Постанова

від 05.04.2023 по справі 640/22796/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/22796/21 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Завод 410 ЦА" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Завод 410 ЦА" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просило суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151064,00 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0046011404 про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку у розмірі 187674,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач не погоджується з висновками акту перевірки, на підставі якого винесенні оскаржувані рішення, вважає їх такими, що суперечать законодавству України та не ґрунтуються на фактичних даних, а відмова у надані суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість є протиправною.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 та № 0046011404.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.04.2023.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно наказу ГУ ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року № 7980, контролюючим органом, на підставі п. п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову перевірку Державного підприємства "Завод 410 ЦА" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року, результати якої, оформлені актом перевірки від 10 липня 2019 року № 702/26-15-14-04-01/01128297.

Перевіркою не встановлено порушення позивачем вимог ПК України в частині достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.185.1 ст.185, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника у банку (рядок 20.2.1 декларації) за квітень 2019 року на 187674,00 грн., та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за квітень 2019 року на суму 151064,00 грн. (р. 21 Декларації ПДВ).

За результатами проведеної перевірки, відповідачем 02 серпня 2019 року винесено:

податкове повідомлення-рішення № 0045001404, яким позивачу встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200, Податкового кодексу України і зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 151064,00 грн., згідно декларації за квітень 2019 року № 9104097422 від 20 травня 2019 року;

податкове повідомлення-рішення № 0045011404, яким позивачу встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.4 ст.200, Податкового кодексу України і зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 187674 грн., згідно декларації за квітень 2019 року № 9104097422 від 20 травня 2019 року.

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю вказаних вище податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного:

- за матеріалами справи, не вбачається жодного фактичного порушення позивачем вимог норм податкового законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту за спірними операціями з контрагентами та формування фінансового результату до оподаткування (прибуток);

- посилання відповідача на дані Єдиного реєстру податкових накладних, за результатами дослідження яких відповідач не встановив ланцюга постачання ТМЦ, є безпідставними, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, адже податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, від його господарських та виробничих можливостей;

- за висновками суду першої інстанції, відповідачем не було доведено та не надано належних доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість як дій між контрагентами позивача та рядом перелічених в акті перевірки товариств, так і дій між позивачем та його контрагентів з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента в частині ведення бухгалтерського /податкового обліку;

- судом констатовано, щодо позивача чи його контрагента відсутні вироки чи інші рішення судів, які набрали законної сили та якими б посадових осіб було визнано винними у вчиненні діянь, направлених на ухилення від сплати податків, вчиненні злочинів у сфері господарської діяльності або інших кримінальних правопорушень під час або у зв`язку із здійсненням взаємовідносин з позивачем;

- господарські операції позивача з перевіряємим контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, судом першої інстанції не було належним чином розглянуто та не враховано висновків, викладених в акті перевірки, з яких чітко вбачається безтоварність придбання позивачем у ТОВ «КМ АВІА» продукції (скла), позаяк, з ланцюга її постачання не прослідковується ані його виробництво, ані придбання, з урахуванням того, що ні ТОВ «КМ АВІА», ні його контрагент ТОВ «ВЕРДЕР АКТИВ», ні контрагент контрагента позивача ТОВ «ТОРГОВА ФІРМА ЛОТОС» не мали фактичних ресурсів для поставки скла, до того ж, стосовно транзитно-конвертаційної групи, відкрито кримінальне провадження та здійснюється судове провадження по справі № 752/20369/16-к.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV, кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі - Положення).

Колегія суддів зазначає, що підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV, є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

При цьому, ПК України та Закон № 996-ХIV, не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV, підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Зазначені вище обставини з огляду на положення статті 90 КАС України, підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

У розумінні норм п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Положеннями ст.185 ПК України, визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно приписів п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до норм п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість вказаної у податковій накладній , до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «КМ Авіа» (постачальник) було укладено договір купівлі-продажу № УМТЗ-19-2/1 від 25 січня 2019 року на поставку запасних частин (Код ДК 021:2015-34731000-0).

У квітні 2019 року ДП «ЗАВОД 410 ЦА» згідно договорів поставки: від 25 січня 2019 року № УМТЗ-19-2/1, оформлено придбання у ТОВ «КМ АВІА» продукції (скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.036.001).

Згідно умов договору, ТОВ «КМ Авіа» здійснює поставку вищевказаної продукції на виробничі потужності ДП «ЗАВОД 410 ЦА» за адресою: 03151 м. Київ, Повітрофлотський проспект буд. 94.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи специфікацію № 1, рахунок на оплату від 19 квітня 2019 року № 59, видаткову накладну від 22 квітня 2019 року № 62, товарно-транспортну накладну від 22 квітня 2019 року № 62, відомості про вантаж. Розрахунок між позивачем та ТОВ «КМ Авіа» здійснювалося у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії платіжного доручення від 26 червня 2019 року № 1869.

З акта перевірки слідує, що прийняття спірних податкових повідомлень-рішень мотивовано тим, що ТОВ «КМ Авіа» (код 38493429), стан 0, обліковується в ГУ ДФС у Львівській області (Сихівський район м. Львова), вид діяльності - оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, статутний фонд - 310000 грн. Штатна чисельність працівників 2 особи. Згідно ІС «Податковий блок», відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності.

Згідно проведеного аналізу зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, що включені ТОВ «КМ Авіа» до податкового кредиту за квітень 2019 року, встановлено нереальність здійснення господарських ТОВ «КМ Авіа» по взаємовідносинам з ТОВ «Вердер актив» (код 42497089), в частині придбання скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001, а саме:

- ТОВ «Вердер Актив» (код 42497089), стан 0, обліковується в ГУ ДФС у Донецькій області (Центральний район м. Маріуполь), вид діяльності - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, статутний фонд - 63800 грн. Штатна чисельність працівників в квітні 2019 року 16 осіб. Згідно ІС «Податковий блок» та «Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності для виробництва скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001.

- протягом квітня 2019 року відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, ТОВ «Вердер Актив» придбано скло переднє 32.30.0250.035.000 скло бокове 32.30.0250.036.001, скло бокове 32.30.0250.036.002, скло верхнє 32.30.0250.037.002 скло верхнє 32.30.0250.037.001 у підприємства ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967). У свою чергу, ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967), стан 0. Зареєстрований в ГУ ДФС у Донецькій області (Центральний район м. Маріуполь), вид діяльності - консультування з питань інформатизації, статутний фонд - 83100 грн. Платник ПДВ з 01 жовтня 2018 року. Декларації з ПДВ за весь період діяльності підприємства не подавались. Штатна чисельність працівників не відома, звіт з нарахування єдиного внеску не подається. Згідно ІС «Податковий блок» та «Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» відсутні відомості про власні чи орендовані виробничі потужності для виробництва скла переднього 32.30.0250.035.000, скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001.

Згідно проведеного аналізу зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН протягом жовтня 2018 року по квітень 2019 року, ТОВ «Торгова фірма Лотос» взагалі не придбавало скло переднє 32.30.0250.035.000, скло бокове 32.30.0250.036.001, скло бокове 32.30.0250.036.002, скло верхнє 32.30.0250.037.002, скло верхнє 32.30.0250.037.001 послуг по транспортуванню та по зберіганню продукції. Здійснювалось придбання лише сигарет, горілчаних виробів, цукерок, жувальних гумок, кукурудзи, м`яса, насіння соняшнику.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень по ТОВ «Торгова фірма Лотос» (код 42417967), відкрита судова справа № 752/20369/16-к, яка зареєстрована по номеру кримінального провадження в ЄРДР: 42016101010000225.

Згідно матеріалів справи: «В ході аналізу бази IP ДФС України «Податковий блок» та АІС ДПС України «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що основними клієнтами ТОВ «Торгова ліга соняшник» (41520614) являються ТОВ «ТД САНЛАЙТ» (код 39288437) та ПРАТ «ПБК «РАДОМИШЛЬ» (код 5418365). Також, виявлено ряд підприємств для яких сформовано податковий кредит від ТОВ «Торгова ліга соняшник» (код ЄДРПОУ 41520614)», дані підприємства входять до складу однієї транзитно-конвертаційної групи, а саме: ТОВ «ТЮТЮН ДЕКТА» (код 41651204), ТОВ «КИЇВСЬКА БІОЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» (код 38751410), ТОВ «ТОРГОВА ГРУПА ЛАНЕКС» (код 41915224), ТОВ «МЕДІА СТАРЛАЙФ» (код 42393758), ТОВ «ТОРГОВА ФІРМА ЛОТОС» (код 42417967), ТОВ «ТОРГОВА ФІРМА ГАРДПРОМ» (код 42393983), ТОВ «ШЕДКОМ» (код 41856164). Вищезазначена злочинна схема забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до не надходження податків до бюджету держави та легалізації коштів отриманих злочинним шляхом».

Вищевказані підприємства не здійснювали виробництво реалізованих скла переднього скла бокового 32.30.0250.036.001, скла бокового 32.30.0250.036.002, скла верхнього 32.30.0250.037.002, скла верхнього 32.30.0250.037.001, про що свідчить відсутність матеріально-технічних можливостей для виробництва, навантаження, тимчасового зберіганні відповідного обсягу товару в обмежені проміжки часу і відсутні дані, що підтверджують придбання послуг з транспортування.

Тож, основними доводами сторони відповідача на користь нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, є те, що за ланцюгом поставок не прослідковується ані виробництво поставленого позивачу скла, ані його придбання, а також, за ланцюгом постачання щодо діяльності кінцевого контрагента, відкрито кримінальне провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент укладення договорів та вчинення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані, як юридичні особа та як платники податку на додану вартість, відтак, як правильно вказав суд першої інстанції, перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість за таким договором у позивача не було. Беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи та докази, в даному випадку, не вбачається жодного фактичного порушення позивачем вимог вищенаведених норм податкового законодавства, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту за спірними операціями з контрагентами та формування фінансового результату до оподаткування (прибуток).

Посилання відповідача на дані Єдиного реєстру податкових накладних, за результатами дослідження яких відповідач не встановив ланцюга постачання ТМЦ, є безпідставними, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податку від інших осіб, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Варто наголосити на тому, що нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

У даному ж випадку, фактичне здійснення поставки скла позивачу підтверджується документами, які у достатньому обсязі розкривають та підтверджують зміст господарських взаємовідносин з контрагентом, як то специфікація № 1, рахунок на оплату від 19 квітня 2019 року № 59, видаткова накладна від 22 квітня 2019 року № 62, товарно-транспортна накладна від 22 квітня 2019 року № 62, відомості про вантаж, платіжне доручення від 26 червня 2019 року № 1869.

З урахуванням змісту та обсягу наданих первинних документів по спірним господарським взаємовідносинам, колегія суддів констатує, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Під час розгляду даного спору, встановлено, що належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних, трудових ресурсів відповідачем не надано, а лише процитовано контролюючим органом без будь-якого фактичного та документального підтвердження цьому. При цьому, відсутність, трудових/матеріальних ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Здебільшого, висновки акта перевірки ґрунтуються на результаті аналізу податкової інформації контрагентів позивача в ІС «Податковий блок», а також, на відсутності в останніх достатніх трудових ресурсів, основних засобів тощо, проте, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Фактично, податковим органом було поставлено в провину відсутність ланцюгу постачання від контрагентів 3 ланцюгів постачання, без належного співставлення та опрацювання зібраної в процесі наданих контролюючому органу повноважень, зокрема, не було проведено зустрічних звірок, чи перевірок вказаних суб`єктів господарювання.

У частині посилань відповідача на те, що постачальник контрагента позивача фігурує у кримінальному провадженні, колегія суддів констатує, що до матеріалів справи не було додано жодного вироку суду, що набрав законної сили, яким би було встановлено причетність засновників/керівників позивача чи контрагента (у якого придбавались ТМЦ). Факт відкриття кримінального провадження щодо контрагента його контрагента (постачальника 3 ланцюга), не є підставою для визнання спірних операцій нереальними для товариства позивача, адже вказане розслідування кримінального провадження не є його завершальною стадією, та таке, може мати наслідком не тільки встановлення вироком вини особи, а й його закриття по обставинам відсутності складу злочину. Досудове розслідування є засобом здійснення кримінального провадження, проте не є встановленням вини особи у вчиненні кримінально караного діяння.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, 1) в даному випадку, відповідачем не було доведено та не надано належних доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість як дій між контрагентами позивача та рядом перелічених в акті перевірки товариств, так і дій між позивачем та його контрагентів з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента в частині ведення бухгалтерського/податкового обліку; 2) господарські операції позивача з перевіряємим контрагентом, здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій; 3) доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової фіскальної у м. Києві від 02 серпня 2019 року № 0045001404 та № 0046011404 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, та лише відтворюють/підтримують позицію податкового органу, викладену у результатах перевірки та під час розгляду даного спору в суді першої інстанції, проте, не вказують у чому саме полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи що саме неповно було досліджено судом та не враховано/не оцінено в оскаржуваному рішенні.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до норм ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 р. - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено 05.04.2023.