Рішення

від 15.09.2022 по справі 160/9908/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2022 року Справа № 160/9908/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЛТД" про стягнення 57166,11 грн., -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2022р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЛТД" та просить:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 57166,11 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю на 1 робоче місце та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 1 робоче місце не зайнятих особами з інвалідністю у розмірі 57166,11 грн. Несплата відповідачем адміністративно - господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму адміністративно-господарських санкцій з відповідача у судовому порядку. Також, позивач зазначає, що згідно відповіді Дніпропетровського обласного центру зайнятості, яка надійшла на адресу позивача 28.04.2022р., звіт за формою №3-ПН про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю до Державної служби зайнятості протягом 2021 року відповідачем жодного разу не надавався, що свідчить про не вчинення відповідачем всіх достатніх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю та призвело до незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, передбаченого ч.1 ст.19 Закону №875 (а.с.1-3).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2022р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2021 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2021 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст.ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.15).

01.08.2022р., на виконання вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачеві повністю у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що товариство відповідача було створено 30.06.2021р. та до грудня 2021 року свою господарську діяльність не здійснювало, у товаристві були працевлаштовані тільки директор та головний бухгалтер; 01.12.2021р. наказом №01/12 відповідачем було затверджено утворення у товаристві 14 робочих місць для інвалідів, що мають ІІІ-ю групу інвалідності, штатних одиниць - «молодший оператор заправних станцій», «прибиральник території», «охоронник», «прибиральник службових приміщень» та у період з 14.12.2021 р. по 24.12.2021 р. ТОВ «АНДІ ЛТД» було прийнято на роботу 5 працівників з інвалідністю; законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості, проте, зважаючи на те, що до грудня 2021 року у ТОВ «АНДІ ЛТД» кількість штатних працівників становила 2 працівника, то обов`язок передбачений ч.1 ст. 19 Закону №875, щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у відповідача не виникав; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067 та Наказом №316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875 та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, разом з тим, відповідач 01.12.2021р. створив на підприємстві 14 робочих місць для інвалідів, у період з 14.12.2021р. по 24.12.2021р. прийняв на роботу 5 працівників з інвалідністю та 28.02.2022р. подав до позивача звіт форми 10-ПОІ (річна) про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (а.с.20-28).

У зв`язку із ненаданням відповідачем на вимогу ухвали суду від 18.07.2022р. витребуваних доказів подання до центру зайнятості звітів протягом 2021 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві без поважної причини, ухвалою суду від 05.08.2022р. було витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЛТД" докази подання до центру зайнятості звіту 3-ПН в порядку, встановленому пунктом 5 розділу 1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013р. чинного в редакції на грудень 2021 року, згідно до вимог ст.ст. 6, 72, 73, 80 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.124).

19.08.2022р., на виконання вимог ухвали суду від 05.08.2022р., відповідач подав до канцелярії суду додаткові пояснення №1, в яких останній зазначає, що товариство не здійснювало створення та подачу до Центру зайнятості звіту 3-ПН у зв`язку із особистим підбором (пошуком) осіб з інвалідністю і відповідним заповненням вакантних посад у 2021 році; у зв`язку із працевлаштуванням у грудні 2021 року 332 осіб, формула, якою обраховується показник середньооблікової кількості як всіх працівників так і осіб із інвалідністю, некоректно показала обрахунок у Звіті 10-ПОІ та передбачаючи цю обставину до Звіту було додано інформаційний лист, який роз`яснював позивачу, що в кінці року було працевлаштовано основний штат та з них п`ять осіб з інвалідністю, проте, такий інформаційний лист позивачем не було враховано при подачі позову неправомірно; товариством було прийнято рішення про ведення активної господарської діяльності з 01.01.2022 р. та до цієї дати було підібрано ряд працівників, які повинні були забезпечити роботу підприємства у 2021 році, тобто підбір працівників директор здійснював самостійно, враховуючи необхідну квоту по особах, які мають інвалідність та мав відповідні кандидатури, що вказувало на відсутність необхідності подачі до Центру зайнятості звітності №З-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з метою здійснення пошуку осіб з інвалідністю та фактично у 2021 році (грудень) було прийнято 5 осіб з інвалідністю, тобто до грудня 2021 р. товариство свою активну господарську діяльність не здійснювало та були працевлаштовані тільки директор та головний бухгалтер, а отже обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не виникало, а тому подання звітності №3-ПН не відбувалось через відсутність попиту на робочу силу та відсутності вакансій, а у грудні вакансії вже були заповненими, при цьому, подання підприємством «нульової» звітності №3-ПН (за відсутності попиту на робочу силу) діючим законодавством не передбачено; звітність форми №3-ПН є підтвердженням пошуку осіб з інвалідністю для заняття вакантних посад та носить доказовий характер неможливості заповнення таких вакансій, однак відповідачем не лише заповнено всі вакантні посади, а й перевиконано норматив їх необхідності за 2021 рік; незважаючи на те, що у товаристві у грудні було працевлаштувало 5 осіб з інвалідністю, ці 5 осіб не вплинули на загальний річний показник у звіті форми №10-ПОІ (розрахунок, зроблений за передбаченою формулою, формально звів цей показник до нуля), проте, товариство вчасно виконало обов`язок щодо працевлаштування інвалідів, а саме працевлаштувало 5 осіб з інвалідністю, які у подальшому виконували на підприємстві свої функції, отримували соціальні виплати (гарантії, заробітну плату), а роботодавець сплачував всі платежі згідно з законодавством (а.с.129-132).

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 16.09.2022р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

28.02.2022р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за формою №10-ПОІ, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020р. №591, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2021 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність «-», кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю - 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників 1028,99 тис. грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 114332,22 грн. (а.с.6,187).

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 57166,11 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми позову (а.с.5).

У зв`язку із несплатою відповідачем вищевказаних адміністративно-господарських санкцій у встановлений законодавством строк, позивач просить стягнути суму таких санкцій у судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875) визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно частини третьої статті 18 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 ст.18-1 Закону №875 передбачено, що Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Статтею 19 Закону №875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 20 Закону №875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що робоче місце особи з інвалідністю - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце особи з інвалідністю - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (зі змінами) передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

З наведеного аналізу правових норм, суд приходить висновку, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч.1, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. роботодавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону, Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 р. № 316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Наказ №316).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Наказу №316 Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу вищенаведених норм Наказу №316 вбачається, що за умови наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) виникає обов`язок подати до центру зайнятості звіт форми № 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії (наступний день після створення робочого місця).

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі № 804/4097/18, яка підлягає врахуванню адміністративним судом у даних правовідносинах з урахуванням вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, із наявних матеріалів справи судом встановлено, що 01.12.2021р. ТОВ «АНДІ ЛТД» створило у товаристві 14 робочих місць для інвалідів, що мають ІІІ-ю групу інвалідності, штатні одиниці «молодший оператор заправних станцій», «прибиральник території», «прибиральник службових приміщень», що підтверджується копією наказу відповідача №01/12 від 01.12.2021р. «Про створення робочих місць для осіб, що мають групу інвалідності», наявною у справі (а.с.31).

Виходячи із положень Наказу №316 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), відповідач у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії (02.12.2021р. - наступний день після створення робочого місця), повинен був подати до центру зайнятості звіт форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто, у строк по 06.12.2021р. включно.

Проте, у вказаний строк з 02.12.2021р. по 06.12.2021р. відповідач такого звіту форми 3-ПН до центру зайнятості не подав, що підтверджено самим відповідачем у його додаткових поясненнях (а.с.129-131).

Також і Дніпропетровський обласний центр зайнятості листом №12/19-898 від 28.04.2022 року повідомив Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про те, що відповідач протягом 2021 року не подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою № 3-ПН для працевлаштування інвалідів (а.с.11,12).

Доказів подання у 2021 році до центру зайнятості інформації про попит на робочу силу за формою №3-ПН на виконання вимог ухвал суду від 18.07.2022р. та від 05.08.2022р. відповідачем суду не надано, при цьому, у додаткових поясненнях №1 від 19.08.2022р. відповідач підтверджує той факт, що товариство не здійснювало створення та подачу до Центру зайнятості звіту 3-ПН у зв`язку із особистим підбором (пошуком) осіб з інвалідністю і відповідним заповненням вакантних посад у 2021 році (а.с.129-133).

Таким чином, з наведених встановлених судом обставин та досліджених приписів чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав свого обов`язку, встановленого наказом №316 (чиним на момент виникнення спірних правовідносин) та з 02.12.2021р. по 06.12.2021р. після відкриття вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто, не повідомив центр зайнятості, що є порушенням вимог вищенаведених приписів законодавства.

Так, при вирішенні даного спору, судом враховується, що фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування інвалідів. Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади. Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю. До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо звітування своєчасно та в повному обсязі.

Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив один із залежних від нього, передбачений законодавством, захід для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто дію для недопущення господарського правопорушення.

Проте, як встановлено судом, у даному випадку, відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів, не вчинив обов`язкової дії щодо подання звіту форми №3-ПН, тобто не проінформував центр зайнятості, що проводить пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади, створені для осіб з інвалідністю у період з 02.12.2021р. по 06.12.2021р., а отже, суд приходить до висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме: неподання (невчасне подання) звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості, свідчить про невжиття усіх обов`язкових заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 21.08.2018 року у справі №812/650/17 та від 15.09.2019 року у справі №812/579/17, а також і у постанові Верховного Суду від 13.07.2020р. у справі №804/4097/18.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність його вини у недотриманні правил своєчасного подання звітності до центру зайнятості щодо створення на підприємстві одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2021 році, встановлених Наказом №316, та не надано суду доказів подання до центру зайнятості звітів протягом 2021 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві або доказів сплати адміністративно - господарських санкцій у добровільному порядку, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, встановлених обставин справи та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем.

Судом критично надається оцінка доводам відповідача у відзиві на позов про те, що відповідач 01.12.2021р. створив на підприємстві 14 робочих місць для інвалідів, у період з 14.12.2021р. по 24.12.2021р. прийняв на роботу 5 працівників з інвалідністю та 28.02.2022р. подав до позивача звіт форми 10-ПОІ (річна) про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, що, на думку позивача, виключає застосування до нього адміністративно-господарські санкцій, так як неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме: неподання відповідачем звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості, свідчить про невжиття усіх обов`язкових заходів для виконання нормативу щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю та є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, а також і подання річного звіту 10-ПОІ не звільняло відповідача від обов`язку подання звіту форми 3-ПН до центру зайнятості за приписами Наказу №316 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Є безпідставними та необґрунтованими і посилання відповідача на те, що товариством було прийнято рішення про ведення активної господарської діяльності з 01.01.2022 р. та до цієї дати було підібрано ряд працівників, які повинні були забезпечити роботу підприємства у 2021 році, тобто підбір працівників директор здійснював самостійно, враховуючи необхідну квоту по особах, які мають інвалідність та мав відповідні кандидатури, що вказувало на відсутність необхідності подачі до Центру зайнятості звітності №З-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з метою здійснення пошуку осіб з інвалідністю та фактично у 2021 році (грудень) було прийнято 5 осіб з інвалідністю, тобто до грудня 2021 р. товариство свою активну господарську діяльність не здійснювало та були працевлаштовані тільки директор та головний бухгалтер, а отже обов`язку щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не виникало, а тому подання звітності №3-ПН не відбувалось через відсутність попиту на робочу силу та відсутності вакансій, а у грудні вакансії вже були заповненими, при цьому, подання підприємством «нульової» звітності №3-ПН (за відсутності попиту на робочу силу) діючим законодавством не передбачено, виходячи з наступного.

По-перше, після відкриття вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю (14 робочих місць) з 01.12.2021р. згідно наказу №01/12, на відповідача був покладений обов`язок подати звіт форми №3-ПН до центра зайнятості з урахуванням вихідних днів у строк по 06.12.2021р. включно виходячи з вимог Наказу №316 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), проте, відповідач такого обов`язку не виконав, відповідних доказів суду не надав, що свідчить про порушення відповідачем 3-денного строку подання такого звіту з дня відкриття вакансії, встановленого Наказом №316.

Отже, відповідач вчасно не повідомив центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інвалідів, що свідчить про наявність його вини у недотриманні правил здійснення господарської діяльності.

Наведена правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 13.07.2020р. у справі №804/4097/18, яка підлягає врахуванню адміністративним судом згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

По-друге, прийняття відповідачем на роботу у період з 14.12.2021р. по 24.12.2021р. 5 працівників з інвалідністю (тобто вже після 06.12.2021р. граничний термін для подання звіту 3-ПН до центру зайнятості), підбір працівників директором самостійно та наявність у нього відповідних кандидатур на робочі місця, створені для працевлаштування осіб з інвалідністю, не звільняло відповідача від обов`язку повідомлення центру зайнятості з дня відкриття вакансії для інваліда протягом трьох робочих днів згідно наказу №01/12 від 01.12.2021р. та у строк по 06.12.2021р. включно звіту до центру зайнятості подано не було, таких доказів відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 57166,11 грн. є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення позивачем таких витрат суду не надано, відсутні і підстави для розподілу судових витрат в порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЛТД" про стягнення 57166,11 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЛТД" (49044, м. Дніпро, вул. Барнаульська, буд.2А, прим.133; код ЄДРПОУ 44219014) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 52; код ЄДРПОУ 25005978) суму адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік у розмірі 57166,11 грн. (п`ятдесят сім тисяч сто шістдесят шість грн. 11 коп.).

Судові витрати не розподіляються відповідно до норм ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва