Ухвала

від 13.09.2022 по справі 911/3001/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/3001/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Цирулевська М. В. (адвокат),

відповідача - Мосінзова І. О. (самопредставництво),

третьої особи - Забродський В. В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Березанської міської ради Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 (судді: Агрикова О. В. - головуючий, Чорногуз М. Г., Мальченко А. О.)

за позовом Фермерського господарства "Олена К"

до Березанської міської ради Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1

про визнання недійсним рішення № 309-24-VIII від 23.09.2021,

ВСТАНОВИВ:

У 2021 році Фермерське господарство "Олена К" (далі - ФГ "Олена К", Позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Березанської міської ради Київської області (далі - Рада, Відповідач) про визнання недійсним рішення № 309-24-VIII від 23.09.2021.

Зазначені вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення про припинення договорів оренди землі та права оренди на землю Позивача було прийнято всупереч вимог чинного законодавства, умов договорів оренди землі та без залучення користувача до розгляду даного питання у порядку та спосіб передбачений Законами України "Про місцеве самоврядування" та "Про оренду землі". Позивач вважає дії Ради протиправними і такими, що порушують право оренди на землю ФГ "Олена К", яке підлягає захисту у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що спірне рішення Березанської міської ради Київської області № 309-24-VIII від 23.09.2021 про припинення (розірвання) договорів оренди землі, яка перебуває у користуванні громадянки ОСОБА_1 , не порушує прав Позивача, оскільки такі права є похідними та залежать від наявності відповідних прав на землю, власне, у громадянки ОСОБА_1 , і у разі їх втрати, ФГ "Олена К" не набуває статусу самостійного суб`єкта відповідних орендних правовідносин щодо спірних земельних ділянок. Таким чином, Позивачем не обґрунтовано та не доведено факту порушення наявного у нього права, яке підлягає захисту.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 скасовано рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2022 у справі №911/3001/21 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним рішення Березанської міської ради Київської області № 309-24-VIII від 23.09.2021.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що після укладення та державної реєстрації договорів оренди ОСОБА_1 засновано ФГ "Олена К", яке зареєстроване як юридична особа 16.12.2014. Отже, у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є виключно юридичні особи. При цьому системний аналіз умов договорів оренди землі (на підставі яких ОСОБА_1 отримала в користування спірні земельні ділянки) свідчить, що сторонами було чітко визначено підстави за якими договір оренди може бути припинений шляхом розірвання та підстави для його одностороннього розірвання. Так, умовами вказаних договорів не передбачено можливості одностороннього їх розірвання в разі зміни власника землі (що мало місце у спірних правовідносинах внаслідок передачі земельних ділянок державної форми власності у комунальну), а лише надано право на внесення змін чи розірвання договору за згодою сторін або у судовому порядку. У той же час, Рада прийняла оспорюване рішення про припинення права оренди землі та розірвання договорів оренди земельних ділянок в односторонньому порядку і не надала доказів надсилання відповідної пропозиції Позивачу. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що прийняття оскаржуваного рішення відбулось Радою без урахування пункту 24 Розділу X Земельного кодексу України, у якому законодавець передбачив, що перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у будь-якому випадку, оскільки матеріали справи містять відомості, що ОСОБА_1 належать права орендаря земельних ділянок, водночас місцевий суд не залучив її до участі у справі в якості третьої особи, тобто прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не приймала участі в розгляді справі.

У касаційній скарзі Відповідач просить повністю скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 651 Цивільного кодексу України, статей 20, 188 Господарського кодексу України, статті 31 Закону України "Про оренду землі", викладених в постановах від 04.02.2020 у справі № 915/47/17, від 17.09.2019 у справі № 910/1168/19, від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17, від 30.06.2020 у справі № 545/262/18, у аналогічних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Третя особа подала відзив на вказану скаргу в якому також просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи та зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Березанської міської ради Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі №911/3001/21 підлягає закриттю з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 915/47/17 розглядались позовні вимоги про визнання недійсним рішення міської ради щодо розірвання договору оренди землі, скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, обґрунтовані з посиланням на положення статті 21 Цивільного кодексу України, статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі", статей 26, 31, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і статей 24, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", тим, що: 1) на підставі договору оренди землі в оренду передано земельну ділянку для будівництва автосервісного комплексу з офісними приміщеннями, магазином промислових товарів та закусочною, з цільовим призначенням В.03.15, з можливістю пролонгації; 2) прийнявши оспорюване рішення, відповідач у вказаній справі незаконно в односторонньому порядку припинив правомірно набуте право позивача на користування спірною земельною ділянкою, безпідставно посилаючись на порушення останнім екологічних умов та нецільове використання спірної земельної ділянки; 3) на час прийняття спірного рішення міською радою об`єкт будівництва вже було побудовано позивачем і введено в експлуатацію, чому передувало отримання містобудівних умов та обмежень забудови, всіх необхідних погоджень і дозволів на будівництво, у тому числі проведення екологічної експертизи, при цьому земельна ділянка використовується за цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови, а зміна технічних характеристик об`єкта будівництва та додаткова побудова (порівняно із переліченими у договорі оренди об`єктами) автозаправної станції та газозаправного пункту не свідчить про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, оскільки побудовані об`єкти в цілому належать до інших будівель громадської забудови.

При цьому, залишаючи без змін судові рішення місцевого і апеляційного господарських судів про відмову в позові, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що умови використання землі, переданої в оренду позивачу у зазначеній справі, конкретизовані у договорі оренди та можуть бути змінені лише шляхом внесення змін до цього договору. Водночас наявне будівництво позивачем на відведеній в оренду земельній ділянці об`єктів автозаправної станції та автомобільного газозаправного пункту, що не супроводжувалася внесенням відповідних змін чи доповнень до пунктів договору оренди шляхом розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки, фактично спричинило вихід орендаря не лише за межі її первісного цільового призначення, але й за межі режиму використання земель житлової та громадської забудови. З огляду на викладене позивач, розмістивши на землях іншого призначення, що межують із територією громадської забудови, автозаправну станцію та автогазозаправний пункт, не дотримався вимог земельного законодавства та умов договору оренди щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. При цьому відбулася не зміна переліку об`єктів будівництва, визначених в договорі оренди, на що посилається позивач, а будівництво об`єкта, який не може бути віднесено до "інших будівель громадської забудови" з огляду на його належність до об`єктів, які законодавець у статті 71 Земельного кодексу України вважає за можливе розміщувати на землях автомобільного транспорту.

У справі № 910/1168/19 розглядались позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення ради щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, обґрунтовані з посиланням на положення статей 141, 143 Земельного кодексу України, статей 21, 614, 651 Цивільного кодексу України, статті 188 Господарського кодексу України та статей 24, 25, 31, 32 Закону України "Про оренду землі", тим, що оспорюване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки дії позивача у наведеній справі були спрямовані на здійснення забудови земельної ділянки та не порушували умови укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, внаслідок чого відповідач не мав підстав для одностороннього розірвання зазначеного договору.

Скасовуючи судові рішення місцевого і апеляційного господарських судів про задоволення позову та направляючи вказану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що в оспорюваному рішенні ради основною підставою для одностороннього розірвання договору оренди визначено порушення позивачем умов договору щодо незавершення забудови земельної ділянки протягом трьох років з моменту державної реєстрації цього договору, натомість за змістом договору оренди підставами для дострокового його розірвання в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця є: використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням; систематична несплата орендної плати (протягом двох місяців поспіль); невиконання орендарем інших умов цього договору. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки та належним чином не спростовано доводи ради про порушення позивачем у зазначеній справі положень договору оренди у частині обов`язку саме закінчити, а не лише розпочати забудову земельної ділянки не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації цього договору, внаслідок чого земельна ділянка не використовується відповідно до її цільового призначення, як наслідок, судами не враховано того, що за змістом наведеного договору самостійною підставою для його одностороннього розірвання є невиконання орендарем інших умов цього договору, в зв`язку з чим орендодавець правомірно скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору.

У справі № 910/8011/17 розглядались позовні вимоги про визнання незаконним і скасувати рішення міської ради щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, обґрунтовані тим, що підставою для розірвання зазначеного договору стали обставини невиконання орендарем його умов щодо завершення будівництва у строк, встановлений умовами цього договору. Позивач у наведеній справі вважав, що рішення міської ради про розірвання договору оренди є незаконним, прийнятим з порушенням Регламенту і таким, що порушує його права як орендаря земельної ділянки, оскільки правових підстав для такого рішення немає.

Залишаючи без змін судові рішення місцевого і апеляційного господарських судів про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд виходив з того, що умовами укладеного між сторонами договору оренду встановлено обмеження, відповідно до яких будівництво офісних приміщень та гаражів має бути завершено у певний строк; за умовами договору орендар зобов`язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, після підписання договору і акта приймання передачі та державної реєстрації договору; виконувати встановлені цим договором обмеження; у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов`язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний; договір може бути розірвано в односторонньому порядку, за ініціативою орендодавця, у разі використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематичної несплати орендної плати та невиконання орендарем інших умов цього договору. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що позивач у вказаній справі, будучи обізнаним як з умовами договору оренди в частині існування у нього обов`язку закінчити забудову земельної ділянки у певний строк, так і з настанням наслідків у разі його невиконання у вигляді можливості орендодавця в односторонньому порядку відмовитися від договору, взятих на себе зобов`язань щодо забудови спірної земельної ділянки не виконав як у визначені договором строки, так і в подальшому не приступив до виконання такого обов`язку.

Разом з тим, як встановлено судами у справі, що переглядається, відповідно до оскаржуваного рішення Березанської міської ради Київської області № 309-24-VIII від 23.09.2021, право оренди земельних ділянок комунальної власності, які виникли у громадянки ОСОБА_1 на підставі договорів оренди № 31-2014 від 26.12.2014, № 24-2014 від 29.04.2014, № 23-2014 від 29.04.2014, № 30-2014 від 26.12.2014, № 18 від 31.10.2013, № 19 від 31.10.2013 щодо оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 3220283001:09:079:0053, площа земельної ділянки 14,8531 га; 3220288700:25:064:0001, площа земельної ділянки 11,87 га; 3220288700:25:062:0613, площа земельної ділянки 21,37 га; 3220283000:09:078:0001, площа земельної ділянки 5,1615 га; 3220288700:25:089:0048, площа земельної ділянки 18,2137 га; 3220288700:25:062:0612, площа земельної ділянки 24,7668 га - для ведення фермерського господарства, припинено у зв`язку з переходом права власності на орендовані земельні ділянки із державної власності в комунальну власність територіальної громади м. Березані в особі Березанської міської ради.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що системний аналіз умов наведених договорів оренди землі (на підставі яких ОСОБА_1 отримала в користування спірні земельні ділянки) свідчить, що сторонами було чітко визначено підстави за якими договір оренди може бути припинений шляхом розірвання та підстави для його одностороннього розірвання. Це дві різні процедури, які відрізняються одна від одної. Підстави для одностороннього розірвання договорів оренди є чітко визначеними і "зміна власника земельної ділянки" до таких не відноситься. Отже, у разі настання зазначеної обставини, власник земельної ділянки (Відповідач) повинен був реалізовувати свої повноваження на розірвання договору лише за згодою сторін, або у судовому порядку.

В такий спосіб, апеляційний суд дійшов висновку, що Рада прийняла оспорюване рішення про припинення права оренди землі та розірвання договорів оренди земельних ділянок в односторонньому порядку і не надала доказів надсилання відповідної пропозиції Позивачу.

Отже, судові рішення Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, та викладена у них правова позиція, були прийняті хоча і за схожого правового регулювання, проте за інших фактичних обставин, що формують зміст правовідносин у зазначених справах, за іншими доказами, поданими сторонами на їх підтвердження та оціненими судами, тобто вищевказані справи і справа, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них за змістовним критерієм.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №545/262/18 щодо обов`язку особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, яка перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на таку ділянку, також є необґрунтованим, оскільки дотримання чи недотримання наведеного обов`язку не було покладено господарським судом апеляційної інстанції в основу оскаржуваного судового рішення про задоволення позову.

Що стосується посилання заявника на правові висновки Вищого господарського суду України (у справі № 910/27023/14 та № 910/19976/16), то колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає обов`язкове врахування апеляційними судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не постанові Вищого господарського суду України, на які помилково посилається скаржник.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалося вище, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, доводи заявника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після його відкриття не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Березанської міської ради Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2022 у справі № 911/3001/21.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Березанської міської ради Київської області, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

В. Суховий