Рішення
від 13.09.2022 по справі 907/477/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2022Справа № 907/477/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (90500, Закарпатська обл., Тячівський р-н, місто Тячів, ВУЛИЦЯ ПРОЛЕТАРСЬКА, будинок 2) до за участю проДержавної митної служби України (04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДЕГТЯРІВСЬКА, будинок 11Г) в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці (код ЄДРПОУ внутрішнього підрозділу 43985560) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (88017, Закарпатська обл., місто Ужгород, ВУЛИЦЯ ЗАГОРСЬКА, будинок 2) третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТУРБО ПЛЮС АВТО» (90511, Закарпатська обл., Тячівський р-н, село Кричово, ВУЛИЦЯ ЮВІЛЕЙНА, будинок 17); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Континент Груп» (90400, Закарпатська обл., місто Хуст(пн), ВУЛИЦЯ СЛИВОВА, будинок 34) визнання антиконкурентними дій митниці та зобов`язання вчинити дії

Представники:

від Позивача: не з`явились;

від Відповідача - 1: Пензов С.В. (представник в порядку самопредставництва);

Максимова В.В. (представник в порядку самопредставництва);

від Третьої особи - 1: не з`явились;

від Третьої особи - 2: не з`явились;

від Третьої особи - 3: Майор І.В. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської митниці Держмитслужби (надалі також - «Відповідач») про визнання антиконкурентними дій митниці та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області. Іншими вимогами просить суд зобов`язати Закарпатську митницю Держмитслужби відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом вчинення дій у вигляді вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду, та як наслідок відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н., м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки, а також відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів в межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост Хуст шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України №26 від 19.01.2017. Позов заявлено з посиланням на ст. ст. 4, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2020 року відкрито провадження у справі 907/477/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Турбо Авто Плюс».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача - Державну митну службу України та Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Континент Груп».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2021 року 09.12.2021 року замінено відповідача Закарпатську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337207) його правонаступником Державною митною службою України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці (код ЄДРПОУ внутрішнього підрозділу 43985560) та передано справу №907/477/20 на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу №907/477/20 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року прийнято справу №907/477/20 до провадження суддею Чинчин О.В., підготовче судове засідання призначено на 02.02.2022 року.

24.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 року задоволено клопотання Позивача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

01.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

02.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові заперечення на заяву про закриття провадження у справі.

У підготовче судове засідання 02.02.2022 року з`явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 23.02.2022 року.

02.02.2022 року, після судового засідання, через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 23.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 року клопотання Відповідача про проведення судового засідання, призначеного на 23.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто заявнику без розгляду.

04.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

10.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2022 року задоволено клопотання Позивача та Відповідача про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 року виправлено технічні описки в ухвалах Господарського суду міста Києва від 10.01.2022, 25.01.2022, 02.02.2022, 03.02.2022 та 11.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 року задоволено клопотання Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке було призначено на 02.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

23.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке призначено на 23.02.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче судове засідання 23.02.2022 року з`явились представники позивача та відповідача, третьої особи - 3, представники третіх осіб не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, встановлено Відповідачу строк до п`яти днів з 24.02.2022 року для надання письмових пояснень чи заперечень; відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду в частині; продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 23.03.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 року підготовче судове засідання, яке не відбулось 23.03.2022 року у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану, призначено на 05.07.2022 року.

01.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке призначено на 05.07.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2022 року задоволено клопотання Відповідача про проведення судового засідання, яке призначено на 05.07.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

04.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про неможливість участі представника Позивача в судовому засіданні, призначеному на 05.07.2022 року.

У підготовче судове засідання 05.07.2022 року з`явились представники відповідача, інші представники позивача не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 10.08.2022 року.

11.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке призначено на 10.08.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

28.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2022 року задоволено клопотання Відповідача про проведення судового засідання, яке призначено на 10.08.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2022 року задоволено клопотання Третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовче судове засідання 10.08.2022 року з`явились представники відповідача та третьої особи-2, на стороні Відповідача; інші представники не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2022 року.

17.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про проведення судового засідання, яке призначено на 14.09.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 року клопотання Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці про проведення судового засідання, яке призначено на 14.09.2022 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

14.09.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року представники Відповідача заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просили суд закрити провадження у справі. Представник Третьої особи - 2 на стороні відповідача надав усні пояснення по справі. В судове засідання представники Позивача, Третіх осіб не з`явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень уповноваженим особам.

Що стосується клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи, Суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане Позивачем клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з сімейними обставинами, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною, так як чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання Позивача було попереджено заздалегідь, а отже, у нього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Треті особи про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Треті особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивача т а Третіх осіб не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Наказом Держаної митної служби України № 721 від 15.11.1999 до переліку місць прибуття автотранспорту включено місце прибуття СТЗ ТОВ "Термінал" за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, буд. 2, митний орган - Закарпатська митниця, специфікація 30200-01. (т.1 а.с.20-24)

17.05.2011 наказом Державної митної служби України № 395 затверджено класифікатори місць прибуття, за яким затверджено класифікатор 305-003-100, м. Тячів, вул. Пролетарська, буд. 2, ЗМК ТОВ "Термінал", Чопська митниця. (т.1 а.с. 25-29)

16 лютого 2016 року Державною фіскальною службою України прийнято наказ "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" № 138, у пункті 1 якого відповідно до статті 547 Митного кодексу України з метою оптимізації структур Закарпатської та Сумської митниць ДФС наказала ліквідувати такі митні пости: "Малий Березний", "Тячів" та "Батєве" Закарпатської митниці ДФС, "Конотоп", "Хутір - Михайлівський", "Суми - центральний", "Тростянець", "Ромни" Сумської митниці ДФС. (т.1 а.с.38-41)

Закарпатською митницею Державної фіскальної служби України 01 березня 2016 року прийнято наказ "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" № 131, яким на виконання наказів Державної фіскальної служби України "Про внесення змін до наказу ДФС від 11.01.2016 № 17" від 10 лютого 2016 року № 124, "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" від 16 лютого 2016 року № 138 та на підставі затверджених Головою Державної фіскальної служби України 16 лютого 2016 року Переліку змін № 1 та 26 лютого 2016 року Переліку змін № 2 до організаційної структури Закарпатської митниці ДФС наказала ввести в дію перелік змін № 1 і № 2 до структури Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України. Відповідно до Переліку змін № 2 до організації структури Закарпатської митниці ДФС був виведений зі структури останньої митний пост "Тячів" (сектор митного оформлення "Хуст").

Наказом Державної фіскальної служби України від 15 березня 2016 року "Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" № 221 внесено зміни до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи (далі - Класифікатор), затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154. Також викладено у новій редакції пункт 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, зокрема, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" і сектора митного оформлення "Хуст". (т.1 а.с.32-37)

Наказом Державної фіскальної служби України від 19.01.2017 року №26 «Про затвердження Класифікатора ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів» затверджено такі, що додаються: Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів (далі - Класифікатор); Опис Класифікатора. Визнано такими, що втратили чинність, накази ДФС:

від 23.02.2016 № 154 "Про затвердження Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи";

від 15.03.2016 № 221, від 11.04.2016 № 293, від 19.04.2016 № 338 "Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи";

Так, згідно з Класифікатором ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів затверджено місце митного оформлення UA305140 Митний пост "Хуст" за адресою: 90400, Закарпатська область, м.Хуст, вул. Сливова, 34. (т.1 а.с.30-31)

У березні 2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал -2004" звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, правонаступником якої є Державна митна служба України, Закарпатської митниці ДФС України, правонаступником якої є Закарпатська митниця Держмитслужби, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просили:

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України №138 від 16.02.2016 "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнати протиправним і скасувати наказ Закарпатської митниці ДФС України від 01.03.2016 №131 "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнати протиправним наказ Державної фіскальної служби України №221 від 15.03.2016 "Про внесення змін до класифікатора ДФС, Митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" в частині викладення у новій редакції п. 9 розділу 1 даного Класифікатора, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- зобов`язати Державну фіскальну службу України внести зміни до Класифікатора ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, включивши в перелік структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС митний пост "Тячів" та сектор митного оформлення "Хуст" з визначенням їх відповідного коду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у справі №826/3694/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2016 року, клопотання позивачів про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено повністю, вжито заходи забезпечення адміністративного позову: зупинено дію наказу Державної фіскальної служби України "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" №138 від 16.02.2016 року в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст"; зупинено дію наказу Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст" від 01 березня 2016 року № 131. (т.1 а.с.42-45)

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2016 року у справі №826/3694/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року та постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2020, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал-2004» задоволено:

- визнано протиправним і скасовано наказ Державної фіскальної служби України "Про ліквідацію, створення та зміну назв окремих митних постів митниць ДФС" від 16 лютого 2016 року №138 в частині, що стосується ліквідації митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнано протиправним і скасовано наказ Закарпатської митниці Державної фіскальної служби України "Про введення в дію змін до структури Закарпатської митниці ДФС" від 01 березня 2016 року № 131 в частині, що стосується митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- визнано протиправним наказ Державної фіскальної служби України "Про внесення змін до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи" від 15 березня 2016 року №221 в частині викладення в новій редакції пункту 9 розділу 1 Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, без зазначення в переліку структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС з визначенням їх коду митного поста "Тячів" та сектора митного оформлення "Хуст";

- зобов`язано Державну фіскальну службу України внести зміни до Класифікатора ДФС, митниць ДФС, їх структурних підрозділів, спеціалізованих департаментів і органів ДФС з питань державної митної справи, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 23 лютого 2016 року № 154, включивши в перелік структурних підрозділів Закарпатської митниці ДФС митний пост "Тячів" і сектор митного оформлення "Хуст" з визначенням їх відповідного коду.

01.11.2018 року Антимонопольним комітетом України прийнято рішення № 602-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", яким визнано, що бездіяльність ДФС, яка полягає у нерозробленні прозорого порядку територій розміщення органів доходів і зборів та у відсутності порядку і контролю за встановленням і стягненням плати за послуги, що надаються на території зон митного контролю (митних постів), може призводити до недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг, пов`язаних із митним оформленням, а також може призводити до понесення споживачами митних послуг додаткових необґрунтованих витрат, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади.

Зобов`язано ДФС припинити вказане порушення, шляхом розроблення проекту нормативно-правового акта та внесення його на розгляд Міністерства фінансів України, в якому визначити:

1) чіткий, прозорий на недискримінаційних умовах та конкурентних засадах порядок визначення/обрання суб`єктів господарювання, на території яких розміщено зони митного контролю (митні пости);

2) порядок діяльності таких суб`єктів господарювання, зокрема, в частині їх взаємодії з органами доходів і зборів, та перелік і правову природу послуг, які можуть надавати такі суб`єкти господарювання;

3) порядок формування та стягнення плати за послуги, що пов`язані з митним оформленням, та без яких неможливе здійснення митних формальностей, які надаються у тому числі суб`єктами господарювання на територіях зон митного контролю (відділах митного оформлення), що має забезпечити економічно обґрунтовану вартість послуг та належний контроль ціноутворення. (т.1 а.с.46-60)

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 по справі №910/230/19 позов задоволено, визнано недійсним та скасовано рішення АМК від 01.11.2018 № 602-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції"; стягнуто з АМК на користь ДФС України 3 524 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 25.02.2020 року, рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2019 у справі №910/230/19 скасовано частково; викладено резолютивну частину рішення у такій редакції: позов задоволено частково; визнано недійсним та скасовано пункт 2 резолютивної частини рішення АМК від 01.11.2018 № 602-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції"; у визнанні недійсним та скасуванні іншої частини рішення АМК від 01.11.2018 № 602-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" відмовлено.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що фактично було ліквідовано такий структурний підрозділ як "митний пост "Тячів", який з 2001 року знаходився на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Водночас, як вказує Позивач, було введено в дію структурний підрозділ "сектор митного оформлення "Великий Бичків". Внаслідок ліквідації митного поста «Тячів» похідним стала і ліквідація місця доставки (прибуття) митних вантажів ТОВ «Термінал», в якому знаходився такий структурний підрозділ, що спричинило припинення господарської діяльності Позивача з приводу надання таких послуг. Вказані дії були вчинені всупереч дії ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2016 року у справі №826/3694/16, тобто митницею вчинялись дії на припинення господарської діяльності Позивача, на надання пільг одному суб`єкту за рахунок ліквідації іншого, а тому не відповідають конкурентним засадам, умовою дотримання яких було б створення нового структурного підрозділу без ліквідації інших вже існуючих.

Позивач також зазначив, що для захисту його прав, який полягає у відновленні місця доставки шляхом відновлення на його території митного поста «Тячів», необхідною передумовою є фактичне повернення на ринок послуг в стані, що існував до порушення прав Позивача, а тому всі рішення митниці підлягають визнанню недійсними для відновлення конкретного ринку послуг. За таких підстав, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить Суд

1. визнання дії митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області.

2. зобов`язати Закарпатську митницю Держмитслужби відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом вчинення дій у вигляді вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки.

3. зобов`язати Закарпатську митницю Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост "Хуст" шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України від 19.01.2017 №26.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що правовідносини, які виникли між сторонами, не є приватноправовими, а є такими, що виникли у зв`язку із вчиненням митними органами владних управлінських функцій виключно щодо своєї структури, а тому просить суд закрити провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що підлягає закриттю провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, інші позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено Судом, наказом Держаної митної служби України № 721 від 15.11.1999 до переліку місць прибуття автотранспорту включено місце прибуття СТЗ ТОВ "Термінал" за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, буд. 2, митний орган - Закарпатська митниця, специфікація 30200-01. (т.1 а.с.20-24)

У відповідності до частини 4 статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною 2 статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до статті 5 Господарського кодексу України, правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять, зокрема: забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; визнання усіх суб`єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України, загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Дискримінація суб`єктів господарювання не допускається. Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів (частина 2 статті 6 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 25 Господарського кодексу України, органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб`єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб`єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб`єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 31 Господарського кодексу України, дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається, зокрема: заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції; надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару; встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

Частина 3 статті 189 Господарського кодексу України визначає, що органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти та вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач посилався на норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», проте таке посилання Позивача є помилковими з огляду на наступне.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно зі статтею 2 Закону цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією. Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.

Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. (ч.1 ст. 3 Закону)

Положеннями статті 4 названого Закону передбачено, що державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб`єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю.

Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

Органи державної влади, до компетенції яких належить забезпечення державного регулювання та управління у відповідних галузях економіки, проводять моніторинг ринків цих галузей з метою аналізу та прогнозування їх розвитку.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти Антимонопольному комітету України у здійсненні його повноважень у сфері підтримки й захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою однакового застосування норм законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, Антимонопольний комітет України дає рекомендаційні роз`яснення з питань застосування цього законодавства.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. (ч.1 ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»)

Згідно зі ст. 3 Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;

6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів. (ч.1 ст. 5 Закону)

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що виключно до повноважень Антимонопольного комітету України відноситься здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а не суду під час розгляду даної справи.

При цьому, Судом встановлено, що 01.11.2018 року Антимонопольним комітетом України прийнято рішення № 602-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", яким визнано, що бездіяльність ДФС, яка полягає у нерозробленні прозорого порядку територій розміщення органів доходів і зборів та у відсутності порядку і контролю за встановленням і стягненням плати за послуги, що надаються на території зон митного контролю (митних постів), може призводити до недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг, пов`язаних із митним оформленням, а також може призводити до понесення споживачами митних послуг додаткових необґрунтованих витрат, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних дій органу влади.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Приписами ч. 1 ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що обставини, встановлені у рішенні Антимонопольного комітету України не входять до переліку підстав, що звільнюють від доказування в розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Тобто, обставини, встановлені в рішеннях адміністративних органів (органів виконавчої влади), які в силу наданої їм компетенції розглядають певні категорії справ, не мають для суду преюдиціального значення. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами. Проте, обставини, викладені в актах Антимонопольного комітету та його органів, не є такими, що не підлягають доказуванню під час розгляду господарської справи.

