Постанова

від 18.07.2022 по справі 918/138/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2022 р. Справа№ 918/138/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 19.07.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - ФІРМА "ДЕДАЛ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 06.10.2021 (повний текст складено 18.10.2021)

у справі № 918/138/21 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - ФІРМА "ДЕДАЛ"

до Міністерства юстиції України

треті особи,які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю - Фірма "Дедал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства від 02.12.2020 №4189/5 про задоволення скарги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу, у Мінюсту не було законних підстав для скасування рішень державного реєстратора за №№46407790, 46407267, 46406638, оскільки скаргу було подано з пропуском строку та невідповідною особою, а висновки Колегії при цьому є помилковими.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 у справі №918/138/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані до Міністерства юстиції України рішення прийняті державним реєстратором Ященком В.О. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а тому підлягають скасуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю - ФІРМА "ДЕДАЛ" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 02.12.2020 №4189/5 про задоволення скарги.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, поміж доводів, на які посилається скаржник у позові, Товариство з обмеженою відповідальністю - ФІРМА "ДЕДАЛ" зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного наказу Мінюсту №4189/5 від 02.12.2020 у провадженні Господарського суду Рівненської області перебувала справа №918/237/20, рішеннями у якій судами встановлено обставини недійсності з моменту їх прийняття рішень загальних зборів учасників ТОВ «АРМ АС», оформлені протоколами від 16.11.2017 та від 23.11.2017. Так, згідно доводів апелянта, станом на день звернення з апеляційною скаргою, документи, на підставі яких було проведено державну реєстрацію за ТОВ «АРМ АС» та ОСОБА_3 на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , визнані недійсними відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 23.03.2021 у справі №918/237/20.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем та третіми особами не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 21.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора Ященка В.О. від 10.04.20219 №№46407790, 46407267, 46406638, яку зареєстровано 22.10.2020 під № М-29920.

Висновком колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 24.11.2020 рекомендовано скаргу ОСОБА_1 від 21.10.2020 задовольнити у повному обсязі та скасувати оскаржувані рішення від 10.04.2019 №№ 46407790, 46407267, 46406638.

02.12.2020 Міністерством юстиції України прийнято наказ № 4189/5 (далі також - наказ № 4189/5) відповідно до якого вирішено:

1) скаргу ОСОБА_1 від 21.10.2020 задовольнити у повному обсязі.

2) скасувати рішення від 10.04.2019 №№ 46407790, 46407267, 46406638, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Ященком Віталієм Олеговичем.

3) виконання наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

Оскаржуваний наказ винесено на підставі висновку Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) від 24.11.2020 за результатами розгляду скарги.

З висновку Колегії, зокрема, вбачається, що:

- скаржник є орендарем майнового комплексу, який складається з будівлі адміністративно-побутових приміщень, будівлі сушки та виробничих приміщень, а також госпприміщень, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майновий комплекс) та просить скасувати оскаржувані рішення, оскільки в результаті поділу об`єкта незавершеного будівництва зареєстровано право власності іншої юридичної особи на об`єкти 1, 2, 3, які є одним і тим же об`єктом нерухомого майна;

- оскаржуваними рішеннями зареєстровано поділ об`єкта незавершеного будівництва на об`єкти 1, 2, 3 як новозбудовані об`єкти нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю - фірма "Дедал";

- законодавством встановлено, що під час проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно державний реєстратор має встановити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також перевірити наявність всіх необхідних документів для проведення відповідних реєстраційних дій;

- державний реєстратор Ященко В.О. здійснив реєстраційні дії без документа про прийняття в експлуатацію об`єктів 1, 2, 3 та без документів про присвоєння їм адреси, а також не встановив відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, оскільки право власності на майновий комплекс уже було зареєстровано за ОСОБА_2 ;

- оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що:

- скарга ОСОБА_1 подана до Міністерства лише 21.10.2020, тобто фактично через 1,5 роки після прийняття оскаржуваних рішень, тобто з пропуском встановленого частиною 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 60-денного з дня прийняття рішення, що оскаржується.

- скарга подана невідповідною особою, адже на момент прийняття оскаржуваних рішень у Державному реєстрі прав містились відомості про право власності на приміщення за ОСОБА_2 ;

- позивачем було подано всі необхідні документи до державного реєстратора, передбачені статтею 27-1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", для проведення державної реєстрації, а тому у Міністерства не існувало законних підстав для прийняття наказу № 4189/5 від 10.04.2019 про скасування рішень №№ 46407790, 46407267, 46406638.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).

За приписами частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до статті 6 Закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори). Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Статтею 7 Закону визначено, що Міністерство юстиції України, здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав врегульовано приписами статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги:

1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора;

2) на дії або бездіяльність суб`єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.

За результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

Рішення, передбачені підпунктами "а", "ґ" і "е" пункту 2 цієї частини, приймаються виключно Міністерством юстиції України.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2016 набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 (далі - Порядок), яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (далі - суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (далі - суб`єкт розгляду скарги) відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (тут і надалі по тексту в редакції, чинній на момент розгляду вищезазначеної скарги).

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначено статтею 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", зокрема, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Відповідно до абзацу першого пункту 1, пунктів 2, 5 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

Рішення, дії або бездіяльність суб`єкта розгляду скарги можуть бути оскаржені до суду (пункт 19 Порядку).

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Наказом Міністерства юстиції України № 71/5 від 09.01.2020, з питань державної реєстрації передано на розгляд регіональної Колегії зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.01.2020 за № 24/34307, затверджено Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі також - Положення).

Пунктом 2 вказаного Положення передбачено, що Колегії є постійно діючими консультативно-дорадчими органами при Мін`юсті та його територіальних органах, що в межах повноважень, визначених Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, здійснюють колегіальний розгляд скарг у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - скарги). Колегії створюються Мін`юстом чи відповідним територіальним органом шляхом затвердження їх складу відповідно до цього Положення.

Мін`юстом створюються центральна Колегія та регіональні Колегії. Центральна Колегія Мін`юсту розглядає усі скарги, розгляд яких належить до компетенції Мін`юсту, крім тих, що за дорученням Міністра юстиції України або заступника Міністра юстиції України Мін`юсту.

За результатом розгляду скарги Колегія шляхом голосування приймає рішення, що оформлюється відповідним висновком.

Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні. Якщо половина від кількості членів Колегії, присутніх на відповідному засіданні, проголосувала за рішення, а решта проголосувала проти або утрималася, рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосував головуючий на засіданні.

Пунктом 10 Порядку визначено, що для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін`юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.

Відсутність осіб, визначених абзацом першим цього пункту, під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально не є перешкодою для її розгляду.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Копії скарги у сфері державної реєстрації та доданих до неї документів надаються особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку (крім скаржника), в день розгляду Мін`юстом чи відповідним територіальним органом скарги у сфері державної реєстрації колегіально.

Отже, повідомлення засобами електронної пошти чи телефонограмою є додатковими способами повідомлення, а відсутність зазначених у п. 10 Порядку осіб не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Звертаючись зі скаргою до Мін`юсту, ОСОБА_1 вказує, що про оскаржувані рішення державного реєстратора йому стало відомо лише 21.10.2020, на підтвердження чого надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 228991532 від 21.10.2020.

Стосовно належності особи скаржника, слід зазначити наступне.

ОСОБА_2 є власником нерухомого майна, зокрема, майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи той факт, що об`єкти нерухомого майна були передані в оренду іншій особі ( ОСОБА_1 ) у жовтні 2020 ОСОБА_2 повідомила орендаря про ситуацію яка склалася з приводу такого майна та про наказ Міністерства юстиції України № 377/5 від 04.02.2019 про задоволення скарги ОСОБА_2 .

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі оскаржуваних рішень державним реєстратором Ященком В.О. проведена державна реєстрація права власності на об`єкти 1, 2, 3 за TOB ФІРМА «ДЕДАЛ», утворених у результаті поділу об`єкта незавершеного будівництва, складського приміщення для зберігання плитних матеріалів, розташованого за адресою: Рівненська обл., м. Рівне, вулиця Вінницька, будинок 60, з відкриттям відповідних розділів у Державному реєстрі прав.

Оскаржувані рішення прийняті державним реєстратором Ященком В.О. за результатом розгляду заяв, поданих від імені TOB ФІРМА «ДЕДАЛ», до яких було додано електронні копії наступних документів:

- договір купівлі продажу нежилого приміщення від 15.07.1999, укладеного у простій письмовій формі між колективним підприємством фабрика «Універсалмеблі», предметом якого є незавершене будівництво;

- Висновку щодо технічної можливості поділу об`єктів нерухомого майна від 09.04.2019 №2019-0315, виготовленого фізичною особою-підприємцем Ткачовим М.Г.;

- Технічних паспортів, виготовлених фізичною особою-підприємцем Довматовим C.B. станом на 02.04.2019;

- Відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером: 5610100000:01:021:0195, отриманих державним реєстратором Ященком В.О. за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу.

Як вбачається з висновку Колегії та доводів Міністерства, до зазначених заяв не додано електронних копій документів, що підтверджують присвоєння об`єктам нерухомого майна адреси, а також що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Разом із тим, на момент прийняття оскаржуваних рішень у Державному реєстрі прав містилися відомості про право власності Герасимчук (Береговець) Тетяни Валеріївни на майновий комплекс, складовими частинами якого є будівля адміністративно-побутових приміщень (Р-1), будівля сушки та виробничих приміщень (С-1), а також госпприміщення (Т-1) (записи про право власності від 24.05.2018 №№ 26303300, 26303953).

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 Закону.

Пунктом 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) (далі - Порядок №1127) встановлено, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, у тому числі в результаті виділення окремого об`єкта нерухомого майна із складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, або об`єднання майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу або об`єднання нерухомого майна та можливості використання такого майна як самостійного об`єкта цивільних правовідносин.

Для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, що створюється шляхом поділу або об`єднання, подаються:

- документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його поділу або об`єднання (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

- документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків, коли об`єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об`єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення);

- технічний паспорт на новостворений об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в Єдиному реєстрі документів.

Наведене свідчить про те, що під час прийняття оскаржуваних рішень державним реєстратором Ященком В.О. не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/ отриманих документах та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення речового права, що підлягає державній реєстрації, та не було належним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви та відмови у державній реєстрації прав, а також не було використано відомостей Єдиного реєстру дозвільних документів, чим порушено вимоги пункту 54 Порядку №1127, пунктів 1, 2, 4 частини третьої статті 10, частини першої статті 23, пунктів 4, 5 частини першої, частини другої статті 24, частини першої статті 27 Закону.

Додані до заяв документи не давали змоги встановити набуття права власності TOB ФІРМА «ДЕДАЛ» на об`єкти 1, 2, 3 оскільки заявником для державної реєстрації таких прав не було подано документа, що підтверджує присвоєння об`єктам 1, 2, 3 адреси, а також документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Державним реєстратором Ященком В.О. не було належним чином встановлено відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, оскільки заявником було подано заяви для державної реєстрації права власності TOB ФІРМА «ДЕДАЛ» на об`єкти 1, 2, 3, тоді як на момент прийняття оскаржуваних рішень у Державному реєстрі прав містилися відомості про право власності Герасимчук (Береговець) Тетяни Валеріївни на майновий комплекс, складовими частинами якого є будівля адміністративно-побутових приміщень (Р-1), будівля сушки та виробничих приміщень (С-1), а також госпприміщення (Т-1).

Отже, оскаржувані рішення прийняті державним реєстратором Ященком В.О. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

В рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 р. (заява № 22750/02) у справі Бендерський проти України (BENDERSKIY v. Ukraine) суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у медичному експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

У даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість колегії суддів дійти до висновку, що надані відповідачем та третіми особами докази є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на обґрунтування позовних вимог.

З урахуванням наведеного, решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін не спростовує висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Послання апелянта на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.03.2021 у справі №918/237/20 та рішення Рівненького міського суду Рівненської області від 26.04.2022 у справі №569/14682/21 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки станом на момент розгляду скарги Мін`юстом та прийняття оскаржуваного наказу дані рішення ще не були прийняті та не могли бути враховані Колегією при розгляді скарги ОСОБА_1 на рішення державного реєстратора Ященка В.О. від 10.04.20219 №№46407790, 46407267, 46406638.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 у справі №918/138/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - ФІРМА "ДЕДАЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 у справі №918/138/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 у справі №918/138/21 залишити без змін.

Матеріали справи № 918/138/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченими статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 15.09.2022.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка