Рішення

від 05.09.2022 по справі 759/5267/15-ц

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5267/15-ц

пр. № 2/759/78/22

06 вересня 2022 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - П`ятничук І.В.,

за участю секретаря - Марус А.О.,

представників позивача ОСОБА_5., ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до держави України, в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Державної казначейської служби України, Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та з об`єднаним позовом ОСОБА_2 , до Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Бучанської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання договору нікчемним і таким, що порушує публічний порядок, конституційні права і свободи людини і громадянина, визнання недійсним акта погодження меж земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 03.04.2015 року звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою суду від 27.04.2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до держави України в особі Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради про визнання договору нікчемним і таким, що порушує публічний порядок, конституційні права і свободи людини і громадянина, визнання недійсним акта погодження меж земельної ділянки.

17.05.2021 року позивачем будо подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у відшкодування матеріальної шкоди 50000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 800000,00 грн.; з Держави України в особі Бучанської районної державної адміністрації Київської області у відшкодування матеріальної шкоди 50000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 800000,00 грн.; встановивши протиправність дій ОСОБА_3 та стягнути з останнього на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 50000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 800000,00 грн.; стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 50000,00 грн., у відшкодування моральної шкоди 800000,00 грн.; визнати договір укладений у серпні 2012 року між ОСОБА_3 і ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за наслідками якого розроблено (виготовлено) проект землеустрою, нікчемним і таким., що порушує публічний порядок та конституційні права і свободи ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 1993 року вона разом з іншими громадянами отримувала для ведення городництва у тимчасове користування земельні ділянки загальною площею близько 3 га, що знаходились в адміністративних межах Гореницької сільської ради і з 27.10.2005 р. безпосередньо у с. Лука Києво-Святошинського району для ведення городництва на підставі рішення Київської обласної ради № 313-26 від 27.10.2005 року. Згідно листа Київської обласної ради від 22.05.2014 року № 636/10-01 після 27.10.2005 року рішень Київською обласною радою щодо встановлення та змін меж с. Лука Києво-Святошинського району Київської області не приймалось до 29.09.2012 року.

Зазначила, що 01.01.2006 року набрав чинності ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» відповідно до ст. 5 якого, дітям війни надається першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва, а тому вона як дитина війни мала у 2006-2020 роках і має право й нині на пільги встановлені даним законом.

06.02.2008 року вона з іншими громадянами, як особи, які отримували для ведення городництва у тимчасове користування земельні ділянки загальною площею близько 3 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради звернулась до даної установи з заявою про передачу їй як дитині війни у власність земельної ділянки площею 0,20 га, із земель що перебували у її тимчасовому користуванні, що встановлено рішенням апеляційного суду Київської області від 18.02.2010 року у справі № 2-223/09. Рішенням № 3/81 від 25.03.2008 р. «Про надання у тимчасове користування терміном на 1 рік земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» їй та іншим особам було відмовлено у задоволенні заяви про передачу у її власність земельної ділянки, в зв`язку з чим їй було завдано моральну шкоду, оскільки відповідачем не було враховано її пільги встановлені ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».

Вказала що вказане рішення № 3/81 від 25.03.2008 р. нею та іншими особами було оскаржено до Києво-Святошинського районного суду Київської області, однак рішенням суду по справі № 2-223/09 від 20.07.2009 року у задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18.02.2010 року у справі № 2-223/09 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.07.2009 року було скасовано та постановлено нове рішення, яким визнано недійсним рішення XV сесії XXV скликання Гореницької сільської ради № 3/81 від 25.03.2008 року «Про надання у тимчасове користування терміном на 1 рік земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» та зобов`язано Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути її заяву та інших осіб у відповідності до вимог ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Крім того, зазначила, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року у справі № 826/14558/13 встановлено, що на виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 18.02.2010 року по справі № 2-223/09 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області були повторно розглянуті 18.05.2010 року подані у лютому 2008 року нею та іншими особами по справі №2-223/09 та радою було прийнято рішення від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, №4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31, якими було надано дозвіл на розробку/складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у с. Лука, площею по 0,06 га кожна, для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. Не погоджуюсь із зазначеним розміром земельних ділянок, вона разом з іншими особами у справі № 2-223/09 звернулись до сільської ради із заявами про збільшення площі в її рішеннях, однак 26.08.2010 року на сесії Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було прийнято рішення про залишення рішення від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, №4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31 без змін.

Не погоджуючись із вказаним рішенням вона разом з іншими особами звернулась до суду з позовом щодо скасування рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18.05.2010 року №4/22, № 4/23, № 4/81, від 29.07.2010 р. №3/2, №3/53, від 29.10.2010 р. № 3/20, №3/58 та зобов`язання внести зміни у рішення від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, №4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31, якими зобов`язати Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати позивачам дозвіл на складання проектів землеутстрою щодо відведення їм земельних ділянок 0,06 га кожному, розташованих в межах с. Лука.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року по справі № 2а-1361/12/1070, що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 20.06.2013 року у задоволенні її позову та позову інших осіб було відмовлено, посилаючись на те, що Гореницька сільська рада не має повноважень розпоряджатись спірною земельною ділянкою, оскільки вона знаходиться за межами населеного пункту та згідно акта на право власності обліковується за громадянином ОСОБА_3 .

Вказане свідчить про те, що 11.03.2010 р. Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження №1881 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району», в той час як на виконання рішення суду від 18.02.2010 року по справі № 2-223/09 сільрада розглядала повторно заяви і за наслідками їх розгляду щодо цієї земельної ділянки, площею приблизно 1,5 га, видала рішення № 4/20, № 4/25, № 4/26, №4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31, якими надала їй та іншим особам дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 0,06 га кожному.

Крім того, зазначила, що розпорядженням від 11.03.2010 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 1881 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району» за замовленням ОСОБА_3 на виконання укладеного між ними договору розробив проект землеустрою на зазначену земельну ділянку, визначивши точно її площу 1,6058 га в ході чого ділянці площею 1,6058 га у жовтні 2012 року було присвоєно кадастровий номер № 3222482003:04:007:5004, попри те, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 08.12.2008 року у справі № 2-223/09 було накладено арешт на спірну земельну ділянку.

Зазначила, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2014 р. по справі № 826/14558/13-а, визнано протиправним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 3545 від 19.12.2012; визнано недійним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЙ № 949734, виданий на підставі розпорядження № 3545 від 19.12.2012 Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року по справі № 826/14558/13-а, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження № 1881 від 11 березня 2010 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, скасовано та в цій частині прийнято нову постанову, якою задоволено ці позовні вимоги, визнано незаконним та скасовано розпорядження № 1881 від 11 березня 2010 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Вказане свідчить про те, ОСОБА_3 не маючи пільг і не користуючись спірною земельною ділянкою отримав у власність в грудні 2012 року біля 2 га землі і без звернення до судових інстанцій, отримав акт на право власності на дві земельні ділянки, одна з яких площею 1,6058 га.

Зазначила, що такі протиправні дії сільради, які завершились прийняттям рішення № 2 від 30.07.2012 року про затвердження Генплану с. Лука надали можливість ОСОБА_3 і Києво-Святошинській РДА використати у 2012 році як заяву подану ОСОБА_3 у лютому 2010 року з нечітким викопіюванням, так і розпорядження РДА №1881 від 11.03.2010 року з яких неможливо ідентифікувати бажану земельну ділянку.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 08.05.2015 року було відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою суддіСвятошинського районного суду м. Києва від 16.03.2016 року прийнято до провадження судді Сенько М.Ф. цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою суддіСвятошинського районного суду м. Києва від 06.09.2016 року прийнято до провадження судді Семанівої Ю.В. цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою суддіСвятошинського районного суду м. Києва від 01.08.2017 року прийнято до провадження судді Величко Т.О. цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27.04.2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу №2/759/89/17 (№ 759/5267/15-ц) за позовом ОСОБА_2 до держави України в особі Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області, Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та цивільну справу 2/759/1082/17 (№ 759/10229/16-ц) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , Гореницької сільської ради про визнання договору нікчемним і таким, що порушує публічний порядок, конституційні права і свободи людини і громадянина, визнання недійсним акта погодження меж земельної ділянки.

Ухвалою суддіСвятошинського районного суду м. Києва від 17.08.2020 року вказану справу прийнято до провадження судді П`ятничук І.В.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.11.2017 року замінено неналежного відповідача Головне управління державної казначейської служби України у Київській області на належного відповідача Державну казначейську службу України.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2022 року, замінено первісного відповідача Києво-Святошинську районну державну адміністрацію належним відповідачем Бучанську районну державну адміністрацію Київської області та залучено до участі в справі в якості співвідповідача Київську обласну державну адміністрацію.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник Бучанської районної державної адміністрації Київської області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області в судовому засіданні 04.10.2021 року заперечував проти задоволення позову, посилаючись на їх необґрунтованість та на письмові пояснення подані 20.10.2015 року (т.1 а.с. 171-172 справі № 759/5267/15).

Представник Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» в судовому засіданні 04.10.2021 року заперечував проти задоволення позову, посилаючись на їх необґрунтованість.

Представник Державної казначейської служби України та Київської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та інші особи з 1993 року отримували у тимчасове користування земельні ділянки загальною площею близько 1,5 га, які знаходилися в адміністративних межах Гореницької сільської ради у с. Лука Києво-Святошинського району Київської області для ведення городництва.

В лютому 2008 року позивачі по справі № 2-223/2009 в тому числі і ОСОБА_2 звернулися до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із заявами про передачу у власність земельних ділянок по 0,10 га кожному, із земель, що перебували у їх тимчасовому користуванні, а ОСОБА_2 про передачу у власність земельної ділянки площею 0,20 га, так як вона має статус дитини війни.

Рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 3/81 від 25.03.2008 року «Про надання у тимчасове користування терміном на 1 рік земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» зазначеним особам було відмовлено у задоволенні заяв.

Вказане рішення було оскаржене до Києво-Святошинського районного суду Київської області, який у задоволенні позову відмовив (т. 1 а.с. 31 справи № 759/5267/15).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.02.2010 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою визнано недійсним рішення ХV сесії XXV скликання Гореницької сільської ради № 3/81 від 25.03.2008 року «Про надання у тимчасове користування терміном на 1 рік земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства» та зобов`язано Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути заяви позивачів у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (т. 1 а.с. 32-34 справи № 759/5267/15).

На виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 18.02.2010 по справі № 2-223/9 Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області були повторно розглянуті подані у лютому 2008 року заяви позивачів та прийняті рішення від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, № 4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31, якими було надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у с. Лука, площею по 0,06 га кожна, для передачі їм у власність для ведення особистого селянського господарства.

Не погодившись із зазначеним розміром земельних ділянок, позивачі звернулися до сільської ради із заявами про збільшення їх площі.

26 серпня 2010 року на сесії Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було прийнято рішення про залишення рішень від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, № 4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31 без змін.

У зв`язку з цим ОСОБА_2 разом з іншими особами, які є позивачами по справі № 826/14558/13 звернулися до суду з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошиснького району Київської області, Головного управління державної казначейської служби України, яким просили скасувати рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18.05.2010 року № 4/22, № 4/23, № 4/81, від 29.07.2010 № 3/2, 3/53, від 29.10.10 № 3/20, № 3/58; зобов`язати Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області внести зміни у рішення від 18.05.2010 року № 4/20, № 4/25, № 4/26, № 4/27, № 4/28, № 4/29, № 4/31, якими надати позивачам дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення їм земельних ділянок 0,14 га кожному, розташованих в межах с. Лука; зобов`язати Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області прийняти рішення про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення їм у власність земельних ділянок площею 0,14 та 0,10 га, відповідно, розташованих в межах с. Лука; стягнути моральну шкоду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року по справі № 2а-1361/12/1070, що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2013 року, у задоволенні позову відмовлено (т.2 а.с. 44-48 справи № 759/5267/15).

Рішення мотивоване тим, що Гореницька сільська рада Київської області не має повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою, оскільки вона знаходиться за межами населеного пункту та згідно акта на право власності серії ЯЙ № 949734, обліковується за ОСОБА_3 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 11.03.2010 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 1881 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києо-Святошинського району».

19.12.2012 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області прийнято розпорядження № 3545, на підставі якого ОСОБА_3 отримав акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222482003:04:007:5004, посилаючись на те, що Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району Київської області позивачам було надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою, відповідно до рішення від 18.05.2010 року, а Києво-Святошинською районною радою Київською області згідно з розпорядженням від 11.03.2010 року - надано дозвіл ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення однієї і тієї ж земельної ділянки, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.11.2014 року у справі № 826/14558/13-а, визнано протиправним та скасовано розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 3545 від 19.12.2012 та визнано недійним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЙ №949734, виданий на підставі розпорядження № 3545 від 19.12.2012 Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2015 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2014 року у справі № 826/14558/13-а в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження № 1881 від 11 березня 2010 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області було скасовано та в цій частині прийняти нову постанову, якою визнано незаконним та скасовано розпорядження № 1881 від 11 березня 2010 року Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (т. 3 а.с. 44-48 справи № 759/5267/15).

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , підтвердили обставини вказані в позовній заяві. Крім того, зазначили, що позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях, почуттях образи, несправедливості, що призвела до зміни нормального життєвого ритму, а також змушувало позивача прикладати зусилля для захисту прав позивача, зазнавати душевних переживань із-за тривалого почуття невизначеності, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Крім того, зазначили, що позивачу заподіяно моральну шкоду відповідачами, внаслідок негативного впливу протиправної бездіяльності відповідачів, психічного напруження.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст.1173,1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до ч. 4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, тлумачення статей 2,11,172,1167,1173ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган місцевого самоврядування, який бере участь у справі як відповідач.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31березня 1995року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пунктами 4, 5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31березня 1995року №4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які не завжди досягають рівня страждання або приниження.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

При цьому, в силу ст.1173ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що їй була спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях почуття образи, несправедливості, що призвело до зміни нормального життєвого ритму, а також змушувало її прикладати зусилля для захисту своїх прав, зазнавати душевних переживань із-за тривалого почуття невизначеності, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 800000,00 гривень позивач пов`язував з тим, що між протиправною поведінкою відповідачів з одного боку завдало їй шкоди є причинно наслідковий зв`язок, оскільки за них, позивач як дитина війни, не реалізувала свою пільгу у 2008-2017 р. і за 7 місяців 2018 року.

Крім того, позивач обґрунтовує моральну шкоду заподіяну відповідачами, негативним впливом протиправної бездіяльності відповідачів на її життя і здоров`я, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим часом з 2008 -2017 роки, розчаруванням.

При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Суд вважає, що позивачем доведено факт заподіяння їх протиправною бездіяльністю Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області моральної шкоди у виді моральних страждань, які полягають у необхідності неодноразово звертатись до суду із заявами, внаслідок чого змінено плин життя позивача, який змушений значну частину часу витрачати на захист своїх інтересів як перед відповідачем так і перед судом.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про необхідність покладення відповідальності за відшкодування моральної шкоди безпосередньо на завдавача шкоди Гореницьку сільську раду Києво-Святошинського району Київської області, як виконавчий орган місцевого самоврядування, виходячи із правової позиції висловленої у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 459/274/17.

Що стосується розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь позивача, то суд зазначає наступне.

Як передбачено ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правовідношення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При вирішенні даної справи і визначенні моральної шкоди судом враховуються положення п. 3, 5, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4.

У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Так, ОСОБА_2 при визначенні розміру моральної шкоди просила стягнути суму 800000,00 гривень.

Разом з тим, з огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, суд не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди, так як розмір відшкодування має бути адекватним нанесеній моральній шкоді, при цьому, відшкодування моральної шкоди не може бути засобом отримання доходу.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди» від 31березня 1995року №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, який вказаний позивачем у розмірі 800000,00 є завищеним.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин справи та характеру спірних правовідносин, тривалості моральних страждань позивача у зв`язку з необхідністю докладення додаткових зусиль для доведення своїх вимог щодо розгляду її звернення, глибини та ступеню моральних страждань, яких зазнав позивач, враховуючи ступінь вини відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 20000,00 грн., що є достатнім та співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому з боку уповноважених органів держави немайнової шкоди та буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану відповідачем позивачу моральну шкоду.

Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, враховує інтереси держави, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.

В частині позовних вимог про стягнення з Бучанської районної державної адміністрації Київської області моральної шкоди, то суд вважає за необіднє відмовити в цій частині, з огляду на наступне.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Однак, позивачем не доведено наявності перенесених моральних страждань, що ці страждання пов`язані з діями Бучанської районної державної адміністрації Київської області.

З огляду на досліджені судом докази в їх сукупності, суд не знайшов правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Бучанської районної державної адміністрації Київської області на користь позивача моральної шкоди, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Крім того, суд вважає за необхідне задовольнити частково позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн. та з Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., оскільки діями вказаних відповідачів, що виразились у зловживанні правами та незаконному наданню ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, що призвело до порушення прав позивача на отримання земельної ділянки.

В частині стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 50000,00 грн. з кожного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказовий процес у цивільному судочинстві має велику значимість через його важливість для вирішення кожної справи і загальнообов`язковість, оскільки без належного підтвердження необхідних обставин особа не отримає бажаного результату та не зможе повною мірою використати надані державою юрисдикційні гарантії захисту прав, свобод та інтересів осіб у разі їх порушення, невизнання або їх оспорення.

Належність та допустимість доказів визначають ст.ст. 77,78 ЦПК України.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності вини відповідачів у спричиненні матеріальної шкоди судом не встановлено, тому у задоволенні позову в частині стягнення матеріальної шкоди слід відмовити.

Щодо позовних вимог в частині визнання договору укладеного у серпні 2012 року між ОСОБА_3 та ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» щодо виготовлення проекту землеустрою, то судом встановлено наступне.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 вказано, що «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Однак, судом не встановлено та позивачем не доведено підстави для визнання оспорюваного договору нікчемним, а отже й відсутні підстави для застосування наслідків нікчемного правочину. Тому позовні вимоги в частині визнання договору укладеного у серпні 2012 року між ОСОБА_3 та ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» щодо виготовлення проекту землеустрою, задоволенню не підлягають.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської, ОСОБА_3 , Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 243 грн. 60 коп.

На підставі наведеного та керуючись вимогами ст. 56 Конституції України, ст. 23,1167,1173,1174 ЦК України, ст.ст. 82, 137, 141, 263, 268, 280-288, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (місце знаходження: 08114, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Гореничі, вул. Соборна, 204, код ЄДРПОУ 04358514) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 ( двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 10 000 ( десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ( місце знаходження: 03115,м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 00699773) на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5 000 ( п`ять тисяч) грн. 00 коп.

В інші частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь держави судовий збір з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (місце знаходження: 08114, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Гореничі, вул. Соборна, 204, код ЄДРПОУ 04358514) в розмірі 243 грн. 60 коп., з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в розмірі 243 грн. 60 коп.,з Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" ( місце знаходження: 03115,м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 00699773) в розмірі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В. П`ятничук