Таким чином, обставини встановлені Антимонопольним комітетом України під час розгляду справи №130-26.13/108-17 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" не мають для суду преюдиціального значення.

При цьому, Суд зазначає, що при розгляді справи №130-26.13/108-17 Антимонопольним комітетом України не досліджувались накази Державної фіскальної служби України, що є предметом розгляду у даній справі.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» не зверталось до Антимонопольного комітету України з відповідною заявою про порушення Державною митною службою України законодавства про захист економічної конкуренції внаслідок прийняття наказів про ліквідацію митного посту "Тячів" й затвердження місця митного оформлення UA305140 Митний пост "Хуст", на підставі якої АМК має право проводити розслідування за цією заявою та виявляти й припиняти порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Позивачем не доведено жодними належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України наявності антиконкурентних дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" та таких, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області.

Що стосується обраного Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» способу захисту порушеного права, Суд зазначає.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та інші.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов`язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред`явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Суд зазначає, що Позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» заявлено вимогу саме про визнання дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області. Проте, обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин. Також заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згідно із цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У зв`язку з чим Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області, не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці в частині вимог про визнання дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області є недоведеними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог Позивача в частині про зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом вчинення дій у вигляді вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки; зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост "Хуст" шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України від 19.01.2017 №26, Суд зазначає.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, згідно з ч. 1, 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;

16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;

17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.

Терміни "особа, яка надає забезпечення","збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.

Тобто, в порядку господарського судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд зазначає, що Відповідачем у даній справі є Державна митна служба України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці відповідно до ухвали Господарського суду Закарпатської області від 08.06.2021 року 09.12.2021 року, якою замінено відповідача Закарпатську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337207) його правонаступником Державною митною службою України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці (код ЄДРПОУ внутрішнього підрозділу 43985560).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України.

Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, Державна митна служба України (Держмитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів. Держмитслужба реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи.

Згідно з п.3 Положення основними завданнями Держмитслужби є:

1) забезпечення реалізації державної митної політики, зокрема забезпечення митної безпеки та захисту митних інтересів України і створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, збереження належного балансу між митним контролем і спрощенням законної торгівлі;

2) забезпечення реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань митної справи, запобігання та протидії контрабанді, боротьби з порушеннями митних правил;

3) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної митної політики на розгляд Міністра фінансів.

У пп.13 п.4 Положення передбачено, що Держмитслужба відповідно до покладених на неї завдань забезпечує та здійснює контроль за доставкою товарів, які перебувають під митним контролем, до митниць призначення; формує перелік місць доставки.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства України.

З 01.06.2012 набрав чинності Митний кодекс України від 13.03 2012 N 4495-VI (далі - МК України), статтею 329 якого встановлено, що з метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Згідно із ст.330 МК України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Межі зон митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України визначаються митними органами за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України митні органи у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю.

Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

За приписами ст. 4 цього Кодексу зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності (п. 14 ст.4 МК України)

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 N 646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.06. 2012 р. за N 1052/21364, місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу. ( п.1.1).

Ведення Переліку місць доставки (далі - Перелік) та внесення до нього змін в єдину автоматизовану інформаційну систему митних органів України (далі - ЄАІС Держмитслужби) здійснюються Державною митною службою України за поданням митниці призначення за формою згідно із додатком до цього наказу. (п.1.2 наказу)

На території місця доставки створюється зона митного контролю ( п.1.5 наказу).

Територія місця доставки товарів для автомобільного транспорту повинна бути забезпечена: освітленням та огородженням за периметром території місця доставки; цілодобовою охороною та наявністю засобів пожежогасіння; наявністю рампи, естакади, оглядового майданчика; наявністю у достатній кількості, а також функціонуванням навантажувально-розвантажувальної техніки і механізмів для здійснення необхідних операцій на території місця доставки; наявністю каналів і засобів зв`язку, у тому числі з ЄАІС Держмитслужби України. У разі визначення місцем доставки території (її частини) вантажного митного комплексу, території, прилеглої до складу тимчасового зберігання чи митного складу, до облаштування місць доставки застосовуються вимоги, встановлені законодавством України до функціонування вказаних об`єктів. ( п.1.7 наказу).

Відповідно до п. 4 наказу ДМС України від 27.08.2012 №426 «Про ведення переліку місць доставки» кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Порядок створення зон митного контролю, затверджений наказом Міністерства фінансів України 22.05.2012 № 583, визначає механізм створення зон митного контролю (далі - ЗМК), а також позначення ЗМК та їх меж.

ЗМК створюються з метою забезпечення здійснення митними органами митних формальностей стосовно товарів та транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

ЗМК створюються митним органом, в зоні діяльності якого вони розташовуються, за погодженням:

у пунктах пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення - з відповідним органом охорони державного кордону;

у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон для морського, річкового, повітряного та залізничного сполучення - з відповідним органом охорони державного кордону та адміністрацією морських і річкових портів, аеропортів та залізничних станцій;

у межах прикордонної смуги на державному кордоні - з відповідним органом охорони державного кордону;

у морських і річкових портах, аеропортах, на залізничних станціях, територіях підприємств - з адміністрацією портів, аеропортів, залізничних станцій та підприємств;

у разі здійснення митного контролю у місцях, передбачених частиною другою статті 220 Митного кодексу України, - з керівниками залізничних станцій та відповідного органу охорони державного кордону;

на територіях вільних митних зон промислового типу - з відповідним органом управління цієї зони;

на будь-якій ділянці місцевості в межах митної території України -самостійно.

Рішення про створення зони митного контролю (далі - Рішення) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку підписується керівником відповідного митного органу або уповноваженою ним особою.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що митниця призначення (Закарпатська митниця Державної митної служби України) визначає місце доставки та звертається до Держмитслужби із відповідним поданням про внесення змін до Переліку місць доставки (ст. 200 Митного кодексу України, пп. 13 п. 4 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, п. 1 наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 646).

Частиною 2 статті 23 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що накази центрального органу виконавчої влади або їх окремі положення можуть бути оскаржені фізичними та юридичними особами до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Як встановлено Судом, наказом Державної фіскальної служби України від 19.01.2017 року №26 «Про затвердження Класифікатора ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів» затверджено такі, що додаються: Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів (далі - Класифікатор); Опис Класифікатора. Визнано такими, що втратили чинність, накази ДФС:

від 29.06.2016 № 559, від 05.07.2016 № 607, від 03.08.2016 № 679, від 11.08.2016 № 699, від 15.08.2016 № 703, від 21.09.2016 № 786, від 21.09.2016 № 787, від 24.10.2016 № 884, від 21.11.2016 № 959 "Про внесення Змін до наказу ДФС від 23.02.2016 № 154". Так, згідно з Класифікатором ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів затверджено місце митного оформлення UA305140 Митний пост "Хуст" за адресою: 90400, Закарпатська область, м.Хуст, вул. Сливова, 34. (т.1 а.с.30-31)

Пунктами 2, 5, 6 Порядку ведення відомчих класифікаторів інформації з питань митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій, затвердженого наказом Мінфіну від 29.05.2012 № 623 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.06.2012 за № 989/21301, визначено, що відомчі класифікатори не містять правових норм та впроваджуються з метою виконання Митного кодексу України та інших законодавчих актів для кодування інформації, яка використовується в процесі здійснення митних процедур, ведення митної статистики, електронного декларування та системи управління ризиками. Затвердження відомчих класифікаторів, внесення до них змін і доповнень, а також затвердження у разі потреби методичних рекомендацій щодо їх застосування здійснюються Міністерством фінансів України. Впровадження відомчих класифікаторів здійснюється шляхом інформування державних органів, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та розробників програмного забезпечення про зміни і доповнення, внесені до відомчих класифікаторів, не пізніше ніж за 10 днів до набрання ними чинності, а також внесення не пізніше дня, що передує дню набрання ними чинності, відповідних змін у програмне забезпечення єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України.

При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач також зазначив, що для захисту його прав, який полягає у відновленні місця доставки шляхом відновлення на його території митного поста «Тячів», необхідною передумовою є фактичне повернення на ринок послуг в стані, що існував до порушення прав Позивача, а тому всі рішення митниці підлягають визнанню недійсними для відновлення конкретного ринку послуг, а тому останній просить суд, зокрема, зобов`язати Закарпатську митницю Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост "Хуст" шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України від 19.01.2017 №26.

Натомість, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Враховуючи наведене, Суд зазначає, що спір у даній справі виник з приводу відновлення становища Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів в межах Закарпатської області, а саме відновлення функціонування структурного підрозділу "митний пост "Тячів" на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2 шляхом скасування наказів Державної фіскальної служби України, а також вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки. Всі ці дії з відновлення попереднього становища Позивача підлягають вчиненню, внаслідок прийняття наказів Державною фіскальною службою України від 16 лютого 2016 року № 138, від 01 березня 2016 року № 131, від 15 березня 2016 року № 221, від 19.01.2017 року №26, під час здійснення нею владних управлінських функцій та відповідно до наданих їй законом повноважень - визначення місць доставки та внесення змін до Переліку місць доставки, визначених Митним кодексом України, іншими нормативно - правовими актами, та є обов`язковими для органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян.

Також Суд зазначає, що між Позивачем та Державною митною службою України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці відсутні господарські відносини врегульовані Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, іншими актами господарського, цивільного законодавства та відсутній спір про право, що виникає з відповідних відносин, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Відтак, враховуючи зміст спірних правовідносин, підставу їх виникнення та предмет позову, зважаючи на наявність у Державної митної служби України у спірних правовідносинах ознак суб`єкта владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, між сторонами виник публічно-правовий спір, розгляд якого відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За таких підстав, підлягає закриттю провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці в частині вимог про зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом вчинення дій у вигляді вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки; зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост "Хуст" шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України від 19.01.2017 №26 на підставі п.1 ч.1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці про визнання дій митниці щодо ліквідації митного поста "Тячів" антиконкурентними та такими, що призвели до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів на території Закарпатської області - відмовити у повному обсязі.

2. Провадження у справі №907/477/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМІНАЛ» в частині позовних вимог до Державної митної служби України в особі відокремленого підрозділу Закарпатської митниці про зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом вчинення дій у вигляді вжиття комплексу заходів, спрямованих на відновлення функціонування митного посту "Тячів" з визначенням цьому структурному підрозділу відповідного коду та, як наслідок, відновлення функціонування місця доставки (прибуття) митних вантажів на території ТОВ "Термінал" за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, м. Тячів, вул. Пролетарська (Залізнична), 2, з присвоєнням відповідного коду, який буде внесено до Переліку місць доставки; зобов`язання Закарпатської митниці Держмитслужби відновити становище на ринку послуг місця доставки (прибуття) митних вантажів у межах Закарпатської області, яке існувало до порушення прав позивача, ліквідувавши митний пост "Хуст" шляхом скасування актів, які стали підставою для введення останнього в Класифікатор ДФС, митниць ДФС та їх структурних підрозділів, який затверджений наказом ДФС України від 19.01.2017 №26 - закрити.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Чинчин


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	13.09.2022
Оприлюднено	21.09.2022
Номер документу	106302916
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства про антиконкурентні дії органів влади

Чинчин О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 13.09.2022 по справі 907/477/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —907/477/20

Рішення від 13.09.2022

Рішення
від 13.09.2022 по справі 907/477/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА