Постанова

від 26.09.2007 по справі 11/287-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/287-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

26.09.2007р.м.Київ№ 11/287-А

За позовомДочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт” Державного підприємства „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес”

доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

провизнання протиправними дій та визнання недійсними рішень, вимоги.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Пунейко Л.М.

Представники

від позивача       Бовсуновський А.С. (предст. за дов.);Клименко А.Р. (предст. за дов.);Ковтунова О.В. (предст. за дов.);Величко О.В. (предст. за дов.);

від відповідачаГалій Ю.М. (предст. за дов.).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 26.09.2007 о 10 год. 58 хв.  проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 01.10.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач з урахуванням заяви від 18.09.2007 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, в якому просить:

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва щодо проведення перевірок фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами яких було складено акт № 650-22-2-05311609 від 01.08.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою Industries Taxila»(Пакистан)»та акт № 890-22-2-05311609 від 27.10.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою Industries Taxila»(Пакистан);

- визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, спрямовані на стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт” Державного підприємства „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес” пені, передбаченої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», за порушення термінів розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003;

- визнати недійсними рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій: від 08.08.2006 № 0000812200/0; від 09.10.2006 № 0000812200/1; від 21.12.2006 № 0000812200/2; від 05.03.2007 № 0000812200/3; від 31.10.2006 № 0001152200/0; від 20.12.2006 № 0001152200/1; від 22.03.2007 № 0001152200/2.

- визнати недійною першу податкову вимогу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 1/1532 від 27.04.2007.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.1996 № 1247 (зі змінами, внесеними абз. 6 п. 3 Змін і доповнень, що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 № 1782), копії яких міститься у матеріалах справи, перевірка фінансово-господарської діяльності компанії «Укрспецекспорт» та її дочірніх підприємств проводиться відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю»безпосередньо Головним контрольно-ревізійним управлінням України та Державною податковою адміністрацією України.

Оскільки Відповідач не є центральним органом виконавчої влади, Позивач вважає, що при проведенні вказаних перевірок він діяв протиправно, порушивши норми згаданих вище постанов Кабінету Міністрів України, вийшовши за межі наявних у нього повноважень та діючи не у спосіб, встановлений чинним законодавством.

В разі наявності у Позивача індивідуальної ліцензії Національного банку України на продовження строків одержання валютної виручки у податкових органів були б відсутні підстави стверджувати про наявність у діях Позивача правопорушення, передбаченого ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», та відповідно, і для притягнення Позивача до встановленої цим Законом відповідальності.

Проте отримання вказаної ліцензії було унеможливлене протиправними діями Державної податкової адміністрації України (як встановлено постановою Господарського суду м. Києва від 06.04.2007 у справі № 32/4-А, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007 у справі № 22-а-3815/07).

Тобто господарське правопорушення стало наслідком не дій позивача, а протиправних дій Державної податкової адміністрації України, у той час як позивач вживав усіх можливих заходів для його недопущення.

Таким чином, органи державної податкової служби, протиправно позбавляючи позивача можливості продовжити строки розрахунків та одночасно притягаючи його до відповідальності за порушення цих строків, діяли упереджено й недобросовісно та навмисно створили ситуацію, у якій без вини позивача стало неминучим виникнення господарського правопорушення.

Тому, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, позивач не відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, оскільки ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Виходячи зі ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»строк зарахування валютних коштів на валютні рахунки резидентів починає обраховуватися з дати митного оформлення продукції.

Останньою митною процедурою, пов'язаною із справлянням податків і зборів, є вчинення запису митним органом на п'ятому основному аркуші «примірник для декларанта»ВМД форми МД-2 (МД-3) «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі», де зазначається дата фактичного вивезення, що передбачено спільним наказом Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України № 163/121 від 21.03.2002 «Про затвердження Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України»(див. аркуш п'ятий ВМД № 504020000/6/000205 від 06.03.2006, копія міститься у матеріалах справи).

Відповідно до наведеного, строк зарахування виручки в іноземній валюті на рахунок Позивача за експортовані товари військового призначення (запасні частини для ремонту танків) за зовнішньоекономічним контрактом № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 починає обраховуватися 20.04.2006 (з дати закінчення митного оформлення).

Граничний термін отримання валютної виручки (90 днів) —19.07.2006.

Отже, в актах перевірок неправильно визначено дату закінчення митного оформлення продукції (06.03.2006) та строк отримання валютної виручки (04.06.2006),що свідчить про необґрунтованість оскаржуваних рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Крім цього, позивач зазначає, що він не є власником експортованої продукції, оскільки відповідно до положень ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Згідно зі ст. 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Таким чином, експортером продукції за контрактом, укладеним Позивачем з Покупцем-нерезидентом на виконання Договору, є Комітент.

За Договором комісії комісіонер (позивач) виступає посередником і не є власником ані майна, що експортується за укладеним контрактом, ані коштів, які надійдуть за відчужене майно, тобто валютної виручки за зовнішньоекономічним контрактом. Вказані кошти і майно не відображаються ані у податковому обліку комісіонера, ані у його бухгалтерському балансі

З таких підстав комісіонер (позивач) не може бути суб'єктом відповідальності, встановленої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Така відповідальність має покладатися на особу, що безпосередньо здійснює експортну поставку продукції та отримує у власність валютну виручку, —Комітента.

25.06.2007 позивач отримав лист відповідача від 27.04.2007 № 1/1532 про податкову заставу та першу податкову вимогу від 27.04.2007 № 1/1532.

На думку позивача, по-перше, пеня за порушення термінів надходження валютної виручки, передбачена ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові вимоги виставляються у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установленні строки. Тому перша податкова вимога виставлена відповідачем безпідставно.

По-друге, як вважає позивач, відповідачем було порушено порядок виставлення податкової вимоги. Так, лист відповідача від 27.04.2007 про податкову заставу та перша податкова вимога від 27.04.2007 були надіслані Позивачу лише 22.06.2007 (копії конверта, витягу з книги реєстрації документів містяться у матеріалах справи). Відповідач такими діями порушив низку вимог чинного законодавства, а саме:

Відповідач порушив строк винесення податкової вимоги, передбачений п. 4.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 03.07.2001 № 266. Податкову вимогу  винесено не 22.03.2007, а 27.04.2007 –значно пізніше п'ятого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Відповідач порушив строк направлення податкової вимоги Позивачу, встановлений п. 5.4 Порядку, надіславши податкову вимогу не одразу після винесення, а лише 22.06.2007.

Крім того згідно з підпунктом 5.2.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Позовну заяву суд отримав 04.06.2007, про що позивач повідомив відповідача листом від 04.06.2007 № 28/44-дск (копія міститься у матеріалах справи).

Таким чином, 22.06.2007 відповідач неправомірно виставив першу податкову вимогу, оскільки податкове зобов'язання не було узгодженим, про що відповідач був належним чином повідомлений.

Отже, винесення першої податкової вимоги відповідачем від 27.04.2007 № 1/1532 є повністю неправомірним.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне. Перевіркою встановлено, що ДП СЗТФ "Прогрес" порушило вимоги ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.94, зі змінами та доповненнями.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" №185/94-ВР від 23.09.94, зі змінами та доповненнями, виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, вказаних у контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акту або іншого документу, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

По контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003, укладеному ДП ССЗТФ "Прогрес" з Міністерством оборони Ісламської Республіки Пакистан, відвантажено продукцію на суму 2.294.700,9 дол. США. Граничний термін надходження валютної виручки - 04.06.2006.

Згідно з актом перевірки № 36-Е-23-4-05311609 від 28.02.2006 станом на 01.10.2005 Позивач мав кредиторську заборгованість перед нерезидентом фірмою "Heavy Industries Taxila" (Пакистан) по контракту UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 в сумі 37205,3 дол. США. Валютні кошти від нерезидента надійшли 06.06.2006 на суму 170805,68 дол. США (виписка банку від 06.06.2006).

Перевіркою дотримання вимог ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" по контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою "Heavy Industries Taxila" (Пакистан) було встановлено порушення термінів розрахунків по експортній операції.

Валютна виручка, яка надійшла з порушенням законодавчо встановлених термінів складає 1.720.805,68 дол. США. Кількість днів прострочення 2 дні (з 05.06.2006 по 06.06.2006).

Ненадходження   валютної   виручки   згідно   вказаної   експортної  операції   на момент проведення перевірки станом на 01.08.06 становить 536689,92 дол. США, кількість днів прострочення 56 днів (з 07.06.06 по 01.08.06).

Перевіркою дотримання вимог ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків  в  іноземній  валюті"  по  контракту  № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою "Heavy Industries Taxila" (Пакистан) було встановлено порушення термінів розрахунків по експортній операції та ненадходження валютної виручки в сумі 536689,92 дол. США.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості (91-й день).

За порушення ДП СЗТФ "Прогрес" термінів розрахунків по експортній операції згідно контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003р. з фірмою "Heavy Industries Taxila" (Пакистан), а саме ст. 11 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", відповідно до ст. 4 вказаного Закону з позивача підлягає стягненню до бюджету пеня за порушення термінів розрахунків по експортній операції.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріали справи, 08.08.2006 відповідачем було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000812200/0 (копія в справі), яким за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та відповідно до ст. 4 зазначеного Закону до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 523.729,85 грн.

Вказане рішення відповідача було прийняте на підставі акта № 650-22-2-05311609 від 01.08.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 р. з фірмою Industries Taxila»(Пакистан)».

31.10.2006 відповідачем було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000152200/0 (копія в справі), яким за порушення ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та відповідно до ст. 4 зазначеного Закону до ДП СЗТФ «Прогрес»застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 230.705,53 грн.

Вказане рішення було прийняте на підставі акта № 890-22-2-05311609 від 27.10.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою Industries Taxila»(Пакистан)».

Позивач 18.08.2006 подав відповідачу скаргу № 28/3294 (копія в справі) на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000812200/0 від 08.08.2006.

Позивач 12.10.2006 отримав рішення про результати розгляду первинної скарги від 09.10.2006 № 22123/10/25-008 (копія в справі), відповідно до якого відповідач залишив без змін рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.08.2006 р. № 0000812200/0, а первинну скаргу Позивача —без задоволення.

Відповідач, керуючись пп. 4.11 п. 4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, надіслав Позивачеві рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000812200/1 від 09.10.2006 (копія в справі).

23.10.2006 позивач подав повторну скаргу № 28/4206 (копія в справі) до Державної податкової адміністрації у місті Києві. 20.12.2006 позивач отримав рішення про результати розгляду скарги від 18.12.2006 № 3371/10/25-114 (копія в справі), яким Державна податкова адміністрація у місті Києві залишила без змін рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.08.2006 № 0000812200/0, а повторну скаргу позивача —без задоволення.

Відповідач, керуючись пп. 4.11 п. 4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, надіслав позивачеві рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000812200/2 від 21.12.2006 (копія в справі)

Позивач 28.12.2006 подав до ДПА України скаргу № 28/5298 (копія в справі) на вказані рішення.

05.03.2007 Позивач отримав рішення ДПА України від 01.03.2007 № 2005/6/25-0415 (копія в справі), яким оскаржувані рішення відповідача були залишені без змін, а скарга Позивача –без задоволення.

Відповідачем 05.03.2007 було прийняте рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000812200/3 (копія в справі).

Також позивач подав відповідачеві скаргу № 28/4503 від 08.11.2006 (копія в справі) на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 31.10.2006 № 0001152200/0.

21.12.2006 позивач отримав рішення відповідача про результати розгляду первинної скарги від 19.12.2006 № 27554/10/25-008 (копія в справі), відповідно до якого відповідач залишив без змін рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001152200/0 від 31.10.2006, а первинну скаргу позивача —без задоволення.

Відповідач, керуючись пп. 4.11 п. 4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, надіслав Позивачеві рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001152200/1 від 20.12.2006 (копія в справі).

29.12.2006 позивач подав повторну скаргу № 28/5314 (копія в справі) до Державної податкової адміністрації у місті Києві. 16.03.2007 позивач отримав рішення про результати розгляду скарги від 13.03.2006 № 728/10/25-114 (копія в справі), яким Державна податкова адміністрація у місті Києві залишила без змін рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001152200/0 від 31.10.2006, № 0001152200/1 від 20.12.2006, а повторну скаргу позивача —без задоволення.

22.03.2007 відповідач прийняв рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001152200/2 (копія в справі).

Позивач 23.03.2007 подав до Державної податкової адміністрації України скаргу №28/986 (копія в справі) на вказані рішення.

Державна податкова адміністрація 21.05.2007 прийняла рішення № 4901/6/25-0415 (копія в справі), яким залишила оскаржувані позивачем рішення без змін, а скаргу позивача –без задоволення.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору комісії № 906-ХКБМ від 03.06.2003 (надалі —Договір, копія в справі), який було укладено між позивачем та Казенним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова»(далі –Комітент), позивач уклав зовнішньоекономічний контракт № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 з Покупцем-нерезидентом (Президентом Ісламської Республіки Пакистан, який представлений Генеральним Директором Підприємства Важкої Промисловості Тексіла —«НІТ») (далі —Контракт, копія в справі), щодо поставки товарів військового призначення (далі —Продукція).

Відповідно до умов Контракту Комітентом була здійснена експортна поставка Продукції на суму 11.000.000,00 доларів США.

Поставка Продукції здійснювалась трьома партіями на умовах FOB –морський порт України згідно з Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» у редакції 2000 року. Умовами Контракту передбачено перерахування авансового платежу у розмірі 1.650.000,00 доларів США (15% від загальної вартості Продукції), який було отримано 15.12.2003 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі).

Митне оформлення першої партії Продукції загальною вартістю 5.643.349,80 доларів США було здійснено 08.10.2004 (копія ВМД в справі). Платіж у розмірі 75% від вартості першої партії виробів (4.232.512,35 доларів США) було отримано 15.11.2004 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі). Остаточний 10% платіж (564.334,98 доларів США) за першу партію було отримано 21.07.2005 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк» в справі).

Митне оформлення другої партії Продукції на загальну суму 3.061.949,30 доларів США було здійснено 14.04.2005 (копія ВМД в справі). Платіж у розмірі 75% від вартості другої партії виробів (2.296.461,98 доларів США) було отримано 15.07.2005 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі).

Згідно з умовами Контракту (п. 15 h (3)) 10% вартості відвантаженої продукції, тобто 306.194,93 доларів США сплачуються після отримання Покупцем контрактних виробів, проведення їх інспекції, перевірки комплектності та оформлення Сертифікату вантажоодержувача.

Вироби другої партії були отримані Покупцем в липні 2005 року, а спільний з українською стороною огляд вантажу на території Покупця було розпочато наприкінці серпня 2005 року. В ході візуальної інспекції другої партії Продукції виявилося, що частина вантажу (11 ящиків) затоплена водою, внаслідок чого обладнання, що містилося всередині, втратило свої технічні та експлуатаційні характеристики. За результатами інспекції пакистанською та українською сторонами у вересні 2005 року було підписано меморандум про взаєморозуміння та оформлено відповідний рекламаційний акт.

Відповідно до меморандуму про взаєморозуміння, підписаного в вересні 2005 року, протягом листопада 2005 р. –лютого 2006 р. спеціалісти Комітента кілька разів відряджалися до підприємства НІТ для полагодження майна, що вийшло з ладу внаслідок затоплення водою, та проведення повторних інспекцій. За результатами таких відряджень 13.02.2006 було оформлено остаточний рекламаційний акт (копія в справі), що містить 18 позицій, які не підлягали відновленню та ремонту і мали бути допоставлені українською стороною.

Зазначені 18 найменувань виробів були відвантажені пакистанській стороні 09.06.2006. З урахуванням транспортування виробів до аеропорту м. Ісламабад з кількома перевантаженнями, організації розвантаження та проходження всіх митних формальностей на території Покупця, а також транспортування виробів до військового містечка Тексіла, зазначені 18 найменувань були отримані Покупцем 17.07.2006 (копія сертифікату підтвердження доставки в справі).

Згідно з п. 15 h (3) зазначеного Контракту оформлення Покупцем Сертифікату вантажоодержувача, на підставі якого банком Покупця здійснюється переказ 10-відсоткового платежу, має бути завершене протягом 45 днів з дати отримання Продукції Покупцем. Надходження валютних коштів у сумі 306.194,93 доларів США (10% другої партії Продукції) очікувалося до 01.09.2006. Валютна виручка у зазначеній сумі надійшла на рахунок Позивача 29.08.2006 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі).

Оскільки здійснення поставки Продукції в рамках зазначеного Контракту здійснювалося трьома партіями, паралельно до вищезазначених подій, Позивачем було організовано інспекцію в Україні та митне оформлення (06.03.2006) третьої (останньої) партії виробів (копія ВМД в справі).

Оскільки відвантаження контрактної продукції здійснювалося на умовах FOB, укладення договору фрахту та подання судна для завантаження продукції є обов'язком Покупця. У випадку з третьою партією Продукції наприкінці лютого 2006 р. позивачу стало відомо про те, що судно Пакистанської Національної Суднохідної Корпорації зможе зайти до порту міста Одеси для завантаження третьої партії Продукції 10.03.2006. Для своєчасного та безумовного  забезпечення відвантаження Комітентом було здійснено доставку вантажу до порту Одеси та його митне оформлення 06.03.2006. Проте 10.03.2006 стало відомо, що судно затримується через вкрай несприятливі погодні умови на шляху слідування до порту Одеси і прибуття судна слід очікувати 20 –24 березня 2006 р. Весь цей час вантаж перебував на території порту, але 24.03.2006 судно все ще не прибуло до порту. Наприкінці березня 2006 р. з'ясувалося, що судно до Одеського порту не заходитиме через необхідність дотримання маршрутного графіку. У ситуації, що склалася, позивач змушений був за власні кошти організувати відвантаження Комітентом виробів контейнерною лінією, яке відбулося 19.04.2006. Фактично вантаж перетнув митний кордон України лише 20.04.2006 (згідно з написом Миколаївської митниці на ВМД і листом Державної служби експортного контролю України від 06.04.2006 № 4/11-1014, копії –у справі).

Таким чином, через обставини, що не залежали від позивача, мала місце затримка у часі між датою подання ВМД вантажу та датою завершення митних процедур загальною тривалістю 45 календарних днів, що, зважаючи на контрактні умови перерахування банком Покупця коштів за відвантажену Продукцію, негативним чином вплинуло на строк отримання Позивачем 75 % платежу за третю партію Продукції (1.721.025,68 доларів США), який було отримано 06.06.2006 (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі), тобто перевищення граничного строку надходження валютної виручки становило 2 дні.

Третю партію Продукції було отримано на підприємстві НІТ 20.07.2006. Згідно з п. 15 h (3) Контракту оформлення Покупцем Сертифікату вантажоодержувача, на підставі якого банком Покупця здійснюється переказ 10-відсоткового платежу, має бути завершене протягом 45 днів з дати отримання Продукції Покупцем. Значна тривалість часу проходження платежу зумовлена специфікою проходження коштів через банківські установи Ісламської Республіки Пакистан складністю цієї процедури. Надходження валютних коштів у сумі 229.470,09 доларів США (10% третьої партії Продукції) мало відбутися орієнтовно 04.09.2006. Фактично валютна виручка у зазначеній сумі надійшла на рахунок Позивача 30.08.2006. (копія листа АКБ «Укрсоцбанк»в справі).

Внаслідок вказаних обставин мало місце перевищення законодавчо встановлених строків отримання валютної виручки: у сумі 1.721.025,68 доларів США - на 2 календарних дні, у сумі 306.194,93 доларів США - на 87 календарних днів, у сумі 229.470,09 - на 88 календарних днів.

Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(надалі –Закон) встановлено відповідальність за перевищення законодавчо встановлених строків надходження валютної виручки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону у разі перевищення термінів, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення Національний банк України може надавати індивідуальні ліцензії. Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених у частині першій цієї статті встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використовуючи надані Законом повноваження, Кабінет Міністрів України постановою від 30.03.2002 № 445 затвердив Порядок віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення (надалі – Порядок).

Пункт 8 Порядку встановлює, що для одержання висновку щодо віднесення операцій резидента до договорів, визначених у статті 6 Закону, резидент повинен звернутися до Міністерства економіки України.

Відповідно, позивач 23.08.2006 листом № 28/89-дск (копія в справі) звернувся до Міністерства економіки України з проханням про надання висновку щодо віднесення його операцій до визначених у ст. 6 Закону.

Висновок Міністерства економіки України про віднесення операцій Позивача до договорів поставки товарів спеціального призначення (копія в справі) був отриманий позивачем 21.09.2006 (лист від 12.09.2006 № 102-41/1799, копія в справі).

Відповідно до п. 10 Порядку для одержання остаточного висновку щодо доцільності продовження терміну розрахунків згідно із статтею 6 Закону позивач листом від 23.10.2006 № 28/122-дск (копія в справі) подав до Державної податкової адміністрації України повний пакет належним чином оформлених документів.

02.11.2006 листом № 1960/6/22-5016ДСК (копія в справі) Державна податкова адміністрація України відмовила позивачу у наданні остаточного висновку щодо доцільності продовження терміну розрахунків.

Аргументуючи свою відмову, ДПА України стверджувала, що вона при наданні остаточного висновку розглядає доцільність продовження лише тих строків розрахунків, які на момент розгляду фактично не були перевищені резидентом.

Таким чином, отримання позивачем індивідуальної ліцензії Національного банку України було унеможливлене внаслідок відмови ДПА України у видачі остаточного висновку, оскільки відповідно до абз. 2 п. 1.5  Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 (надалі –Інструкція), обов'язковою умовою для отримання ліцензії є наявність остаточного висновку Державної податкової адміністрації України про можливість продовження строків одержання валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами резидентів, визначеними статтею 6 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Без виконання зазначеної умови клопотання про отримання ліцензії Національний банк України не розглядає.

Позивачем 27.12.2006 було подано адміністративний позов про визнання протиправною відмови Державної податкової адміністрації України позивачеві у наданні остаточного висновку щодо доцільності продовження терміну розрахунків за Контрактом (копія позовної заяви в справі).

Постановою від 06.04.2007 у справі № 32/4-А (копія в справі) господарський суд м. Києва визнав вказані дії ДПА України протиправними; зобов'язав ДПА України надати позивачеві остаточний висновок щодо доцільності продовження терміну розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2007, яка набрала законної сили та є чиною станом на день розгляду цього спору.

Мотивуючи своє рішення, суди, зокрема, вказали наступне: ДПА України не має права відмовити у надання остаточного висновку на підставі будь-яких інших причин, ніж ті, що наведені у пункті 14 Порядку (абз. 11 стор. 4 постанови); з огляду на те, що позивачем надано відповідачу (ДПА України) всі передбачені законодавством документи (п. 10 вищевказаного Порядку), відмова відповідача у наданні відповідного висновку з підстав, викладених у листі від 02.11.2006 № 1960/6/22-5016ДСК, є неправомірною (абз. 3 стор. 5 постанови).

Як зазначалось вище, 09.08.2007 Київський апеляційний адміністративний суд залишив постанову Господарського суду м. Києва від 06.04.2007 у справі № 32/4-А без змін (копія ухвали міститься у матеріалах справи).

Мотивуючи своє рішення, суд, зокрема, вказав наступне: листом від 02.11.2006 № 1960/6/22-5016ДСК відповідач (ДПА України) неправомірно відмовив позивачу у наданні остаточного висновку щодо доцільності продовження терміну розрахунків (абз. 8 стор 2 ухвали); твердження представника відповідача (ДПА України), що надання висновку щодо доцільності продовження терміну розрахунків можливе лише щодо тих строків розрахунків, які на момент розгляду фактично не були перевищені резидентом не знайшло підтвердження, оскільки не передбачено нормами чинного законодавства (абз. 13 стор. 2 ухвали).

Тобто судовими рішеннями у справі № 32/4-А однозначно встановлено протиправність дій ДПА України при відмові видати позивачу остаточний висновок щодо доцільності продовження терміну розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом №UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 та зобов'язано ДПА України надати позивачеві остаточний висновок щодо доцільності продовження терміну розрахунків за вказаним контрактом.

Таким чином, ДПА України своєю протиправною відмовою у видачі остаточного висновку позбавило позивача можливості отримати індивідуальну ліцензію Національного банку України, створивши тим самим умови для застосування підпорядкованими їй органами державної влади до позивача штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач є дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»(копія Статуту позивача в справі).

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.1996 № 1247 (зі змінами, внесеними абз. 6 п. 3 Змін і доповнень, що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 №1782), перевірка фінансово-господарської діяльності компанії «Укрспецекспорт»та її дочірніх підприємств проводиться відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю»безпосередньо Головним контрольно-ревізійним управлінням України та Державною податковою адміністрацією України. Копії обох згаданих постанов Кабінету Міністрів України наявні в матеріалах справи.

Відповідні норми відображені у статутах ДК «Укрспецекспорт»(затверджений постановою Кабінету Міністрів України) та позивача.

Так, відповідно до п. ХІ Статуту ДК «Укрспецекспорт»(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.1999 № 1782), контроль за окремими сторонами діяльності Компанії здійснюють відповідні центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та з дотриманням вимог Закону України «Про державну таємницю».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

Частинами 1 –3 ст. 4 того ж Закону визначено, що Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України, а державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Тобто державні податкові інспекції у районах є окремими органами державної влади, підпорядкованими Державній податковій адміністрації України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.  8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»Державна податкова адміністрація України здійснює зокрема такі функції: виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів;

Водночас, всі оскаржувані позивачем рішення відповідача були прийняті на підставі актів, складених за результатами перевірок, проведених відповідачем - ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Оскільки відповідач не є центральним органом виконавчої влади, при проведенні вказаних перевірок він діяв протиправно, порушивши норми згаданих вище постанов Кабінету Міністрів України, вийшовши за межі наявних у нього повноважень та діючи не у спосіб, встановлений чинним законодавством.

Пеня, сплата якої передбачена ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є санкцією, яка застосовується органами державної влади до суб'єктів господарювання за порушення правил здійснення господарської діяльності і полягає у сплаті грошової суми до відповідного бюджету.

Виходячи з ч. 3 ст. 217, ч. 1 ст. 238 та ч. 1 ст. 241 Господарського кодексу України, ця пеня є одним з видів адміністративно-господарських санкцій.

Водночас ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вже зазначалося вище, позивачем було вжито усіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення.

Більше того, у позивача існували підстави для отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на продовження строків одержання валютної виручки за Контрактом, що підтверджено рішенням суду.

Як вже зазначалося, Продукцію було експортовано Покупцю-нерезиденту 20.04.2006, що підтверджується записом Миколаївської митниці на зворотному боці п'ятого основного аркуша ВМД № 504020000/6/000205 від 06.03.2006: «Задекларований в цій ВМД товар вивезений за межі митної території України 20.04.2006»

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Виходячи зі ст. 1 зазначеного Закону, строк зарахування валютних коштів на валютні рахунки резидентів починає обраховуватися з дати митного оформлення продукції.

Термін «митне оформлення»визначено у п. 14 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України —це виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів.

Згідно з п. 15 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України митний контроль —це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Митного кодексу України митні процедури —це операції, пов'язані із здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також із справлянням передбачених законодавством податків і зборів.

Статтею 43 Митного кодексу України передбачено, що товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом.

У разі вивезення товарів за межі митної території України митний контроль закінчується після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів та перетинання ними митного кордону України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

В силу ч. 2 ст. 78 Митного кодексу України митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі цього Кодексу відповідно до заявленого митного режиму.

Таким чином, митне оформлення закінчується в момент закінчення останньої митної процедури, пов'язаної: 1) із здійсненням митного контролю; 2) із справлянням передбачених законодавством податків і зборів.

Митні процедури, пов'язані із здійсненням митного контролю, здійснюються до моменту закінчення такого контролю, тобто до моменту перетину експортованими товарами митного кордону України.

Останньою митною процедурою, пов'язаною із справлянням податків і зборів, є вчинення запису митним органом на п'ятому основному аркуші «примірник для декларанта»ВМД форми МД-2 (МД-3) «Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі», де зазначається дата фактичного вивезення, що передбачено наказом Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України № 163/121 від 21.03.2002 «Про затвердження Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України», як це зроблено на аркуші п'ятому ВМД № 504020000/6/000205 від 06.03.2006.

Відповідно до наведеного, строк зарахування виручки в іноземній валюті на рахунок Позивача за експортовані товари військового призначення (запасні частини для ремонту танків) за зовнішньоекономічним контрактом № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 починає обраховуватися 20.04.2006 (з дати закінчення митного оформлення).

Граничний термін отримання валютної виручки (90 днів) —19.07.2006.

Отже, в актах перевірок неправильно визначено дату закінчення митного оформлення продукції (06.03.2006) та строк отримання валютної виручки (04.06.2006), що свідчить про необґрунтованість оскаржуваних рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності —з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно зі ст. 4 зазначеного Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

З огляду на зазначені положення Закону, штрафна санкція застосовується до експортерів продукції (резидентів) та нараховується на суму неодержаної ними валютної виручки.

Положеннями Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»не дано визначення цим поняттям.

Щодо визначення поняття «експорт», то воно дано у ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: експорт (експорт товарів) —це продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Виходячи з наведеного, експортерами товарів є особи, які безпосередньо здійснюють експортну поставку.

Згідно з умовами Договору саме Комітент зобов'язаний здійснити експортну поставку. Так, відповідно до п. 3.1 Договору, Комітент зобов'язується та гарантує поставити Продукцію.

Згідно з п. 5.1 Договору Комітент поставляє кожну партію вказаної Продукції (обладнання) на умовах FOB —морський порт (Одеса / Миколаїв)/FСА —аеропорт м. Київ.

Вказане також підтверджується первинними документами, зокрема вантажною митною декларацію (ВМД № 504020000/6/000205 від 06.03.2006), де в графі 2 «відправник/експортер» вказано реквізити Комітента (КП ХКБМ), а не Комісіонера (ДП СЗТФ «Прогрес»).

Відповідно, експортером Продукції є Комітент, який згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»здійснює експорт товарів.

Таким чином, поняття, що позначаються терміном «експорт»(Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність») та «продукція, що експортується»(Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»), мають ідентичний зміст, та стосуються, в даному випадку, дій власника майна —Комітента.

Крім цього суд зазначає, що Позивач не є власником експортованої продукції, оскільки відповідно до положень ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно зі ст. 1018 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Отже, при передачі Продукції від Комітента до Комісіонера переходу права власності не відбувається, Комісіонер не стає власником такого майна, а валютні кошти, які надходять від третьої особи —Покупця-нерезидента —є виручкою і доходом Комітента, отриманих від продажу Продукції Комітентом.

Таким чином, експортером Продукції за Контрактом, укладеним Позивачем з Покупцем-нерезидентом на виконання Договору, є Комітент.

Щодо визначення поняття «валютна виручка», то воно наведене у рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 17.12.2004 № 04-5/3360 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: «Законодавство України не дає правового визначення терміна «валютна виручка», проте містить визначення споріднених понять. Зокрема, в абз. 3 пп. «ґ»п. 1.7 Інструкції з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 № 520 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2004 за № 33/8632, міститься визначення цього поняття, згідно з яким «готівкова виручка (виручка)»—це сума фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, виконаних робіт, наданих послуг) та позареалізаційні надходження. А відповідно до абз. 5 ст. 1 Указу Президента України від 28.06.1999 № 746/99 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Виходячи із наведених визначень «готівкова виручка»та «виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)», виручкою резидента у іноземній валюті слід вважати суму грошових коштів, яка підлягала отриманню на рахунок за фактично реалізовану (продану) суб'єктом господарювання-резидентом продукцію (роботи, послуги).

При визначенні суми виручки, що повинна бути зарахована на рахунок резидента, господарським судам слід виходити з вартості фактично реалізованої резидентом продукції (робіт, послуг)»(абз. 3 —5 п. 1 рекомендацій).

Таким чином, валютні кошти, що надходять на рахунок позивача від третьої особи —Покупця-нерезидента —за укладеним Контрактом, є валютною виручкою Комітента, отриманою ним від продажу своєї Продукції.

Крім того питання щодо того, кому (комітентові чи комісіонеру) належить валютна виручка за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним комісіонером в інтересах та за рахунок комітента, однозначно вирішене у Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (надалі —Інструкція).

Так у п. 5.3 Інструкції вказано, що на поточні рахунки в іноземній валюті юридичних осіб-резидентів через розподільчі рахунки зараховуються кошти:

перераховані з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який виступає посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам-суб'єктам господарювання, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод було здійснено продаж товарів (робіт, послуг) (абз. 9 пп. «а» п. 5.3 Інструкції);

перераховані з рахунку резидента-посередника, яким за дорученням власника рахунку на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод здійснюється продаж товарів (робіт, послуг) нерезиденту, у сумі валютної виручки від продажу цих товарів (робіт, послуг), яка надійшла від нерезидента (абз. 10 пп. «а»п. 5.3 Інструкції).

Таким чином, згідно з положеннями Інструкції, «валютна виручка» —це лише ті кошти, які від нерезидента через комісіонера перераховуються за реалізовані товари роботи або послуги комітенту. Саме ці кошти позначаються в Інструкції як «валютна виручка»із прямою вказівкою на їх належність комітентові (абз. 10 пп. «а»п. 5.3 Інструкції). При цьому кошти, що надходять від нерезидента до комісіонера, валютною виручкою не вважаються (абз. 9 пп. «а»п. 5.3 Інструкції).

Суд також звертає увагу на те, що кошти, які надходять від нерезидента до комісіонера для подальшого перерахування комітенту не відображаються ані у податковому обліку комісіонера, ані у його бухгалтерському балансі.

Таким чином, за договором комісії комісіонер (позивач) виступає посередником і не є власником ані майна, що експортується за укладеним Контрактом, ані коштів, які надійдуть за відчужене майно, тобто валютної виручки за зовнішньоекономічним Контрактом. Вказані кошти і майно не відображаються ані у податковому обліку комісіонера, ані у його бухгалтерському балансі

За таких підстав комісіонер (позивач) не може бути суб'єктом відповідальності, встановленої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Така відповідальність має покладатися на особу, що безпосередньо здійснює експортну поставку продукції та отримує у власність валютну виручку, —Комітента.

Судом також встановлено, що позивачем було отримано лист ДПІ у Оболонському районі м Києва № 1/1532 від 27.04.2007 «Про податкову заставу»та першу податкову вимогу № 1/1532 від 27.04.2007 лише 25.06.2007 року, що підтверджується витягом з журналу реєстрації та вхідним штемпелем. Зазначені документи були надіслані відповідачем на адресу позивача лише 22.06.2007, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Відповідач такими своїми діями порушив ряд вимог законодавства, а саме.

Згідно п. 3.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 03 липня 2001 року № 266 (далі –Порядок) податкові вимоги формуються виключно за узгодженими сумами податкових зобов'язань, не сплачених платником податків в установлені строки». Те саме випливає зі змісту визначення податкової вимоги, наведеного у ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21.12.2000 року (далі –Закон № 2181).

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначене в податковій вимозі, оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку. Як зазначено в пп. 5.2.4 ст. 5 Закону № 2181, день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

Відповідно до пп. 5.2.4 ст. 5 Закону процедура адміністративного оскарження закінчується днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню. Рішення ДПА України про результати розгляду скарги було отримано Позивачем 05.03.2007 (є в матеріалах справи).

Відповідно до пп. 5.3.2 ст. 5 Закону № 2181 у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження. Таким чином, Позивач мав сплатити узгоджену суму податкового зобов'язання до 15.03.2007.

Пунктом 4.3 Порядку передбачено, що податкова вимога формується структурним підрозділом стягнення податкового боргу не пізніше п'ятого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Таким чином, податкова вимога повинна була бути винесена не пізніше 22.03.2007 року. Фактично вона була винесена 27.04.2007 - із значним запізненням.

Як зазначено в п. 5.4 Порядку, після формування податкової вимоги та внесення даних до відповідного реєстру в той самий день податкова вимога передається структурному підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, для вручення платнику податків. Структурний підрозділ, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції податкового органу, в день отримання податкової вимоги від структурного підрозділу стягнення податкового боргу, надсилає (вручає) податкову вимогу платнику податків. Всупереч цьому податкову вимогу було направлено Позивачу лише 22.06.2007.

Крім того, відповідно до пп. 5.2.4 ст. 5 Закону № 2181 при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення. Позовну заяву було подано до суду 01.06.2007, отримано судом 04.06.2007 року. На виконання пп. 5.2.5 ст. 5 Закону позивачем було письмово повідомлено контролюючий орган про судове оскарження його рішень. Так, листом № 28/44-дск від 04.06.2007 позивач повідомив відповідача про оскарження його рішень (копія у справі). Даний лист було направлено відповідачу кур'єром та було отримано відповідачем 04.06.2007 року (витяг з розносної книгу справі).

Крім того пеня за порушення термінів надходження валютної виручки, передбачена ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не є податковим зобов'язанням в розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податкові вимоги виставляються у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установленні строки.

Таким чином, відповідач був вчасно та належним чином повідомлений про судове оскарження його рішень, зазначена пеня не є податковим зобов'язанням, а тому відповідач неправомірно виставив першу податкову вимогу та направив листа про податкову заставу.

Суд також бере до уваги, що згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності вичинених ним оспорюваних дій, прийнятих рішень та першої податкової вимоги.

Оцінюючи подані сторонами докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи вимоги статей 69-71, 79, 86, 138, 139, 143, 151, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання спірних рішень та вимоги недійсними, то суд відзначає наступне. Статтями 105, 162 КАС України передбачено, що позов може містити вимоги про визнання рішення суб'єкта владних повноважень нечинним, а суд приймає відповідне рішення. Водночас ч.4 ст.105, абзацем 2 ч.2 ст.162 КАС України встановлено, що позов може містити, крім визначених частиною третьою цієї статті, інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Можливість захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади передбачена ч.2 ст.20 Господарського кодексу України. З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги  норми п.6 Прикінцевих і перехідних положень КАС України, ст.12 ГПК України, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права повністю відповідає нормам чинного законодавства.

Згідно зі ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони,  яка не є суб'єктом владних повноважень,  суд присуджує  всі  здійснені  нею документально  підтверджені  судові  витрати  з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету,  якщо іншою  стороною був  орган  місцевого  самоврядування,  його  посадова чи службова особа).

В судовому засіданні від 26.09.2007 року повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою про відмову від присудження на його користь судових витрат та не заперечує  проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повістю.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва щодо проведення перевірок фінансово-господарської діяльності позивача, за результатами яких було складено акт № 650-22-2-05311609 від 01.08.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003 р. з фірмою Industries Taxila»(Пакистан)»та акт № 890-22-2-05311609 від 27.10.2006 «Про результати невиїзної документальної перевірки Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»Державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма «Прогрес»з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контракту № UKR/3/T-80UD/CP/-1/FE/PROC від 05.06.2003 з фірмою Industries Taxila»(Пакистан).

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва, спрямовані на стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення „Укрспецекспорт” Державного підприємства „Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма „Прогрес” пені, передбаченої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», за порушення термінів розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом №UKR/3/Т-80UD/CP-1/FE/PROC від 05.06.2003.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.08.2006 № 0000812200/0.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 09.10.2006 № 0000812200/1.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 21.12.2006 № 0000812200/2.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 05.03.2007 № 0000812200/3.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 31.10.2006 № 0001152200/0.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.12.2006 № 0001152200/1.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22.03.2007 № 0001152200/2.

Визнати недійною першу податкову вимогу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 1/1532 від 27.04.2007.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд апеляційної інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                          О.О. Євсіков

Дата складання та підписання постанови у повному обсязі –01.10.2007.