Постанова від 14.09.2022 по справі 640/22945/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22945/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавінол» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавінол» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИЛА

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 01.07.2021 №ІФ905/528/НД/АВ/СП-ФС.

18.10.2021 позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - постанови Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 01.07.2021 №ІФ905/528/НД/АВ/СП-ФС і заборони відповідачу та іншим особам, наділеними відповідними повноваженнями здійснювати дії щодо виконання вказаної постанови, в тому числі арешти та інші обмеження, до набрання законної сили рішенням суду в даній адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що Дніпровським ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) накладено арешт на грошові кошти позивача, що містяться на банківських рахунках, здійснено стягнення грошових коштів в рамках виконавчого провадження з примусового виконання спірної постанови, що фактично позбавляє можливості здійснювати позивачем господарську діяльність, унеможливлює виконання позивачем своїх тендерних та договірних зобов`язань перед контрагентами, внаслідок чого невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подавав. Жодні його письмові пояснення стосовно обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження та відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 01.07.2021 №ІФ905/528/НД/АВ/СП-ФС (а.с.15) на позивача накладено штраф у розмірі 96000,00 грн.

Зазначена постанова подана на примусове виконання та постановою головного державного виконавця Дніпровського ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) від 22.09.2021 ВП№66915277 (а.с.23-24) відкрито виконавче провадження з виконання оскаржуваної постанови.

27.09.2021 головним державним виконавцем Дніпровського ВДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) винесено постанову ВП №66915277 про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ТОВ «Лавінол» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 105969,00 грн (а.с.24-25).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач зазначив, що накладення арешту на грошові кошти, стягнення грошових коштів в рамках виконавчого провадження з примусового виконання спірної постанови фактично позбавляє позивача можливості здійснювати господарську діяльність, виконувати тендерні та договірні зобов`язання позивача перед контрагентами, внаслідок чого невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав.

Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, виходив з того, що заявником не обґрунтовано наявність жодної із законодавчо визначених підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову, та не надано доказів, з яких би суд міг пересвідчитись про можливість існування таких підстав, не доведено та документально не підтверджено обставини, які вказували б на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам позивача, які унеможливили б захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, або очевидності ознак протиправності оскаржуваної постанови.

За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (за текстом - Порядок № 509).

Нормами п.9 наведеного Порядку передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абз.4 п.11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів наголошує, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, зазначивши про таке:«…суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.».

Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про арешт коштів боржника в межах суми стягнення не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, який підлягає врахуванню судом.

Колегія суддів звертає увагу, що ні під час подання заяви про забезпечення позову, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем не було надано доказів того, що його майновий та фінансовий стан не дозволяє в повному обсязі сплатити застосовані відповідачем штрафні санкції із витратами виконавчого провадження, або що проведення стягнень грошових коштів з банківських рахунків позивача матиме наслідком неможливість виконання ним господарських зобов`язань, беручи до уваги, що арешт його грошових коштів накладено виключно в межах суми стягнення.

Подана до суду апеляційної інстанції копія договору поставки №112/153/22-56 від 19.01.2022 також не свідчить про обґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказаний договір був укладений після постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а умови договору передбачають, що позивач постачає ТрАТ «Львівобленерго» товар на суму 3459204,00 грн, натомість ТрАТ «Львівобленерго» (покупець) зобов`язується оплатити на користь позивача вартість поставленої продукції.

При цьому, у випадку задоволення позовних вимог щодо скасування спірної постанови відповідача, законодавством передбачена процедура повернення безпідставно стягнутих коштів в рамках примусового виконання виконавчого документа.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Нормами ч.2 ст.328 КАС України не передбачено оскарження ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 січня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у касаційному порядку.

Керуючись ст.150-154, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавінол» - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2021 року про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавінол» про забезпечення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Текст постанови складено 15 вересня 2022 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма