Рішення

від 19.09.2022 по справі 640/22796/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 року м. Київ № 640/22796/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА"

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 02 серпня 2019 року № 0045001404 та № 0046011404,

УСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151 064,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0046011404 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку у розмірі 187 674,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач не погоджується з висновками акту перевірки, на підставі якого винесенні оскаржувані рішення, вважає їх такими, що суперечать законодавству України та не ґрунтуються на фактичних даних, а відмова у надані суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у загальному розмірі 1 213 687,00 грн протиправною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року позовну заяву Державного підприємства "Завод 410 ЦА" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

У вказаній ухвалі судом було зазначено, що недоліки позовної заяви позивач може усунути шляхом подання до суду адміністративного позову в новій редакції, у кількості відповідно до сторін, із зазначенням правильного відповідача - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

03 грудня 2021 року позивачем надано до суду позовну заяву в новій редакції із зазначенням належного відповідача та позовних вимог до наладженого відповідача (Головне управління Державної податкової служби у м. Києві).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Замінено відповідача з Офісу великих платників податків ДПС на належного - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві. Зобов`язано відповідача подати до суду протягом 15 календарних днів з дня отримання даної ухвали суду відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

04 січня 2022 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами, та підтримує висновки викладенні в акті перевірки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до наказу ГУ ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року № 7980 посадовими особами відповідача на підставі пп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову перевірку Державного підприємства "Завод 410 ЦА" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року, результати якої оформлені актом перевірки від 10 липня 2019 року № 702/26-15-14-04-01/01128297 (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою не встановлено порушення позивачем вимог кодексу в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року. Перевіркою встановлено порушення:

- п.185.1 ст.185, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації) за квітень 2019 року на 187 674,00 грн, та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2019 року на суму 151 064,00 грн (р.21 Декларації ПДВ).

За результатами проведеної перевірки відповідачем 02 серпня 2019 року винесено:

податкове повідомлення-рішення № 0045001404, яким позивачу встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200, Податкового кодексу України і зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151 064,00 грн, згідно декларації за квітень 2019 року № 9104097422 від 20 травня 2019 року;

податкове повідомлення-рішення № 0045011404, яким позивачу встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200, Податкового кодексу України і зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 187 674 грн. згідно декларації за квітень 2019 року № 9104097422 від 20 травня 2019 року.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані взаємовідносинами ДП «Завод 410 ЦА» з постачальником ТОВ «КМ Авіа», який надав податковий кредит з ознаками фіктивності. Актом перевірки встановлено, що згідно проведеного аналізу зареєстрованих в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що включені ТОВ «КМ Авіа» до податкового кредиту за квітень 2019 року, встановлено нереальність здійснення господарських операцій ТОВ «КМ Авіа» по взаємовідносинам з ТОВ «Вердер Актив», в частині придбання скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.036.001.

Згідно підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість вказаної у податковій накладній , до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - Положення № 88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для віднесення відповідних сум до складу ПДВ. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ТОВ «КМ Авіа» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № УМТЗ-19-2/1 від 25 січня 2019 року на поставку запасних частин (Код ДК 021:2015-34731000-0).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи специфікацію № 1, рахунок на оплату від 19 квітня 2019 року № 59, видаткову накладну від 22 квітня 2019 року № 62, товарно-транспортну накладну від 22 квітня 2019 року № 62, відомості про вантаж.

Розрахунок між позивачем та ТОВ «КМ Авіа» здійснювалося у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії платіжного доручення від 26 червня 2019 року № 1869.

З тексту акта перевірки встановлено, що прийняття спірних податкових повідомлень-рішень мотивовано наступними обставинами.

У квітні 2019 року ДП «ЗАВОД 410 ЦА» згідно договорів поставки: від 25 січня 2019 року № УМТЗ-19-2/1, оформлено придбання у ТОВ «КМ АВІА» продукції (скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.036.001).

Згідно умов договору ТОВ «КМ Авіа» здійснює поставку вищевказаної продукції на виробничі потужності ДП «ЗАВОД 410 ЦА» за адресою: 03151 м. Київ, Повітрофлотський проспект буд. 94.

ТОВ «КМ Авіа» (код 38493429), стан 0, обліковується в ГУ ДФС у Львівській області (Сихівський район м. Львова), вид діяльності - оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, статутний фонд - 310000 грн. Штатна чисельність працівників 2 особи. Згідно ІС «Податковий блок» відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності.

Згідно проведеного аналізу зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, що включені ТОВ «КМ Авіа» до податкового кредиту за квітень 2019 року, встановлено нереальність здійснення господарських ТОВ «КМ Авіа» по взаємовідносинам з ТОВ «Вердер актив (код 42497089), в частині придбання скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001, а саме:

- ТОВ «Вердер Актив» (код 42497089), стан 0, обліковується в ГУ ДФС у Донецькій області (Центральний район м. Маріуполь), вид діяльності - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, статутний фонд - 63800 грн. Штатна чисельність працівників в квітні 2019 року 16 осіб. Згідно ІС «Податковий блок» та «Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності для виробництва скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001.

В свою чергу протягом квітня 2019 року відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних ТОВ «Вердер Актив» придбано скло переднє 32.30.0250.035.000 скло бокове 32.30.0250.036.001, скло бокове 32.30.0250.036.002, скло верхнє 32.30.0250.037.002 скло верхнє 32.30.0250.037.001 у підприємства ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967).

ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967), стан 0. Зареєстрований в ГУ ДФС у Донецькій області (Центральний район м. Маріуполь), вид діяльності - консультування з питань інформатизації, статутний фонд - 83100 грн. Платник ПДВ з 01 жовтня 2018 року. Декларації з ПДВ за весь період діяльності підприємства не подавались. Штатна чисельність працівників не відома, звіт з нарахування єдиного внеску не подається. Згідно ІС «Податковий блок» та «Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності для виробництва скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001.

Згідно проведеного аналізу зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН протягом жовтня 2018 року по квітень 2019 року ТОВ «Торгова фірма Лотос» взагалі не придбавало скло переднє 32.30.0250.035.000, скло бокове 32.30.0250.036.001, скло бокове 32.30.0250.036.002, скло верхнє 32.30.0250.037.002, скло верхнє 32.30.0250.037.001 послуг по транспортуванню та по зберіганню продукції. Здійснювалось придбання лише сигарет, горілчаних виробів, цукерок, жувальних гумок, кукурудзи, м`яса, насіння соняшнику.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень по ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967), відкрита судова справа № 752/20369/16-к, яка зареєстрована по номеру кримінального провадження в ЄРДР: 42016101010000225.

Згідно матеріалів справи:

«В ході аналізу бази IP ДФС України «Податковий блок» та АІС ДПС України «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що основними клієнтами ТОВ «Торгова ліга соняшник» (41520614) являються ТОВ «ТД САНЛАЙТ» (код 39288437) та ПРАТ «ПБК «РАДОМИШЛЬ» (код 5418365). Також, виявлено ряд підприємств для яких сформовано податковий кредит від ТОВ «Торгова ліга соняшник» (код СДРПОУ 41520614)», дані підприємства входять до складу однієї транзитно-конвертаційної групи, а саме: ТОВ «ТЮТЮН ДЕКТА» (код 41651204), ТОВ «КИЇВСЬКА БІОЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» (код 38751410), ТОВ «ТОРГОВА ГРУПА ЛАНЕКС» (код 41915224), ТОВ «МЕДІА СТАРЛАЙФ» (код 42393758), ТОВ «ТОРГОВА ФІРМА ЛОТОС» (код 42417967), ТОВ «ТОРГОВА ФІРМА ГАРДПРОМ» (код 42393983), ТОВ «ШЕДКОМ» (код 41856164). Вищезазначена злочинна схема забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до не надходження податків до бюджету держави та легалізації коштів отриманих злочинним шляхом».

Вищевказані підприємства не здійснювали виробництво реалізованих скла переднього скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001, про що свідчить відсутність матеріально-технічних можливостей для виробництва, навантаження, тимчасового зберіганні відповідного обсягу товару в обмежені проміжки часу і відсутні дані, що підтверджують придбання послуг з транспортування.

Згідно з частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом.

Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 Цивільного кодексу України). Недійсність фіктивних правочинів, тобто встановлення факту відсутності наміру створити правові насідки, а отже реально здійснити господарську діяльність, визначається тільки судом. Рішення суду про визнання правочинів між позивачем та його контрагентами недійсними відповідачем до суду не надано.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

З матеріалів справи вбачається та, що не заперечувалось відповідачем, на момент укладення договорів та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особа та як платники податку на додану вартість, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість за таким договором у позивача не було.

Таким чином, з огляду на викладені вище висновки та обставини та беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи та докази, на переконання суду, в даному випадку не вбачається жодного фактичного порушення позивачем вимог вищенаведених норм податкового законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту за спірними операціями з контрагентами та формування фінансового результату до оподаткування (прибуток).

Посилання відповідача на дані Єдиного реєстру податкових накладних, за результатами дослідження яких відповідач не встановив ланцюга постачання ТМЦ, є безпідставними, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на прибуток до витрат поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Суд зауважує, що такий висновок узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини висловленою у справі «Булвес проти Болгарії» (заява N 3991/03), в якій Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При дотриманні контрагентами законодавчо встановлених вимог до оформлення первинних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність платника податків про зазначення його контрагентами недостовірних відомостей.

Враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, діюче законодавство України, так само як

В свою чергу, суд звертає увагу, що Податковий кодекс України не передбачає відповідальності у виді донарахування податкових зобов`язань, застосування штрафних санкцій або не підтвердження права на податковий кредит на господарюючого суб`єкта за можливі неправомірні дії свого контрагента; окрім того, не передбачає обов`язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку, або на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

У податковому праві визнається критерій добросовісності платника податків, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат і податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на витрати і податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 340/422/19.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У контексті з цим, суд зазначає, що факти не подання контрагентами контрагента позивача окремої податкової/фінансової звітності чи неповного звітування ними щодо наявних у них об`єктів оподаткування можуть свідчити про порушення такими підприємствами положень податкового законодавства, а не безумовно про відсутність у відповідних підприємств матеріально-технічних, трудових ресурсів та відповідних запасів для здійснення господарської діяльності.

В даному випадку відповідачем не доведено та не надано належних доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість як дій між контрагентами позивача та рядом перелічених в акті перевірки товариств, так і дій між позивачем та його контрагентів з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента в частині ведення бухгалтерського /податкового обліку

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що відповідальність має індивідуальний характер і платник податків не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, зокрема такий висновок міститься у постановах від 10 липня 2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 27 серпня 2020 року у справі № 820/1379/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17, від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/15 тощо.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що у період здійснення господарських операцій між позивачем його контрагентом, останні мали статус суб`єкта підприємницької діяльності, та були зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку. При цьому, на момент існування господарських відносин між позивачем та його контрагентом, державну реєстрацію такого контрагенту не було скасовано, його установчі документи не визнавались недійсними. Договори, які були укладені між позивачем та його контрагентом не визнавались недійсними у встановленому законом порядку та не являються нікчемними.

Під час розгляду справи судом встановлено, що щодо позивача чи його контрагента відсутні вироки чи інші рішення судів, які набрали законної сили та якими б посадових осіб було визнано винними у вчиненні діянь, направлених на ухилення від сплати податків, вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності або інших кримінальних правопорушень під час або у зв`язку із здійсненням взаємовідносин з позивачем.

Судом не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно наявності відкритої судової справи № 752/20369/16-к, яка зареєстрована по номеру кримінального провадження в ЄРДР: 42016101010000225, оскільки зазначена справа стосується не безпосередньо контрагента позивача ТОВ «КМ Авіа», а підприємств по ланцюгу постачання.

Крім того, додатково, щодо вказаних вище посилань службових осіб податкового органу на відкрите кримінальне провадження та досудове розслідування, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Приписами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд повторно зазначає, що факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів в рамках такої кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Матеріали досудового розслідування не можуть бути враховані як доказ фіктивності товариства.

Зазначена правова позиція суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду, які викладені в постановах від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, від 08 серпня 2018 року у справі № 820/4428/17, від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17.

Варто зазначити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкової звітності та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі № 824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі № 803/1198/16.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з перевіряємим контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової фіскальної у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 та № 0046011404 підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами статей 72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Державного підприємства «Завод 410 ЦА» - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 та № 0046011404.

4. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011) на користь Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (03151, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 94, код ЄДРПОУ 01128297) судовий збір у розмірі 5081 ( п`ять тисяч вісімдесят одна) гривня 07 копійок.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Аверкова