Ухвала

від 18.09.2022 по справі 640/14590/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 640/14590/21

адміністративне провадження № К/990/23208/22

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 січня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №640/14590/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Евакуатор Сервіс" про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту транспортної інфраструктури КМДА, Товариства з обмеженою відповідальністю «Евакуатор Сервіс», в якому, з урахуванням уточнених позовним вимог просив суд:

- задовольнити позовні вимоги, викладені на сторінках 1, 2, 3, 38 позовної заяви від 25 травня 2021 року;

- визнати протиправними дії відповідачів, що мають наслідком незаконну примусову евакуацію автомобіля позивача 28 листопада 2020 року, незаконне утримання його на штрафмайданчику і незаконне позбавлення позивача права на користування ним впродовж 3 діб, обмеження прав позивача на пересування, нанесення матеріальних і моральних збитків, незаконне позбавлення очікуваної вигоди (заробітку та премій тощо) внаслідок незаконного позбавлення позивача власного автомобіля на 3 доби і тимчасової непрацездатності внаслідок нервового розладу (статті 2, 3, 12 Закону України «Про свободу пересування…», статті 3, 5, 8, 19, 21, 22, 24, 28, 33, 41 Конституції України);

- стягнути з відповідачів суми нанесеного збитку в розмірі: 29 982,45 грн, а саме: 28 981,45 грн - з відповідача 1, 1 000,00 грн - з відповідача 2; стягнення з відповідачів судових витрат.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 25 серпня 2022 року за допомогою засобів поштового зв`язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 січня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №640/14590/21.

Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник хоча і вказує на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, однак, в порушення вимог статті 330 КАС України, конкретного пункту частини четвертої статті 328 КАС України не зазначає. Водночас, вказуючи на висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду у справах: від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а, від 16 серпня 2019 року у справі №524/3206/16-а, від 21 серпня 2019 року у справі №813/2803/16, від 18 червня 2020 року у справі №686/14075/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі №204/8036/16-а, від 18 лютого 2021 року у справі №524/9827/16-а, від 8 липня 2020 року у справі №177/525/17, від 12 червня 2020 року у справі №201/2179/17, від 20 травня 2020 року у справі №524/5741/16-а, від 29 квітня 2020 року у справі №161/5372/17, від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а, від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а, від 30 травня 2018 року у справі №175/1982/16-а, від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17, від 15 травня 2019 року у справі №537/2088/17, від 22 липня 2019 року у справі №757/2757/16-а скаржником не вказано, які саме норми права судом попередньої інстанції були застосовані без урахування таких висновків, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так у справах № 463/1352/16-а, №524/3206/16-а, №686/14075/16-а, №204/8036/16-а, №524/9827/16-а, №177/525/17, №201/2179/17, №524/5741/16-а, №161/5372/17, №524/9716/16-а, №760/9462/16-а, №175/1982/16-а, №524/5536/17, №537/2088/17, №757/2757/16-а предметом спору є оскарження постанови суб`єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Поряд із цим, дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №813/2803/16, встановлено, що за наслідками касаційного перегляду цю справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанцій, тобто остаточного рішення судом касаційної інстанції у наведеній скаржником справі не приймалося.

В даному випадку не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справах, вказаних позивачем, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаних позивачем справ відмінності є щодо: предмету спору, суб`єктного складу; умов застосування правових норм.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, скаржник ставить під сумнів правильність віднесення судами цієї справи до категорії справ незначної складності.

У цьому контексті Суд зазначає, що за змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.

Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

У цій справі суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних справ, та урахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув її за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, тільки те, що справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження).

Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає.

За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).

Скаржником не викладено обставин, які свідчили б про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження.

Окрім іншого, заявник у касаційній скарзі вказує на те, що судами попередніх інстанцій неодноразово порушувались норми процесуального права, однак, всупереч вимогам статей 328 та 330 КАС України скаржником не зазначено конкретного підпункту частини другої статті 353 КАС України, не надано належного обґрунтування такого посилання у взаємозв`язку із частиною четвертою статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, формальне посилання на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, як на підставу касаційного оскарження без зазначення конкретного підпункту частини другої статті 353 КАС України, без наведення обґрунтування такого посилання у взаємозв`язку із частиною четвертою статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням обов`язку скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження, встановленого КАС України.

Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 січня 2022 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №640/14590/21.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв`язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н.М. (наказ від 30 серпня 2022 року №129-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 січня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №640/14590/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Евакуатор Сервіс" про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду