Рішення

від 13.09.2022 по справі 910/19524/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2022Справа № 910/19524/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 103) до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» (04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 103, корпус 14) стягнення безпідставно нарахованих коштів у розмірі 753 767 грн. 86 коп.Представники:

від Позивача: Бондарчук Ю.В. (представник в порядку самопредставництва);

від Відповідача: Єлманова В.А. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення безпідставно нарахованих коштів у розмірі 753 767 грн. 86 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з Відповідача безпідставно нарахованих коштів, у зв`язку з застосуванням завищеного тарифу теплової енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2021 року позовну заяву Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» про стягнення безпідставно нарахованих коштів у розмірі 753 767 грн. 86 коп. залишено без руху.

14.12.2021 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 року відкрито провадження у справі № 910/19524/21, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

13.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.

21.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 року постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 10.08.2022 року.

27.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 року клопотання Відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто заявнику без розгляду.

02.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2022 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ" про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У підготовче судове засідання 10.08.2022 року з`явились представники позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2022 року.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

14.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» (Постачальник) та Територіальним медичним об`єднанням «ПСИХІАТРІЯ», яке змінило найменування на Комунальне некомерційне підприємство «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), (Споживач) було укладено Договір на виробництво та постачання теплової енергії №14, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язувався відпускати споживачу вироблену теплову енергію цілодобово протягом року для підігріву води та опалення. (а.с. 24-30)

Згідно з п. 14 Договору договірна ціна за одну Гкал теплової енергії складає 1597,56 грн з урахуванням всіх податків та зборів (одна тисяча сімсот дев`яносто вісім гривень шістдесят копійок), при наявності приладів обліку.

Тарифи встановлюються на підставі Розпорядження КМДА від 22 грудня 2018 року №2340 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго» . Загальна сума договору складає: 22 266 900,00 грн. з ПДВ. Загальний фонд - 20 978 200, 00 грн; Спеціальний фонд - 1 288 700,00 грн

Згідно з п. 20 Договору цей договір укладається строком з 14.01.2019 року по 31 грудня 2019 року і вступає в силу після його підписання обома сторонами.

Додатковими угодами №1 від 20.02.2019 р., №2 від 04.03.2019 р., №3 від 03.05.2019 р., №4 від 07.06.2019 р., №5 від 23.09.2019 р., №6 від 24.09.2019 р. №7 від 08.11.2019 р., №8 від 06.12.2019 р., №9 від 27.12.2019 р., №10 від 30.12.2019 р., №11 від 28.01.2020 р., №12 від 28.01.2020 р. Сторони внесли зміни до Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року. (а.с.31-48)

Так, Додатковою угодою №9 від 27.12.2019 р. до Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Сторони виклали пункт 4 Договору в наступній редакції: Кількість теплової енергії, що подається Постачальником Споживачу, визначається згідно з даними приладів обліку теплої енергії, але не більше 10 215,491153 Гкал в рік. Викладено пункт 14 Договору в наступній редакції:

- за період з 01.01.2019 по 31.03.2019 року договірна ціна за один Гкал теплової енергії складає 1 597 грн. 56 коп. (у тому числі ПДВ - 266,26 грн.) Тарифи встановлюються на підставі Розпорядження КМДА від 22 грудня 2018 року №2340 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго». Тариф 1597,56 грн.; обсяг споживання: 9332617,96 грн.,

- за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 року договірна ціна за один Гкал. теплової енергії 1606 грн. 56 коп. (у тому числі ПДВ - 267,76 грн.) Тариф встановлюється на підставі середньозважених тарифів на теплову енергію, затверджених головою Держенергоефективності від 25.03.2019 року, на виконання вимог ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тариф: 1606,56 грн., обсяг споживання: 867,87 Гкал, сума споживання 1 394 285,23 грн.;

- за період з 19.09.2019 по 31.12.2019 року договірна ціна за один Гкал теплової енергії складає 1798 грн. 80 коп. (у тому числі ПДВ - 299,80 грн.), тариф: 1 798,80 грн., обсяг споживання: 3503,771853 Гкал, сума споживання 6 302 584,81 грн.

Загальна сума договору складає 17029488 грн.

Додатковою угодою №10 від 30.12.2019 р. до Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Сторони відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» продовжили дію договору до 01.03.2020 р.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Відповідач відпустив вироблену теплову енергію, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймання - передачі товарної продукції №12 за грудень 2019 року на суму 1 724 617 грн. 49 коп., №12/1 за грудень 2019 року на суму 1 418 896 грн. 73 коп., №12/2 за грудень 2019 року на суму 504 445 грн. 02 коп., №1 за січень 2020 року на суму 3 401 572 грн. 04 коп., а загалом на суму в розмірі 7 049 531 грн. 28 коп. (а.с.49-52)

Крім того, на виконання умов Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 9 512 164 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №2611 від 18.11.2019 р. на суму 3597600 грн. 00 коп., №3044 від 16.12.2019 р. на суму 589650 грн. 21 коп., №3071 від 17.12.2019 р. на суму 1410349 грн. 79 коп., №3095 від 19.12.2019 р. на суму 8546 грн. 94 коп., №3204 від 26.12.2019 р. на суму 504 445 грн. 02 коп., №47 від 29.01.2020 р. на суму 3401572 грн. 04 коп., виписками по рахунку Позивача. (а.с.69-70, 72-73, 75-78, 80-81, 83-84)

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» , зареєстрованим в Головному територіальному управлінні юстиції у м. Києві 06.12.2019 р. за №263/2440 та опублікованим 10.12.2019 року, встановлено тарифи на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» у розмірі 1572 грн. 46 коп. з ПДВ за 1 Гкал. (а.с.53-56)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що починаючи з 10.12.2019 року Відповідачем при розрахунку вартості спожитої Споживачем теплової енергії мав бути застосований тариф у розмірі 1572 грн. 46 коп. відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року. Проте, в порушення Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Відповідачем при складанні актів приймання - передачі товарної продукції за грудень 2019 р. - січень 2020 р. неправомірно було застосовано тариф 1798 грн. 80 коп. За таких підстав, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» безпідставно нараховані кошти у розмірі 753 767 грн. 86 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що реалізація теплової енергії врегульована (тарифікується) не для всіх суб`єктів господарювання, а лише для суб`єктів, що займають монопольне становище на ринку, до яких Відповідач не відноситься, тому він працює за вільними цінами. Отже, правовідносини між сторонами є договірними, ціни за договором визначаються сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, на виконання умов Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Відповідач відпустив вироблену теплову енергію, а Позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується Актами приймання - передачі товарної продукції №12 за грудень 2019 року на суму 1 724 617 грн. 49 коп., №12/1 за грудень 2019 року на суму 1 418 896 грн. 73 коп., №12/2 за грудень 2019 року на суму 504 445 грн. 02 коп., №1 за січень 2020 року на суму 3 401 572 грн. 04 коп., а загалом на суму в розмірі 7 049 531 грн. 28 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. (а.с.49-52)

Крім того, на виконання умов Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Позивач перерахував на користь Відповідача грошові кошти у розмірі 9 512 164 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №2611 від 18.11.2019 р. на суму 3597600 грн. 00 коп., №3044 від 16.12.2019 р. на суму 589650 грн. 21 коп., №3071 від 17.12.2019 р. на суму 1410349 грн. 79 коп., №3095 від 19.12.2019 р. на суму 8546 грн. 94 коп., №3204 від 26.12.2019 р. на суму 504 445 грн. 02 коп., №47 від 29.01.2020 р. на суму 3401572 грн. 04 коп., виписками по рахунку Позивача. (а.с.69-70, 72-73, 75-78, 80-81, 83-84)

Суд зазначає, що Договір на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року був укладений між Сторонами за результатами проведення процедури закупівлі UA-2018-12-26-000625-a (ДК 021:2015:09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція (теплова енергія)), який за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Згідно з п. 14 Договору договірна ціна за одну Гкал теплової енергії складає 1597,56 грн з урахуванням всіх податків та зборів (одна тисяча сімсот дев`яносто вісім гривень шістдесят копійок), при наявності приладів обліку.

В абзаці 2 частини 3 ст. 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Положеннями ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З урахування викладеного, сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент укладення Договору №14 від 14.01.2019 року) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 36 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;

5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі".

Суд звертає увагу, що в процесі дії Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Сторонами були укладені Додаткові угоди №1 від 20.02.2019 р., №2 від 04.03.2019 р., №3 від 03.05.2019 р., №4 від 07.06.2019 р., №5 від 23.09.2019 р., №6 від 24.09.2019 р. №7 від 08.11.2019 р., №8 від 06.12.2019 р., №9 від 27.12.2019 р., №10 від 30.12.2019 р., №11 від 28.01.2020 р., №12 від 28.01.2020 р. до вказаного договору, зокрема, в частині зміни обсягу теплової енергії, яка подається, та договірної ціни за 1 Гкал теплової енергії.

Так, Додатковою угодою №9 від 27.12.2019 р. до Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Сторони виклали пункт 4 Договору в наступній редакції: Кількість теплової енергії, що подається Постачальником Споживачу, визначається згідно з даними приладів обліку теплої енергії, але не більше 10 215,491153 Гкал в рік. Викладено пункт 14 Договору в наступній редакції:

- за період з 01.01.2019 по 31.03.2019 року договірна ціна за один Гкал теплової енергії складає 1 597 грн. 56 коп. (у тому числі ПДВ - 266,26 грн.) Тарифи встановлюються на підставі Розпорядження КМДА від 22 грудня 2018 року №2340 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії, постачання теплової енергії, послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) «Київтеплоенерго». Тариф 1597,56 грн.; обсяг споживання: 9332617,96 грн.,

- за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 року договірна ціна за один Гкал. теплової енергії 1606 грн. 56 коп. (у тому числі ПДВ - 267,76 грн.) Тариф встановлюється на підставі середньозважених тарифів на теплову енергію, затверджених головою Держенергоефективності від 25.03.2019 року, на виконання вимог ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тариф: 1606,56 грн., обсяг споживання: 867,87 Гкал, сума споживання 1 394 285,23 грн.;

- за період з 19.09.2019 по 31.12.2019 року договірна ціна за один Гкал теплової енергії складає 1798 грн. 80 коп. (у тому числі ПДВ - 299,80 грн.), тариф: 1 798,80 грн., обсяг споживання: 3503,771853 Гкал, сума споживання 6 302 584,81 грн.

Загальна сума договору складає 17029488 грн.

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що у Договорі на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року та додаткових угодах до цього Сторони самостійно за їх згодою визначали ціну теплової енергії, що подається Постачальником Споживачу, тобто ціна визначалась на підставі вільних цін.

В той же час, розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ», зареєстрованим в Головному територіальному управлінні юстиції у м. Києві 06.12.2019 р. за №263/2440 та опублікованим 10.12.2019 року, встановлено тарифи на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» у розмірі 1572 грн. 46 коп. з ПДВ за 1 Гкал. (а.с.53-56)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що починаючи з 10.12.2019 року Відповідачем при розрахунку вартості спожитої Споживачем теплової енергії мав бути застосований тариф у розмірі 1572 грн. 46 коп. відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року.

Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» суб`єкт природної монополії - суб`єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності, який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Зведений перелік суб`єктів природних монополій ведеться Антимонопольним комітетом України на підставі реєстрів суб`єктів природних монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а в інших сферах, в яких діють суб`єкти природних монополій, - національними комісіями регулювання природних монополій у відповідній сфері або органами виконавчої влади, що здійснюють функції такого регулювання до створення зазначених комісій. (ч.2 ст. 5 Закону України «Про природні монополії»)

У п.1 Порядку складання та ведення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, реєстру суб`єктів природних монополій, затвердженого постановою НКРЕКП від 19.10.2017 № 1268, зазначено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, складає та веде реєстр суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, форма якого наведена в додатку 1 до цього Порядку (далі - Реєстр).

До Реєстру вносяться відомості про суб`єктів природних монополій, які отримали ліцензії на право провадження господарської діяльності у сферах, визначених у підпунктах 1 - 9 пункту 1 цього Порядку, державне регулювання діяльності яких здійснюється НКРЕКП, обласними, Київською міською державними адміністраціями або яким встановлено тариф на транспортування аміаку магістральними трубопроводами. (п.2 Порядку)

Згідно з п.п.4, 5 Порядку відомості щодо суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, вносяться НКРЕКП до Реєстру станом на останнє число звітного місяця. Реєстр розміщується щомісяця не пізніше 7 числа на офіційному веб-сайті НКРЕКП (http://www.nerc.gov.ua/), відомості з якого щомісяця до 10 числа на електронних та паперових носіях подаються до Антимонопольного комітету України.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження внесення Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» до реєстру суб`єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, станом на момент прийняття розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» здійснює свою господарську діяльність з виробництва та постачання виробленої теплової енергії за вільними цінами (неврегульованими тарифами), що визначаються з контрагентами у відповідних договорах на поставку теплової енергії самостійно за домовленістю між Сторонами, як і у випадку з Позивачем, а тому розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2050 від 27.11.2019 року «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії, Товариству з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» не розповсюджуються на відносини, що виникли між сторонами.

Законодавство України закріплює процедуру внесення змін до умов Договору, зокрема, окрім, приписів Закону України "Про публічні закупівлі" сторони мають дотримуватись норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.

Так, ст. 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Також приписами статті 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, в даному випадку Судом встановлено, що Сторонами не було укладено додаткову угоду про внесення змін до істотних умов Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року в порядку статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент укладення вказаного договору), а також в матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким внесено зміни до істотних умов вказаного Договору.

Також, Суд зазначає, що Додатковою угодою №10 від 30.12.2019 р. до Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року Сторони відповідно до ч.5 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» продовжили дію договору до 01.03.2020 р., однак, згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» безпідставно нараховані кошти у розмірі 753 767 грн. 86 коп.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

У п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Тлумачення ч. 3 ст. 651, ч. 4 ст. 653, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що якщо одна зі сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї зі сторін, то сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.

Тобто, якщо сторона, яка виконала зобов`язання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічного надання, повернення майна (коштів) на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто, в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі N 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі N 918/47/18.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів визнання Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року недійсним або розірваним, а також доказів порушення Відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині об`єму переданої теплової енергії або ж внесення змін до умов Договору в період його дії в порядку, що передбачений законодавством України.

При цьому, Суд звертає увагу, що сплата вартості теплової енергії за період грудень 2019 року - січень 2020 року здійснювалась Позивачем на підставі й на виконання укладеного між сторонами Договору на виробництво та постачання теплової енергії №14 від 14.01.2019 року та погоджених Актів приймання - передачі товарної продукції №12 за грудень 2019 року, №12/1 за грудень 2019 року, №12/2 за грудень 2019 року, №1 за січень 2020 року на суму 3 401 572 грн. 04 коп., тобто за наявності правової відстави, а тому перераховані Позивачем грошові кошти не можуть бути стягнуті на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких підстав, Суд, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» про стягнення безпідставно нарахованих коштів у розмірі 753 767 грн. 86 коп. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Комунального некомерційного підприємства «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄНІ ВІДЕ ВІЧЕ» про стягнення безпідставно нарахованих коштів у розмірі 753 767 грн. 86 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Чинчин