ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/3234/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп
на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2022
по справі №916/3234/21
за позовом Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп
до Товариства з обмеженою відповідальністю Авторух Сервіс
pа участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
1) Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан
2) ОСОБА_1
про стягнення 9234,73 грн
ВСТАНОВИВ
У жовтні 2021 Приватне акціонерне товариство Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Авторух Сервіс про стягнення збитків у розмірі 9 234 грн 73 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.02.2020 ОСОБА_1 , водій ТОВ Авторух сервіс, керуючи транспортним засобом Баз , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в м. Одеса на вул. Миколи Грушевського допустив зіткнення з транспортним засобом Scania, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ФОП Зотович Анатолію Костянтиновичу та застрахований позивачем у відповідності до договору добровільного страхування наземного транспорту №06/107-69-002551/20 від 10.06.2020, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вказаним транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
На підставі заяви ФОП Зотович А.К. та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт, на підставі якого ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 10 293 грн 17 коп. Оскільки цивільно-правова відповідальність ТОВ Авторух сервіс була застрахована за полісом обов`язкового страхування, то керуючись ст.ст. 22, 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп було відшкодовано шкоду Страховою компанією ТОВ Авторух сервіс у розмірі 1 058 грн 44 коп.
Враховуючи різницю між страховою виплатою страхової компанії ТОВ Авторух сервіс, яка складає 1 058 грн 44 коп., та шкодою у розмірі 10 293 грн 17 коп., що відшкодованою на користь ФОП Зотович А.К., позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 9 234 грн 73 коп.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що ТДВ Страхова компанія Гардіан відшкодовано шкоду у розмірі 1 058 грн 44 коп. Однак, на підтвердження розміру відшкодування, здійсненого ТДВ Страхова компанія Гардіан на користь ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, позивачем не надано доказів в розумінні ст.73 ГПК України та не доведено суду вказаних обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог. ТДВ Страхова компанія Гардіан, в свою чергу, також не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження обставин, наведених у позовній заяві, зокрема, щодо відшкодування на користь ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп шкоди у розмірі 1 058 грн 44 коп.
Суд першої інстанції також зазначив, що до матеріалів справи не надано копію страхового полісу ТДВ Страхова компанія Гардіан на автомобіль БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Також місцевий господарський суд зазначив, що автомобіль БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 . Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №525455 водій, що керував автомобілем БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , перебував на момент ДТП в трудових відносинах з ТОВ Авторух сервіс, однак, до позовної заяви не додано доказів на підтвердження зазначених обставин.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що з доданих до матеріалів справи документів не вбачається, що між ОСОБА_1 , який був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, яким спричинено шкоду ОСОБА_3 , право вимоги за якою перейшло до ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, та відповідачем у справі - ТОВ Авторух сервіс, існували трудові правовідносини, а ДТП сталося під час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків.
На підставі вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, заявлені до ТОВ Авторух сервіс, не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 року по справі № 916/3234/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом було неправильно застосовано норми процесуального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
За твердженням апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов взаємовиключних висновків, зокрема, одночасно встановив, що ОСОБА_1 працює у ТОВ «Авторух Сервіс», на основі наданого позивачем протоколу про притягнення до адміністративної, проте одночасно зазначив, що позивачем не додано жодних доказів наявності трудових відносин, підсумовуючи, суд дійшов до висновку, що такі відносини між відповідачем та водієм відсутні.
Скаржник також зазначає, що відповідно до постанови Суворовського районного суду міста Одеси від 19.11.2020 по справі № 523/16249/20, встановлено, що ОСОБА_1 працює водієм, тобто, факт вини для суду першої інстанції є преюдиційним. Також, транспортний засіб «БАЗ А079.04», реєстраційний номер « НОМЕР_1 » є автобусом, тому керування відповідним транспортним засобом потребує наявності відповідної категорії на право керування транспортним засобом, а також, що логічно, автобус призначений для здійснення пасажирських перевезень, а тому, призначений для комерційного використання, а не особистого, водієм ОСОБА_1 .
За твердженням скаржника, ним надано докази того, що водій має трудові відносини з відповідачем, а саме - протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, в свою чергу відповідачем не додано жодних заперечень, або доказів того, що таких відносин не має, надано не було. Відповідно, розглядаючи справу, суд першої інстанції вважає більш вірогідними відсутність будь-яких доказів того, що водій ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, ніж надані позивачем докази, на основі яких, суд встановив наявність таких трудових відносин. Відповідно, на думку апелянта, судом неправильно застосовану статтю 79 ГПК, та відповідно неправильно застосовані норми процесуального права до вказаних правовідносин.
Також, за твердженням апелянта, у позовній заяві містилось клопотання про витребування доказів трудових відносин між водієм ОСОБА_1 та відповідачем, проте судом таке клопотання не було задоволено на підставі невідповідності ч.2 статті 81 Господарського процесуального кодексу, а також, на підставі того, що позивачем не додано доказів вжиття заходів для отримання доказів самостійно та не наведено причин неможливості самостійного отримання таких доказів.
Однак, апелянт вважає, що з огляду на приписи ст. 20 Закону України «Про інформацію» витребування таких доказів позивачем у відповідача неможливе, адже докази наявності трудових відносин складають інформацію з обмеженим доступом, та є конфіденційною інформацією, тобто у позивача відсутні правові підстави для самостійного витребування таких доказів.
З приводу посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не додано жодних доказів сплати ТОВ «Страхова компанія «Гардіан» страхового відшкодування у розмірі 1 058,44 грн, апелянт зазначає, що відповідно до наданих, разом з позовною заявою документів, встановлено, що вік пошкодженого транспортного засобу «Scania», державний номерний знак « НОМЕР_2 » на момент дорожньо-транспортної пригоди складає 5 років. При розрахунку розміру відшкодування ТОВ «Страхова компанія «Гардіан» був розрахований максимальний коефіцієнт фізичного зносу, а розмір страхового відшкодування розраховано відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/3234/21 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп на рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Як свідчать наявні матеріли справи, ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження була направлена за адресою місцезнаходження відповідача відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак, була повернута на адресу суду з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 04.07.2022.
Згідно з частинами 3 та 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).
Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Судова колегія відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, колегія суддів вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про відкриття апеляційного провадження по справі.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
З приводу клопотання скаржника про витребування доказів наявності трудових відносин між ТОВ «Авторух Сервіс» та ОСОБА_1 у Головного управління державної податкової служби в Одеській області, колегія суддів зазначає таке.
Так, в обґрунтування заявленого клопотання скаржник зазначає, що звертався з подібним клопотанням до суду першої інстанції, однак, на його думку судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у його задоволенні.
На переконання апелянта, з урахуванням приписів ст. 20 Закону України «Про інформацію», він позбавлений можливості самостійно отримати заявлені у клопотання докази, оскільки така інформація є конфіденційною.
Згідно з частинами другою, четвертою та восьмою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).
Отже, у господарському процесі отримання доказів щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, відбувається за ухвалою суду за умови, що відповідна особа подасть обґрунтоване клопотання про витребування доказів, в якому доведе, що існують труднощі з їх отриманням, зокрема, обґрунтує неможливість подати ці докази самостійно.
Стороною, якою заявлено таке клопотання має бути обґрунтовано те, що заявленим до витребування доказом може бути підтверджено обставини, що входять до предмету доказування, вжиття заходів щодо їх отримання, причини неможливості самостійного вчинення зазначених дії та обставини неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Однак, в порушення вищезазначених приписів чинного процесуального законодавства, скаржник належним чином клопотання не обґрунтував та не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів того, що він вживав заходи щодо отримання зазначених документів, а також не навів причин, з яких він не може отримати дані документи самостійно (докази відмови на його звернення тощо) та не навів обставин, які можуть це підтвердити.
При цьому, на переконання колегії суддів є необґрунтованими посилання апелянта на приписи ст. 20 Закону України «Про інформацію», як на підставу неможливості самостійно отримати запитувані докази, з огляду на таке.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону України "Про інформацію").
До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону України "Про інформацію").
Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.
У даному випадку інформація щодо перебування третьої особи у трудових відносинах з ТОВ Авторух Сервіс не є конфіденційною інформацією та могла бути отримана позивачем шляхом звернення із відповідним запитом до відповідача.
Однак, як свідчать наявні матеріли справи, позивач не вчинив ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи, жодних дій щодо самостійного отримання запитуваної інформації.
З огляду на таке, судова колегія відхиляє заявлене скаржником клопотання про витребування доказів, як необґрунтоване.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач та треті особи не скористались своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10.06.2020 між ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (Страховик) та Фізичною особою-підприємцем Зотович Анатолієм Костянтиновичем (Страхувальник) укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 06/107-69-002551/20, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом та застрахованим додаткових обладнанням.
В додатку №3 до Договору сторони зазначили перелік застрахованих транспортних засобів, а саме: автомобіль Scania G360 2015 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль Scania G360 2015 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_4 , автомобіль Scania G360 2014 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_5 , автомобіль Scania G360 2013 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_6 , та визначили страхову суму за Договором щодо кожного автомобіля окремо.
У відповідності до п.26.1 Договору страховим випадком за Договором є пошкодження, знищення або втрата застрахованого транспортного засобу (застрахованого додаткового обладнання) внаслідок подій, які зазначені в розділі 7 Договору, та які відбулися під час дії (в період) Договору та у місці дії Договору, а саме: дорожньо-транспортна пригода, протиправні дії третіх осіб, стихійне лихо (стихійні явища), пожежа, вибух, інші випадкові події та незаконне заволодіння.
Відповідно до п.27.4.1. Договору даний Договір діє в межах оплачених в повному обсязі періодів страхування, визначених в п.15.1. цього Договору.
Згідно з п.15.1 Договору період страхування з 11.06.2020р. по 10.06.2021р. включно.
З наявного у матеріалах справи протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що 19.10.2020 о 16:00 водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. М.Грушевського, буд.50-В в м. Одесі, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на автомобіль марки Scania R450, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .
Водій ОСОБА_1 порушив п.13.1 Правил дорожнього руху, в результаті чого автомобілі БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та Scania R450, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримали механічні пошкодження.
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 у справі №523/16249/20 водія ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави.
ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп з заявою про виплату страхового відшкодування, на підставі якої було складено Страховий акт №200000348073 від 30.10.2020.
Зі Страхового акту №200000348073 від 30.10.2020 та додатків до нього вбачається, що вартість матеріального збитку, спричиненого ФОП Золотович А.К. внаслідок ДТП, становить 10 293 грн 17 коп.
Відповідно до платіжного доручення №ЗР112786 від 03.11.2020р. ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп виплатило ОСОБА_5 10 293 грн 17 коп. страхового відшкодування згідно Страхового акту №200000348073 від 30.10.2020.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №525455 автомобіль БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 , та застрахований Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан.
На підставі зазначеного, позивач звернувся до ТДВ Страхова компанія Гардіан з заявою-претензією про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) №200000348073 від 11.01.2021, в якій зазначив, що цивільна-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, застрахована у СК Гардіан, керуючись ст.27 Закону України Про страхування та ст.ст.997, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, наявні підстави для сплати на користь ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп шкоди у розмірі 10 293 грн 17 коп.
За твердженням позивача, ТДВ Страхова компанія Гардіан відшкодовано шкоду у розмірі 1 058 грн 44 коп.
На підставі вищезазначеного, враховуючи різницю між страховою виплатою страхової компанії ТОВ Авторух сервіс, яка складає 1 058 грн 44 коп, та шкодою у розмірі 10 293 грн 17 коп, відшкодованою на користь ФОП Зотович А.К., позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 9234 грн 73 коп.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
За нормою п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як передбачено ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).
З аналізу змісту Глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативного захистити свої права та інтереси.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювання шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.
Так колегія суддів зазначає, що наявні матеріли справи не містять, а учасниками справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що винний у скоєнні ДТП водій, а саме ОСОБА_1 перебуває з ТОВ Авторух Сервіс в трудових відносинах та заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.
Саме лише посилання у протоколі про адміністративне порушення на те, що місцем роботи водія є ТОВ Авторух Сервіс, за відсутності відповідних доказів, зокрема трудового договору (контракту), посадової інструкції, відповідного доручення роботодавця, яке водій виконував під час скоєння ДТП, на переконання колегією суддів не є, та не може бути, доказом на підтвердження перебування особи, яка завдала шкоди у трудових відносинах з відповідачем.
Судова колегія відзначає, що у постанові Суворовського районного суду м. Одеси від 19.11.2020 по справі №523/16249/20 лише міститься посилання на те, що ОСОБА_1 працює водієм, без зазначення відповідного роботодавця, зокрема ТОВ Авторух Сервіс.
Слід також звернути увагу на те, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №525455 автомобіль БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 .
Отже, транспортним засіб, яким керувала особа, яка завдала шкоди, не належить ТОВ Авторух Сервіс.
Позивач, також стверджує, що автомобіль БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан, про що також заначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
Разом з цим, наявні матеріали справи не містять відповідного договору, полісу, тощо страхування транспортного засобу БАЗ А079.04, реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладеного між ТОВ Авторух Сервіс та ТДВ Страхова компанія Гардіан.
Також, стверджуючи про те, що ТДВ Страхова компанія Гардіан частково відшкодовано шкоду у розмірі 1 058 грн 44 коп, позивач не надав жодних доказів на підтвердження власних тверджень.
Так, колегія суддів зазначає, що у наявних матеріалах справи дійсно міститься заява (претензія) позивача про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу) №200000348073 від 11.01.2021 адресована ТДВ Страхова компанія Гардіан в якій позивач зазначив, що цивільна-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, застрахована у СК Гардіан, а тому керуючись ст.27 Закону України Про страхування та ст.ст.997, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, наявні підстави для сплати на користь ПрАТ Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп шкоди у розмірі 10 293 грн 17 коп.
Втім, жодних доказів на підтвердження добровільного часткового або повного виконання ТДВ Страхова компанія Гардіан даної претензії, зокрема відповіді на неї, платіжних доручень, виписок по рахункам, тощо, наявні матеріли справи не містять, а позивачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмови у їх задоволенні.
Колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта з приводу того, що транспортний засіб БАЗ А079.04 є автобусом, який призначений для здійснення пасажирських перевезень, а тому, призначений для комерційного використання, а не особистого, водієм ОСОБА_1 , оскільки такі твердження скаржника, з огляду на вищевстановлені обставини по справі свідчать про наявність будь-яких трудових відносин між відповідачем та заподіювачем шкоди.
Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на те, що при розрахунку розміру відшкодування ТОВ «Страхова компанія «Гардіан» був розрахований максимальний коефіцієнт фізичного зносу, а розмір страхового відшкодування розраховано відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки у даному випадку суд зазначив про відсутність доказів на підтвердження часткового відшкодування ТДВ Страхова компанія Гардіан завданої шкоди, а не на невірний розрахунок розміру страхового відшкодування.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Одеської області від 14.01.2022 у справі №916/3234/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 19.09.2022.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.09.2022 |
Оприлюднено | 21.09.2022 |
Номер документу | 106323275 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Аленін О.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні