Рішення

від 18.09.2022 по справі 240/44404/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2022 року м. Житомир справа № 240/44404/21

категорія 109000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради до Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Міністерство культури та інформаційної політики України про зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Житомирської асоціації "Фаб-Замкова гора", в якому просить зобов`язати Житомирську асоціацію "ФАБ-Замкова гора" протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради за погодженням з Міністерством культури та інформаційної політики України охоронний договір на об"єкт культурної спадщини - пам"ятку національного значення з охоронним № 1091 "Келії єзуїтського монастиря", розташовану за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського,12, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Житомирською окружною прокуратурою під час реалізації повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виявлено порушення інтересів держави у сфері дотримання законодавства про охорону культурної спадщини. Також в обгрунтування підстав звернення до суду із даним позовом зазначено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції на території м. Житомира є Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, а невжиття даним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт не звернення належного позивача до суду свідчить про те, що орган виконавчої влади неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Посилаючись на викладені обставини, позивач стверджує про законність підстав для звернення до суду із даним позовом та просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач своїм правом подати відзив не скористався.

Третьою особою відношення до позову не висловлено, заяв та клопотань до суду не надходило.

Згідно із частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги наведене, суд вирішує спір по суті за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

Встановлено, що колективній власності Житомирської асоціації «ФАБ-Замкова гора» на підставі свідоцтва про право власності, Б/Н, виданого виконкомом Житомирської міської ради від 14.04.2004, перебуває нежитлова будівля колишніх келій Єзуїтського монастиря за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського, 12.

Будівля за цією адресою, історія якої простежується з XVII століття, є найстарішою архітектурною спорудою у місті Житомирі та відповідно до Постанови Ради Міністрів України від 24.08.1963 № 970 (стара адреса: м. Житомир, вул. Черняховського, 12) внесена до переліку пам`яток архітектури національного значення (охоронний номер 1091).

Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради неодноразово повідомлено керівника Житомирської асоціації «ФАБ-Замкова гора» про необхідність укладання охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини національного значення та вжиття відповідних заходів по її збереженню і упорядженню прилеглої території.

Окрім того, на адресу Міністерства культури України направлявся лист, за результатами розгляду якого останнє підтримало пропозиції термінового виконання комплексу протиаварійних, невідкладних консерваційних та ремонтно-реставраційних робіт на підставі відповідної науково-проєктної документації та висловило готовність внести проектні пропозиції до розгляду на засідання Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства після їх погодження.

Відповідно до листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 31.07.2020 № 9372/6.11.2 охоронний договір на об`єкт культурної спадщини національного значення по вул. Леха Качинського, 12 у м. Житомирі не укладався. Відомостей щодо наявності погоджень науково-проєктної документації та видачі дозволів на проведення робіт за згаданою адресою немає.

Відсутність укладеного охоронного договору на вказану пам`ятку архітектури національного значення також підтверджується листом департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради від 18.06.2021 за № 1182/11.

Таким чином, пам`ятка архітектури національного значення з охоронним № 1091 Келії єзуїтського монастиря, розташована за адресою: м. Житомир по вул. Леха Качинського, 12, що становить виняткову культурну цінність, перебуває у вкрай занедбаному стані, під загрозою остаточного руйнування та знищення, що беззаперечно свідчить про необхідність вжиття відповідних заходів з метою укладення охоронного договору для її утримання та приведення до належного стану.

Вирішуючи спір по суті суд враховує наступне.

Конституцією України, зокрема, статтею 54 передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-ІІІ (далі - Закон №1805-ІІІ).

За Преамбулою цього Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №1805-ІІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами (ч. 6 ст. 3 Закону №1805-ІІІ).

Відповідно до підпунктів 1, 6, 17 частини 1 статті 6 Закону №1805-ІІІ до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; укладення охоронних договорів на пам`ятки.

У той же час, частиною 1 статті 23 Закону №1805-ІІІ регламентовано, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

За правилами частин 3, 4 статті 23 Закону №1805-ІІІ порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (ч. 1 ст. 24 Закону №1805-ІІІ).

Згідно із положеннями статті 25 Закону №1805-ІІІ надання об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог.

Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.

Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

У свою чергу Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768 затверджено Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768), пунктом 2 якого регламентовано, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована (п. 1 Порядку №1768).

Водночас, у пункті 5 Порядку №1768 зазначено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Згідно із пунктом 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що юридичні або фізичні особи у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка до якого мають бути додані додаткові документи.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1805-ІІІ консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Судом встановлено, що постановою Ради міністрів Української РСР від 06 вересня 1979 року № 442 "Келії єзуїтського монастиря", що розташовані за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського (Черняховського),12 віднесено до пам"яток національного значення з охоронним № 1091.

У відповідності до пункту 3 розділу X Прикінцевих положень Закону №1805-ІІІ об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Отже, з урахуванням наведеного вищевказаний об`єкт визначається пам`яткою у відповідності до Закону №1805-ІІІ.

Судом встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлову будівлю, колишніх келій ієзуїтського монастиря, площею 1273,8 кв.м, по вул. Леха Качинського (Черняховського),12 в м. Житомир зареєстровано 28.04.2004 за Житомирською асоціацією " ФАБ - Замкова гора".

Як вже було вказано судом вище, Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради вживалися певні контрольні заходи щодо збереження вказаної архітектуної пам`ятки, однак протягом тривалого часу так і не укладено охоронний договір, який би передбачав індивідуальні гарантії захисту даної пам`ятки, що ставить її під загрозу руйнування або знищення, та беззаперечно свідчить про необхідність вжиття термінових заходів щодо її захисту, першочерговим з яких є укладення з її власником охоронного договору.

Поряд з цим, як зауважив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 у справі №464/2638/17 триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Отже, на дату звернення прокурора до суду з позовом про порушення вимог закону з боку відповідача порушення не припинило існувати, що дає підстави для звернення до суду.

Зважаючи на викладені обставини, а також на те, що правопорушення у вигляді не укладення охоронних договорів, допущене відповідачем, є триваючим, на теперішній час відповідач зобов`язаний укласти з Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам"ятку національного значення з охоронним № 1091 "Келії єзуїтського монастиря", розташовану за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського,12, на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768, після погодження його з Міністерством культури та інформаційної політики України.

Разом з цим, при вирішенні спору по суті суд враховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України); для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

У постанові від 15.07.2019 у справі №420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Право суспільства на збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, гарантоване статтею 54 Конституції України.

У даному спорі приватне право (інтерес) відповідача протиставляється публічному інтересу, який виражається у збереженні та охороні історико-культурної спадщини.

Відтак, забезпечення справедливого балансу приватного та публічного інтересів у даній справі полягає у необхідності дотримання власника культурної спадщини - Житомирської асоціації "ФАБ - Замкова гора", вимог законодавства про охорону культурної спадщини, визначених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18.

Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень відповідачем пам`яткоохоронного законодавства шляхом укладення ним охоронного договору на об`єкт культурної спадщини за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського,12, який є пам`яткою національного значення з охоронним № 1091 "Келії єзуїтського монастиря" на умовах і в порядку, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред`явлення прокурором позову зобов`язального характеру є ефективним способом захисту інтересів держави, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Основного Закону, відтак, задовольняє позовні вимоги повністю.

Положеннями частини 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, беручи до уваги наведене у своїй сукупності суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи, що позивачем понесені судові витрати лише зі сплати судового збору, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Отже, керуючись статтями 2, 73, 77-78, 132, 134, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов заступника керівника Житомирської окружної прокуратури Житомирської області ( вул. Леха Качинського, 2, м. Житомир, код ЄДРПОУ: 02909950) в інтересах держави в особі Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради ( вул. Покровська, буд.6, м. Житомир, код ЄДРПОУ: 02498429) до Житомирської асоціації "ФАБ-Замкова гора" (вул. Кармелюка, буд.26, кв.3, м. Житомир, код ЄДРПОУ: 13562509) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка,19, м. Київ, код ЄДРПОУ: 43220275) про зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Зобов`язати Житомирську асоціацію "ФАБ-Замкова гора" протягом одного місяця з дати набрання рішенням законної сили укласти з Департаментом містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради охоронний договір на об`єкт культурної спадщини - пам"ятку національного значення з охоронним № 1091 "Келії єзуїтського монастиря", розташовану за адресою: м. Житомир, вул. Леха Качинського,12, на умовах і порядку, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 №1768, після погодження його з Міністерством культури та інформаційної політики України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко