Постанова

від 15.09.2022 по справі 420/25524/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/25524/21Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів Джабурія О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дистриб`ютор Сервіс» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

14.12.2021 товариство з обмеженою відповідальністю «Дистриб`ютор Сервіс» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 05.08.21 № 00188320701, яким визначено податок на прибуток на суму 337 078,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог, ТОВ «Дистриб`ютор Сервіс» зазначає, що висновок про порушення П(С)БО № 12 «Фінансові інвестиції» внаслідок не проведення амортизації довгострокових зобовязань, внаслідок чого сталося заниження податку на прибуток, не грунтується на нормах чинного законодавства.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що висновки акту перевірки зроблені у відповідності до вимог бухгалтерського та податкового обліку, у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, податкове повідомлення від 05.08.21 № 00188320701 визнано протиправним та скасовано.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховані доводи відповідача про не проведення підприємством амортизації довгострокових зобов`язань за договорами позики у 2020-2021 роках, що призвело до заниження податку на прибуток.

В зв`язку із неявкою сторін, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно п.2 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27.05.2021 по 16.06.2021 ГУ ДПС в Одеській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Дистриб`ютор Сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2019 року по 31.03.2021 року, за результатами якої 02.07.2021 складено акт № 13060/15-32-0701/30087646.

Актом перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.4, п.5, п.10 П (С)БО № 11 «Зобов`язання», П (С)БО № 12 «Фінансові інвестиції», що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 337 078 грн, у т.ч. 2020 рік 281 156 грн, 1 квартал 2021 року 55 922 грн.

До таких висновків контролюючий орган дійшов внаслідок не визначення та не відображення позивачем фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості по довгостроковим інвестиціям у 2020 та 2021 роках.

15.07.2021 позивач направив заперечення до акту документальної планової виїзної перевірки та 29.07.2021 ГУ ДПС в Одеській області листом № 8023/КПР/15-32-07-01-10 повідомив позивача про розгляд заперечень, внаслідок якого висновок акту перевірки є незмінним.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом 05.08.2021 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 00188320701, яким позивачу збільшено суму грошового з податку на прибуток на суму 337 078 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності у національному законодавстві поняття амортизованої собівартості фінансового зобов`язання, а відтак, вважав протиправним застосування до спірних правовідносин методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції. Оскільки бухгалтерський облік підприємства ґрунтується на нормах національних стандартах бухгалтерського обліку, якими у переліку доходів не визначений доходів від дисконтування кредиторської заборгованості, необґрунтованими є висновки контролюючого органу про заниження доходу, так як наслідок, завищення податку на прибуток.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Мінфіу України від 30.11.2001 № 559, визначено, що фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства. Фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

Фінансове зобов`язання - контрактне зобов`язання: а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству; б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

Фінансовий інструмент - контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов`язання або інструмента власного капіталу в іншого.

Відповідно до п.10 П(С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Пунктом 29 П(С)БО 13 визначено, що фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

Згідно з п.31 П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ТОВ «ДИСТРИБ`ЮТОР СЕРВІС» (позичальник) укладено з ТОВ «Ексім-Групп» (позикодавець) договори безпроцентної позики, згідно з якими позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, у розмірі встановленому договором, а позичальник зобов`язується повернути їх позикодавцеві. За цими договорами проценти не нараховуються та не сплачуються. Строк повернення позивача не пізніше 12 місяців з дати передачі коштів позичальнику. Відповідними додатковими угодами строк повернення позики був продовжений на 12 місяців.

Вірними є висновки суду, що позики, отримані позивачем за вказаними договорами відповідають визначенню поняття «фінансовий інструмент», що передбачене у пункті 4 П(С)БО 13, а також з урахуванням вказаного пункту П(С)БО 13 надана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом до отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов`язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.

Разом з тим, суд вірно зауважив, що П(С)БО 13 не містить визначення поняття амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актів, не передбачає порядку визначення справедливої вартості та не розглядає й методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов`язань. Така правова позиція узгоджується з позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2021 року по справі № 160/6203/20.

Отже, безпідставним є застосування контролюючим органом до спірних правовідносин порядку амортизації собівартості фінансових інвестицій, визначених у П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня 2000 року № 9, оскільки пунктом 4 П(С)БО 13 встановлено, що фінансові інвестиції - активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Тобто, фінансова інвестиція є фінансовим активом, а отримана позивачем позика - фінансовим зобов`язанням. У зв`язку з чим відсутні підстави для застосування методики визначення амортизованої собівартості фінансової інвестиції до спірних правовідносин.

Крім того, національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, тоді як така методологія визначена Міжнародними стандартами фінансової звітності.

Частиною третьою статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підприємства, крім тих, що зазначені в частині другій цієї статті, самостійно визначають доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Судова колегія погоджується з доводами суду, що оскільки ТОВ «ДИСТРИБ`ЮТОР СЕРВІС» не входить до переліку підприємств, визначених ч.2 ст.12-1 Закону № 996-XIV, його бухгалтерський облік базується на національних стандартах (положеннях) бухгалтерського обліку, а не на міжнародних стандартах фінансової звітності. З урахуванням того, що національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов`язань, позивач не зобов`язаний визначати таку методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. В свою чергу, контролюючий орган не має права визначати цю методику та давати вказівки такому платнику податків (який керується виключно національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку) щодо методики.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «Дохід» (затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290), який містить вичерпний перелік визнаних доходів та в якому відсутній такий вид визнаного доходу як - дохід від дисконтування кредиторської заборгованості.

Слушними є і доводи позивача, що кредиторська заборгованість за договорами позики з ТОВ «Ексим-Групп» є короткостроковою, а тому не підлягає дисконтуванню.

Так, наказом Мінфіну № 379 від 16.09.2019 року (набув чинності з 29.10.2019) внесені зміни в П(С)Б0 10 «Дебіторська заборгованість» і П(С)Б0 11 «Зобов`язання» з приводу застосування оскаржуваної (теперішньої) вартості заборгованості. Відповідно до внесених змін дисконтуватись повинна будь-яка довгострокова заборгованість, яка погашається в майбутньому грошима.

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 11 довгострокові зобов`язання - це всі зобов`язання, які не є поточними.

Поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Отже, оскільки договори безпроцентної позики, що зазначені в акті перевірки, укладені на строк до 12 місяців, станом на дату балансу заборгованість по вказаним договорам була поточною, а тому не підлягала дисконтуванню. Оформлення додаткових угод до договорів позики та пролонгація зобов`язань не змінює статусу такої заборгованості станом на дату балансу.

Оцінюючи викладене у сукупності, судова колегія вважає вірним висновок суду про необґрунтованість та безпідставність висновку контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток в періоді, що перевірявся у загальній сумі 337078 грн, в тому числі: за 2020 рік - 281156 грн, 1 кв. 2021 року 55922 грн.

Суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги, яка не містить інших правових позицій та висновків, ніж тих, що викладені в акті перевірки, вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя:К.В.Кравченко