацією депутатів і запрошених осіб, а також не забезпечила належне виконання головним спеціалістом даного відділу ОСОБА_10 , відповідальної за інформаційне обслуговування ПТК «Віче», вимог п.п. 3.2.1, 3.3.2 Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу системи електронного голосування «Віче» в Ужгородській міській раді, що є складовою частиною Регламенту Ужгородської міської ради VI скликання, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 08.04.2011 за №149, щодо проведення реєстрації депутатів, проведення і фіксації результатів голосувань, відслідковування наявності карток депутатів у пультах депутатів у реальному часі ходу сесії, внаслідок чого невстановленими досудовим розслідуванням особами здійснено голосування невстановленими досудовим за прийняття рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в твердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626), персональними картами від імені депутатів Ужгородської міської ради VI скликання ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які фактично були відсутні на вказаному засіданні, що призвело до спотворення результатів голосування та прийняття незаконного рішення.

Згідно даних програмно-технічного комплексу «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» у сесійній залі на засіданні сесії Ужгородської міської ради VI скликання, що розпочалось 09 листопада 2015 року о 10.07 год., зареєструвалось 32 депутати та міський голова ОСОБА_11 у тому числі фактично відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57). ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49).

Отже, на сесії Ужгородської міської ради на момент її початку було практично присутньо менше половини депутатів від загального складу ради, який становив 60 депутатів, тобто кворум був відсутній, що виключало проведення сесії та прийняття нею рішень.

За даних програмно-технічного комплексу «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» за прийняття рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в твердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626)» за основу та в цілому проголосували 31 депутат та міський голова ОСОБА_11 , у тому числі відсутні у сесійній залі депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49).

Відтак, за прийняття вказаного рішення фактично проголосувало 28 депутатів Ужгородської міської ради VI скликання, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому відповідне рішення Ужгородською міською радою фактично не було прийнято.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_8 своїх службових обов`язків незаконно вибули з комунальної власності територіальної громади 58 земельних ділянок комунальної власності на загальну суму 13.512.682,80 гривні, а саме незаконно передано у власність земельні ділянки наступним громадянам:

… також, ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:19:001:0182) площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої станом на 09.11.2015 становила 17.113.14 грн.

Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, апеляційний суд виходить з наступного.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четверта статті 116 ЗК України).

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, прокурор, діючи в інтересах держави в особі територіальної громади м. Ужгород та посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель житлової та громадської забудови комунальної власності у власність ОСОБА_1 внаслідок незаконного рішення № 1882 від 09.11.2015 року 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради за яке не проголосувало більше половини депутатів міської ради від їх загальної кількості, просив таке як незаконне скасувати та витребувати вибулу земельну ділянку від особи в якої така перебуває у власності.

Як визначено частиною 2 статті 5 Основного Закону України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Положення носієм суверенітету… є народ закріплює принцип народного суверенітету, згідно з яким влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу (підпункт 4.1. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005).

Здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії є реалізацією народом своєї влади шляхом затвердження відповідних рішень (законів) і формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні (абзац 3 підпункту 4.2. пункту 4, рішення Конституційного Суду України за №6-рп/2005 від 05.10.2005 року в справі № 1-5/2005).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписамистатей 19,140,143,144,146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені устатті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними (абзац 3 пункту 3, рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року в справі № 1-9/2009).

Відтак, Ужгородська міська рада являється представницьким органом місцевого самоврядування, через який здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У частині 1 статті 45 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР йдеться про те, що сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі її створення), районна, обласна рада складається з депутатів, які обираються жителями відповідного села, селища, міста, району в місті, району, області на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Як передбачено частиною 12 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, серія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Такаж вимога закріплена і в статті 17 Регламенту Ужгородської міської ради, затвердженого рішення № 149 від 08.04.2011 року 5 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Згідно частини 6 статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано. Так само і в частині 1 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 року № 93-IV зазначено, що депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває

права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос.

Стаття 159 Регламенту Ужгородської міської ради передбачає, що регламент є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.

На інформаційному інтернет порталі «Місцеві вибори» за посиланням www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/wp001 розміщено інформацію, згідно з якою в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Регламенту Ужгородської міської ради пленарне засідання ради відбувається в наступному порядку: 1) Реєстрація депутатів; 2) Вступне слово головуючого про відкриття сесії ради; 3) Затвердження порядку денного та регламенту роботи сесії; 4) Вирішення процедурних питань проведення сесії; 5) Обговорення порядку денного та голосування по них; 6) Закриття сесії або пленарного засідання.

У частині 2 цієї статті закріплено норму, за якою кожен депутат перед засіданням зобов`язаний особисто (персональною карткою «Віче) зареєструватися на сесії.

Для автоматизації процесу проведення пленарних засідань сесії міської ради застосовується програмно-технічний комплекс системи електронного голосування «Віче» відповідно до Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу «Віче» в Ужгородській міській раді, яке є невідємною частиною регламенту.

У відповідності до статті 45 Регламенту програмно-технічний комплекс «Віче» дозволяє приймати рішення міської ради на її засіданнях поіменним голосуванням.

Згідно норм закріплених у пунктах 2.1.1, 2.1.2, 3.1.1, 3.5.11, 3.5.12 Положення ПТК «Віче» повинно забезпечити:

Оперативну реєстрацію та ідентифікацію депутатів міської ради. Проведення поіменного голосування. Для ідентифікації депутатів у ході засідання використовуються картки депутата, що містять унікальний індивідуальний код депутата, який розпізнається ПТК «Віче».

При проведенні відкритого голосування формується інформація з результатами голосування у стандартному режимі «за», «проти», «утримався», «не голосували» без списку депутатів.

У випадку поіменного голосування формується список депутатів, що голосували «за», «проти», «утримався», «не голосували», що також відображається на моніторах комп`ютерів секретаріату та головуючого.

З матеріалів справи слідує, що 09 листопада 2015 року відбулася 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради. На цій сесії було прийнято ряд рішень, в тому числі про затвердження ОСОБА_1 проекту земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182, площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої станом на 09.11.2015 становила 17.113.14 грн.

Вказана сесія була проведена з порушенням вимог Конституції та законодавства України, а саме Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», регламенту Ужгородської міської ради та Положення про порядок застосування програмно-технічного комплексу «Віче» в Ужгородській міській раді.

Зокрема, перед початком сесії 09.11.2015 року о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки програмно-технічного комплексу системи електронного голосування «Віче», шляхом застосування персональних карток, зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, в рамках якої було зареєстровано 32 депутати та голова міської ради.

Серед присутніх значилися депутати ОСОБА_3 (пульт для голосування № 57, ОСОБА_4 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_6 (пульт для голосування № 49), які не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 року та персольну участь в голосуванні не приймали.

Відсутність даних депутатів на сесії підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, який міститься у матеріалах кримінального провадження.

На час апеляційного розгляду кримінальне провадження №42015070030000163 від 25.11.2015 року завершено. Та ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2023 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України.

Закриття даного кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності та звільнення ОСОБА_8 (відповідальної особи по роботі з депутатами та постійними комісіями) від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України відноситься до нереабілітуючих підстав, тобто таких які не знімають підозру, але звільняють від кримінальної відповідальності.

Колегія суддів наголошує на тім, що не дивлячись на те, що така не була подана до суду першої інстанції з тих підстав, що не була постановлена по суті пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 , однак зміст та висновки такої підтверджують доводи позовної заяви про відсутність окремих депутатів на сесії Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року при прийнятті рішення про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182, площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_1 .

Відтак, Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1882 від 09.11.2015 року на 27 сесії 6 скликання під час свого пленарного засідання не повноважним складом, оскільки в голосуванні брало участь менше половини депутатів від загального складу ради, а саме, 28 депутатів та голова міської ради, що вказує на незаконність такого рішення сесії Ужгородської міської ради яке не несе правових наслідків для осіб стосовно яких розглядальсь відповідні питання.

У спірних правовідносинах, прокурор діючи в інтересах держави в особі територіальної громади міста Ужгород, втручаючись у право мирного володіння відповідною земельною ділянкою з боку приватної особи, при цьому захищає загальні інтереси, які реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок, які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) та через інші законодавчо обмежувальні процедури. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цим осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц та Верховний Суд в постанові від 27 липня 2019 року в справі № 369/6601/15-ц.

Варто зазначити, що зміни до порядку денного внесені в порушення вимог статей 20, 21, 23 Регламенту Ужгородської міської ради, зокрема щодо проекту рішення № 1866 «Про затвердження містобудівної документації». Відтак й рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позаяк з 01 січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 статті 24 даного Закону України, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території. В даному випадку, ні плану зонування, ні детального плану території, станом на момент прийняття рішення на сесії про відведення земельної ділянки, не було.

Щодо прийняття Ужгородською міською радою рішення в умовах наявності в одного з депутатів реального конфлікту інтересів.

Так, ОСОБА_7 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів, не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду, і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради (4 пленарне засідання), взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_7 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 Закону «Про запобігання корупції», ст. 59-1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 року у справі № 308/12880/16, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 статті 172-7 КУпАП. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017 року вказану постанову суду в цій частині залишено без змін.

Відповідно до ст. 67 Закону «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема, Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Розглядаючи подібну ситуацію, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 442/730/17 зазначила таке, що:

у постановах від 19.06.2018 (справа № 237/2240/17), від 21.09.2018 (справи № 237/2242/17 та № 237/2574/17) Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції, яким задоволено позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення міської ради; Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку, викладеного в цих постановах;

депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов`язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення;

депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано (частини 4, 6 статті 49 Закону № 280/97-ВР);

акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону № 280/97-ВР);

як склад ради, так і склад її органів утворюють саме депутати цієї ради, які і приймають відповідні рішення у межах компетенції ради на її сесії;

тому вважати, що за наявності конфлікту інтересів у одного депутата ради це не зачіпає будь-яким чином інших депутатів, не можна;

згідно з частиною 1 статті 67 Закону № 1700-VII (який, за змістом викладеного в постанові вище, у ситуації врегулювання конфлікту інтересів має перевагу перед Законом № 280/97-ВР) нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема НАЗК, органу місцевого самоврядування;

Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що голос одного депутата не був вирішальним та не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також, що чинним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів;

частину 1 статті 67 Закону № 1700-VII не можна розглядати окремо без співставлення з вимогами статі 35 названого Закону щодо імперативної заборони, у тому числі і депутату місцевої ради, брати участь у прийнятті рішення органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом;

прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

Наявність у депутата місцевої ради, який бере участь в ухваленні рішення, реального конфлікту інтересів у момент прийняття рішення цією радою (у момент голосування за рішення на сесії ради) є самостійною та достатньою підставою для визнання такого рішення судом незаконним, його скасування, визнання недійсним за позовом прокурора, який є самостійним і належним суб`єктом звернення (позивачем) за відповідними вимогами.

Наявність такого конфлікту інтересів слугувало як однією з підстав позову, прийнятих судом до розгляду, так і одним із доводів апеляції прокурора на рішення суду першої інстанції, що знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

За цих обставин, колегія суддів вважає доводи позивача про прийняття рішення органом місцевого самоврядування в умовах наявності в одного з депутатів реального конфлікту інтересів, обґрунтованими та доведеними.

А звідси, втручання у право власності ОСОБА_12 з боку держави саме з цих підстав слід визнати таким, що узгоджується з критеріями законності, пропорційності, дотримання справедливого балансу між суспільним, публічним інтересом і правом набувача на своє майно. Таке втручання в конкретній фактичній і правовій ситуації, що має місце в справі, не порушує принципи верховенства права та є справедливим і необхідним для захисту відповідного публічного, суспільного інтересу та права власності територіальної громади міста Ужгорода на землю комунальної власності, яка вибула з такої власності поза волі останньої.

Як визначено у частині першій, пункті десятому частини другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно частини першої статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина один). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт г частини третьої).

Оскільки Ужгородська міська рада прийняла на 27 сесії 6 скликання рішення №1882 від 09.11.2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким згідно з пунктом 1.46. затверджено ОСОБА_1 проект земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:19:001:0182, площею 0,0033 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 , та передання її у власність в супереч інтересів територіальної громади м. Ужгород то зазначена обставина є підставою у сукупності з вищенаведеними мотивами для визнання незаконним та скасування пункту 1.46. рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за №1882.

Щодо застосування ефективного засобу юридичного захисту після завершення цього судового процесу.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову),несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій,а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання, пункти 4 і 5 частини 3 статті 2, частини 1, 3 статті 13, частини 1 4 статті 12 ЦПК України.

Під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 та ОСОБА_13 розпорядились своїми процесуальними правами та не заявляли зустрічний позов про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкодиу зв`язку з вимогами про скасування рішення міської ради та витребування земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у даній справі не мав жодних об`єктивних даних, які би могли дозволити оцінити розмір шкоди, заподіяної ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (див. mutatis mutandis§ 77рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України»). Тому як майновий тягар, так і тягар розчарування у результаті задоволення позовних вимог і витребування спірної земельної ділянки власникові (територіальній громаді м. Ужгорода), може бути належно компенсований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в іншому судовому процесі.

Доцільним є звернення уваги на те, що законодавство України надає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту.

За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають можливість заявити до Ужгородської міської ради позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна кожному з них внаслідок прийняття неправомірного оскарженого рішення про передання у приватну власність спірної земельної ділянки, а також внаслідок подальшого витребування цієї ділянки власникові.

Відтак, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можуть захистити свої порушені права у відповідності до чітких та зрозумілих приписів Конституції України, ЦК України таЗакону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Водночас,колегія суддівзауважує,що такевідшкодування маєбути наданена підставінорм матеріальногоправа згідноз належноююридичною процедуроюта завимогами,що підтвердженіналежними доказами. Хоч законодавство України і надає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені вище ефективні засоби відновлення їхніх прав, проте вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися, тому такі не можуть розглядатись судами у даній справі.

Відповідні мотиви викладено у пункті 125.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 18.

А звідси, колегія суддів зазначає, що позаяк, апеляційна скарга інших доводів, які б давали підставу для висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права не містить, то звідси, таку слід визнати необґрунтованою у спірних правовідносинах.

Окрім наведеного, колегія суддів наголошує, що Європейський суд з прав людини вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

А тому, апеляційний суд враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відтак, апеляційний суд з огляду на викладене зазначає, що відповідачу надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені в апеляційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у спірних правовідносинах не являються тими обставинами, які б слугували підставою для колегії суддів стосовно відхилення заявлених позовних вимог, та не впливають на правові висновки у спірних правовідносинах і не спростовують викладеного вище.

А звідси, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Ужгородської міської ради, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 09 квітня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: