Постанова

від 31.01.2023 по справі 640/15331/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/15331/21 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого суддів Файдюка В.В.,

суддів Мєзєнцева Є.І.,

Собківа Я.М.,

При секретарі Шепель О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮУ), в якому просив суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 16 липня 2021 року):

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23 травня 2014 року за період з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року без врахування утримання у сумі 211 312,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач допустив затримку виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі №К/800/63789/14 щодо його негайного поновлення на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23 травня 2014 року, про що лише 13 серпня 2020 року видав відповідний наказ №2505/к. На думку позивача, затримка виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі тривала з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року, внаслідок чого протягом вказаного періоду останній був позбавлений заробітку, якій мав отримувати за посадою, з якої відповідач його звільнив.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року даний адміністративний позов залишено без задоволення.

При цьому суд погодився з доводами відповідача, що позивач не був зацікавлений у поновлені на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, оскільки позивач у зазначеному періоді був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату за іншим місцем роботи, а також позивач з відповідними заявами до відповідача про поновлення його на посаді не звертався, відтак, на думку суду, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, оскільки наявність вини відповідача в затримці виконання судового рішення з матеріалів справи не вбачається.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок виявляється у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести без участі позивача та його адвоката. Відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на законності оскаржуваного рішення з підстав, викладених у відзиві.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 призначено на посаду начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області згідно наказу Мін`юсту від 04 квітня 2014 року №616/к та наказу Головного управління юстиції в Одеській області 07 квітня 2014 року № 582-к.

Відповідно до наказу Мін`юсту від 23 травня 2014 року №917/к та наказу Головного управління юстиції в Одеській області від 23 травня 2014 року № 828-к звільнено із займаної посади 23 травня 2014 року.

Постановою Вищого адміністративного суду України 10 червня 2015 року у справі №К/800/63789/14 постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у цій справі - скасовані, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №917/к від 23 травня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23 травня 2014 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 13 серпня 2020 року №2505/к поновлено ОСОБА_1 з 23 квітня 2014 року на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області. Підстава винесення наказу: постанова Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі №К/800/63789/14; постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2014 року у справі №815/3487/14; постанова Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2014 року у справі №815/3487/14.

Позивач звернувся до Міністерства юстиції України із заявою щодо сплати на його користь у досудовому порядку середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14.

Листом Міністерства юстиції України від 23 квітня 2021 року №17751/М-12312/16.1.1 повідомлено позивача, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян» його заяву надіслано за належністю до ліквідаційної комісії Головного територіального управління юстиції в Одеській області для розгляду та надання відповіді згідно з чинним законодавством.

Головне територіальне управління юстиції в Одеській області листом від 18 травня 2021 року №05.1-11/102 повідомило позивача, що кошторисом видатків на 2021 рік кошти для виплати середнього заробітку за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14 на користь позивача відсутні.

Вважаючи наявним у позивача права на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч.1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Частиною 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Питання компенсаційних виплат, пов`язаних з поновленням на роботі, врегульовано статтями 235, 236 Кодексу законів про працю України.

Згідно ч.1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.7 статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Виходячи з лексичного тлумачення поняття затримка в якості зволікання, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок виявляється у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Таким чином, на виконання судового рішення Міністерство юстиції України зобов`язано було поновити ОСОБА_1 на вищевказаній посаді шляхом видання відповідного наказу, починаючи з 11 червня 2015 року.

Проте, поновлення ОСОБА_1 на посаді фактично відбулося лише 13 серпня 2020 року згідно наказу № 2505/к від 13 серпня 2020 року.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 540/677/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2501/19, від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, як вбачається з його мотивувальної частини, дав вірну оцінку обставинам справи, втім дійшов висновку, відмінного від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду, і як наслідок, безпідставно у задоволенні позову відмовив.

Обчислення середньої заробітної плати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок).

Згідно абзацу 2 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було прийнято на роботу 07 квітня 2014 року, а звільнено 23 травня 2014 року, отже, розрахунковий період, необхідний для обрахунку середнього заробітку позивача згідно вимог Порядку, відсутній. При цьому, у позовній заяві для визначення належного до стягнення з відповідача середнього заробітку та ціни позову, позивачем було використано суму заробітку, який фактично було нараховано позивачу протягом вказаного періоду.

Разом з тим, як зазначено у абзаці 6 пункту 2 Порядку, якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців 3 - 5 пункту 4 цього Порядку.

Згідно абзацу 3 пункту 4 цього Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Оскільки на момент звернення до суду з позовом у позивача були відсутні дані щодо розміру посадового (місячного) окладу за посадою начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, яку він обіймав до звільнення з роботи, представником позивача було направлено адвокатський запит до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою витребування інформації щодо розміру місячної заробітної плати, встановленої позивачу за місцем роботи.

02 липня 2021 року на адресу представника позивача надійшла відповідь від 24 червня 2021 року на адвокатський запит, згідно якої заробітна плата позивача станом на квітень 2014 року становила: посадовий оклад - 1 675,00 грн.; надбавка за ранг (10 ранг) - 80,00 грн.; надбавка за виконання особливо важливої роботи (50%) - 877,50 грн.; премія (50%) - 710,00 грн., усього: З 342,50 грн.

Як зазначено в абзаці 5 пункту 4 Порядку, якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Згідно абзацу 1 пункту 8 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року № 9884/0/14- 13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у березні 2014 року становила 20 днів, а у квітні 2014 року - 21 день, разом: 41 робочий день.

Отже, середньоденний заробіток позивача перед звільненням 23 травня 2014 року становив: 163,05 гривень (6 685 гривень (3 342,50 х 2)/41 робочий день).

Час затримки виконання відповідачем постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14 за період з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року становить 1 296 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виконання постанови Вищого щміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача за період з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року становить: 211 312,80 гривень (163,05 гривень х 1 296 робочих днів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд в оскаржуваному рішення дійшов висновку, що вини відповідача в затримці виконання судового рішення із матеріалів справи не вбачається, крім того, позивач не був зацікавлений у поновлені на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області, оскільки у зазначеному періоді був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату за іншим місцем роботи, а до відповідача з відповідними заявами про поновлення на посаді не звертався.

На спростування висновку суду першої інстанції щодо відсутності звернень позивача до відповідача про поновлення на посаді у матеріалах справи міститься копія постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 13 серпня 2015 року про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі згідно виконавчого листа № 815/3487/14, виданого 07 серпня 2015 року Одеським окружним адміністративним судом.

Як вбачається із записів у трудовій книжці позивача, копія якої додана до позовної заяви, з посади начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області його було звільнено 23 травня 2014 року, а на посаду радника Міністра енергетики та вугільної промисловості України Позивача було прийнято 20 січня 2016 року, тобто більш як через півтора року з моменту звільнення.

Як зазначалося вище, визначальним для вирішення питання про наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виконання роботодавцем судового рішення про поновлення працівника на роботі є сам факт затримки, а виплата середнього заробітку має проводиться незалежно від вини роботодавця у такій затримці, що ґрунтується на усталеній судовій практиці Верховного Суду, втім ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції на це уваги не звернув, висновків касаційного суду не врахував.

Крім того, нормою статті 236 КЗпП України, якою врегульовано виплату роботодавцем середнього заробітку на користь незаконно звільненого працівника у разі затримки виконання рішення про його поновлення, не передбачено підстав, за наявності яких сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення може бути зменшена, на чому наполягав Відповідач у відзиві на позов.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що факт працевлаштування позивача та отримання ним заробітку за іншим місцем роботи, є підставою відмови у позові та стягненні з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, а так само, зменшення цієї суми, не ґрунтується на чинних нормах права.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 2140/1510/18.

Також неможливо погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що підставою відмови у задоволенні позовних вимог слугує факт порушення позивачем приписів статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки останній у період з 01 березня 2018 року по 08 вересня 2020 року був працевлаштований на посаді директора ТОВ «Голден-груп».

Слід зазначити, що протягом роботи позивача директором ТОВ «Голден- груп» вказане підприємство господарську діяльність не здійснювало, а позивач на вказаній посаді заробітну плату не отримував, що підтверджується відомостями ПФ України про застраховану особу позивача за формою ОК-7, у яких відсутня інформація про страхувальника ТОВ «Голден-груп» із кодом ЄДРПОУ 41728360, що свідчить про те, що позивач на вказаній посаді працював на безоплатній основі.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції в ході розгляду справи відомості ПФ України про застраховану особу позивача за формою ОК-7 досліджував, зазначаючи про отримання ОСОБА_1 протягом спірного періоду заробітку у інших місцях роботи, втім, на те, що у них відсутні дані про ТОВ «Голден-груп», уваги не звернув.

Таким чином, оскільки згідно з постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14 ОСОБА_1 мав бути поновлений на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області шляхом видання Міністерством юстиції України наказу з 11 червня 2015 року, втім, фактично таке поновлення відбулося 13 серпня 2020 року, тобто із затримкою виконання судового рішення, внаслідок якої позивач у період з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року з вини відповідача не був допущений до виконання обов`язків за посадою та не отримував належного заробітку, то по відношенню до відповідача, як роботодавця, має бути застосована спеціальна відповідальність, спрямована на захист прав незаконного звільненого працівника, передбачена статтею 236 КЗпП.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не виконував своєчасно вказане судове рішення, що є безумовною підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

Відповідно до ч. 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи згідно п. 1 ч. 3 статті 132 КАС України належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2 113,13 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 гривень, з яких послуги адвоката з аналізу документів, встановлення характеру спірних правовідносин та норми права, яка їх регулює склали 2 000,00 гривень; послуги з підготовки та складання адвокатом позовної заяви - 3 000,00 гривень, що підтверджується доданим до позову примірником укладеного 20 травня 2021 року між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги, актом виконаних робіт від 02 червня 2021 року та довідкою про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката від 02 червня 2021 року.

При зверненні до суду апеляційної інстанції позивач сплатив судовий збір у сумі 3 169,70 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 500,00 гривень, з яких послуги адвоката з пошуку та аналізу судової практики Верховного Суду у подібних правовідносинах склали 1 000,00 гривень; послуги з підготовки та складання адвокатом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 2 500,00 гривень, що підтверджується актом виконаних робіт від 11 жовтня 2022 року та довідкою про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката від 11 жовтня 2022 року.

Таким чином, загальна сума судових витрат позивача у справі складається із судового збору у сумі 5 282,83 гривень та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 500,00 гривень.

Згідно ч. 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення спору, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пункту 1 частин 1, 2 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи..

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2015 року у справі № К/800/63789/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області з 23 травня 2014 року за період з 10 червня 2015 року по 13 серпня 2020 року без врахування утримання у сумі 211 312 (двісті одинадцять тисяч триста дванадцять) гривень 80 копійок.

Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5 282 (п`ять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 83 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2023 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Є.І. Мєзєнцев

Я.М. Собків