Постанова

від 18.09.2022 по справі 910/10564/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2022 р. Справа № 910/10564/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Корсака В.А.

Євсікова О.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Концерну "Техвоєнсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 (повний текст складено 17.01.2022)

у справі №910/10564/20 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Концерну "Техвоєнсервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Міністерство оборони України

про зобов`язання вчинити дії, -

за участю секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Хаупшева Л.М.;

- відповідача Мохналь М.М.;

- третьої особи Зозуляк В.М.;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (надалі позивач/ Завод) завернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" в особі ліквідаційної комісії (надалі відповідач/ Концерн/ скаржник) про зобов`язання визнати та включити вимоги позивача у розмірі 11 673 095,05 грн. основного боргу та 583 993,33 грн. пені, що визначені судовим рішенням у справі №13/127, а також 5 481 637,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України через порушення строків виконання грошового зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва №13/127 від 30.04.2009 до ліквідаційного балансу відповідача.

Підставами заявленого позову є наступні обставини: постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі №13/127 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у вказаній справі, якими відмовлено у позові Військовому прокурору Житомирського гарнізону, поданого в інтересах держави в особі Міністерства оборони в особі ДП «Житомирський ремонтно-механічний завод» про стягнення з Концерну «Техвоєнсервіс» 13 803 062,33 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання концерном договору про надання послуг №225/К/112-06-9, укладеного між Заводом та Концерном, в частині здійснення розрахунків за цим договором за здійснений Заводом ремонт бронетанкового озброєння та техніки спеціального призначення, пов`язаної із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки. Вказаною постановою Київського апеляційного господарського суду задоволений позов військового прокурора, присуджено до стягнення з концерну 11 673 095,05 грн. заборгованості та 583 993,33 грн. пені.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі №13/127 залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009.

Крім того, Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 частково задоволений позов Заводу до Концерну про стягнення з Концерну в порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість Концерну, встановлену у справі №13/127. Присуджено до стягнення з Концерну на користь Заводу 869 245,00 грн. - 3% річних, 4 154 844,50 грн. - інфляційних втрат та 75 646, 60 грн. судового збору. Вказане рішення набрало законної сили.

Як стверджує позивач у позовній заяві, з сайту Міністерства оборони України позивачу стало відомо, що наказом останнього вирішено ліквідувати Концерн «Техвоєнсервіс», пунктом 1 вказаного наказу прийнято рішення про припинення Концерну, у зв`язку з чим, Завод направив на адресу Концерну кредиторську вимогу про включення кредиторських вимог, зокрема, за судовим рішенням у справі №13/127 на суму 13 803 062,33 грн., так і на суму 5 481 637,93 грн. інфляційних втрат та 3% річних, та 75 646, 60 грн. судового збору, за судовими рішеннями у справі №910/4307/19.

Вказана кредиторська вимога не була отримана Концерном.

Подібні кредиторські вимоги неодноразово направлялись Концерну, проте не були отримані останнім.

Водночас, від голови ліквідаційної Концерну Заводу надійшов лист, датований 04.05.2020 №503/10/2815, в якому повідомлялось, що на засіданні 27.04.2020 ліквідаційна комісія Концерну вирішила відмовити Заводу у включенні в реєстр кредиторів Концерну його майнових вимог з підстав відсутності первинних бухгалтерських документів у Концерну, які б підтверджували б наявність будь-яких зобов`язань останнього перед Заводом.

Позивач вважає, що не включення кредиторської вимоги Заводу, що встановлена судовим рішенням у справах №13/127 та №910/4307/19 і перебуває на примусовому виконанні державної виконавчої служби, є незаконним та безпідставним і свідчить про умисне невиконання судового рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд зобов`язати відповідача визнати та включити вимоги позивача у розмірі 11 673 095,05 грн. основного боргу та 583 993,33 грн. пені, що встановлені судовим рішенням у справі №13/127, яке набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні у виконавчому провадженні №55003446 від 26.10.2017 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі №13/127 у Відділі примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби ГТУ юстиції у місті Києві, а також 5 099 736,10 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, через порушення строків виконання грошового зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі №13/127, а також 75 646,60 грн. судового збору, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/4307/19, яке залишене без змін апеляційною інстанціє, до ліквідаційного балансу Концерну.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 позов задоволено частково. Зобов`язано Концерн "Техвоєнсервіс" в особі ліквідаційної комісії включити вимоги Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" у розмірі 11 649 076,45 грн. та 583 993,33 грн. пені, що визначено судовим рішенням у справі №13/127, а також 5 024 089,50 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, через порушення строків виконання грошового зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі №13/127, а також 75 646,60 грн. судового збору, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/4307/19, до проміжного ліквідаційного балансу Концерну "Техвоєнсервіс". В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Концерну "Техвоєнсервіс" на користь Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" судовий збір у розмірі 2099,09 грн.

Рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог, обов`язковістю виконання судового рішення, яким встановлена заборгованість концерну перед заводом.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача визнати кредиторські вимоги, суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язати визнати кредиторські вимоги, не призведе до поновлення порушених прав позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. В обґрунтування підстав апеляційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що судом не враховано судові рішення у справі №910/7864/19, в яких встановлено, що роботи за договором від 11.08.2006 №225/К/112-06-9 не виконувались, проте у задоволенні позову Концерну до Зводу про визнання недійсним вказаного договору було відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Встановлені у вказаній справі факти не мають доводитись в силу статті 75 ГПК України. Крім того, скаржник зазначає, що слідчим управління ГУ НП України встановлено в кримінальному провадженні №42015000000000092 відсутність у сторін (заводу та концерну) будь-яких бухгалтерських документів, які б відображали фінансові операції за договором від 11.08.2006 №225/К/112-06-9.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Позиції учасників справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10564/20. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Концерну "Техвоєнсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №910/10564/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

18.05.2022 матеріали справи № 910/10564/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі № 910/10564/20 залишено без руху. Надано Концерну "Техвоєнсервіс" строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 4,36 грн. у встановленому порядку. Попереджено Концерн "Техвоєнсервіс", що у випадку не усунення у встановлений термін недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Від Концерну "Техвоєнсервіс" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доданими до нього доказами сплати судового збору (квитанція №0.0.2567837089.1 від 06.06.2022).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну "Техвоєнсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №910/10564/20; розгляд справи призначено на 08.08.2022.

У судовому засіданні 08.08.2022 оголошено перерву у судовому засіданні на 19.09.2022.

11.07.2022 від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечує проти її задоволення. Просить оскаржуване судове рішення залишити в силі з підстав, викладених у відзиві.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені судом апеляційної інстанції, а також додатково встановлені.

11.08.2006 між Концерном (замовник) та Казенним підприємством Житомирський ремонтно-механічний завод (виконавець/Завод) укладено Договір № 225/К/112-06-9 про надання послуг, згідно з п. 1.1 якого, виконавець зобов`язується виконати капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки спеціального призначення, пов`язаної із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки, за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Календарному плані надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги.

Згідно з п. 2.3 договору приймання бронетанкового озброєння та техніки для проведення ремонту та їх видача після проведення ремонту здійснюється заводом згідно з вимогами затвердженої 19.08.93 начальником Озброєння Збройних Сил України Інструкції про порядок здавання бронетанкового озброєння та техніки в капітальний ремонт на бронетанкові ремонтні заводи Міністерства оборони України та отримання їх з ремонту № 05.РМ 280.

У пункті 2.7 договору сторони погодили, що термін проведення ремонту Бронетанкового озброєння та техніки встановлюється Календарним планом надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки, що є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 1).

Приписами п. 3.5 договору визначено, що приймання наданих послуг з ремонту Бронетанкового озброєння та техніки здійснюється замовником з оформленням Акта приймання-передавання наданих послуг (форма акта згідно з Додатком 5, що є невід`ємною частиною цього Договору). Акт приймання-передавання наданих послуг підписується уповноваженими особами виконавця і замовника та затверджується і завіряється печатками генерального директора Замовника та директора виконавця. Акт приймання-передавання наданих послуг виконується у 3-х примірниках - два для замовника, один для виконавця.

Додатком № 1 до договору є Календарний план надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки КП «Житомирський ремонтно-механічний завод», в якому сторони погодили, зокрема, термін виконання робіт - до 30.08.2006 та загальну вартість послуг, яка складає 14267784,24 грн.

Додатком № 2 до договору є протокол погодження договірної ціни на капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки між Концерном «Техвоєнсервіс» і КП «Житомирський ремонтно-механічний завод».

У додатку 3 до договору сторони погодили калькуляцію договірних цін за статтями витрат на капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки БМП-1.

Судом встановлено, що Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» про стягнення 13 803 062,33 грн. (справа №13/127).

Під час розгляду справи №13/127 позивач уточнив розмір позовних вимог, відповідно до яких просив стягнути з відповідача 11 673 095 грн. основного боргу та 583 933,30 грн. пені.

Державне господарське об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» подало зустрічний позов до Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» про розірвання Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі №13/127 в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі №13/127 апеляційне подання Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі № 13/127 скасовано. Позовні вимоги Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено повністю: вирішено стягнути з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» на користь Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» 11673095,05 грн. за надані послуги та 583993,33 грн. пені. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вказана постанова Київського апеляційного господарського суду залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі №13/127.

Концерн звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006 (справа №910/7867/19).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.02.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №910/7867/19, відмовлено у задоволенні позову Концерну.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2021 рішення Господарського суду Житомирської області від 26.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі №910/7867/19 скасовано, справу №910/7867/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.07.2021 у справі №910/7867/19 відмовлено у задоволенні позову Концерну.

Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 22.07.2021 у справі №910/7867/19 змінено; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.01.2021 вказану постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі №910/7867/19 залишено в силі.

04.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Завод з вимогами до Концерну про стягнення 5 481 637,93 грн., з яких 4 567 827,96 грн інфляційних втрат та 913 809,97 грн. 3% річних (справа №910/4307/19).

В обґрунтування позовних вимог позивач у справі №910/4307/19 посилався на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі №13/127 та стягнуто з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» 11 673 095,05 грн. за надані послуги та 583993,33 грн. пені. На виконання постанови №13/127 від 16.04.2009 Господарським судом міста Києва 30.04.2009 видано відповідний наказ, на підставі якого 06.07.2009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження серії №ВП13579955. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 13/127 від 26.05.2016 відповідачу надано відстрочку виконання судового рішення строком на 3 місяці. Також ухвалою Господарського суду міста Києва №13/127 від 20.06.2017 відповідачу повторно надано відстрочку виконання судового рішення строком на 3 місяці. Враховуючи те, що Концерном за весь період, починаючи з винесення постанови Київського апеляційного господарського суду №13/127 від 16.04.2009 до 01.04.2019, сплачено лише 24 018,60 грн., позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 5 481 637,93 грн., з яких 4 567 827,96 грн. інфляційних втрат та 913 809,97 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 позов Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» задоволено частково; стягнуто з Концерну «Техвоєнсервіс» в особі ліквідаційної комісії 869 245,00 грн. 3% річних, 4 154 844,50 грн. інфляційних втрат та 75 646 грн. 60 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 залишено без змін.

19.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що Концерн перебуває в стані припинення (№ запису 10731100149005036, в результаті ліквідації; строк для заявлення вимог кредиторів - до 23.11.2019 ).

Судом встановлено, що 22.11.2019 позивач направив на адресу відповідача кредиторську вимогу вих. №02/4110 від 22.11.2019, в якій вказав на заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 17 738 726,31 грн. (11673095,05 грн. + 583993,33 грн. + 5481637,93 грн.).

З роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (долучена позивачем до позовної заяви) вбачається, що вказана кредиторська вимога не була отримана відповідачем та повернулась на адресу позивача.

Цю ж кредиторську вимогу позивач 22.11.2019 направив на адресу Міністерства оборони України (отримана 26.11.2019) та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (отримана 26.11.2019).

Крім того, позивач 11.01.2020 повторно направив на адресу відповідача кредиторську вимогу, яка також не була отримана відповідачем та повернулась на адресу позивача.

02.04.2020 позивач направив на адресу Міністерства оборони України лист вих. №02/851 від 30.03.2020, в якому просив повідомити, чи включена його вимога до проміжного ліквідаційного балансу.

У відповідь на вказаний лист позивач отримав від тимчасово виконуючого обов`язки начальника Головного управління майна та ресурсів листа №5855/з від 13.04.2020, в якому зазначено, що лист позивача вих. №02/851 від 30.03.2020 було розглянуто спільно з ліквідаційною комісією Концерну «Техвоєнсервіс» та встановлено, що головою ліквідаційної комісії було вирішено відмовити у включенні кредиторських вимог позивача до проміжного ліквідаційного балансу з тих підстав, що за результатами вжитих ліквідаційною комісією заходів виявлена відсутність у відповідача первинної бухгалтерської документації, яка б підтверджувала наявність будь-яких зобов`язань відповідача перед позивачем. Крім того, Господарським судом Житомирської області розглядається справа №910/7867/19 про визнання недійсним Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006.

В межах виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі №13/127 з відповідача були стягнуті грошові кошти у сумі 24018,60 грн.

Як вказувалось вище, не включення ліквідаційною комісією кредиторських вимог заводу й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, у п. 40 зазначається, що «…право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Крім того, про обов`язковість виконання судових рішень зазначено в «пілотному» рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04. У вказаному рішенні Високий суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України. Суд зауважує, що одне з перших таких рішень, яке було винесено в 2004 році, ґрунтувалося на фактах, подібних до фактів у цій справі (див. рішення у справі Войтенка).

Крім того, колегія суддів посилається на позицію Конституційного Суду України щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 якого зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України (абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Як вказувалось вище, підставами даного позову є судові рішення у справі Господарського суду міста Києва: - №13/127, судовим рішенням у якій присуджено до стягнення з Концерну на користь Заводу 13 803 062,33 грн. заборгованості, яка виникла в наслідок невиконання концерном договору про надання послуг №225/К/112-06-9, укладеного між заводом та концерном, в частині здійснення розрахунків за цим договором за здійснений заводом ремонт бронетанкового озброєння та техніки спеціального призначення, а також у справі Господарського суду міста Києва - №910/4307/19, судовим рішенням в якій присуджено до стягнення з Концерну на користь Заводу 5 099 736,10 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, через порушення строків виконання грошового зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі №13/127, а також 75 646,60 грн. судового збору.

В розділі даної постанови «Обставини справи…» зазначалось, що постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021, за позовом Концерну до Заводу про визнання недійсним договору №225/К/112-06-9, змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 22.07.2021 у справі №910/7867/19. Північно-Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006, однак відмовив у позові у зв`язку з пропуском позовної давності. Вказана постанова залишена в силі постановою Верховного Суду від 14.01.2021.

Згідно з ч. 1 статті 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, враховуючи набрання законної сили рішеннями суду у справах №13/127 та №910/4307/19, які є обов`язковими для виконання та якими присуджено до стягнення з Концерну в особі ліквідаційної комісії на користь Заводу грошові кошти у загальному розмірі 17356824,48 грн., та беручи до уваги відсутність доказів перегляду рішення судів у справах №13/127 та №910/4307/19 за нововиявленими обставинами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів відповідача про відсутність у нього грошових зобов`язань перед позивачем (цим самим спростовуються аналогічні доводи апеляційної скарги з посиланням на судові рішення у справі №910/7867/19).

Крім того, як вказувалось вище, підставами даного позову, визначених позивачем, є саме наявність чинних судових рішень у справах №13/127 та №910/4307/19, а не судове рішення у справі №910/7867/19.

Відповідно до положень статті 99 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити серед іншого зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, правові підстави позову.

Згідно з правовою позицією, неодноразово викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 та від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Тобто, суду надано право здійснити правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин, а не здійснити зміну саме підстав (обставин) заявленого позову, визначення яких (підстав, обставин) є прерогативою саме позивача.

Отже, оскільки позивач обґрунтовує свої позовні вимоги саме невиконанням відповідачем судових рішень у справах №13/127 та №910/4307/19, то, відповідно, суд не може враховувати інші підстави позову, на які позивач у позовній заяві не посилається, а посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Згідно з ч. 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною 1 статті 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Відповідно до ч. 1 статті 111 ЦК України з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. 8 статті 111 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що Концерн перебуває в стані припинення (№ запису 10731100149005036, в результаті ліквідації; строк для заявлення вимог кредиторів - до 23.11.2019 ).

Відповідно до ч. 3 статті 112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Частиною 4 статті 112 ЦК України передбачено, що вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 5 статті 112 ЦК України).

Як вказувалось у розділі даної постанови «Обставини справи…) лист про відмову включити кредиторські вимоги позивач отримав 30.06.2020 (відповідно до вхідного реєстраційного штампу на листі), з огляду на що позивач вчасно звернувся з даним позовом до суду (позов подано до суду 17.07.2020).

Таким чином, враховуючи як обставини даної справи, наведені у відповідному розділі даної постанови, так і норми права, враховуючи часткове стягнення з відповідача під час здійснення виконавчого провадження грошових коштів у сумі 24 018,60 грн., колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність заявлених позовних вимог позивача про зобов`язання Концерну в особі ліквідаційної комісії включити вимоги Заводу у розмірі 11649076, 45 грн. та 583993, 33 грн. пені, що стягнуті судовим рішенням у справі №13/127, а також 5024089,50 грн. інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, через порушення строків виконання грошового зобов`язання за наказом Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 у справі №13/127, та 75646, 60 грн. судового збору, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/4307/19, до проміжного ліквідаційного балансу Концерну «Техвоєнсервіс».

Доводи апеляційної скарги про наявність судового рішення у справі №910/7867/19, яке на думку скаржника нівелює судове рішення у справі №13/127, не приймаються судовою колегією до уваги з підстав, викладених у даній постанові, адже, заявленими позивачем підставами позову є саме судові рішення у справах №13/127 та №910/4307/19, а не судове рішення у справі №910/7867/19, яке постановлено ж до того після набрання законної сили судовим рішенням у справі №13/127.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на наявність кримінального провадження №42015000000000092, оскільки відповідно до ч. 6 статті 75 ГПК України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні є обов`язковим для господарського суду, а не висновки слідчого управління ГУ НП України у м. Києві.

З огляду на доводи апеляційної скарги та встановлені статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів відзначає, що Концерн не вказує про допущені господарським судом першої інстанції порушення норм матеріального чи процесуального права в тій частині позову, в задоволенні якої було відмовлено, позаяк, судове рішення у вказаній частині не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №910/10564/20 залишити без задоовлення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 у справі №910/10564/20 залишити без змін.

Справу №910/10564/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено та підписано 22.09.2022.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді В.А. Корсак

О.О. Євсіков