Рішення

від 20.09.2022 по справі 640/15331/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2022 року м. Київ № 640/15331/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16.07.2021):

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 року у справі № К/800/63789/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23 травня 2014 року за період з 10.06.2015 по 13.08.2020 без врахування утримання у сумі 211 312 (двісті одинадцять тисяч триста дванадцять) гривень 80 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач допустив затримку виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 у справі №К/800/63789/14 щодо його негайного поновлення на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23.05.2014, про що лише 13.08.2020 видав відповідний наказ №2505/к. На думку позивача, затримка виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі тривала з 10.06.2015 по 13.08.2020, внаслідок чого, протягом вказаного періоду, останній був позбавлений заробітку, якій мав отримувати за посадою, з якої відповідач його звільнив. Вказано, що нормами спеціальних законів, які регламентують порядок вступу громадян на публічну службу її проходження та припинення, зокрема, Законом України «Про державну службу», не врегульовано порядок виплати незаконно звільненому працівнику заробітку за час затримки виконання рішення суду про його поновлення, Позивач вважає, що за аналогією закону, до даних спірних правовідносин має бути застосована норма статті 236 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2021 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши що заявлена сума обчислена всупереч Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Також наголошено, що ОСОБА_1 у період затримки виконання судового рішення був офіційно працевлаштований, відтак - не був зацікавлений у поновлені на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обгрунтованості позовних вимог.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 . Мін`юстом було спростовано всі аргументи Позивача стосовно предмету позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 призначено на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області згідно із наказом Мін`юсту від 04.04.2014 №616/к та наказу Головного управління юстиції в Одеській області 07.04.2014 № 582-к.

Відповідно до наказу Мін`юсту від 23.05.2014 №917/к та наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 23.05.2014 № 828-к звільнено із займаної посади 23.05.2014.

Постановою Вищого адміністративного суду України у справі №К/800/63789/14 постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 у справі №815/3487/14 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 у цій справі - скасовані, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №917/к від 23.05.2014 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23.05.2014.

Наказом Міністерства юстиції України від 13.08.2020 №2505/к поновлено ОСОБА_1 з 23.04.2014 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області. Підстава винесення наказу: постанова Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 у справі №К/800/63789/14; постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 у справі №815/3487/14; постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2014 у справі №815/3487/14.

Позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою щодо сплати на його користь у досудовому порядку середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 у справі № К/800/63789/14.

Листом Міністерства юстиції України від 23.04.2021 №17751/М-12312/16.1.1 повідомлено позивача, що відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» його заяву надіслано за належністю до ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції в Одеській області для розгляду та надання відповіді згідно з чинним законодавством.

Головне територіальне управління юстиції в Одеській області листом від 18.05.2021 №05.1-11/102 повідомило позивача, що кошторисом видатків на 2021 рік кошти для виплати середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10.06.2015 у справі № К/800/63789/14 на користь позивача відсутні.

Вважаючи, наявним у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Згідно частиною другою статті 9 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Стаття 14 Кодексу адмінстративного судочинства України визначає, що рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адмінстративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини першої статті 371 Кодексу адмінстративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною другою статті 372 Кодексу адмінстративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Питання компенсаційних виплат, пов`язаних з поновленням на роботі, врегульовано статтями 235, 236 Кодексу законів про працю України.

Згідно з частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, законодавство передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Виходячи з лексичного тлумачення поняття затримка в якості зволікання, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 був поновлений на посаді з 23.05.2014 після видання наказу Міністерства юстиції України від 13.08.2020 №2505/к.

Відповідачем зазначено та не спростовано позивачем, що відповідно до копії індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу за формою ОК-7, після звільнення з роботи (припинення державної служби) ОСОБА_1 був працевлаштований та отримував заробітну плату за іншим місцем роботи.

На думку відповідача стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання судового рішення за період з 10.06.2015 по 13.08.2020, призведе до отримання ним відразу двох, за один і той же період виплат, а саме середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення та заробітної плати за основним місцем роботи.

Також відповідачем наголошено, що відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (далі - Закон № 1700-VII) (у редакції, чинній на момент поновлення ОСОБА_1 ) особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється: 1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2018 позивача прийнято на посаду директора ТОВ «Голден-груп» та звільнено із зазначеної посади 08.09.2020, чим порушено приписи статті 25 Закону №1700-VII, оскільки позивача поновлено 13.08.2020 на державній службі.

Отже, враховуючи встановлені обставини, суд погоджується з доводами відповідача, що позивач не був зацікавлений у поновлені на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач у зазначеному періоді був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату за іншим місцем роботи, а також те, що позивач з відповідними заявами до відповідача про поновлення його на посаді не звертався, а відтак на думку суду відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, оскільки наявність вини відповідача в затримці виконання судового рішення з матеріалів справи не вбачається.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.