Рішення

від 06.09.2022 по справі 920/146/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.09.2022м. СумиСправа № 920/146/22Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/146/22 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Селянського (фермерського) господарства «Добробут» (с. Межиріч, Сумський район, Сумська область, 42230, ідентифікаційний код 31324205),

до відповідача: Лебединської міської ради (вул. Сумська, 12, м. Лебедин, Сумська область, 42200, ідентифікаційний код 39449040),

про визнання права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства,

за участю представників учасників справи:

позивача - адвокат Василець С.О. згідно довіреності від 01.02.2022 б/н приймав участь у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів,

відповідача - не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати за собою право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка була надана гр. ОСОБА_1 як засновнику Селянського (фермерського) господарства «Добробут» у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001, розташованої на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на норми статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), за змістом яких після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідач відзиву не подав.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 21.02.2022 у справі № 920/146/22 судом постановлено відкрити провадження у справі № 920/146/22 та призначити підготовче засідання на 12.04.2022, 11:30.

Водночас, підготовче засідання, призначене на 12.04.2022, 11:30, не відбулось у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій на території Сумської області.

Ухвалою від 10.05.2022 року призначено підготовче засідання у справі № 920/146/22 на 16.06.2022, 11:00.

13.05.2022 представником позивача до суду подано заяву б/н б/д (вх. № 786 від 13.05.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 19.05.2022 у справі № 920/146/22 судом постановлено заяву представника позивача - Селянського (фермерського) господарства «Добробут» (с. Межиріч, Сумський район, Сумська область, 42230, ідентифікаційний код 31324205) - Васильця С.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) б/н б/д (вх. № 786 від 13.05.2022) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 920/146/22 задовольнити; провести підготовче засідання у справі № 920/146/22, призначене на 16.06.2022, 11:00 за участі представника позивача - Селянського (фермерського) господарства «Добробут» (с. Межиріч, Сумський район, Сумська область, 42230, ідентифікаційний код 31324205) - Васильця С.О. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) б/н б/д (вх. № 786 від 13.05.2022) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

24.05.2022 від відповідача до суду надійшло клопотання від 17.05.2022 № 0213/929 (вх. № 1875/22), де відповідач зазначає, що з матеріалами справи ознайомлений, просить суд провести розгляд справи без участі представника відповідача та просить суд прийняти рішення у справі відповідно до чинного законодавства України.

30.05.2022 представником позивача надіслано до суду додаткові пояснення по справі від 23.05.2022 б/н (вх. № 1948), де представник позивача зазначає, що факт родинних відносин, а саме, що голова Селянського (фермерського) господарства «Добробут» Просяник Юлія Сергіївна являється онукою ОСОБА_1 , якій у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно державного акту на право постійного користування землею серія СМ № 0103 від 25 грудня 2001 року передана земельна ділянка площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка розташована на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області, яка як засновник і створила Селянське (фермерське) господарство «Добробут» підтверджується:

- копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 13 вересня 2014 року, з якого вбачається, що дошлюбним прізвищем ОСОБА_2 було прізвище « ОСОБА_3 » і народилася вона ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 08 вересня 1992 року ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що її матір`ю являється ОСОБА_5 ;

- копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 11 лютого 1989 року, з якого вбачається, що дошлюбним прізвищем ОСОБА_5 було прізвище « ОСОБА_6 » і народилася вона ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 від 25 лютого 1971 року ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якого вбачається, що її матір`ю являється ОСОБА_1 .

Надані учасниками справи клопотання та додаткові пояснення долучено судом до матеріалів цієї справи.

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу від 16.06.2022, відповідно до якої закрито підготовче провадження у справі № 920/146/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2022, 11:00 за участі представника позивача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 04.08.2022 у справі № 920/146/22 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 07.09.2022, 01:00 за участі представника позивача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні по суті у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання по суті не з`явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлені належним чином 11.08.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуте відділенням поштового зв?язку на адресу суду.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами відповідно до частини другої статті 178 ГПК України.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 07.09.2022 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

На підставі рішення 23 сесії 23 скликання Лебединської районної ради Сумської області від 29.11.2001 гр. ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001 передана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 50,0 га, що розміщена на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області.

В подальшому цій земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 5922986200:03:002:0650 та визначено її цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства для ведення селянського (фермерського) господарства.

Розпорядженням голови Лебединської районної державної адміністрації Сумської області від 15.04.2002 Селянське (фермерське) господарство «Добробут» (ідентифікаційний код 31324205), засновником та головою якого була гр. ОСОБА_1 , зареєстроване як юридична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 520951.

29.08.2013 гр. ОСОБА_1 померла, про що Лебединським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 30.08.2013 (актовий запис № 284).

Як зазначає позивач, на даний час головою Селянського (фермерського) господарства «Добробут» (ідентифікаційний код 31324205) являється гр. ОСОБА_2 , що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У 2021 році позивачем виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 , яка розташована за межами населених пунктів на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області, щодо земельної ділянки площею 50,0 га, яка надана у постійне користування на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001.

При цьому у отриманому позивачем витязі з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650 зазначено її цільове призначення - 01.02 Для ведення фермерського господарства, документ, що посвідчує право є Державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001, а особа, якій земельна ділянка передана у постійне користування вказана гр. ОСОБА_1 , а не Селянське (фермерське) господарство «Добробут».

На підставі наведеного позивач зазначає про невідповідність відомостей про земельну ділянку площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка надана у 2001 році гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001, що містяться в Державному земельному кадастрі з фактичними даними.

Позивач зазначає, що у грудні 2021 року позивач звернувся до Відділу державної реєстрації управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради та надав документи для проведення державної реєстрації за ним права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка надана у 2001 році гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001.

23.12.2021 державним реєстратором прав на нерухоме майно Відділу державної реєстрації управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради Перекрестовою О.В. винесено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 62516598, яким відмовлено позивачеві у реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка була надана гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001. Підставою для такої відмови у проведенні державної реєстрації зазначено, що документи подані неналежною особою, а саме: державний акт на право постійного користування землею серії СМ № 0103, виданий Лебединською районною державною адміністрацією Сумської області 25.12.2001 на ім`я гр. ОСОБА_1 , яка відповідно до відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач вважає, що за ним - Селянським (фермерським) господарством «Добробут» (с. Межиріч, Сумський район, Сумська область, 42230, ідентифікаційний код 31324205) має бути визнано право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка була надана гр. ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001, що розташована на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області, яка як засновник створила Селянське (фермерське) господарство «Добробут».

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Статтею 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинної на момент передачі земельної ділянки) визначено, що Селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та

реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. При створенні одним із членів сім`ї селянського (фермерського) господарства інші члени сім`ї та родичі самостійно приймають рішення про участь в його діяльності. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України. Голова селянського (фермерського) господарства може доручати виконувати свої обов`язки і використовувати права голови одному з членів господарства.

За приписами статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинної на момент передачі земельної ділянки) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (чинної на момент передачі земельної ділянки) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Статтею 12 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Право постійного користування землею регулюється положеннями Земельного кодексу України. Під правом постійного користування землею розуміють право володіння й користування земельною ділянкою, що перебуває в державній або комунальній власності без встановлення терміну (стаття 92 Земельного кодексу України). Право постійного користування має свої особливості, що полягають у суб`єктному складі осіб, які можуть мати земельні ділянки на такому титулі (у Земельному кодексі України в ч.2 ст.92 визначено перелік осіб, які можуть володіти правом постійного користування землею).

Згідно з Земельним кодексом України 1990 року в редакції до 01 січня 2002 року суб`єктний склад осіб, які можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування, був дещо розширеним і включав фізичних осіб, що мали можливість набувати земельні ділянки на вказаному титулі, у тому числі для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2019 у справі № 693/267/18-ц з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи (або фізичної особи - підприємця). З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 25 постанови від 19.02.2020 у справі № 530/879/18 за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Із наведеного впливає, що умовою створення селянського (фермерського) господарства було отримання земельної ділянки у володіння з метою ведення селянського (фермерського) господарства.

На момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельні ділянки на праві постійного користування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 32 постанови від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та пункті 5.18 постанови від 22.01.2020 у справі № 922/1974/19 з комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ІV можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином право постійного користування Селянським (фермерським) господарством «Добробут» земельною ділянкою площею 50,0 га на території Межиріцької сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджується Державним актом на право постійного користування землею Серії СМ № 0103, виданим на ім`я голови фермерського господарства гр. ОСОБА_1 , як це і передбачено чинним на час його видачі Законом України «Про селянське (фермерське) господарство».

Відповідно до статті 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, на момент створення С(Ф)Г «Добробут») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05.05.1993, на момент створення С(Ф)Г «Добробут») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 травня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г «Добробут») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 02.12.2000 № 2071-ІІІ, на момент створення С(Ф)Г «Добробут»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 97З-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Чинним на момент створення С(Ф)Г «Добробут» законодавством передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство» (дачі - Закон № 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також; правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07 та від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 11 січня 2005 року, на момент смерті гр. ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; б) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення С(Ф)Г «Добробут», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

З моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перешило після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до стаду спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Зазначених висновків дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат.

Ураховуючи клопотання представника позивача щодо покладення на позивача судових витрат при ухваленні рішення у цій справі, суд покладає їх на останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 194, 195, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством «Добробут» (с. Межиріч, Сумський район, Сумська область, 42230, ідентифікаційний код 31324205) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га кадастровий номер 5922986200:03:002:0650, яка була надана гр. ОСОБА_1 як засновнику Селянського (фермерського) господарства «Добробут» у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії СМ № 0103 від 25.12.2001, розташованої на території Межиріцької сільської ради Лебединського району Сумської області.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 19 вересня 2022 року.

Суддя Ю.А. Джепа