Постанова

від 05.09.2022 по справі 926/2195/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 926/2195/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 (колегія суддів: Скрипчук О. С. - головуючий, Матущак О. І., Галушко Н. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна"

до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

про визнання договору продовженим,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" (далі - ТОВ "Ріфіл-Україна") звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці про визнання договору оренди нерухомого військового майна від 23.12.2005 № 12 продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 5 років, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Ріфіл-Україна" не отримувало жодних листів відповідача про припинення договору оренди нерухомого військового майна. Тому, на думку позивача, цей договір є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором, оскільки позивач продовжив користуватися майном після закінчення строку договору оренди, а відповідач у встановлений місячний строк після закінчення строку дії договору не заявив про його припинення.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2021 (суддя Миронюк С. О.) у справі № 926/2195/21 позовні вимоги ТОВ "Ріфіл-Україна" до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці про визнання договору продовженим задоволено у повному обсязі. Визнано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого військового майна, що належить до державної власності від 23.12.2005 № 12 (із змінами), який укладено між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та ТОВ "Ріфіл-Україна", продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на яких він був укладений, а саме на 5 років, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив із того, що станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо продовження договору. З огляду на це місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що договір оренди індивідуально визначеного нерухомого військового майна є продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на яких він був укладений.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2021 у справі № 926/2195/21 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Ріфіл-Україна" до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці про визнання договору продовженим.

2.4. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не забезпечить захисту порушеного права ТОВ "Ріфіл-Україна". Апеляційний господарський суд зазначив, що єдиним ефективним способом захисту прав орендаря є визнання укладеною додаткової угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині рішення суду. Однак у прохальній частині позовної заяви не міститься проект такого додаткового договору, умови якого мав би навести суд у своєму рішенні за результатами розгляду справи, і позивач не надав до позовної заяви проект такого додаткового договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі № 926/2195/21, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Ріфіл-Україна" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 12.10.2021 у справі № 926/2195/21 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Ріфіл-Україна" зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Ріфіл-Україна", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, від 30.01.2020 у справі № 904/1207/19, від 20.05.2020 у справі № 922/1957/19. Разом з тим скаржник вважає, що апеляційний господарський суд не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ефективного способу захисту, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

3.4. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд розглянув справу без повідомлення про такий розгляд позивача та його представника, внаслідок чого справа була розглянута без участі позивача та його представника. Скаржник також вважає, що апеляційний господарський суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 30.12.2004 між Міністерством Оборони України в особі начальника Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини (орендодавець) та ТОВ "Ріфіл-Україна" (орендар) було укладено договір № 12 оренди нерухомого військового майна, розташованого в Чернівецькому гарнізоні за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 7.

4.2. У подальшому, 23.12.2005 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці Міністерства Оборони України (орендодавець) та ТОВ "Ріфіл-Україна" (орендар) було укладено договір оренди № 12.

4.3. Згідно з пунктом 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно: приміщення складу літ. "А" площею 626,20 м2 (в попередній редакції договору - приміщення складу інв. № 2 площею 640,9 м2); приміщення складу літ. "Б" площею 606,80 м2 (в попередній редакції договору - приміщення складу інв. № 24 площею 648 м2); приміщення складу літ. "Ж" площею 25,30 м2 (в попередній редакції договору - приміщення складу інв. № 42 площею 66,0 м2), приміщення прохідної літ. "З" площею 24,30 м2 (в попередній редакції - приміщення вартового інв. № 48 площею 21 м2 (далі - майно), яке знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Авіаційна, 10, військового містечка № 195, що знаходиться на балансі Чернівецької КЕЧ району Західного оперативного командування, вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою - 75 686,00 грн.

4.4. Відповідно до пункту 2 договору майно є власністю держави в оперативному управлінні Чернівецької Квартирно-експлуатаційної частини району (після перейменування - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці) - орендодавця на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Чернівецьким міськвиконкомом 01.12.2005 на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому від 22.11.2005 № 903/20. Право власності зареєстроване Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації 13.12.2005 за реєстраційним номером 13185369.

4.5. В пункті 10.1 договору сторони встановили строк дії договору з 30.12.2004 до 30.12.2009. Згідно з пунктом 10.6 договору в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

4.6. 30.12.2009 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та ТОВ "Ріфіл-Україна" укладено додатковий договір № 1 до договору оренди від 30.12.2004, згідно з яким сторони виклали у новій редакції пункти 3.1, 3.3 розділу 3, що стосуються розміру орендної плати, пункти 4.1, 4.2 розділу 4 щодо поліпшення орендованого майна, пункт 6.3 розділу 6, пункти 8.3, 8.4, 8.5, а також пункти 10.1, 10.4-10.12, пункт 11.1 розділу 11.

4.7. Відповідно до пункту 10.1 додаткового договору № 1 від 30.12.2009 сторони продовжили дію основного договору до 29.12.2011 з гарантованим щорічним продовженням терміну дії договору оренди за письмовим погодженням сторін. В пункті 10.4 зазначеного договору сторони передбачили, що у разі відсутності заяви орендаря про припинення чи укладення договору оренди на новий строк за місяць до закінчення строку оренди, дія договору оренди припиняється після закінчення строку, на який його було укладено; реорганізація орендодавця або перехід права власності не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників) (пункт 10.5 додаткового договору від 30.12.2009).

4.8. При цьому рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.03.2015 у справі № 926/92/15 задоволено позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до ТОВ "Ріфіл-Україна" про зобов`язання звільнити орендоване приміщення у зв`язку із закінченням дії договору оренди. Разом з тим постановою Львівського апеляційного Господарського суду від 24.06.2015 скасовано рішення Господарського суду Чернівецької області від 23.03.2015 у справі № 926/92/15 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено та зазначено, що договір № 12, який є нотаріально посвідчений 23.12.2005 нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 6639, є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, тобто з 30.12.2014 до 30.12.2019.

4.9. Місцевим господарським судом зазначено, що, як стверджував відповідач, він надсилав позивачу листи від 27.01.2020 № 197, від 13.02.020 № 355, від 27.02.2020 № 450, від 30.06.2020 № 1264 про припинення договору оренди нерухомого військового майна, проте цих листів позивач не отримував.

4.10. ТОВ "Ріфіл-Україна" звернулося до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці про визнання договору оренди нерухомого військового майна від 23.12.2005 № 12 продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 5 років, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Ріфіл-Україна" про визнання продовженим договору оренди нерухомого військового майна на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений.

5.3. Підставою позовних вимог, на думку ТОВ "Ріфіл-Україна", є те, що зазначений договір є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені договором, оскільки позивач продовжив користуватися майном після закінчення строку договору оренди, а відповідач у встановлений місячний строк після закінчення строку дії договору не заявив про його припинення.

5.4. Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

5.5. Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

5.6. Згідно з частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.7. Частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.8. Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку орендодавець заперечив щодо поновлення договору, то такий договір припиняється. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 04.03.2020 у справі № 910/6475/19.

5.9. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.10. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.11. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не забезпечить захисту порушеного права ТОВ "Ріфіл-Україна".

5.12. ТОВ "Ріфіл-Україна" не погоджується із висновками апеляційного господарського суду, а тому звернулося з касаційною скаргою. ТОВ "Ріфіл-Україна", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.13. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.14. Зокрема, скаржник вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ефективного способу захисту, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

5.15. Перевіривши та надавши оцінку наведеним доводам скаржника, Верховний Суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.16. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.17. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.18. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.19. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.20. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейський суд з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.21. Додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та, або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

5.22. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.23. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), на які посилається скаржник.

5.24. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

5.25. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

5.26. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не забезпечить захисту порушеного права, оскільки у прохальній частині позовної заяви не міститься проекту додаткового договору, умови якого мав би навести суд у своєму рішенні за результатами розгляду справи, і позивачем не надано до позовної заяви проекту такого додаткового договору.

5.27. Однак апеляційний господарський суд при цьому не врахував положень статті 764 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", які не вимагають укладення додаткової угоди у разі продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені таким договором. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17.

5.28. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19, аналізуючи поновлення договору оренди згідно з наведеними правовими нормами, зазначив, що суть поновлення договору полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

5.29. З урахуванням викладеного зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що апеляційний суд не врахував висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник. Колегія суддів зазначає, що у цьому випадку належним способом захисту порушеного права є визнання продовженим договору оренди нерухомого майна на той самий строк і на тих самих умовах.

5.30. З огляду на наведене Верховний Суд констатує, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, який не забезпечить захисту порушеного права ТОВ "Ріфіл-Україна". Отже, доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ефективного способу захисту, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, є обґрунтованими.

5.31. Разом з тим Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд апеляційної скарги відповідача у Західному апеляційному господарському суді, оскільки у матеріалах цієї справи наявні докази направлення на адресу ТОВ "Ріфіл-Україна" ухвал Західного апеляційного господарського суду, що спростовують наведені доводи.

5.32. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що цю справу належить передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, оскільки апеляційним судом під час апеляційного перегляду рішення господарського суду першої інстанції не розглянуто по суті доводи апеляційної скарги відповідача та помилково зазначено, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту. Оскільки справа передається на новий розгляд до апеляційного господарського суду, інші доводи скаржника колегією суддів не розглядаються.

5.33. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також, зважаючи на передбачені частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувану постанову належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Частиною 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Отже, враховуючи передбачені частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувану постанову, прийняту за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог належить скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки в цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріфіл-Україна" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.05.2022 у справі № 926/2195/21 скасувати, справу № 926/2195/21 передати на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак