Ухвала

від 17.01.2023 по справі 918/138/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/138/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Грабовського В. А. (адвокат),

відповідача - Суботи О. В. (у порядку самопредставництва),

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Дедал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 (суддя Підченко Ю. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (судді: Тищенко А. І. - головуючий, Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Дедал"

до Міністерства юстиції України,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю - Фірма "Дедал" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) про визнання незаконним та скасування наказу Мін`юсту від 02.12.2020 № 4189/5 про задоволення скарги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваного наказу у Мін`юсту не було законних підстав для скасування рішень державного реєстратора за №№ 46407790, 46407267, 46406638, оскільки скаргу було подано з пропуском строку та невідповідною особою, а висновки колегії при цьому є помилковими.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що оскаржувані до Мін`юсту рішення прийняті державним реєстратором Ященком В. О. з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а тому підлягають скасуванню.

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним і скасувати наказ Мін`юсту від 02.12.2020 № 4189/5 про задоволення скарги.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17, від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, від 07.04.2021 у справі № 915/2349/19, від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 19.07.2022 у справі № 911/515/20, від 20.07.2022 у справі № 902/858/15 (902/541/21) щодо застосування статей 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, частин 2, 3, 5, 8 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) та наголошує на тому, що ОСОБА_1 пропущено строк для подання скарги, скарга подана невідповідною особою, наявність судового спору щодо нерухомого майна унеможливлювала розгляд Мін`юстом скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на таке нерухоме майно.

Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надійшло.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 918/138/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.01.2023.

Суди встановили такі фактичні обставини

21.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до Мін`юсту зі скаргою на рішення державного реєстратора Ященка В. О. від 10.04.20219 №№ 46407790, 46407267, 46406638, яку зареєстровано 22.10.2020 під № М-29920.

Висновком колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів реєстрації, територіальних органів Мін`юсту від 24.11.2020 рекомендовано скаргу ОСОБА_1 від 21.10.2020 задовольнити у повному обсязі та скасувати оскаржувані рішення від 10.04.2019 №№ 46407790, 46407267, 46406638.

02.12.2020 Мін`юстом прийнято наказ № 4189/5 відповідно до якого вирішено:

1) скаргу ОСОБА_1 від 21.10.2020 задовольнити у повному обсязі;

2) скасувати рішення від 10.04.2019 №№ 46407790, 46407267, 46406638, прийняті державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр" Висоцької сільської ради Дубровицького району Рівненської області Ященком Віталієм Олеговичем;

3) виконання наказу покласти на Офіс протидії рейдерству.

Оскаржуваний наказ винесено на підставі висновку колегії Мін`юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту від 24.11.2020 за результатами розгляду скарги, зі змісту якого вбачається, що:

- скаржник є орендарем майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - майновий комплекс), що складається з будівлі адміністративно-побутових приміщень, будівлі сушки та виробничих приміщень, а також господарських приміщень, та просить скасувати оскаржувані рішення, оскільки за результатом поділу об`єкта незавершеного будівництва зареєстровано право власності іншої юридичної особи на об`єкти 1, 2, 3, які є одним і тим же об`єктом нерухомого майна;

- оскаржуваними рішеннями зареєстровано поділ об`єкта незавершеного будівництва на об`єкти 1, 2, 3 як новозбудовані об`єкти нерухомого майна за Товариством;

- законодавством встановлено, що під час проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно державний реєстратор має встановити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також перевірити наявність всіх необхідних документів для проведення відповідних реєстраційних дій;

- державний реєстратор Ященко В. О. здійснив реєстраційні дії без документа про прийняття в експлуатацію об`єктів 1, 2, 3 та без документів про присвоєння їм адреси, а також не встановив відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, оскільки право власності на майновий комплекс уже було зареєстровано за ОСОБА_3 ;

- оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач стверджує, що:

- скарга ОСОБА_1 подана до Мін`юсту лише 21.10.2020, тобто фактично через 1,5 роки після прийняття оскаржуваних рішень, тобто з пропуском встановленого частиною 3 статті 37 Закону № 1952-IV 60-денного строку з дня прийняття рішення, що оскаржується;

- скарга подана невідповідною особою, адже на момент прийняття оскаржуваних рішень у Державному реєстрі прав містились відомості про право власності на приміщення за ОСОБА_3 ;

- позивачем було подано всі необхідні документи до державного реєстратора, передбачені статтею 27-1 Закону № 1952-IV, для проведення державної реєстрації, а тому у Мін`юсту не існувало законних підстав для прийняття оспорюваного наказу про скасування рішень №№ 46407790, 46407267, 46406638.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 918/138/21 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статей 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, частин 2, 3, 5, 8 статті 37 Закону № 1952-IV), викладених Верховним Судом у постановах від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, від 26.04.2019 у справі № 821/669/17, від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, від 07.04.2021 у справі № 915/2349/19, від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, від 19.07.2022 у справі № 911/515/20, від 20.07.2022 у справі № 902/858/15 (902/541/21), оскільки у зазначених справах та справі, яка розглядається (№ 918/138/21), суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у цих справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Так, у постанові від 06.07.2018 у справі № 826/3442/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо дотримання 60-тиденного строку Верховний Суд зазначив:

"167. Також відповідно до абзацу першого ч.3 ст.37 Закону №1952-IV (в редакції на час розгляду відповідачем скарги зазначеного банку та прийняття спірного рішення) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

168. Отже, для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

169. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано не врахував, що ПАТ "Сбербанк" 01.11.2016 у справі №922/3019/16 заявляв клопотання про залучення як третіх осіб ПрАТ "Коксоліт" та ПрАТ "Слобожанський коксовий завод" - правонаступників ПрАТ "Харківський коксовий завод" (ухвала Господарського суду Харківської області від 01.11.2016), також у справі №922/2980/16 - клопотання від 01.11.2016 про залучення як третіх осіб ПрАТ "Терморок" та ПрАТ "Термоплита", мотивоване фактом правонаступництва від ПрАТ "Термолайф" (ухвала Господарського суду Харківської області від 02.11.2016).

Ці обставини свідчать про те, що банк мав об`єктивну можливість дізнатися про дату державної реєстрації 28.04.2016 утворених внаслідок виділу юридичних осіб його контрагентами за іпотечними договорами. …

171. Водночас, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про порушення банком строку для оскарження реєстраційних дій та записів в частині реєстрації права власності на нерухоме майно (від 31.01.2017, 13.02.2017, 14.02.2017, 15.02.2017, 16.02.2017), посилаючись на розгляд спорів у господарських судах, як на можливість банку дізнатися про порушення його прав. Зазначені суди розглядали спори без дослідження державної реєстрації фактів створення шляхом виділу юридичних осіб та їх права власності на нерухоме майно. Отже не доведено, що банк мав об`єктивну можливість дізнатися про порушення реєстраторами його прав раніше, ніж до часу отримання витягів з державних реєстрів."

У постанові від 22.08.2018 у справі № 826/10548/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо дотримання 60-тиденного строку Верховний Суд зазначив: "скарга від імені Компанії Matrix Group LTD - Поповим С.В. була подана до Міністерства юстиції України 03.08.2017, тобто з перевищенням строку, визначеного в частині 3 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". При цьому, покликання відповідача на те, що про порушення своїх прав скаржник дізнався в день отримання електронного витягу з ЄДР, а саме 02.08.2017, спростовуються матеріалами справи. Зокрема ще у вересні 2016 року ОСОБА_4 в адміністративному позові у справі №806/2606/16 щодо оскарження рішення/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначав про порушені, на його думку, права зазначеними реєстраційними діями (копія адміністративного позову міститься в матеріалах справи)".

У постанові від 19.06.2019 у справі № 826/9614/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо дотримання 60-тиденного строку Верховний Суд зазначив:

"Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що ТОВ "Фірма Міг" звернулося до Міністерства юстиції України зі скаргою 17 липня 2017 року, у якій зазначено, що про прийняті рішення товариству стало відомо лише 14 липня 2017 року у той час, як спірна державна реєстрація здійснена 03 квітня 2017 року.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що зазначені у скарзі відомості про дату, коли скаржник дізнався або міг дізнатися про порушення його прав, не відповідає дійсності, оскільки скаржником до господарського суду Черкаської області 11 квітня 2017 року та 24 квітня 2017 року подавалися позовні заяви про визнання недійними правочинів з реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають в іпотеці банку відповідно до договору іпотеки. Однак, ухвалами суду від 03 травня 2017 року та 24 травня 2017 року позовні заяви повернуті без розгляду.

Таким чином, про прийняття рішень щодо реєстрації за позивачем права власності за приватним акціонерним товариством "БМ Банк" товариству з обмеженою відповідальності стало відомо ще на початку квітня 2017 року".

Однак у справі, яка розглядається (№ 918/138/21), суди попередніх інстанцій виходили з того, що звертаючись зі скаргою до Мін`юсту, ОСОБА_1 вказав, що про оскаржувані рішення державного реєстратора йому стало відомо лише 21.10.2020, на підтвердження чого надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.10.2020 № 228991532, іншого позивачем не доведено, а судом не встановлено, що свідчить про дотримання скаржником 60-тиденного строку (частина 3 статті 37 Закону № 1952-IV) на оскарження відповідних реєстраційних дій.

У постанові від 26.04.2019 у справі № 821/669/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив:

"30. Недотримання порядку розгляду скарги у вимірі сказаного, мети, значення і призначення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за наслідками якої один із суб`єктів реєстраційних дій втрачає речове право, а інший набуває, і при цьому відбувається обмеження права першого на можливість щонайменше донести свою позицію про правильність дій державного реєстратора чи суб`єкта державної реєстрації прав, не може і не повинно визнаватися формальним порушенням.

31. Неприбуття осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

32. Отже, неприбуття лише належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи. Якщо на засідання не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду скарги. Ці обставини повинні з`ясовуватися до початку розгляду скарги секретарем комісії відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2016 року № 37/5.

33. З огляду на передбачені законом вимоги, встановивши, що зацікавлену особу - ФГ "Оазис Півдня", не повідомили про час та місце розгляду скарги або йому не надіслали скарги, Комісія не має законних підстав розглядати скаргу по суті.".

Водночас у справі, яка розглядається (№ 918/138/21), не має посилань на обставини, за яких зацікавлених осіб фактично позбавлено можливості взяти участь в розгляді скарги.

У постанові від 07.04.2021 у справі № 915/2349/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо подання скарги невідповідною особою Верховний Суд виходив з того, що "скаржником не було додано до скарги документів, що підтверджують факт порушення його прав у результаті прийняття рішення державним реєстратором, а сам факт порушення своїх прав скаржник належним чином не підтвердив, подана ОСОБА_5 скарга до Міністерства юстиції України не відповідала вимогам частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що за правилами частини 8 цієї ж статті є підставою для відмови у її задоволенні".

Водночас у справі, яка розглядається (№ 918/138/21), суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що скаргу подано відповідною особою, оскільки на момент прийняття оскаржуваних рішень у Державному реєстрі прав містилися відомості про право власності ОСОБА_3 на майновий комплекс, складовими частинами якого є будівля адміністративно-побутових приміщень (Р-1), будівля сушки та виробничих приміщень (С-1), а також господарські приміщення (Т-1) (записи про право власності від 24.05.2018 №№ 26303300, 26303953), яка у свою чергу передала об`єкти нерухомого майна в оренду ОСОБА_1 , що свідчить про наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, що ставить під сумнів правомірність укладення договору оренди.

У постанові від 31.08.2021 у справі № 910/16115/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив: "Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (пункт 1 частини 2 статті 37) передбачені повноваження Міністерства юстиції України на розгляд скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, крім випадків, зокрема, коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір….Суд першої інстанції установив, що ТОВ "Фінансова компанія "Кантієро" у поданих до Колегії Міністерства юстиції України письмових запереченнях (від 14.09.2020 вих. № 20/14-09/1330) на скаргу ТОВ "Фінансова компанія "Екс-Райт", наголошував, зокрема, на наявності судового спору щодо предмета іпотеки, права вимоги за договором іпотеки - нерухомого майна, а саме щодо розгляду господарським судом справ № 910/9232/20, № 910/6232/20, № 910/11850/20, що виключає компетенцію Колегії Міністерства юстиції України на здійснення розгляду скарги".

Однак у справі, яка розглядається (№ 918/138/21), судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності судового спору щодо нерухомого майна, рішення про державну реєстрацію якого було предметом скарги до Мін`юсту. Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що на час розгляду Мін`юстом скарги ОСОБА_1 існував судовий спір щодо предмета скарги - нерухомого майна (будівля адміністративно - побутових приміщень площею 58,8 м2; будівля сушки та виробничих приміщень площею 94,1 м2; господарське приміщення площею 135 м2), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів вважає помилковим, оскільки предметом спору у цій справі були вимоги Товариства до ТОВ "АРМ АС" та ОСОБА_6 про визнання недійсним рішень загальних зборів учасників, визнання недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав Товариства з обмежено відповідальністю "АРМ АС" (далі - ТОВ "АРМ АС") від 23.11.2017; визнання недійсним акта оцінки та приймання-передачі майна ТОВ фірми "Дедал", що вноситься до статутного капіталу ТОВ "АРМ АС" від 17.11.2017; визнання недійсним акта приймання-передачі майна ТОВ "АРМ АС" ОСОБА_6 від 23.11.2017. Товариство у справі № 918/237/20 не заявляло вимоги до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації на майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Також скаржник посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2022 у справі № 911/515/20 про застосування положень статей 216, 236 Цивільного кодексу України:

«45. За змістом статей 216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, він є недійсним з моменту вчинення.

46. Таким чином абсолютно підставними є доводи касаційної скарги про те, що Договори купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 та від 04.07.2015 є такими, що не створили юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з їх недійсністю та є недійсними з моменту їх вчинення, а тому права вимоги, які відчужувалися за цими договорами фактично ніколи не вибували із власності ПАТ "Омега Банк" (близькі за змістом висновки щодо застосовування приписів статей 216, 236 ЦК України також містяться у постановах Верховного Суду на неврахування висновків з яких посилається скаржник)".

Аналогічні висновки містяться також в постанові у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 902/858/15(902/541/21).

Колегія суддів звертає увагу на те, що Товариство звернулося до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ТОВ "АРМ АС", ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними договорів та витребування майна (майнового комплексу, розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Вінницька, 60) з чужого незаконного володіння від 26.04.2022 у справі № 569/14682/21 лише у липні 2021 року, тобто вже після прийняття Мін`юстом оспорюваного наказу від 02.12.2020.

Отже, щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 826/3442/17, № 826/10548/17, № 821/669/17, № 826/9614/17, № 915/2349/19, № 910/16115/20, № 911/515/20, № 902/858/15 (902/541/21) щодо застосування положень статей 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, частин 2, 3, 5, 8 статті 37 Закону № 1952-IV, колегія суддів зазначає, що у цій справі (№ 918/138/21) суди попередніх інстанцій відмовили у задоволені позову через встановлення судами обставин порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації державним реєстратором Ященком В. О., виходячи із конкретних обставин цієї справи та наявних і оцінених судами доказів; правові висновки у зазначених справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчать лише про наявність у таких справах і в справі № 918/138/21 різних істотних обставин, залежно від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у цих справах.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 918/138/21.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження Товариством не зазначалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №918/138/21.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю - Фірма "Дедал" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 у справі №918/138/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай