Рішення

від 15.09.2022 по справі 460/22397/22

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2022 року м. Рівне№460/22397/22

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Олицької селищної ради Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Олицької селищної ради Волинської області (далі-відповідач), у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Олицької селищної ради Волинської області № 11/65 від 08 листопада 2021 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення;

зобов`язати Олицьку селищну раду Волинської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.10.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Стислий виклад позиції сторін.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач звернувся до Олицької селищної ради Волинської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. За результатами розгляду такого клопотання, до якого було додано необхідний перелік документів, відповідачем прийнято рішення про відмову в наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на те, що вказана земельна ділянка інвентаризується. Позивач вважає, що зазначене рішення є протиправним, оскільки суперечить нормам Земельного кодексу України. Зауважує, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

17.08.2022 через відділ документального забезпечення суду надійшла заява, у якій відповідач просить прийняти судове рішення без його участі та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заяви, клопотання учасників справи.

Заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 29.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 05.09.2022 витребувано в Олицької селищної ради Волинської області належним чином засвідчені копії технічної документації (за наявності такої) на земельну ділянку за кадастровим номером 1882000:08:0001759, а також інформацію щодо підстав для формування цієї ділянки у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

19.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до Олицької селищної ради Волинської області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Олицької селищної ради Волинської області. До клопотання позивачем були долучені копія паспорта, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, копія посвідчення учасника бойових дій, викопіювання з публічної кадастрової карти із нанесенням меж земельної ділянки орієнтовною площею 2 га (картографічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки).

08.11.2021 Олицькою селищною радою Волинської області прийнято рішення № 11/65, у пункті 1 якого зазначено: надати дозвіл виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель комунальної власності Олицької селищної ради громадянам згідно додатку № 1.

За результатами розгляду клопотання позивача у п. 2 рішення № 11/65 зазначено: відмовити в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку № 2 ( ОСОБА_1 ).

Підставою відмови стало те, що відповідно до рішення Олицької селищної ради № 8/63 від 18.06.2021 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Олицької селищної ради» земельні ділянки, на які претендують громадяни, інвентаризуються.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Докази відхилені судом та мотиви їх відхилення

Суд не відхиляє докази подані учасниками справи. Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Підпунктом а частини другої статті 83 ЗК України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

Відповідно до частин першої третьої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт в частини третьої статті 116 ЗК України).

За змістом частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.

Відповідно до положень частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині сьомій статті 118 ЗК України зазначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність з урахуванням частини четвертої статті 116 ЗК України.

Мотивована оцінка аргументів сторін і висновки суду.

Як було встановлено судом, за результатами розгляду клопотання позивача у п. 2 рішення Олицької селищної ради № 11/65 зазначено: відмовити в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку № 2 ( ОСОБА_1 ).

Суд зауважує, що у частині 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, підставою відмови ОСОБА_1 стало те, що відповідно до рішення Олицької селищної ради № 8/63 від 18.06.2021 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Олицької селищної ради» земельні ділянки, на які претендують громадяни, інвентаризуються.

Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідачем не встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

Суд констатує, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з підстав, що земельну ділянку, на яку претендує позивач, інвентаризується, не передбачена частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, а тому така відмова не містить належного юридичного обґрунтування.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі № 340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, у якій зазначено наступне. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Суд зазначає, що позивачем дотримані усі умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, у свою чергу відповідач, розглянувши клопотання позивача, прийняв рішення про відмову у наданні такого дозволу з підстав, що визнані необґрунтованими цим судовим рішенням.

На переконання суду, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову, доцільним способом захисту є, власне, зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення.

В свою чергу, оскаржуване рішення є невмотивованим, прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки площею у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2.0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

З наведеного суд дійшов висновку, що з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що у свою чергу забезпечить дієвий судовий захист порушених прав позивача та призведе до реального їх відновлення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Щодо зазначеної позивачем у позовній заяві вимоги про скасування рішення сільської ради суд зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 08.11.2021 № 11/65 вбачається, що воно стосується прав та інтересів не лише позивача у цій справі, а й третіх осіб. Так, згідно з пунктом 1 зазначеного рішення надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в безоплатну власність земельних ділянок певним громадянам, відповідно до додатку № 1. Водночас, пунктом 2 відмовлено у наданні такого дозволу особам, переліченим у додатку № 2 до рішення, зокрема, ОСОБА_1 . З наведеного, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Олицької селищної ради Волинської області № 11/65 від 08 листопада 2021 року підлягає до часткового задоволення, а саме позов слід задовольнити в частині, що стосується відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в безоплатну власність земельної ділянки саме ОСОБА_1 .

Порушені права та інтереси позивача.

Протиправна бездіяльність щодо неприйняття рішення по суті поставлених питань за заявою позивача, як того вимагає ЗК України, призвело до порушення подальшої реалізації права позивача на безоплатне отримання земельної ділянки у власність.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити частково.

Судові витрати.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Олицької селищної ради Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Олицької селищної ради Волинської області № 11/65 від 08 листопада 2021 року в частині, що стосується відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в безоплатну власність земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Олицьку селищну раду Волинської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2.0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, відповідно до поданої ним заяви від 19.10.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 16 вересня 2022 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Олицька сеелищна рада Волинської області (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький район, Волинська область, 45263, ЄДРПОУ/РНОКПП 04333879)

Суддя О.В. Поліщук