Рішення

від 15.09.2022 по справі 420/8316/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8316/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Цховребової М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 14.05.2021 року № 15-1992/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 «у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Ухвалами суду від 25.05.2021 року: відкрито провадження в адміністративній справі: вирішено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 15.09.2022 року: відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення співвідповідача.

Згідно зі змістом адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, з тих підстав, по суті, що: оскаржуваний наказ не містить жодних посилань на норми чинного законодавства, які можуть вказувати на обґрунтованість підстави відмови; в оскаржуваному наказі містяться загальні норми щодо приватизації землі та положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області; підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку; вбачається, що при прийнятті таких рішень, відповідач допустив порушення норм ст.ст. 116, 118 ч. 7 ЗК України; в обґрунтуванні відмови відповідач жодним чином не згадав, що земельна ділянка, на яку претендую позивач розташована у прибережній захисній смузі разом з каналом; із прикріпленого відповідачем графічного матеріалу неможливо зрозуміти яким чином бажана позивачем земельна ділянка пересікається з масивом, де розташований канал тощо.

Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі, по суті, з підстав відповідності оскаржуваного наказу вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини, із зазначенням, зокрема, що: згідно із наявною інформацією у Головному управлінні вбачається, що земельна ділянка, на яку претендує позивач розташована в прибережній захисній смузі поряд із каналом, що підтверджується графічними матеріалами, які додаються до відзиву; у графічних матеріалах блакитним кольором виділені границі масиву, де знаходиться бажана до відведення позивачем земельна ділянка, зеленим кольором заштрихований канал; Головне управління правомірно відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у Головного управління відсутні повноваження щодо розпорядження бажаною до відведення позивачем земельною ділянкою, тому вказана вимога не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані пояснення, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 08.04.2021 року, вхід. № Ч-1730/0/36-21 від 14.04.2021 року (а.с.45), у якому відповідно до вимог ст.ст. 3, 8, 14, 68 Конституції України, ст.ст. 79-1 ч. 5, 84 ч. 1, 118, 121, 122 ч. 4 Земельного кодексу України, ст. 25 Закону України «Про землеустрій», просив надати заявнику дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сафґянівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Також в даній заяві зазначено, зокрема:

- правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивач не скористався;

- надано згоду на використання і обробку персональних даних заявника виключно для здійснення повноважень, необхідних для надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Додатками до даної заяви зазначено:

- копія паспорта та довідки про реєстрацію місця проживання;

- графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця розташування.

14.05.2021 року відповідачем, відповідно до ст.ст. 15-1, 22, 33, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308 (у редакції відповідно до наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), прийнято наказ № 15-1992/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» (а.с.47), яким наказано:

- відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з наказом відповідача від 14.05.2021 року № 15-1992/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, яким було відмовлено гр. ОСОБА_1 «у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради), Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, позивач звернувся до суду з вищенаведеними вимогами.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, позивачем суду також надано копії, зокрема (а.с.19-21):

- графічного матеріалу на бажану земельну ділянку із позначенням місця розташування;

- запитів позивача до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 08.04.2021 р. та від 11.05.2021 р. про доступ до публічної інформації;

- листів-відповідей Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.04.2021 року про надання інформації та від 17.05.2021 року про розгляд запиту.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, та на виконання ухвали суду в частині витребування, зокрема, усіх доказів-підстав правомірності оскаржуваного наказу, відповідачем суду надано копію графічних матеріалів. (а.с.48)

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Земельним кодексом України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі ЗК України), Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. № 15 (далі Положення № 15), Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 року № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 р. за № 1391/29521 (надалі Положення № 333).

Відповідно до Положення № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з абз. 1 п. 1 Положення № 333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Підпунктом 13 пункту 4 цього Положення передбачено, що Головне управління Держгеокадастру в області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до ст. 15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить:

а) внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин;

б) участь у розробленні та виконанні державних, галузевих, регіональних та місцевих програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, у проведенні моніторингу земель, територіальному плануванні;

в) організація проведення робіт, пов`язаних із реалізацією земельної реформи;

г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель;

ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру;

д) участь у державному регулюванні планування територій;

е) проведення державної експертизи землевпорядної документації;

є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;

є1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

ж) вирішення інших питань, визначених законами України та покладених на нього актами Президента України.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно з п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки рішення про надання дозволу або вмотивовану відмову у його наданні, із наведенням усіх підстав такої відмови.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням № 333.

Відповідно до п. 8 Положення № 333, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Виходячи з положень ч. 7 ст. 118 ЗК України відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається мотивована.

Слід зауважити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених частиною 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного наказу, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам статті 2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу статті 2 Кодексу, є однією з обов`язкових ознак рішення, дії та бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 08.04.2021 року, вхід. № Ч-1730/0/36-21 від 14.04.2021 року, у якому, зокрема:

- просив надати заявнику дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Сафґянівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів) або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу.

Додатками до даної заяви зазначено:

- копія паспорта та довідки про реєстрацію місця проживання;

- графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця розташування.

14.05.2021 року відповідачем, відповідно до ст.ст. 15-1, 22, 33, 118, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 № 308 (у редакції відповідно до наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 № 53), прийнято наказ № 15-1992/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» (а.с.47), яким наказано:

- відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з таких підстав: невідповідність місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства.

Виходячи зі змісту ч. 7 ст. 118 ЗК України, приписами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам:

-законів,

-прийнятих відповідно до них:

- нормативно-правових актів,

- генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації,

- схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць,

- проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів,

затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: від 23 січня 2020 року у справі № 0840/2979/18 (адміністративне провадження № К/9901/68110/18).

Проте, по-перше, в оскарженому наказі фактично наведений лише певний зміст ч. 7 ст. 118 ЗК України щодо підстав для відмови у наданні дозволу та взагалі:

- не конкретизовано юридичні підстави прийняття наказу, зокрема, яким саме вимогам яких саме законів, та яким саме вимогам прийнятим відповідно до них яких саме нормативно-правових актів, відповідачем встановлена невідповідність місця розташування об`єкта;

- не зазначено фактичні підстави прийняття наказу, а саме, обставини, які послужили підставами для застосування відповідачем зазначеної у наказі юридичної підстави.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Встановлені судом обставини свідчать про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості щодо оскаржуваного рішення, виконання яких є запорукою передбачуваності для позивача наслідків виконання або невиконання ним законних вимог відповідача.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

По-друге, посилання відповідача, як на підстави прийняття оскаржуваного наказу, на те, що: згідно із наявною інформацією у Головному управлінні вбачається, що земельна ділянка, на яку претендує позивач розташована в прибережній захисній смузі поряд із каналом, що підтверджується графічними матеріалами, які додаються до відзиву, не відповідає змісту оскаржуваного наказу щодо підстав його прийняття, який прийнято лише та виключно у зв`язку із невідповідністю місця розташування бажаної до відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства, без жодної конкретизації застосованої підстави.

При цьому, жодних доводів/зауважень до форми та змісту поданого позивачем клопотання, доданих до нього додатків, в тому числі до їх змісту, кількості тощо, в оскаржуваному наказі не зазначено.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року по справі № 822/1817/18 (адміністративне провадження № К/9901/62472/18) та від 2 квітня 2019 року по справі № 822/1878/18 (адміністративне провадження № К/9901/4668/19), від 21 травня 2019 року по справі № 815/2791/18 (адміністративне провадження № К/9901/8950/19) тощо.

При цьому суд також звертає увагу відповідача, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній до 01.01.2022 року), у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України (в редакції, чинній з 01.01.2022 року), суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Як встановлено судом вище, наведені відповідачем в оскаржуваному наказі підстави не містять жодної конкретизації його прийняття фактичними обставинами.

При цьому, жодних доводів щодо вжиття відповідачем всіх можливих заходів для отримання доказів, які не були покладені в основу оскарженого наказу до його прийняття, але які не були отримані з незалежних від нього причин, відповідачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

За наведених обставин, суд не бере до уваги посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на обставини та надані на їх підтвердження докази, як такі, що не були покладені в основу оскаржуваного наказу, та щодо яких відповідачем не доведено, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного наказу, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Щодо похідної позовної вимоги: зобов`язати відповідачанадати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га, що виділена на викопіюванні та знаходиться в районі поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами: 5122083600:01:001:0161, 5122083200:01:003:0068, 5122083200:01:003:0007 (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Саф`янівської сільської об`єднаної територіальної громади (раніше Матроської сільської ради) Ізмаїльського району Одеської області (за межами населених пунктів), слід зазначити таке.

Виходячи з встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків суду, зокрема про недотримання відповідачем вимог щодо ясності, чіткості, доступності, зрозумілості та обґрунтованості рішення (зокрема, не конкретизація юридичних підстав та не зазначення фактичних підстав тощо), що об`єктивно унеможливлює дослідження, встановлення та здійснення судом висновків щодо відповідності фактичних підстав юридичним підставам прийняття відповідачем оскаржуваного наказу тощо, суд вважає, що похідні вимоги позивача зобов`язального характеру, як спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах, є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню у заявлений позивачем спосіб.

За наведених обставин, суд також не бере до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 30.04.2020 року у справі № 812/1313/18, оскільки вони викладені Верховним Судом при виборі і застосуванні норм права щодо визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за заявою позивача повторно згідно з рішенням суду, а не за поданою заявою вперше.

Суд також звертає увагу відповідача, що його посилання у відзиві на пп. 58 п. 4 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ, що набув чинності 27.05.2021, яким доповнено розділ Х «Перехідні положення» ЗК України пунктом 24, не спростовують встановлені судом обставини та здійснені на їх підставі висновки, в тому числі з урахуванням чинності на час розгляду та вирішення справи вимог ЗК України та Положень № 15, № 333 щодо повноважень відповідача з видання відповідного наказу з порушеного позивачем у клопотанні питання.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного наказу, з дотриманням вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, відповідачем суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні, відповідно

суд, із застосуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, дійшов висновків, що:

- наказ від 14.05.2021 року № 15-1992/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», прийнятий відповідачем: не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливии наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому він є протиправним та підлягає скасуванню, отже основана вимога позивача підлягає задоволенню;

- виходячи з встановлених судом обставин щодо підстав (фактичних і юридичних) прийняття оскаржуваного наказу та здійснених на їх підставі висновків щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості наказу, висновків суду про визнання його протиправним та скасування, на підставі ч. 2 ст. 9 та абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, права та інтереси позивача підлягають захисту в даному випадку шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 08.04.2021 року, вхід. № Ч-1730/0/36-21 від 14.04.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;

- в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

В прохальній частині позову представник позивача також просить зобов`язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення по даній справі у строки, встановлені судом в порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, є правом, а не обов`язком суду.

Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами.

Проте, позивачем не наведено доводів, з яких позивач вважає, що рішення у цій справі не буде виконане відповідачем, та не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження необхідності саме в даному випадку для зобов`язання відповідача, як суб`єкта владних повноважень, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 31.07.2018 року по справі № 235/7638/16-а (адміністративне провадження № К/9901/43354/18).

Враховуючи та на підставі вищенаведеного, в задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 19.05.2021 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову у сумі 908,00 грн. (а.с.25зв.)

Виходячи з того, що судом задоволена одна самостійна та одна похідна від неї вимога немайнового характеру, в іншій ніж заявлено позивачем спосіб, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.

В прохальній частині позову та в окремій заяві про стягнення судових витрат представник позивача також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу.

Представником позивача на доведення понесених судових витрат, в частині витрат на професійну правничу допомогу, надано копії (а.с.23зв.-25, 59зв.):

- договору про надання правової допомоги № 23/23 від 29.03.2021 року, укладеного, між позивачем, як Клієнтом, та Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем, про таке, зокрема:

2. Зміст доручення і де воно підлягає виконанню:

Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта на території України з метою набуття прав на землю орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на підставі ст.ст. 8, 14, 19, 68 та ч. 2 ст. 40 Конституції України, ст.ст. 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, ст. 25 Закону України «Про землеустрій» та захисту пов`язаних з цим прав та законних інтересів, з цього приводу Адвокат від імені Клієнта має право представляти його інтереси у Державній казначейській службі України, у Державній виконавчій службі України, її територіальних підрозділах, Держгеокадастрі та її територіальних підрозділах в усіх судах судової системи України, і органах нотаріату, в усіх установах, підприємствах і організаціях не залежно від форми власності та підпорядкування, з правом отримувати необхідні довідки, документи, виписки, посвідчення, дозволи, знайомитися з усіма матеріалами справ, подавати від імені довірителя заяви, клопотання і відводи, надавати докази, надавати необхідні довідки та документи, оплачувати необхідні збори і мита, брати участь у розгляді справ, підписувати всі без винятку документи від імені клієнта і здійснювати всі дії, формальності і юридичні процедури, пов`язані із захистом прав клієнта; здійснювати будь-які передбачені законодавством України дії, з правом підписання позовних заяв, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета або підстави позову, укладення мирової угоди, угоди про досудове врегулювання спору, оскарження судових актів, отримання виконавчих листів, пред`явлення виконавчих листів та наказів до стягнення, а також реалізовувати інші права і нести обов`язки позивача, відповідача, третьої особи, кредитора, боржника з правом підписувати, подавати та одержувати будь-які документи, заяви, листи, оплачувати необхідні державні збори і мита, користуватися іншими процесуальними правами, встановлених законом без обмежень, з метою захисту інтересів Клієнта.

3. Адвокат та Клієнт погоджують такі гонорарні відносини: Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн. / одна година; Складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1500,00 грн. один документ / 1 година; Написання позовної заяви до суду першої інстанції 15 000,00 грн. один документ / 5 годин; Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1500,00 грн. один документ/ одна година; Участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції - 3000,00 грн. одна година/одне засідання; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції - 4000,00 грн. один документ / три години; Написання апеляційної скарги - 15 000,00 грн. один документ /5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн. один документ / 2-3 години; Участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції - 4000,00 грн./одна година; Написання касаційної скарги - 15 000,00 грн. один документ /5-10 годин; Написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції - 5 000,00 грн. один документ / 2-3 години; Участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції - 5000,00 грн./одна година;

- Опису юридичних послуг Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем клієнту ОСОБА_1 від 19.05.2021 року на загальну суму 26000,00 грн.:

1. Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн. одна година;

2. Складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів - 1500,00 грн. один документ /1 година;

3. Написання, підготовка, подача позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним наказу від 14.05.2021 № 15-1992/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язати вчинити дії - 15000,00 грн. один документ/6 годин;

4. Написання заяв, клопотань та подача їх до суду - 1500,00 грн. один документ/ одна година;

5. Участь адвоката у судових засіданнях в Одеському окружному адміністративному суді - 3000,00 грн. одна година;

6. Написання відповіді на відзив. - 4000,00 грн. один документ/ три години;

- Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 23/23 від 29.03.2021 р. Акт прийому-передачі юридичних послуг Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем клієнту ОСОБА_1 від 19.05.2021 р. на загальну суму 22000,00 грн.:

1. Зустріч та усна консультація з клієнтом - 1000,00 грн. (одна година);

2. Складання та підготовка клопотання (від 08.04.2021 року), запитів до ГУ Держгеокадастру в Одеській області (від 08.04.2021 та 11.05.2021 року) - 4500,00 грн. (1 клопотання, 2 запита /3 години);

3. Написання, підготовка, подача позовної заяви до Одеського окружного адміністративного суду про визнання протиправним наказу від 14.05.2021 № 15-1992/13-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язати вчинити дії - 15000,00 грн. (один документ/6 годин);

4. Написання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження - 1500,00 грн. (один документ/ одна година);

- Прибуткового касового ордера про прийняття Адвокатом Ковальчуком О.М. від ОСОБА_1 , на підставі Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги № 23/23 від 29.03.2021 р. Акт прийому-передачі від 19.05.2021 р., 22000,00 грн.;

- Додатку № 2 до Договору про надання правової допомоги № 23/23 від 29.03.2021 р. Акт прийому-передачі юридичних послуг Адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем клієнту ОСОБА_1 від 02.07.2021 р. на загальну суму 5500,00 грн.:

1. Підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) відповіді на відзив по справі № 420/8316/21 до Одеського окружного адміністративного суду - 4000,00 грн. (1 документ / 3 години);

2. Підготовка, написання та подача (відправка сторонам та до суду) заяви про стягнення судових витрат від 02.07.2021 року по справі № 420/8316/21 до Одеського окружного адміністративного суду - 1500,00 грн. (1 документ / 1 година);

- Прибуткового касового ордера про прийняття Адвокатом Ковальчуком О.М. від ОСОБА_1 , на підставі Додатку № 2 до Договору про надання правової допомоги № 23/23 від 29.03.2021 р. Акт прийому-передачі від 02.07.2021 р., 5500,00 грн.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат, у яких останній, із посиланням на положення ч.ч. 3, 6 ст. 134, ч. 7 ст. 139 КАС України, ст. 28 Правил адвокатської етики, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», просить у задоволенні заяви про стягнення судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу представника Ковальчука О.М. за цим адміністративним позовом відмовити у повному обсязі, з таких фактичних підстав, зокрема:

- представником позивача у даній справі є Ковальчук Олег Миколайович, який діє на підставі свідоцтва на право на зайняття адвокатською діяльністю № 2228;

- у доданих до заяви документах представником позивача не належним чином враховано витрачений ним час на вчинення вказаний дій, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи;

- відповідач звертає увагу суду, що представником позивача Ковальчуком О.М. подано позовні заяви до Одеського окружного адміністративного суду від імені різних позивачів до Головного управління з аналогічними позовними вимогами;

- Головне управління вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, так як написання однакових адвокатських запитів, які подані від імені представника Ковальчука О.М. без зазначення особи в інтересах якої він діє, позовних заяв, клопотань та подача їх до суду не займає такої кількості часу, яку зазначає представник позивача в акті-прийому передачі юридичних послуг.

Порядок та підстави розподілу витрат на професійну правничу допомогу передбачені ст. 134 КАС України.

Так, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до абз.абз. 1, 2 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи вказане, суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При цьому суд звертає увагу позивача та його представника, що виконані адвокатом роботи (надані послуги), зокрема, подача (відправка сторонам та до суду) заяв по справі, не є витратами саме на професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, у розумінні КАС України (ч. 3 ст. 134).

Разом з тим, вимог/заяв про стягнення з відповідача інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, передбачених ч. 3 ст. 132 КАС України позивачем не заявлено/не подано.

Отже, з урахуванням встановленого, а також: складності справи, яка відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4, ч.ч. 4, 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності; фактичний розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; наявність викладених в постановах висновків Верховного Суду щодо певних питань спірних правовідносин; обсягу фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значення справи для позивача тощо, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням тимчасової непрацездатності головуючого судді, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та часу перебування головуючого судді у відпустці.

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2022 р. № 928) до 31 грудня 2022 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

Справу розглянуто, рішення прийнято та складено також з урахуванням: часу перебування головуючого судді у відпустці; наказу голови Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2022 року № 9-ОС/Д/С «Про особливий режим роботи Одеського окружного адміністративного суду»; статей 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»; Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та рішення Ради суддів України від 24.02.2022 № 9.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 159, 241-246, 250, 255, 258, 262, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012; ідентифікаційний код юридичної особи: 39765871) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 14.05.2021 року № 15-1992/13-21-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.04.2021 року, вхід. № Ч-1730/0/36-21 від 14.04.2021 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У встановленні судового контролю за виконанням судового рішення відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) та 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова