Рішення

від 08.09.2022 по справі 910/11821/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2022Справа № 910/11821/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрумікс"

до Осадчої Юлії Вікторівни

про стягнення безпідставно набутого майна у розмірі 384 500,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: Сабадин А.В., ордер серія КС № 904633;

від відповідача: Мещеряков М.В., ордер серія ВВ № 1007747.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрумікс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Осадчої Юлії Вікторівни про стягнення безпідставно набутого майна у розмірі 384 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям відповідачем коштів у розмірі 384 500,00 грн. за відсутності на те правових підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 постановлено звернутися до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Осадчої Юлії Вікторівни , за формою, наведеною в додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016.

06.08.2021 від Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області надійшла витребувана судом інформація.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 13.09.2021.

19.08.2021 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

02.09.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

06.09.2021 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 06.09.2021 представники сторін з`явились, представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 зупинено провадження у справі №910/11821/21 до вирішення справи № 910/20542/20.

16.11.2021 представником позивача подано клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2021 поновлено провадження у справі № 910/11821/21, підготовче засідання у справі №910/11821/18 призначено на 13.12.21.

13.12.2021 представником відповідача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про міжнародне доручення з питань надання правової допомоги, за результатами розгляду якого у судовому засіданні 17.01.2022, судом відмовлено у його задоволенні, у зв`язку з його необґрунтованістю.

У судове засідання 13.12.2021 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 17.01.2022.

28.12.2021 представником позивача подано відповідь на відзив.

12.01.2022 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог.

17.01.2022 представником відповідача подано заперечення.

У судове засідання 17.01.2022 представники сторін з`явились, представник позивача подав додаткові пояснення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши надану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

24.01.2022 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

07.02.2022 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 07.02.2022 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 розгляд справи відкладено на 28.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 розгляд справи по суті призначено на 14.06.2022.

У судове засідання 14.06.2022 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 04.07.2022.

04.07.2022 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі, яке за результатами розгляду у судовому засіданні 09.09.2022 залишено судом без розгляду.

У судове засідання 04.07.2022 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 01.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2022 розгляд справи по суті призначено на 09.09.2022.

У судове засідання 09.09.2022 представники сторін з`явились.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 09.09.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрумікс» (далі - позивач) відповідно до платіжних доручень: від 28.05.2019 №311 на суму 10 000,00 грн., від 18.06.2019 №318 на суму 6 200,00 грн., від 20.06.2019 №321 на суму 134 500,00 грн., від 20.06.2019 №325 на суму 10 000,00 грн., від 02.08.2019 №328 на суму 18 100,00 грн., від 20.09.2019 № 352 на суму 183 000,00 грн., від 20.09.2019 № 362 на суму 22 700,00 грн., перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця Осадчої Юлії Вікторівни (далі - відповідач) грошові кошти у загальному розмірі 384 500,00 грн.

Призначеннями платежу за зазначеними платіжними дорученнями визначено "сплата за товар згідно накладної від 13.03.2019 № 308".

Позивач, посилаючись на те, що 13.03.2019 між ним та Фізичною особою-підприємцем Осадчою Юлією Вікторівною досягнуто домовленість про поставку ювелірних виробів, за яким позивач взяв на себе зобов`язання оплатити вартість товару в розмірі 384 500,00 грн., а відповідач - поставити товар, які ФОП Осадчою Ю.В. залишені не виконаними, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Осадчої Юлії Вікторівни про стягнення 384 500,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20542/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем був обраний неналежний спосіб захисту. Належним способом захисту у даному випадку може бути звернення з приводу стягнення безпідставно набутого майна, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20542/20 без змін, Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові зазначив наступне: «Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перерахування позивачем, згідно з платіжними дорученнями: від 28.05.2019 №311 на суму 10 000,00 грн, від 18.06.2019 №318 на суму 6 200,00 грн, від 20.06.2019 №321 на суму 134 500,00 грн, від 20.06.2019 №325 на суму 10 000,00 грн, від 02.08.2019 №328 на суму 18 100,00 грн, від 20.09.2019 № 352 на суму 183 000,00 грн, від 20.09.2019 № 362 на суму 22 700,00 грн на рахунок відповідача грошових коштів у загальному розмірі 384 500,00 грн здійснено позивачем не на виконання зобов`язань за договором поставки та вчинено без достатньої правової підстави.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено свої позовні вимоги в рамках договірних правовідносин, оскільки, він вважає наявними між ним та позивачем господарських відносин щодо поставки та оплати ювелірних виробів.

Проте, матеріалами справи не підтверджено існування між сторонами господарських правовідносин, які були б підставою для позивача сплатити кошти та у відповідача поставити товар чи повернути кошти, у разі не поставки товару.

Тобто, позивачем обраний не належний спосіб захисту.

Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду, що в даному випадку, враховуючи обставини відсутності між сторонами будь-яких господарських правовідносин, як правових підстав для виникнення у позивача обов`язку по перерахуванню відповідачу 384 500,00 грн, в тому числі у якості оплати вартості товару, відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 ЦК України. Отже звернення з приводу стягнення безпідставно набутого майна може бути належним способом захисту в даному випадку.

Також колегія суддів наголошує, що на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивачем не було доведено факт поставки товару позивачу, оскільки, лише саме посилання на правову природу такого документа як видаткова накладна, що призюмує поставку товару, не є належним та допустимим доказом в підтвердження здійснення поставки, оскільки, сама видаткова накладна, з усіма необхідними для підтвердження господарської операції реквізитами, сторонами подана суду не була. Посилання позивача у призначеннях платежу у платіжних дорученнях саме на видаткову накладну не підтверджує обставини поставки товару та не підтверджує існування між сторонами господарських відносин поставки.».

У зв`язку з викладеним, ТОВ «Центрумікс» звернулось до суду з даним позовом, у якому на підставі ст. 1212 ЦК України просить, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з Осадчої Юлії Вікторівни безпідставно отримані кошти у розмірі 340 459,99 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що сплачені позивачем кошти не є безпідставно набутими, оскільки сплачені на виконання договірних зобов`язань.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Надаючи оцінку доводам позивача, суди дійшов висновку, що правовою підставою позову визначено положення статей 1212, 1213 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частиною першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15.

Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.

Отже, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується сторонами спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрумікс» відповідно до платіжних доручень: від 28.05.2019 №311 на суму 10 000,00 грн., від 18.06.2019 №318 на суму 6 200,00 грн., від 20.06.2019 №321 на суму 134 500,00 грн., від 20.06.2019 №325 на суму 10 000,00 грн., від 02.08.2019 №328 на суму 18 100,00 грн., від 20.09.2019 № 352 на суму 183 000,00 грн., від 20.09.2019 № 362 на суму 22 700,00 грн., перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця Осадчої Юлії Вікторівни грошові кошти у загальному розмірі 384 500,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20542/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем був обраний неналежний спосіб захисту. Належним способом захисту у даному випадку може бути звернення з приводу стягнення безпідставно набутого майна, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Залишаючи без змін рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20542/20 без змін, Північний апеляційний господарський суд у своїй постанові зазначив наступне: «Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перерахування позивачем, згідно з платіжними дорученнями: від 28.05.2019 №311 на суму 10 000,00 грн, від 18.06.2019 №318 на суму 6 200,00 грн, від 20.06.2019 №321 на суму 134 500,00 грн, від 20.06.2019 №325 на суму 10 000,00 грн, від 02.08.2019 №328 на суму 18 100,00 грн, від 20.09.2019 № 352 на суму 183 000,00 грн, від 20.09.2019 № 362 на суму 22 700,00 грн на рахунок відповідача грошових коштів у загальному розмірі 384 500,00 грн здійснено позивачем не на виконання зобов`язань за договором поставки та вчинено без достатньої правової підстави.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено свої позовні вимоги в рамках договірних правовідносин, оскільки, він вважає наявними між ним та позивачем господарських відносин щодо поставки та оплати ювелірних виробів.

Проте, матеріалами справи не підтверджено існування між сторонами господарських правовідносин, які були б підставою для позивача сплатити кошти та у відповідача поставити товар чи повернути кошти, у разі не поставки товару.

Тобто, позивачем обраний не належний спосіб захисту.

Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду, що в даному випадку, враховуючи обставини відсутності між сторонами будь-яких господарських правовідносин, як правових підстав для виникнення у позивача обов`язку по перерахуванню відповідачу 384 500,00 грн, в тому числі у якості оплати вартості товару, відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 ЦК України. Отже звернення з приводу стягнення безпідставно набутого майна може бути належним способом захисту в даному випадку.

Також колегія суддів наголошує, що на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивачем не було доведено факт поставки товару позивачу, оскільки, лише саме посилання на правову природу такого документа як видаткова накладна, що призюмує поставку товару, не є належним та допустимим доказом в підтвердження здійснення поставки, оскільки, сама видаткова накладна, з усіма необхідними для підтвердження господарської операції реквізитами, сторонами подана суду не була. Посилання позивача у призначеннях платежу у платіжних дорученнях саме на видаткову накладну не підтверджує обставини поставки товару та не підтверджує існування між сторонами господарських відносин поставки.».

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).

У зв`язку з викладеним, суд зазначає, що відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46 даної Доповіді:

« 44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.»

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 6 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У зв`язку з викладеним, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, які фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин у справі № 910/20542/20, у розгляді якої приймали ті самі особи, та предметом спору були кошти, сплачені позивачем згідно платіжних доручень, які є предметом спору і у даній справі, судом не оцінюються.

Отже, суд дійшов висновку, що перерахування позивачем коштів у розмірі 340 459,99 грн. на рахунок відповідача здійснено без достатньої правової підстави, а відповідним чином проведені платежі не породжують для відповідача жодних обов`язків з постачання товарів/надання робіт та послуг тощо.

З огляду на викладене, враховуючи обставини відсутності між сторонами будь-яких господарських правовідносин, як правових підстав для виникнення у позивача обов`язку по перерахуванню відповідачу 340 459,99 грн., в тому числі у якості оплати вартості послуг/матеріалів тощо, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, і, як наслідок, зобов`язана повернути позивачу це майно кошти у розмірі 340 459,99 грн.

Пунктами 1.24, 1.23 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

У відповідності до пунктів 1.4, 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, помилкове списання/зарахування коштів - списання/зарахування коштів, унаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача.

Посилання відповідача на те, що позивач, вважаючи перераховані кошти у розмірі 384 500 грн. до відповідача з вимогою про їх повернення не звертався, а отже і строк їх повернення не настав, судом відхиляються, оскільки як встановлено судами у справі № 910/20542/20: «Відповідачем також долучено до матеріалів справи належним чином засвідчену копію вимоги позивача від 25.11.2020 про негайне повернення грошових коштів у розмірі 384 500,00 грн, в якій останній просив повернути йому кошти, сплачені на підставі рахунку від 13.03.2019 № 308».

При цьому, суд також зазначає, що ст. 19 ГПК України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.

Таким чином, відповідач будучи обізнаним, за результатами розгляду справи № 910/20542/20 про те, що є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 ЦК України, що встановлено судами при розгляді означеної справи, не був позбавлений можливості повернути такі кошти як до звернення позивача з даним позовом до суду, так і в процесі розгляду даної справи.

За таких обставин, оскільки доказів наявності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 340 459,99 грн. та відповідно наявності правових підстав для їх набуття відповідачем, сторонами не надано, що також встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20542/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 340 459,99 грн. з підстав ст. 1212 Цивільного кодексу України є правомірною та обґрунтованою, а тому задовольняється судом у повному обсязі.

Водночас, як встановлено судом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний запис № 20680060002035317 про припинення ФОП Осадчої Юлії Вікторівни, як фізичної особи-підприємця, який внесено 28.02.2020.

Згідно зі статтею 609 ЦК зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою..

Відповідно до статті 52 ЦК ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Зокрема, відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК, статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.

Відтак, зобов`язання ФОП після його припинення не припиняються, а залишаються за ним як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, грошові кошти підлягають стягненню з Осадчої Юлії Вікторівни , як фізичної особи - громадянина.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Осадчої Юлії Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центрумікс" (03068, Київ, пров. Радищева, 18; ідентифікаційний код: 40788015) кошти в розмірі 340 459 (триста сорок тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 99 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 106 (п`ять тисяч сто шість) грн. 90 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 19.09.2022

Суддя О.А. Грєхова