Рішення

від 14.09.2022 по справі 914/441/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2022 Справа № 914/441/22

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс», м. Львів,

про: звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Суддя Н.Є. Березяк

За участю секретаря судового засідання Р.Р. Волошин

Представники учасників справи:

від позивача: Кузь І.І. представник;

від відповідача: Мехеда Н.В. представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Ухвалою суду від 17.03.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справи, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено 28.04.2022.

Ухвалою суду від 19.05.2022 зупинено провадження у справі №914/441/22 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки до набрання рішенням суду у справі №914/3333/21 законної сили.

Ухвалою суду від 23.06.2022 провадження у справі № 914/441/22 поновлено, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 04.08.2022. В подальшому розгляд справи відкладено на 18.08.2022. Ухвалою суду від 18.08.2022 закрито підготовче провадження у справі № 914/441/22 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2022.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договірні відносини між позивачем та відповідачем припинилися, відтак земельна ділянка, як самовільно зайнята, підлягає поверненню міській раді,

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. В обґрунтування своїх заперечень посилається на таке:

- договір оренди землі є поновленим на тих самих умовах;

- рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 у справі №914/3333/21 позов ТОВ «АВТОСЕРВІС» про визнання укладеним договору оренди землі задоволено у повному обсязі;

- долучений до позову акт №126 обстеження земельної ділянки на вул. Залізничній, 7 у м. Львові від 24.12.2021 (надалі Акт обстеження) не підтверджує позовні вимоги, є неналежним доказом та містить відомості, які не відповідають дійсним обставинам справи;

- земельна ділянка використовується ТОВ «АВТОСЕРВІС» в межах, встановлених при її передачі в оренду. При цьому, частина наданої в оренду земельної ділянки перебуває у користуванні Львівської міської ради (для обслуговування вулиць);

- облаштування огорожі земельної ділянки ТОВ «Автосервіс» не здійснювало, підпірна стіна Товариством не зводилась та у господарській діяльності не використовується, як і прилегла до неї змельна ділянка 3;

- дотримання вимог чинного законодавства у сфері містобудування та містобудівної документації при будівництві ТОВ «Автосервіс» автомийки самообслуговування було предметом перевірки, проведеної 01.12.2021 Інспекцією ДАБК у м. Львові, за результатами якої порушень не встановлено;

- Акт обстеження щодо ніби то самовільного заняття відповідачем земельної ділянки 3 не мають жодного відношення до предмету позовних вимог у даній справі.

В судовому засіданні 15.09.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як встановлено матеріалами справи, 18 травня 2015 року між Львівською міською радою та ТОВ «АВТОСЕРВІС» укладено Договір оренди землі.

Відповідно до пункту 1 Договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівель, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 7.

Земельна ділянка надається в оренду на підставі ухвали Львівської міської ради від 26.07.2012 No1675 «Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові» ухвали від 25.12.2014 No4250 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова» та ухвали Львівської міської ради від 26.02.2015 No4380 «Про продовження ТзОВ «Автосервіс» терміну оренди земельної ділянки на вул. Залізничній, 7».

Пунктом 2 Договору оренди землі визначено, що в оренду передається земельна ділянка, кадастровий номер 4610136300:02:005:0016 загальною площею 0, 7425 га.

Відповідно до п.15 Договору оренди землі Земельна ділянка передається в оренду для обслуговування будівель.

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна кам`яні нежитлові будівлі (п.3 Договору оренди землі).

На підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 24.02.2017 No 140 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво ТзОВ «Автосервіс» автомийки самообслуговування контейнерного типу зі збірно-розбірних конструкцій на вул. Залізничній, 7 без права капітального будівництва (без фундаментів) та без оформлення права власності зі знесенням існуючих нежитлових будівель» (яке є чинним згідно із рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 No380/11223/20, яке набрало законної сили), повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) № ЛВ 061191571348, зареєстрованого 06.06.2019 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, відповідачем завершується будівництво автомийки самообслуговування за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, буд. 7.

Умовами Договору оренди землі передбачено, що такий укладено строком на 5 років до 26 лютого 2020 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

У зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди землі відповідач 31 жовтня 2019 року, тобто із дотриманням передбаченого Законом України «Про оренду землі», Договором оренди землі терміну, звернувся до позивача із листом-повідомленням про намір поновити Договір оренди землі від 18 травня 2015 року, який зареєстрований у Львівській міській раді за № 3-2780, на новий термін.

03 січня 2020 року ТОВ «Автосервіс» через ЦНАП надало Львівській міській раді заяву та усі необхідні документи для продовження дії Договору оренди землі (вх. № 2-651/АП-24), що підтверджується відповідним описом прийнятих документів.

Як зазначає позивач, орендар в супереч умовам договору оренди від 19.05.2015 року за № 3-2780 та затверджених містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на вул. Залізничній, 7 отримав документ на будівництво не автомийки зі збірно-розбірних конструкцій (без права капітального будівництва (без фундаментів), а зареєстрував в Інспекції ДАБК у м. Львові повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI), то наявні всі правові підстави для відмови ТзОВ «Автосервіс» в продовженні договору оренди земельної ділянки.

Відтак на думку позивача, Договір оренди землі було укладено на 5 (п`ять) років до 26 лютого 2020 року та поновлено не було.

Факт самовільного зайняття земельної ділянки, як зазначає позивач, підтверджується актом обстеження земельної ділянки на вул. Залізничній, 7 у м. Львові від 24.12.2021 № 126, яким встановлено, що земельна ділянка в межах червоних ліній площею 0,7425 га фактично використовується ТзОВ «Автосервіс» для обслуговування нежитлового приміщення в будівлі під літ. « 3-1» загальною площею 2449,9 кв.м. та нежитлової будівлі під літ. П-2 медпункт загальною площею 733,9 кв.м. Також, під час обстеження виявлено, що нежитлові будівлі на які були відсутні документи на право власності демонтовано ТзОВ «Автосервіс», на самій земельній ділянці житлових будівель не виявлено. Частина земельної ділянки кадастровий номер 4610136300:02:005:0016 орієнтовною площею 0, 2522 га є обгородженою металевими стовпцями на бетонній основі для майбутнього відгородження парканом (No2). На цій земельній ділянці залита бетонна плита з фундаментом під очисні споруди, на якій змонтовано конструкції металевого каркасу з навісом автомобільної мийки самообслуговування. Дозвіл Залізничної районної адміністрації на влаштування огорожі на вул. Залізнична, 7 у м. Львові, обов`язковість одержання якого передбачено Положенням про порядок влаштування огорож у м. Львові (затверджене рішенням виконавчого комітету ЛМР від 09.09.2011 № 834) ТзОВ «Автосервіс» не надавався.

Позивач також зазначає про порушення земельного законодавства, так як згідно акту обстеження земельної ділянки ТзОВ «Автосервіс» використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,7425 га кадастровий номер 4610136300:02:005:0016 для обслуговування нежитлового приміщення в будівлі під літ. « 3-1» та нежитлової будівлі під літ. П-2 - медпункт, будівництва в межах червоних ліній (земельна ділянка орієнтовною площею 0,0182 га) автомийки самообслуговування за рахунок земель комунальної власності, а також за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду, сервітут, суперфіцій) та відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Вказане вище стало підствою для звернення з даним позовом до суду з вимогою щодо зобов`язання ТзОВ «Автосервіс» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності в межах червоних ліній площею 0,7425 га кадастровий номер 4610136300:02:005:0016 на вул. Залізничній, 7 у м. Львові, шляхом демонтажу автомийки самообслуговування контейнерного типу зі збірно-роздрібних конструкцій.

Відповідачем долучено до матеріалів справи, Акт №739-пп складений 01.12.2021 Інспекцією ДАБК Львівської міської ради за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Предметом перевірки було дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на обєкті Будівництво автомийки контейнерного типу зі збірно розбірних конструкцій на вул. Залізничній, 7 без права капітального будівництва (без фундаментів) та без оформлення права власності зі знесенням існуючих житлових будівель у м. Львові. У Розділі VIII Акту Опис виявлених порушень вимог законодавства зазначено, що за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) встановлено відсутність порушень вимог чинного законодавства. Акт належним чином підписаний посадовою особою органу державного нагляду (контролю).

Як вже зазначалось, ухвалою суду від 19.05.2022 зупинено провадження у справі №914/441/22 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки до набрання рішенням суду у справі №914/3333/21 законної сили.

За результатами розгляну справи №914/3333/21 рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі за позовом ТОВ Автосервіс до відповідача Львівської міської ради про визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі від 18.05.2015, позовні вимоги задоволено встановлено, що ТОВ «Автосервіс» дотримався встановленої процедури укладення договору оренди землі на новий строк, що передбачена як умовами договору оренди землі, так і чинним законодавством, надавши своєчасно лист звернення з відповідними документами, в т ч. проєкт додаткової угоди.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом доказування у даній справі є факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та, відповідно, повернення останньої.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України установлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частинами 1, 2 ст.124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування, юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності (абзац третій п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" №6 від 17.05.2011).

Отже, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується позивачем, 18 травня 2015 року між Львівською міською радою та ТОВ «АВТОСЕРВІС» укладено Договір оренди землі, по закінченню дії якого відповідач дотримавшись встановленої чинним законодавством та локальними нормативними актами процедури, яка є необхідною для поновлення договору оренди землі, повідомив Львівську міську раду про намір його поновити та надав проект додаткової угоди, подав до Львівської міської ради всі документи, які нею вимагаються для вирішення питання поновлення терміну дії оренди земельної ділянки. ТОВ АВТОСЕРВІС належно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, та продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою та сплачувати вчасно та у повному обсязі орендну плату (рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3333/21, яке набрало законної сили).

Тобто відповідач користувався землею на підставі договору оренди землі і звернувся до позивача про продовження терміну дії договору оренди землі. Позивачем не надано доказів на підтвердження того факту, що вказане звернення було розглянуто ним своєчасно та винесено відповідне рішення.

За змістом ст. 1 Закону №963-ІV самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди, а після закінчення дії договору вживав заходів, спрямованих на оформлення договору оренди спірної земельної ділянки і станом на час розгляду справи договір оренди є продовженим (на підставі рішення суду, що набрало законної сили) у суду відсутні підстави вважати, що спірну земельну ділянку відповідач зайняв самовільно.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені і встановлені в судовому рішенні у справі №914/3333/21.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 у справі №914/3333/21 набрало законної сили, відтак вищевказані обставини не потребують доказування при розгляді цієї справи.

Оскільки позивач належними засобами доказування не довів факту самовільного зайняття позивачем спірної земельної ділянки, відтак з цієї підстави вимога щодо її звільнення є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Що стосується посилання позивача на ніби-то порушення відповідачем вимог земельного законодавства в частині використання спірної земельної ділянки, то вони не стосуються даного предмету спору, яким є звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і не можуть бути предметом дослідження у даному спорі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного

господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 21.09.2022.

Суддя Березяк Н.Є.