Ухвала

від 13.09.2022 по справі 909/925/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/925/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

14.09.2022 м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" на дії відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську у справі

за позовом: Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу

ОКП "Івано-Франківськоблагроліс",

вул. Петраша, 8А, смт. Богородчани, Івано-Франківська область,77701;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал ІФ",

вул. П.Василишина, 22, м. Івано-Франківськ,76018;

про: стягнення заборгованості в сумі 3 231,68грн, з яких: 1 737,70грн - основний борг, 1 337,59грн - інфляційні втрати, 156,39грн - 3% річних.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Богородчанський спеціалізований агролісгосп ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з скаргою б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022), в якій просить суд визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську від 24.05.2017; зобов`язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську вжити передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи щодо примусового виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2015 по справі №909/925/15. Скарга в порядку статті 342 Господарського процесуального кодексу України призначена до розгляду в судовому засіданні.

Представники скаржника/позивача, відповідача та органу ДВС в судове засідання не з"явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча про дату час та місце розгляду скарги були належним чином повідомлені ухвалою суду від 29.08.2022.

Скарга б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) мотивована тим, що державний виконавець в порушення вимог частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" не проводив перевірку майнового стану боржника, а безпідставно виніс постанову від 24.05.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". Оскаржувану постанову державний виконавець стягувачу не направляв, а про існування останньої скаржник дізнався лише 20.07.2022 з листа ВДВС у місті Івано-Франківську від 12.07.2022.

Заступник начальника ВДВС у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) надав суду інформацію вх№11927/22 від 12.09.2022 про те, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень, на виконанні у ВДВС перебувало виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі №909/925/15. Постановою від 24.05.2017 виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У відповідності до правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017, термін зберігання матеріалів вказаного виконавчого провадження закінчився, що унеможливлює його надання на виконання вимог ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2022.

Беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, правила частин 1, 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України згідно яких, скарга розглядається у десятиденний строк в судовому засіданні, а неявка стягувача, боржника, державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги, враховуючи те, що скаржник/позивач, відповідач та орган ДВС, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги, а їх явка не визнавалась судом обов"язковою, суд вважає можливим розглянути скаргу б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) у відсутності представників сторін за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з"ясувавши обставини на яких ґрунтуються вимоги скарги, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання скарги б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) необґрунтованою.

Так, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2015 у справі №909/925/15 позов Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Універсал ІФ" про стягнення заборгованості в сумі 3 231,68грн - задоволено частково. Стягнено з ТОВ "Універсал ІФ" на користь Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" 1 737,70грн - заборгованості, 1 333,65грн - інфляційних втрат, 151,78грн - 3% річних, 1 822,06грн - судового збору.

Слід сказати, що у відповідності до акту про вилучення до знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду №3, погодженого протоколом засідання ЕПК Державного архіву Івано-Франківської області №10 від 30.09.2021, затвердженого головою Господарського суду Івано-Франківської області від 12.10.2021, на підставі переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Державної судової адміністрації №1087 від 07.12.2017, матеріали судової справи №909/925/15 знищено у зв"язку з закінченням терміну зберігання.

Разом з тим, згідно даних комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду (ДСС) на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2015 у справі №909/925/15 про стягнення з ТОВ "Універсал ІФ" (ідентифікаційний код 37952930) на користь Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" (ідентифікаційний код 05442352) 1 737,70грн - заборгованості, 1 333,65грн - інфляційних втрат, 151,78грн - 3% річних, 1 822,06грн - судового збору, видано наказ від 02.11.2015.

30 червня 2022 року стягувач - Богородчанський спеціалізований агролісгосп ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" звернувся до відділу ДВС у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) з заявою вих№52 про надання інформації щодо перебігу виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/925/15.

У відповіді від 12.07.2022 начальник органу ДВС повідомив, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2015 у справі №909/925/15. Постановою від 24.05.2017 виконавчий документ повернено стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження". У відповідності до правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017, термін зберігання матеріалів вказаного виконавчого провадження закінчився. Аналогічна інформація викладена заступником начальника ВДВС у місті Івано-Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у листі вх№11927/22 від 12.09.2022.

Виходячи із змісту законодавства України обов"язковість виконання судового рішення, як завершальної стадії судового процесу, за своєю правовою природою належить до основних засад судочинства, що узгоджується із приписами статей 129, 1291 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Право на виконання судового рішення згідно з практикою Європейського суду з прав людини є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

У відповідності до приписів статті 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з нормою статті 326 цього ж Кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов"язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування їх посадовими чи службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об"єднаннями на всій території України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.01.2010 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказує, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У цьому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення у справі "Фуклев проти України"). Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії").

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, приписи статті 19 вказаного Закону надають право сторонам виконавчого провадження ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного законом (частини 1,2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження").

Одночасно правила статті 55 Конституції України гарантують кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" у відповідності до якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Вище вказані норми кореспондуються із правилами статті 339 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 застосовується судами України, як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Статтею 6 Конвенції визначено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції передбачено, що кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, у відповідності до вимог частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Посилання скаржника на бездіяльність органу ДВС, що полягає у непроведенні перевірки майнового стану боржника (частина 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження") і як наслідок, прийняття незаконної постанови від 24.05.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення) - не підтверджені жодними належними і допустимими доказами в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що пред"явивши наказ від 02.11.2015 до виконання, стягувач в розумні інтервали часу цікавився станом ініційованого ним виконавчого провадження, зокрема, знайомився з матеріалами виконавчого провадження в т. ч. в автоматизованій системі виконавчого провадження, доступ до якої є вільним та безоплатним, заявляв клопотання, надавав письмові пояснення, заперечення чи користувався іншими правами, наданими йому статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження". Натомість лише 30.06.2022 звернувся до органу ДВС з заявою про надання інформації щодо перебігу виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/925/15 та відповідно отримавши 20.07.2022 відповідь звернувся до суду з скаргою на дії ДВС.

У відповідності до правової позиції викладеної Верховним судом у постановах від 14.08.2019 у справі № 910/7221/17, від 12.01.2021 у справі № 910/8794/17, від 12.10.2021 у справі № 918/333/13-г стягувач, який подав до органу ДВС заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

В даному випадку, за переконанням суду, причиною втрати контролю над виконавчим провадженням, як завершальною стадією судового процесу слугувала виключно недбалість стягувача, що полягала у свідомій бездіяльності протягом тривалого часу (більше 6-ти років) та втрати інтересу, як до процесу, так і до результатів виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2015.

Стягувачем, як стороною, зацікавленою у відновленні порушених прав, в результаті своєї пасивної поведінки допущено невиправдане зволікання та недбалість в питанні контролю за виконанням прийнятого на його користь рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.10.2015 у справі №909/925/15, а закінчення терміну зберігання матеріалів виконавчого провадження, визначеного правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 та відсутність їх в матеріалах справи унеможливлює встановити обставини пов"язані з дотриманням/недотриманням державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження" при примусовому виконанні наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2015, як і позбавляє можливості суд прийти до однозначного, беззаперечного висновку про порушення прав стягувача у виконавчому провадженні, що є обов"язковою умовою для задоволення скарги б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022).

Так, Європейський суд з прав людини у рішеннях від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії") вказує на безумовну необхідність в забезпеченні юридичної визначеності й остаточності та запобіганні несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Виходячи з аналізу вище викладеного та правових норм, визначених Господарським процесуальним кодексом України, Конституцією України, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального, процесуального права та фактичними обставинами справи, достовірно встановленими судом, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин в задоволенні скарги б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" на дії відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську слід відмовити, з огляду на недоведеність викладених у ній обставин.

Водночас, суд звертає увагу скаржнику на правила частини 5 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.

Керуючись статтями 129, 1291 Конституції України, статтями 1, 5, 18, 19, 74 Закону України "Про виконавче провадження", статтями 2, 73, 74, 77, 79, 86, 234, 326, 339-342 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

в задоволенні скарги б/н від 22.08.2022 (вх№11337/22 від 23.08.2022) Богородчанського спеціалізованого агролісгоспу ОКП "Івано-Франківськоблагроліс" на дії відділу державної виконавчої служби у місті Івано-Франківську - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її підписання безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала підписана 19.09.2022

Суддя С.Кобецька