Постанова

від 13.12.2022 по справі 910/10564/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/10564/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Губенко Н.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання Калітінського М.Ю.,

представників учасників справи:

від позивача: Алхімова Д.О.,

від відповідача: Мохналь М.М.,

від третьої особи: Зазуляк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Спичак О.М.

від 12.01.2022

та постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Попікова О.В., Євсіков О.О., Корсак В.А.

від 19.09.2022

за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"

до Концерну "Техвоєнсервіс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України

про зобов`язання вчинити дії,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2020 року Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" (надалі - Позивач, Завод) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Концерну "Техвоєнсервіс" в особі ліквідаційної комісії (надалі Відповідач, Концерн, Скаржник) про зобов`язання визнати та включити вимоги Позивача до ліквідаційного балансу Відповідача у розмірі 11 673 095,05 грн основного боргу та 583 993,33 грн пені, що встановлені судовим рішенням від 16.04.2009 у справі №13/127, яке набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні, а також 869 245,00 грн. - 3% річних, 4 154 844,50 грн. - інфляційних втрат та 75 646, 60 грн. судового збору, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/4307/19, яке залишене без змін апеляційною інстанцією.

2. Підставами заявленого позову є наступні обставини: постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №13/127 присуджено до стягнення з Концерну на користь Заводу 11 673 095,05 грн заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання Концерном договору про надання послуг №225/К/112-06-9 (надалі - Договір) та 583 993,33 грн нарахованої на основну заборгованість пені. Крім того, Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 в порядку статті 625 ЦК України присуджено до стягнення з Концерну на користь Заводу 869 245,00 грн - 3% річних, 4 154 844,50 грн - інфляційних втрат та 75 646, 60 грн судового збору. Вказані судові рішення набрали законної сили. З сайту Міністерства оборони України Позивачу стало відомо, що наказом останнього вирішено ліквідувати Концерн «Техвоєнсервіс», у зв`язку з чим, Завод направив на адресу Концерну вимоги про включення його кредиторських вимог до ліквідаційного балансу Відповідача, зокрема, за судовими рішеннями у справі №13/127 та №910/4307/19. Листом голови ліквідаційної комісії Концерну №503/10/2815 від 27.04.2020 Заводу було повідомлено, що на засіданні ліквідаційна комісія Концерну вирішила відмовити Заводу у включенні в реєстр кредиторів Концерну його майнових вимог з підстав відсутності первинних бухгалтерських документів у Концерну, які б підтверджували б наявність будь-яких зобов`язань останнього перед Заводом. Позивач вважає, що не включення кредиторської вимоги Заводу, що встановлена судовими рішеннями у справах №13/127 та №910/4307/19 є незаконним та безпідставним і свідчить про умисне невиконання судових рішень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022, позов задоволено частково. Зобов`язано Відповідача в особі ліквідаційної комісії включити вимоги Позивача, що визначені судовими рішеннями у справах №13/127 та №910/4307/19, до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судовий збір у розмірі 2099,09 грн.

4. Судові рішення в частині задоволення позовних вимог мотивовано обґрунтованістю заявлених позовних вимог, обов`язковістю виконання судових рішень, якими встановлена заборгованість Відповідача перед Позивачем.

5. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги в частині зобов`язання Відповідача визнати кредиторські вимоги, суд виходив з того, що обраний Позивачем спосіб захисту - зобов`язати визнати кредиторські вимоги, не призведе до поновлення порушених прав Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

6. Відповідач (Скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд.

7. Підставами касаційного оскарження Скаржник визначив відповідно до частини другої статті 287 ГПК України:

- пункт 1: суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 27.03.2019 у справі №903/439/18 та від 04.03.2019 у справі №642/4737/16-ц;

- пункт 4: суд апеляційної інстанції порушив статті 13, 74, 86, 210, 236, 269 ГПК України та не дослідив зібрані у справі докази.

8. Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін.

9. Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

10. 11 серпня 2006 року між Концерном (замовник) та Казенним підприємством Житомирський ремонтно-механічний завод (виконавець/Завод) укладено договір №225/К/112-06-9 про надання послуг (Договір), згідно з п. 1.1. якого, виконавець зобов`язується виконати капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки спеціального призначення, пов`язаної із забезпеченням потреб оборони і національної безпеки, за номенклатурою, у кількості, в терміни та за цінами, які зазначені у Календарному плані надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток 1), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити ці послуги.

11. Згідно з п. 2.3 Договору приймання бронетанкового озброєння та техніки для проведення ремонту та їх видача після проведення ремонту здійснюється Заводом згідно з вимогами затвердженої 19.08.93 начальником Озброєння Збройних Сил України Інструкції про порядок здавання бронетанкового озброєння та техніки в капітальний ремонт на бронетанкові ремонтні заводи Міністерства оборони України та отримання їх з ремонту № 05.РМ 280.

12. У пункті 2.7 Договору сторони погодили, що термін проведення ремонту Бронетанкового озброєння та техніки встановлюється Календарним планом надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки, що є невід`ємною частиною цього Договору (додаток 1).

13. Приписами п. 3.5 Договору визначено, що приймання наданих послуг з ремонту Бронетанкового озброєння та техніки здійснюється замовником з оформленням акта приймання-передавання наданих послуг (форма акта згідно з додатком 5, що є невід`ємною частиною цього Договору). Акт приймання-передавання наданих послуг підписується уповноваженими особами виконавця і замовника та затверджується і завіряється печатками генерального директора замовника та директора виконавця. Акт приймання-передавання наданих послуг виконується у 3-х примірниках - два для замовника, один для виконавця.

14. Додатком № 1 до Договору є Календарний план надання послуг з капітального ремонту бронетанкового озброєння та техніки КП «Житомирський ремонтно-механічний завод», в якому сторони погодили, зокрема, термін виконання робіт - до 30.08.2006 та загальну вартість послуг, яка складає 14267784,24 грн.

15. Додатком № 2 до Договору є протокол погодження договірної ціни на капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки між Концерном «Техвоєнсервіс» і КП «Житомирський ремонтно-механічний завод».

16. У додатку 3 до Договору сторони погодили калькуляцію договірних цін за статтями витрат на капітальний ремонт бронетанкового озброєння та техніки БМП-1.

17. Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» про стягнення 13803062,33 грн. (справа №13/127).

18. Під час розгляду справи №13/127 позивач уточнив розмір позовних вимог, відповідно до яких просив стягнути з відповідача 11 673 095 грн. основного боргу та 583 933,30 грн. пені.

19. Державне господарське об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» подало зустрічний позов до Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» про розірвання Договору.

20. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі №13/127 в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено повністю, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

21. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 у справі №13/127 апеляційне подання Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі № 13/127 скасовано. Позовні вимоги Військового прокурора Житомирського гарнізону задоволено повністю: вирішено стягнути з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» на користь Державного підприємства «Житомирський ремонтно-механічний завод» 11673095,05 грн за надані послуги та 583993,33 грн пені. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

22. Вказана постанова Київського апеляційного господарського суду залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 22.09.2009 №13/127.

23. Концерн звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006 (справа №910/7867/19).

24. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.07.2021 у справі №910/7867/19 відмовлено у задоволенні позову Концерну.

25. Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 мотивувальну частину рішення Господарського суду Житомирської області від 22.07.2021 у справі №910/7867/19 змінено; в іншій частині рішення суду залишено без змін.

26. Постановою Верховного Суду від 14.01.2021 вказану постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі №910/7867/19 залишено в силі.

27. 04 квітня 2019 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Завод з вимогами до Концерну про стягнення 5 481 637,93 грн., з яких 4 567 827,96 грн інфляційних втрат та 913 809,97 грн. 3% річних (справа №910/4307/19).

28. В обґрунтування позовних вимог Позивач у справі №910/4307/19 посилався на те, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2009 у справі №13/127 та стягнуто з Державного господарського об`єднання Концерн «Техвоєнсервіс» на користь Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» 11 673 095,05 грн. за надані послуги та 583993,33 грн. пені. На виконання постанови №13/127 від 16.04.2009 Господарським судом міста Києва 30.04.2009 видано відповідний наказ, на підставі якого 06.07.2009 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження серії №ВП13579955. Ухвалою Господарського суду міста Києва № 13/127 від 26.05.2016 відповідачу надано відстрочку виконання судового рішення строком на 3 місяці. Також ухвалою Господарського суду міста Києва №13/127 від 20.06.2017 відповідачу повторно надано відстрочку виконання судового рішення строком на 3 місяці. Враховуючи те, що Концерном за весь період, починаючи з винесення постанови Київського апеляційного господарського суду №13/127 від 16.04.2009 до 01.04.2019, сплачено лише 24 018,60 грн., позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 5 481 637,93 грн., з яких 4 567 827,96 грн. інфляційних втрат та 913 809,97 грн. - 3% річних.

29. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 позов Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» задоволено частково; стягнуто з Концерну «Техвоєнсервіс» в особі ліквідаційної комісії 869 245,00 грн. 3% річних, 4 154 844,50 грн. інфляційних втрат та 75 646 грн. 60 коп. судового збору.

30. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 у справі №910/4307/19 залишено без змін.

31. 19 вересня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про те, що Концерн перебуває в стані припинення (№ запису 10731100149005036, в результаті ліквідації; строк для заявлення вимог кредиторів - до 23.11.2019 ).

32. 22 листопада 2019 року Позивач направив на адресу Відповідача кредиторську вимогу вих. №02/4110 від 22.11.2019, в якій вказав на заборгованість Відповідача перед Позивачем у розмірі 17 738 726,31 грн (11673095,05 грн + 583993,33 грн + 5481637,93 грн).

33. З роздруківки з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень (долучена Позивачем до позовної заяви) вбачається, що вказана кредиторська вимога не була отримана Відповідачем та повернулась на адресу Позивача.

34. Цю ж кредиторську вимогу Позивач 22.11.2019 направив на адресу Міністерства оборони України (отримана 26.11.2019) та Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві (отримана 26.11.2019).

35. Крім того, Позивач 11.01.2020 повторно направив на адресу Відповідача кредиторську вимогу, яка також не була отримана Відповідачем та повернулась на адресу Позивача.

36. 02 квітня 2020 року Позивач направив на адресу Міністерства оборони України лист вих. №02/851 від 30.03.2020, в якому просив повідомити, чи включена його вимога до проміжного ліквідаційного балансу.

37. У відповідь на вказаний лист Позивач отримав листа №5855/з від 13.04.2020, в якому зазначено, що головою ліквідаційної комісії було вирішено відмовити у включенні кредиторських вимог Позивача до проміжного ліквідаційного балансу з тих підстав, що за результатами вжитих ліквідаційною комісією заходів виявлена відсутність у Відповідача первинної бухгалтерської документації, яка б підтверджувала наявність будь-яких зобов`язань Відповідача перед Позивачем. Крім того, Господарським судом Житомирської області розглядається справа №910/7867/19 про визнання недійсним Договору №225/К/112-06-9 від 11.08.2006.

38. Не включення ліквідаційною комісією Концерну кредиторських вимог Заводу й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

39. Конституція України

Стаття 129-1. Суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

40. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 110. Ліквідація юридичної особи

1. Юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;

3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

2. Якщо з позовом про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначений цей орган, якщо він наділений відповідними повноваженнями.

3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи

1. З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.

8. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.

Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

10. До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає податковим органам, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.

11. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання податковим органам.

12. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

13. Документи, що підлягають обов`язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам.

14. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.

Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів

1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.

3. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

5. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

41. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 75. Підстави звільнення від доказування

4. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 86. Оцінка доказів

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

3. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 300 Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

42. Верховний Суд зазначає, що згідно з частиною першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому перевіряє дотримання норм матеріального та процесуального права, на які скаржник посилається як на підстави для обов`язкового скасування судового рішення.

43. Як зазначено Судом вище, підставою касаційного оскарження є, зокрема, пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 27.03.2019 у справі №903/439/18 та від 04.03.2019 у справі №642/4737/16-ц.

44. Так, у справі №761/26815/17 предметом позову були вимоги власника нежитлового приміщення до ОСББ про визнання недійсним рішення загальних зборів членів ОСББ в частині встановлення плати на утримання та обслуговування будинку. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постановою від 27.01.2020 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляції, якими позовні вимоги задоволено частково, скасував. Ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновків, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Оскільки допускається розмежування розміру внесків залежно від виду об`єкту нерухомого майна (квартира або нежитлове приміщення) і позивач не оспорював пункт 2.6 договору з надання послуг з управління неподільним та загальним майном житлового комплексу, то відсутні підстави для визнання оспорюваного рішення загальних зборів ОСББ недійсним.

45. У справі №903/439/18 предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який на думку позивача є фіктивним, оскільки його вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 27.03.2019 року залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляції, якими позовні вимоги було задоволено. У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу і усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

46. У справі №642/4737/16-ц предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та свідоцтва про право на спадщину. Оспорюваний договір на думку позивача є фіктивним, оскільки його вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, а з метою уникнути звернення стягнення на квартиру. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановою від 04.03.2019 року залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляції, якими в позові було відмовлено. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

47. Проте, Скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано та взагалі не зазначено в чому конкретно полягає невідповідність висновків судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, вказаним висновкам Верховного Суду, що зазначені ним у постановах від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 27.03.2019 у справі №903/439/18 та від 04.03.2019 у справі №642/4737/16-ц.

48. У кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення.

49. Всі наведені Скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України жодним чином не суперечать висновкам судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції.

50. Отже, доводи Скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а наявність такої виключної підстави для касаційного перегляду судових рішень є недоведеною.

51. Другою підставою касаційного оскарження Скаржник визначив відповідно до частини другої статті 287 ГПК України пункт 4, зазначивши, що суд апеляційної інстанції порушив статті 13, 74, 86, 210, 236, 269 ГПК України та не дослідив зібрані у справі докази.

52. Скаржник в касаційній скарзі посилається на те, що судами попередніх інстанцій при ухвалені судових рішень не враховано:

- встановленого в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року у справі №910/7864/19 факту невиконання робіт, які визначались Договором;

- відсутності у Відповідача та Позивача будь-яких первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували будь-яку заборгованість Відповідача перед Позивачем.

53. Суд зазначає, що причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для включення вимог Позивача, що визначені судовими рішеннями у справах №13/127 та №910/4307/19, до проміжного ліквідаційного балансу Відповідача.

54. Суд виходить з того, що згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

55. Відповідно до положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

56. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

57. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

58. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

59. Враховуючи набрання законної сили рішеннями суду у справах №13/127 та №910/4307/19, які є обов`язковими для виконання та якими присуджено до стягнення з Концерну в особі ліквідаційної комісії (Відповідача) на користь Заводу (Позивача) грошових коштів у загальному розмірі 17356824,48 грн, Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів Відповідача про відсутність у нього грошових зобов`язань перед Позивачем на вказану суму (цим самим спростовуються аналогічні доводи касаційної скарги в частині відсутності будь-яких первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували будь-яку заборгованість Відповідача перед Позивачем та посилання Скаржника на не виконання робіт за Договором).

60. Таким чином, судовими рішеннями у справах №13/127 та №910/4307/19 (між тими самими сторонами) встановлено обставини, що мають істотне значення та не підлягають доведенню під час вирішення цього спору, а саме наявність у Відповідача грошових зобов`язань перед Позивачем на вищевказану суму. Зазначені судові рішення є остаточними та не можуть бути поставлені під сумнів.

61. Суд відхиляє аргументи Відповідача, викладені у касаційній скарзі, оскільки такі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а загалом зводяться до переоцінки доказів, тоді як Суд, в силу частини 2 статті 300 ГПК України наголошує, що переоцінка вже оцінених судами доказів виходить за межі повноважень касаційного суду.

62. За таких обставин, викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

62. З огляду на зазначене, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судові рішення, переглянуті в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

65. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги Відповідача.

Судові витрати

66. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Концерну "Техвоєнсервіс" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі №910/10564/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді Н. Губенко

І. Кондратова