Постанова

від 04.09.2022 по справі 911/1432/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2022 р. Справа№ 911/1432/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Денисевич К.Ю.,

за участю представників:

від позивача: представник не прибув,

від відповідача: Назарук П.М., директор, Синявський В.В., ордер серії АІ №1236112 від 31.05.2022,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2021 у справі №911/1432/21 (суддя Ейвазова А.Р., повний текст складено - 05.10.2021) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Прогрес" про стягнення 3152094 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Прогрес" (далі - ТОВ ВП "Прогрес") про стягнення 3 152 094 грн, з яких: 2 438 011 грн - основний борг; 488 014 грн - втрати від інфляції та 226 069 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на неправомірність несплати йому відповідачем вартості частини майна товариства пропорційно його частці у зв`язку з прийняттям рішення про виключення зі складу учасників такого товариства.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.09.2021 у справі №911/1432/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Так, суд дійшовши висновку про недоведеність позивачем розміру, визначеної ним в сумі 2 438 011 грн., вартості частини майна, що підлягає виплаті, відмовив у задоволенні позову.

Крім цього, судом було встановлено обставини пропуску позивачем строку позовної давності та відсутності поважності причин на це.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2021 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо недоведеності ним розміру вартості частини майна, що підлягає виплаті, а також вказує на поважність причин пропуску строку позовної давності.

Представники відповідача в судовому засіданні надали пояснення, якими просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Апелянт (позивач) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить телефонограма суду.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від позивача до суду не надійшло.

Слід також зазначити, що явка представників сторін не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

Враховуючи належне повідомлення позивача, а також з урахуванням того, що неявка його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність викладеної позиції скаржника, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ ВП "Прогрес", оформленого протоколом №10 від 29.02.2008 (т.1 а.с.38-45, т.2 а.с.17-22), зокрема, вирішено:

- вважати дії ОСОБА_1 такими, що систематично перешкоджають досягненню мети та цілей ТОВ ВП "Прогрес";

- виключити ОСОБА_1 з ТОВ ВП "Прогрес" та виплатити йому у встановленому чинним законодавством порядку належну йому частку у статутному капіталі ТОВ ВП "Прогрес";

- розподілити належну ОСОБА_1 частку у статутному капіталі товариства між Назаруком П.М. (55 760,90 грн, що становить 21,66% статутного капіталу) та Синявським В.В. (30 025,10 грн, що становить 11,66% статутного капіталу);

- зобов`язано сплатити до статутного капіталу ТОВ ВП "Проогрес" Назарука П.М - 557603,90 грн та Синівського В.В. - 30025,10 грн відповідно;

- затвердити нову редакцію статуту ТОВ ВП "Прогрес".

Як вбачається з вказаного протоколу, позивач був присутній на відповідних зборах.

Дійсність вказаного рішення загальних зборів була предметом розгляду у справі Господарського суду Київської області №К17/370-08/15-09 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ВП "Прогрес" про визнання вказаного рішення недійсним.

Так, рішенням Господарського суду Київської області від 18.09.2009 (т.2 а.с.25-33), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 12.11.2009 (т.2 а.с.34-42), яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2010 (т.2 а.с.43-48), у задоволенні відповідного позову відмовлено.

На момент проведення відповідних загальних зборів діяла редакція статуту ТОВ ВП "Прогрес", затверджена протоколом загальних зборів від 27.12.2005 №4 (т.1 а.с.23-37), статтею 5 якого визначено, що учаснику товариства - ОСОБА_1 належить частка у статутному фонді товариства у розмірі 85 786 грн, що становить 33,33% статутного фонду.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що при його виключенні йому не виплачена вартість майна товариства пропорційна його частці у статутному капіталі ТОВ ВП "Прогрес". При цьому, вартість майна товариства, яка підлягає виплаті за твердженням позивача складає 2 438 011 грн, та складається із розміру встановленої матеріальної шкоди у розмірі 85 786 грн та 2 352 225 грн, які є 33,33% від ринкової вартості нерухомого майна, визначеної експертизою у кримінальному провадженні №1201200040000039.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Відповідно до ч.1 ст.64 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент прийняття рішення загальними зборами товариства про виключення позивача - 29.02.2008) учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов`язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Частиною 2 відповідної статті визначено, що виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

Так, як визначено ч.1 ст.54 Закону, при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Також, ч.2 такої норми унормовано, що учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу; майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Пунктом 8.4 статуту ТОВ ВП "Прогрес", у редакції, чинній на момент проведення загальних зборів від 29.02.2008, також визначено, що при виході учасника з товариства йому виплачується його частка в статутному капіталі, а також вартість частини майна товариства пропорційна його внеску до статутного капіталу; виплату проводять після затвердження звіту за квартал, в якому він вийшов з товариства, протягом 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства, як передбачено відповідним пунктом статуту, вклад може бути повернутий повністю або частково в натуральній формі.

Згідно п. 8.5 вказаного статуту ТОВ "ВП "Прогрес" учаснику, який вибув, сплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році до моменту його виходу; майно передане товариству лише у користування, повертається учаснику в натуральній формі без винагороди.

При цьому, статут відповідача в частині встановлення моменту визначення вартості майна, що підлягає виплаті, відмінний від положень вищевказаного Закону, який передбачає, що визначення вартості частини майна, що підлягає виплаті, здійснюється за результатами за рік, а не квартал, що не тягне за собою недійсності статуту товариства у цілому.

З урахуванням відповідних норм та положень статуту, ТОВ ВП "Прогрес" мало виплатити ОСОБА_1 вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, протягом 12 місяців з дня прийняття рішення про виключення - 29.02.2008, тобто до 28.02.2009 після затвердження звіту за 2008 рік.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав про наявність відповідного обов`язку у ТОВ ВП "Прогрес".

Разом з тим, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру, визначеної ним в сумі 2 438 011 грн., вартості частини майна, що підлягає виплаті.

Згідно з частиною третьою статті 148 ЦК України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв`язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

У постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 (провадження №12-38гс12) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства. За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (пункти 6.8., 6.9. постанови).

Колегія суддів зауважує, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, та вартість внесеного майна (коштів), тобто сума коштів, внесеній учасником у статутний капітал товариства і зазначеній у його статуті (номінальна вартість), не є тотожними поняттями (і в грошовому виразі можуть бути різними).

Одночасно апеляційний суд бере до уваги, що в даному випадку позивач частину суми у розмірі 85 786 грн., вказує як матеріальну шкоду, проте вона дорівнює сумі коштів, внесеної позивачем, як учасником, у статутний фонд товариства і зазначена у його статуті (номінальна вартість).

На підтвердження іншої частини суми у розмірі 2 352 225 грн (33,33% від ринкової вартості нерухомого майна, визначеної експертизою) позивач надав висновок експертизи, яка проведена у кримінальній справі №61-1249 (кримінальне провадження №12012100040000039), яка порушена за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України (т.1 а.с.54-79).

Згідно вказаного висновку ринкова вартість нерухомого майна за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Коцюбинське, вул. Залізнична, 2, яке належить ВП "Прогрес" станом на 29.02.2008 становила 7 063 740 грн.

Відповідно до частини першої статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом частини першої статті 66 та статті 139 ГК України майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої учасник, який виходить з товариства, має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна.

Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 (провадження №12-38гс12).

Згідно п. 6.1 Статуту відповідача товариство є власником майна та коштів, наданими йому учасниками у власність, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності.

Наданий позивачем до позовної заяви висновок експертизи, яка проведена у кримінальній справі №61-1249 (кримінальне провадження №12012100040000039) не може бути використаний для визначення вартості його частки в статутному капіталі відповідача, оскільки він стосується не оцінки вартості частки позивача у статутному капіталі товариства, а стосується виключно визначення ринкової вартості об`єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, смт. Коцюбинське, вул. Залізнична, 2 ,

Однак, товариство зобов`язане виплатити колишньому учаснику не вартість його частки у обраному ним окремому майні (у даному випадку - об`єкті нерухомості) товариства пропорційно до розміру частки такого учасника у статутному капіталі товариства, а вартість частини всього майна товариства, пропорційної його частці у статутному (складеному) капіталі.

При цьому, для розрахунку вартості частки колишнього учасника товариства мають враховуватися всі активи товариства, а не лише окрема річ, окремий об`єкт без врахування іншого майна товариства (основних фондів та оборотних активів, а також інших цінностей, вартість яких відображено в балансі товариства) та за вирахуванням зобов`язань.

Наданий позивачем висновок експертизи, яка проведена у кримінальній справі №61-1249 (кримінальне провадження №12012100040000039) наведеним вимогам не відповідає.

Отже, висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем розміру вартості частини майна, що підлягає виплаті, визнається колегією суддів обґрунтованим.

У будь - якому випадку, позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вже було вказано, ТОВ ВП "Прогрес" мало виплатити ОСОБА_1 вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, протягом 12 місяців з дня прийняття рішення про виключення - 29.02.2008, тобто до 28.02.2009 (враховуючи присутність позивача на зборах, на яких було прийнято рішення про його виключення).

Отже, з 01.03.2009 розпочав свій перебіг трирічний строк позовної давності, який відповідно сплив 01.03.2012.

В свою чергу, із даним позовом позивач звернувся до суду (згідно відбитку органу поштового зв`язку на конверті) 15.05.2021, тобто з пропуском строку позовної давності.

Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 ЦК України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За частиною п`ятою статті 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає справу по суті заявлених вимог з урахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих доказів.

Тож при вирішенні питання про захист порушеного права у разі пропуску позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує зазначене питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом (аналогічної позиції дотримується Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду у постановах від 11.08.2020 в справі № 910/13193/19, від 17.06.2021 у справі № 17-14-01/1494 (925/460/20)).

Саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

Колегія суддів зазначає, що посилання позивача на сподівання вирішення питання щодо виплати йому частки під час розгляду кримінального провадження належать до суб`єктивних причин не звернення до суду з відповідним позовом, тобто вони не є об`єктивними, незалежними від позивача підставами, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2021 у справі №911/1432/21 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 13.09.2022 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко