Рішення

від 20.09.2022 по справі 420/8949/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8949/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді - Бойко О.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії» про стягнення у розмірі 161911,50 грн., вирішив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

І. Суть спору:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до відповідача, Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії», в якому просить:

- прийняти постанову, якою стягнути з Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії» 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, буд. 101, код ЄДРПОУ 42205392, МФО 334851, р/р НОМЕР_1 Банк ПАТ ПУМБ м. Київ, телефон: 093 852-95-59 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / Банк ГУК в Одеській області, Одержувач - ГУК в Одеській області/50070000, МФО 899998, р/р UA618999980313191230000015744, код ЄДРПОУ 37607526, тел./факс: (048)722-52-42, е-mail:Odessa_fszi@ukr.net, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році у розмірі 161765,91 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 145,59 грн.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція позивача

Позивач вважає, що відповідач не виконав відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом 2021 року, оскільки згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача склала 44 особи, а тому він повинен створити 2 робочих місця, проте створив 1.

У зв`язку із тим, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції в строк до 15 квітня 2022 року за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідність позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

(б) Позиція відповідача

25.07.2022 та 26.07.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що за 2020-2021 рр. він п`ять разів подавав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3-х робочих днів з дати відкриття вакансії в кількості від 2 до 7 осіб, проте Одеський міський центр зайнятості жодного працівника-особи з інвалідністю з метою працевлаштування до відповідача не направляв. При цьому, відповідач вважає, що вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення із дотримання нормативу працівників інвалідів в кількості 2 особи. Відповідач також наголошує, що його обов`язок зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

05.07.2022 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

IV. Обставини, встановлені судом

11.02.2022 відповідач подав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, за формою № 10-ПОІ, в якому зокрема зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 44, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, творених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 2 (а.с. 10-11).

На підставі даних звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік позивач склав розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2021 звітний рік в розмірі 161 765,91 грн. (7117,70х1000:44) (а.с. 13).

Відповідно до списку працюючих осіб з інвалідністю за 2021 рік у відповідача працювали: 1. ОСОБА_1 , група інвалідності: третя, кількість відпрацьованих місяців: 5 на посаді вчителя математики та інформатики закладу загальної середньої освіти;

2. ОСОБА_2 , група інвалідності: друга, кількість відпрацьованих місяців: 12 на посаді вчителя світової літератури закладу загальної середньої освіти.

Відповідач подавав до Одеського міського центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2021 рік, а саме:

- 06.05.2021, де відповідач зазначив про потребу у наступних працівниках: заступник директора з навчально-виховної роботи - 1 вакансія, заступник директора з виховної роботи - 1 вакансія, інспектор з кадрів - 1 вакансія. Крім того у п.2 розділу ІІ Коментарі до даних про вакансію відповідач зазначив про потребу у працівниках в кількості 3 осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- 07.07.2021, де відповідач зазначив про потребу у наступних працівниках: заступник директора з навчально-виховної роботи - 1 вакансія, інспектор з кадрів - 1 вакансія. Крім того у п.2 розділу ІІ Коментарі до даних про вакансію відповідач зазначив про потребу у працівниках в кількості 2 осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- 02.09.2021, де відповідач зазначив про потребу у наступних працівниках: вчитель початкових класів - 3 вакансії. Крім того у п.2 розділу ІІ Коментарі до даних про вакансію відповідач зазначив про потребу у працівниках в кількості 3 осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- 02.11.2021, де відповідач зазначив про потребу у наступних працівниках: вчитель початкових класів - 4 вакансії. Крім того у п.2 розділу ІІ Коментарі до даних про вакансію відповідач зазначив про потребу у працівниках в кількості 3 осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, а саме: інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

V. Джерела права та висновки суду.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином.

Відповідно до ч.9 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Таким чином, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

При цьому відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч.1,3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто, заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із Порядком подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач протягом 2021 року подавав звітність, зокрема Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН 4 рази, крім того, у 2021 році у відповідача працювало 2 особи з інвалідністю.

Таким чином, відповідач подав до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2021 рік, чим вживав залежних від нього передбачених законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, матеріалами справ не підтверджено та позивач не довів, що причини не працевлаштування на підприємство відповідача особи з інвалідністю залежали від відповідача, у зв`язку з чим у його діях відсутній склад правопорушення, та як наслідок, відсутні підстави для покладення відповідальності на підприємство за не виконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначений висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 року №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 року по справі №807/545/17, від 12.07.2018 року по справі №820/2371/16.

Таким чином, передбачена ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або 1) в разі не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) в разі безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

При цьому, позивач не надав до суду жодних доказів та не довів, що відповідач вчиняв у 2021 році дії, якими б перешкоджав працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги не належать до задоволення.

VI. Судові витрати

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову питання про розподіл судових витрат суд не вирішує.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО

.