Постанова

від 20.06.2022 по справі 753/314/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: №753/314/21

номер провадження №22-ц/824/4787/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді доповідача Білич І.М.

суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.

при секретарі Мороз Н.В.

за участю представника позивача Харін О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Воловик Костянтина Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О.,

у цивільній справі №753/314/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло-Капітал» про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

встановила:

У січні 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» про поділ спільного сумісного майна подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що сторони в справі перебували у шлюбі, який рішенням суду було розірвано. Під час шлюбу подружжя прийняло рішення про придбання в інтересах сім`ї квартири, шляхом участі у фонді фінансування будівництва у відповідності до договору N 54- 1409/2017-1 від 14 вересня2017 року. За умовами якого, на рахунки третьої особи було внесено грошові кошти у сумі 1 112 000 грн. у якості оплати вартості об`єкта інвестування. На даний час об`єкт інвестування в експлуатацію не введений. Майнові права на квартиру не передано. Відповідно до інформації з офіційної сторінки забудовника вартість аналогічної квартири на час звернення із позовом складає 1 473 732 грн.

Відтак, за результатами розгляду, позивач просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 майно, придбане в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а саме:

- майнові права на квартиру АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки: 8000000000:90:158:0004).

Поділити спільне сумісне майно (майнові права) на засадах рівності:

- визнавши за ОСОБА_3 право власності на частку у спільній сумісній власності, що складає 1/2 вартості майнових прав на квартиру і становить 736 866 грн.

- визнавши за ОСОБА_2 право власності на частку у спільній сумісній власності, що складає 1/2 вартості майнових прав на квартиру і становить 736 866 грн.

- припинивши за ОСОБА_3 право власності на частку у спільному майні подружжя, визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину майнових прав на квартиру,

- стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , в порядку поділу майна, грошову компенсацію вартості 1/2 частини майнових прав на квартиру у сумі 736 866 гривень.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково.

У порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини майнових прав квартиру АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки: 8000000000:90:158:0004) в розмірі 550 593,30 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 5 505,86 грн. а всього 556 099,16 грн.

У іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням, ОСОБА_2 через свого представника адвоката Воловик К.С. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне встановлення судом обставин справи, просила скасувати судове рішення в частині поділу майна подружжя, та ухвалити нове рішення у цій частині, яким визначити розмір грошової компенсації на користь ОСОБА_3 як вартість 1/8 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:158:0004) в розмірі 137 648,33 грн.

Посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку доказам, які надавалися нею на підтвердження того, що відповідачем ще у 2009 році спільно з її рідним братом та матір`ю було прийнято рішення про продаж сімейної квартири за адресою АДРЕСА_2 з метою придбання окремого особистого житла для неї (відповідача). 30 квітня 2009 року квартира була продана на підставі договору купівлі-продажу квартири за 73 000 доларів США, договір посвідчено нотаріально.

Вказані обставини підтверджують, що скаржник до реєстрації шлюбу мала фінансові активи та підтверджені джерела їх походження, що дали їй змогу інвестувати збереженні в неї особисті кошти в будівництво житлової квартири на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 54-1409/2017-1 від 14 вересня 2017 року.

Також судом не надано оцінку тій обставині, що в 2015 році у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилася дитина ОСОБА_5 , яка проживає та знаходиться на утримані матері, а тому з урахуванням положень ст. 70 СК України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, суд не взяв до уваги пояснення відповідача щодо надання фінансової допомоги її матір`ю.

Також, суд першої інстанції безпідставно відхилив покази свідків.

Представником ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник зазначає, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі фактично змінила свої вимоги, що по суті є зміною предмету позову. Вказуючи на недоведеність факту передачі відповідачу грошової суми у розмірі 73 тисячі доларів США. Так як вказану обставину не змогли підтвердити і свідки, які були допитані в суді першої інстанції, оскільки їх покази різнилися. Відтак, обставини наявності у відповідача особистих грошових коштів на час укладення договору придбання спірної квартири є недоведеними.

Враховуючи, що подана апеляційна скарга не містить в собі доводів та заперечень щодо невідповідності висновків суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог позивача, то відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється.

У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Харін О.М. не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Відповідач та третя особа в судове засідання не з`явилися, про дату час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з червня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Дарницького районного суд м. Києва від 03 березня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

14 вересня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» та ОСОБА_2 укладено договір участі у фонді фінансового будівництва N54-1409/207-1, на підставі якого ОСОБА_2 набула майнові права на об`єкт інвестування, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки: 8000000000:90:158:0004), передавши ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал» в управління суму коштів у розмірі 1 101 186,60 грн. у якості оплати вартості об`єкта інвестування.

У свою чергу, TOB «Фінансова компанія «Житло-Капітал», як управитель, зобов`язалося передати об`єкт інвестування: квартиру АДРЕСА_1 (кадастровий номер ділянки: 8000000000:90:158:0004).

Згідно інформації ПрАТ «ХК «Київміськбуд», вказана будівля в ЖК «Злагода» в експлуатацію не введена. Майнові права на квартиру від TOB «Фінансова компанія «Житло- Капітал» до ПрАТ «ХК «Київміськбуд» не передано.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, встановивши вартість спільного майна на підставі свідоцтва N С-54-1409/2017-1 від 17 серпня 2018 року про участь у фонді фінансування будівництва виду А «ЖК «Злагода», та беручи до уваги положення ч. 1 ст. 69 СК України, ч. 1 ст. 70 СК України, дійшов висновку про стягнення в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошової компенсації вартості 1/2 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 в розмірі 550 593,30 грн.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Відповідно до положень ст.ст. 331, 182 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відтак за змістом вищевказаних положень цивільного законодавства об`єкт цивільних прав набуває статусу нерухомого майна при існуванні таких обставин: завершення будівництва; прийняття об`єкта нерухомого майна до експлуатації; здійснення державної реєстрації права власності на нього у встановленому законодавством порядку.

Водночас ст.177 ЦК України відносить до об`єктів цивільних прав майнові права, під якими розуміються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У разі інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, що здійснюється, зокрема, через фонди фінансування будівництва, майнове право на об`єкт інвестування можна визначити як "право очікування", що наділяє власника цього права певними, але не всіма правами власника майна, та засвідчує його правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що набуті в період шлюбу майнові права щодо об`єкта незавершеного будівництва, підлягають поділу між подружжям як їх спільне сумісне майно.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. 12, 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи, що у ході розгляду справи не було надано доказів наявності між сторонами домовленості або шлюбного договору, які б визначили нерівність їх часток у спільному сумісному майні подружжя, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності є рівними.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що основним джерелом набуття квартири у власність позивачем були як кошти подаровані її матір`ю ( ОСОБА_7 ) такі кошти отримані в дарунок нею за договором купівлі-продажу квартири яка належала брату ( ОСОБА_8 ) з метою придбання окремого особистого житла, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, так як не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи належними та допустимими доказами. Як і наявність особистих коштів у відповідача до моменту укладення шлюбу.

Із роз`яснень, викладених у п. 30 постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування).

Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Відтак, доводи апеляційної скарги в частині того, що суд першої інстанції повинен був відступити від принципу рівності часток подружжя, оцінюються колегією суддів критично, оскільки відповідачем не доведено належними доказами згідно (ст.ст. 12, 81ЦПК України) наявності підстав для такого збільшення, виходячи з положень ст. 70 СК України.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що судом першої інстанції не було надано оцінку показам свідків, не ґрунтуються на матеріалах справи. Які вказують на те, що суд першої інстанції заслухавши покази свідків надав їм правову оцінку, про що відображено в тексті судового рішення. Відобразивши покази кожного із опитаних свідків, суд вказав, що оскільки, покази свідків щодо встановлюваних обставин різняться між собою, то вони не можуть бути допустимим доказом.

З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам відповідача, яким суд надав належну оцінку в ході розгляду справи в суді першої інстанції, і висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи відповідача (скаржника), при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Також, як вбачається із апеляційної скарги ставлячи питання щодо скасування рішення суду першої інстанції, скаржник просила суд постановити нове судове рішення, яким стягнути з неї на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/8 частини майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 в розмірі 137 648, 33 грн.

Відповідно до положень ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 у ході розгляду справи в суді першої інстанції не надавалися пояснення, докази, заперечення в частині щодо визнання нею підстав для компенсації позивачу вартості майнових прав на квартиру в розмірі 1/8 частини що становить 137 648,33 грн. від заявлених позовних вимог.

Відтак, такі вимоги скаржника не підлягають задоволенню так як ідповідно до положень ч. 6 ст.367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майнові права на спірну квартира набуті сторонами за час шлюбу, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності в рівних частинах.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст.263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 367,368, 372, 374, 375, 381-384,387 ЦПК України, колегія суддів, -

встановила:

Апеляційну скаргу адвоката Воловик Костянтина Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя - доповідач:

Судді