Постанова

від 21.09.2022 по справі 904/550/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2022 року м. Дніпро Справа № 904/550/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Мороза В.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Кеся Н.Б.) від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен", смт Цибулів Монастирищенський район Черкаська область

про стягнення 200 216,56 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" (далі-відповідач), в якому просило суд стягнути з Відповідача на свою користь 15 353,17 грн. (п`ятнадцять тисяч триста п`ятдесят три гривні 17 копійок) - пені; 16 988,95 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім гривень 95 копійок) - неустойки; 152 018,66 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі вісімнадцять гривень 66 копійок) - 0,35 процентів з користування чужими грошовими коштами; 3 569,91 грн. (три тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять гривень 91 копійка) - 3% річних; 12 285,87 грн. (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять гривень 87 копійок) - інфляційних втрат; судовий збір у розмірі 3 003,25 грн. та витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 26 760,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 13/031 про виготовлення та постачання продукції від 13.03.2020 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" (19114, Черкаська область, Монастирищенський район, смт. Цибулів, вул. Гагаріна, буд. 30, корпус А, код ЄДРПОУ 41423974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 2 А, код ЄДРПОУ 36441431) 8 054,58 грн. (вісім тисяч п`ятдесят чотири грн. 58 коп.) пені; 16 988,95 грн. (шістнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят вісім грн. 95 коп.) неустойки; 152 018,66 грн. (сто п`ятдесят дві тисячі вісімнадцять грн. 66 коп.) 0,35 процентів з користування чужими грошовими коштами; 3 565,14 грн. (три тисячі п`ятсот шістдесят п`ять грн. 14 коп.) 3% річні; 12 285,87 грн. (дванадцять тисяч двісті вісімдесят п`ять грн. 87 коп.) інфляційних втрат; судовий збір у розмірі 2 893,70 грн. (дві тисячі вісімсот дев`яносто три грн. 70 коп.) та витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 15 955,94 грн. (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять грн. 94 коп.); в решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркмен", в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 змінити, зменшивши розмір пені, неустойки, 3% річних, інфляційних втрат та стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 2 000,00 грн., неустойки - 3 000,00 грн., 3% річних - 1 500,00 грн., інфляційних втрат - 3 000,00 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема вказує на те, що суд першої інстанції протиправно розглянув справу без врахування позиції відповідача, у зв`язку з чим неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування цього твердження апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі 21.04.2022р., пославшись при цьому на лист відділення поштового зв`язку. Сам апелянт стверджує, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.02.2022р. отримав тільки 28.06.2022р., а тому відзив був поданий в межах 15-денного строку, встановленого судом, проте, як вбачається з матеріалів справи, вже після ухвалення оскаржуваного рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги по суті даного спору апелянт зазначає, що передбачена пунктом 5.4. договору плата за користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлений сторонами спосіб її обчислення (за кожен день прострочення виконання зобов`язання), за своєю правовою природою є пенею, а не платою за користування чужими коштами, яка обчислюється у відсотках річних. З урахуванням же того, що водночас п. 7.4. договору встановлена відповідальність замовника за прострочення оплати у вигляді неустойки, то, на думку апелянта, пункти 5.4. та 7.4. договору всупереч статті 61 Конституції України фактично передбачають двічі однакову таку міру відповідальності, як пеня. Таким чином, апелянт вважає, що позивачем безпідставно нараховано, а судом першої інстанції безпідставно ухвалено до стягнення 152 018,66 грн. як 0,35% за користування чужими коштами. На підтвердження наведеної правової позиції апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020р. у справі № 922/3578/18.

Стосовно ухваленого спірного рішення в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 8 073,73 грн., неустойки у розмірі 16 988,95 грн., 3% річних у розмірі 3 569,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 12 285,87 грн., апелянт вважає, що з урахуванням того, що відповідачем погашено основну заборгованість за договором у повному обсязі до звернення позивача до суду, порядок розрахунків частинами був усно узгоджений між сторонами, а також, що позивачу не спричинені відповідачем збитки, то достатні правові підстави для зменшення цих санкцій до розміру, визначеного відповідачем в апеляційній скарзі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2022 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Білецької Л.М., Мороза В.Ф.

У звязку з відпусткою судді Мороза В.Ф., розпорядженням керівника апарату суду від 01.08.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.08.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" до Центрального апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що у відповідності до листів АТ "Укрпошта" та відкритої інформації, розміщеної на офіційному сайті АТ "Укрпошта", рекомендований лист, яким направлялася ухвала суду про відкриття провадження по справі, вручено відповідачу 21.04.2022, що свідчить про те, що відповідач на власний розсуд не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, а його твердження про дотримання строків подачі відзиву необґрунтоване.

Позивач не погоджується з твердженнями апелянта про те, що встановлена договором відповідальність у вигляді 0,35% за своєю правовою природою є пенею, а не платою за користування чужими коштами, з огляду на те, що сторонами по справі у п. 5.4. договору узгоджено саме сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, а не вид забезпечення зобов`язання або штрафну санкцію.

Також, позивач заперечує проти зменшення розміру пені, неустойки, 3% річних та інфляційних втрат. Так, позивач заперечує проти тверджень скаржника про існування усних домовленостей між сторонами про розрахунок за продукцію частинами. Серед іншого, в обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що відсотки річні та інфляційні втрати до штрафних санкцій не відносяться, а тому їз зменшення неможливе. На переконання позивача, враховуючи узгоджені сторонами в договорі розміри штрафних санкцій, свідоме з боку відповідача допущення порушення умов договору протягом 1,5 року та відсутність належних і допустимих доказів винятковості даного випадку, виключає підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить розподілити судови витрати, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 18 600,00 гривень.

21.09.2020р. у звязку з усуненням обставин, що призвели до зміни складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів: Білецької Л.М., Мороза В.Ф.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 13.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (далі - Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркмен" (далі - Замовник) укладено договір № 13/031 про виготовлення та постачання продукції (далі-Договір).

Відповідно до умов Договору:

1.1. Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання з виготовлення і постачання гнучкої рулонної упаковки, даті за Договором - Продукція.

1.2. Асортимент, кількість, ціна, умови оплати, терміни й умови поставки кожної окремої партії Продукції узгоджуються сторонами в Специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

1.3. Місце виконання договору: вул. Данила Галицького, буд. 2А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49102.

1.4. Замовник приймає на себе зобов`язання:

1.4.1. Подати заявку (технічне завдання) на Продукцію, де обумовлюються всі особливості, які необхідно врахувати при підготовці дизайну та виробництві Продукції.

1.4.2. Підписати технічну специфікацію, в якій враховані заявлені особливості Продукції щодо підготовки макета.

1.4.3. Прийняти та оплатити Продукцію.

2.1. Кількість Продукції, асортимент, технічні і якісні характеристики, відхилення по обсягу Продукції вказуються в Специфікації до цього Договору, що підписується уповноваженими на те представниками Сторін.

5.1. Ціна на Продукцію вказується в Специфікації до цього Договору.

5.2. Загальною ціною Договору є сумарна вартість замовленої Продукції згідно зі всіма Специфікаціями, а у випадку, передбаченому пунктом 6.9.1. Договору, - видатковими накладними, підписаними сторонами.

5.3. Умови та термін оплати за цим Договором зазначаються в Специфікаціях кожної партії Продукції.

5.4. У разі прострочення оплати продукції у строк, передбачений пунктом 5.3. Договору, Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю суму заборгованості за поставлену Продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Сплата процентів здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування.

7.4. У разі прострочення оплати Продукції Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також неустойку в розмірі 10% від вартості несплаченої Продукції у разі прострочення оплати Продукції більше ніж на 10 календарних днів.

10.6. Термін дії Договору встановлюється з моменту підписання та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх завершення.

18.03.2020 року між позивачем та відповідачем підписано Специфікацію на суму 149 697,22 грн. (арк.с. 7), в якій зазначено найменування товару, кількість та ціна. Термін виконання замовлення - протягом 21 календарного дня з дати підписання специфікації, оригінал макету та кольоропроби. Умови та термін оплати: 100% передоплата. Доставка за рахунок: самовивіз. Допуск відхилення по вазі або кількості: +/-12%. Адреса доставки: Черкаська область, смт. Цибулів, вул. Гагаріна, 30-А.

03.08.2020 року між позивачем та відповідачем підписано Специфікацію на суму 160 192,27 грн. (арк.с. 8), в якій зазначено найменування товару, кількість та ціна. Термін виконання замовлення - протягом 21 календарного дня з дати підписання специфікації, оригінал макету та кольоропроби. Умови та термін оплати: 50% передоплата, 50% перед відвантаженням. Доставка за рахунок: Виконавця. Допуск відхилення по вазі або кількості: +/-12%. Адреса доставки: Черкаська область, смт Цибулів, вул.Гагаріна, 30-А.

На виконання умов договору Відповідач здійснив передоплату у розмірі 130 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 892 від 19.03.2020 (арк.с. 12).

Постачальник здійснив поставку продукції на загальну суму 309 889,50 грн., що підтверджується видатковими накладними № 06/04-3 від 06.04.2020 на суму 62 989,86 грн., № 28/04-2 від 28.04.2020 року на суму 86 707,37 грн. та № 03/08-7 від 03.08.2020 року на суму 160 192,27 грн. (арк.с. 9-11), які підписані та скріплені печатками позивача та відповідача.

Відповідач свої зобов`язання по повній та своєчасній оплаті поставленої продукції здійснив несвоєчасно, що підтверджується платіжними дорученнями (арк.с. 13-27), внаслідок чого позивач нарахував відповідачу суму 3% річних у розмірі 3 569,91 грн. за період з 29.04.2020 по 03.06.2020, з 04.08.2020 по 24.01.2022 та 12 285,87 грн. інфляційних втрат за період травень 2020, вересень 2020 - січень 2022 року.

Також, позивачем нарахована сума штрафу у розмірі 16 988,95 грн. (10% від вартості несплаченої Продукції у разі прострочення оплати Продукції більше ніж на 10 календарних днів); сума пені у розмірі 15 353,17 грн. (за період з 29.04.2020 по 03.06.2020 та з 04.08.2020 по 24.01.2022); сума процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 152 018,66 грн. (0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами).

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо доведеності факту поставки позивачем відповідачу продукції та її несвоєчасної оплати відповідачем у строки, визначені договором та специфікаціями. При цьому, здійснивши аналіз розрахунку пені суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач нарахував пеню за видатковою накладною № 03/08-7 від 03.08.2020, за період 04.08.2020 по 24.01.2022, без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв`язку з чим судом задоволено позовні вимоги про стягнення пені на суму 8 054,58 грн. В частині вимог про стягнення суми 3% річних у розмірі 3 569,91 грн., суд першої інстанції задовольнив в цій частині позов частково на суму 3 565,14 грн., через арифметичну помилку в розрахунку позивача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статті 525, 526 Цивільного кодексу України та стаття 193 Господарського кодексу України містять загальні умови виконання зобов`язання, у відповідності до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму та до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 662 та 663 Цивільного кодексу України Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар у строк, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні та умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості (ч. 1-2 статті 669 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина 3 ст. 509 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що згідно з умовами договору позивач здійснив поставку продукції на загальну суму 309 889,50 грн.

Натомість, відповідач свої зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленої продукції не виконав та оплату здійснив несвоєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (арк.с. 13-27).

Внаслідок несвоєчасного виконання замовником обов`язку зі своєчасної оплати поставленої продукції позивачем нараховані відповідачу 3% річних, інфляційні втрати, сума штрафу у розмірі 10% від вартості несплаченої Продукції у разі прострочення оплати Продукції більше ніж на 10 календарних днів, сума пені, а також 0,35 процентів з користування чужими грошовими коштами

Перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає, що вони розраховані у відповідності до вимог чинного законодавства та є арифметично правильними.

При цьому, судова колегія відхиляє доводи апелянта про існування домовленостей між сторонами про зміну умов Договору щодо розрахунку за поставлену продукцію, а саме оплату частинами, оскільки такі твердження не підтверджені матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про те, що нараховані позивачем 0,35 процентів за користування чужими грошовими коштами підпадають під характеризуючи ознаки пені і є подвійною юридичною відповідальністю одного виду за одне й те саме правопорушення, судова колегія зазначає наступне.

В обґрунтування цих доводів апелянт посилається на те, що пункт 5.4. Договору передбачає відповідальність у вигляді стягнення пені за порушення строків поставки продукції, яка вже передбачена в іншому пункті договору пункті 7.4., що свідчить про встановлення в договорі подвійної відповідальністі замовника всупереч статті 61 Конституції України.

При цьому, апелянт в обґрунтування своєї позиції посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020р. у справі № 922/3578/18.

Як зазначено вище, пунктом 5.4. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати продукції у строк, передбачений пунктом 5.3. Договору, Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю суму заборгованості за поставлену Продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами.

Водночас, у відповідності до п. 7.4. Договору, у разі прострочення оплати Продукції Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також неустойку в розмірі 10% від вартості несплаченої Продукції у разі прострочення оплати Продукції більше ніж на 10 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 та частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України).

Наведені положення закону визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За своєю правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. Натомість, неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання та за своєю правовою природою є штрафною санкцією, яка може застосовуватись до боржника у разі порушення ним зобов`язання.

Отже, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України проценти мають зовсім іншу правову природу, ніж неустойка (пеня, штраф).

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

Передбачене статтею 536 Цивільного кодексу України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами, з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 Цивільного кодексу України, слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Як вбачається з п. 5.4. Договору, сторони встановили такий розмір процентів - 0,35% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами.

При цьому, виходячи із свободи визначення умов договору відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.

Отже, визначення сторонами у спірному пункті 5.4. Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021р. у справі № 910/14180/18.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи № 910/14180/18 дану справу було передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду саме у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020р. у справі № 922/3578/18, на який посилається апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 152 018,66 грн. як 0,35% за користування чужими коштами у відповідності до статті 536 Цивільного кодексу України, а рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та відповідає нормам матеріального права.

Також, як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 8 073,73 грн., неустойки у розмірі 16 988,95 грн., 3% річних у розмірі 3 569,91 грн., інфляційних втрат у розмірі 12 285,87 грн., вважаючи, що достатні правові підстави для зменшення цих санкцій до розміру, визначеного відповідачем в апеляційній скарзі

Надаючи оцінку доводам відповідача, як підставам для зменшення розміру штрафу, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як встановлено апеляційним судом, відповідач не звертався до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру штрафних санкцій із наданням доказів та обґрунтувань такого зменшення.

В суді апеляційної інстанції апелянт також не надав доказів в підтвердження наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема таких, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності, тяжке фінансове становище боржника та значну кількість зобов`язань перед третіми особами, неприбутковість боржника, тощо.

Відповідач не навів обґрунтованих обставин та не подав жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини у простроченні зобов`язання з оплати поставленої продукції.

Також, відповідачем не наведено підстав та не надано відповідних доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов`язання за Договором.

Суд апеляційної інстанції враховує, що сторони добровільно, на власний розсуд, визначили у Договорі відповідальність у за порушення строків оплати поставленої продукції.

При цьому, судова колегія відхиляє твердження апелянта щодо його необізнаності про відкриття провадження у справі та подання відзиву на позовну заяву в межах строку, встановленого судом.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2022р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Зазначена ухвала суду від 16.02.2022р. отримана відповідачем 21.04.2022р., що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та листом відділення поштового зв`язку смт. Цибулів Черкаської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта", в якому відділення зазначає про те, що рекомендований лист № 4930019430954 було вручено адресату ТОВ Аркмен 21.04.2022р.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються твердження апелянта про отримання нимухвали суду про відкриття провадження у справі тільки 28.06.2022р.

Враховуючи отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аркмен" ухвали суду 21.04.2022р. відзив на позовну заяву мав бути поданий відповідачем до 06.05.2022р. включно. Натомість, відзив на позовну заяву поданий відповідачем до Господарського суду Дніпропетровської області 11.07.2022р., вже після ухвалення судом рішення у справі.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що протягом розгляду справи судом першої інстанції, відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заявлення клопотання про зменшення штрафних санкцій та надання відповідних доказів в його обґрунтування.

Водночас, судом першої інстанції здійснювалися заходи щодо встановлення факту отримання відповідачем ухвали суду про відкриття провадження у справі та ухвалення рішення у справі зі спливом навіть більшого строку для подання відзиву на позовну заяву, ніж був встановлений судом, що свідчить про те, що судом надавалася можливість відповідачу у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку подати відзив на позовну заяву та/або заяву про зменшення розміру штрафних санкцій. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Отже, колегія суддів зазначає, що питання щодо зменшення розміру суми штрафних санкції було порушено відповідачем лише при поданні апеляційної скарги.

За таких обставин, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі судова колегія вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені доводи відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у даній справі відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правничу (правову) допомогу, які понесені позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження статусу адвоката Смагіна Віталія Георгійовича, останнім до суду першої інстанції подано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (арк.с. 32) та копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги (арк.с. 31).

Також, в матеріалах справи міститься Договір № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2022р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (далі - Клієнт) та Адвокатським бюро "Віталія Смагіна" (далі - Виконавець) (арк.с. 29-30).

Відповідно до умов Договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2022р.:

1.1. На умовах і в порядку, що визначені цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Клієнту правничу (правову) допомогу, а Клієнт - оплатити її та інші фактичні витрати Виконавця, необхідні для надання правничої (правової) допомоги.

1.2. Правнича (правова) допомога за цим Договором включає в себе: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності Клієнта; складення заяв, скарг, претензій, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів Клієнта, який знаходиться в статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги Клієнту, який знаходиться в статусі свідка, у кримінальному провадженні; представництво інтересів Клієнта під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків Клієнта, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; інші види правничої (правової) допомоги, що не заборонені законом.

1.3. Під час надання правничої (правової) допомоги Виконавець керується Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, іншим законодавством України та цим Договором.

4.1. За одна годину надання правничої допомоги Клієнт зобов`язується виплачувати Виконавцю гонорар (винагороду) із розрахунку 1200,00 грн.

6.1. Цей Договір набуває чинності з моменту підписання Сторонами та діє до 31.12.2022.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив про те, що попередня (орієнтовна) вартість правничої (правової) допомоги, яку позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції становить 18 600,00 грн., просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а також надав докази понесення таких витрат.

Так, до відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано: додаткову угоду № 1 від 01.07.2022р. до Договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2022р.; розрахунок витрат на правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції у справі № 904/550/22 на загальну суму 18 600,00 грн.; акт про надання правничої (правової) допомоги від 02.09.2022р.

У відповідності до вказаної додаткової угоди № 1 від 01.07.2022р. сторонами внесено зміни до п. 4.1. Договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 05.01.2022р. щодо збільшення гонорару (винагороди) виконавця, який встановлено у розмірі 1 500,00 грн. за одну годину надання правничої допомоги.

Згідно з актом про надання правничої (правової) допомоги від 02.09.2022р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" та Адвокатським бюро "Віталія Смагіна", виконавець надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен", ЄДРПОУ 41423974, за договором №13/03-1 від 13.03.2020 року про виготовлення та постачання продукції по судовій справі № 904/550/22:

1. Аналіз (вивчення) апеляційної скарги ТОВ "Аркмен" 0,5 год. 750,00 грн.

2. Складання заяви на ознайомлення з матеріалами справи, подання заяви до суду, ознайомлення з матеріалами справи з урахуванням часу на прибуття до суду та очікування 08.08.2022р. (представництво) 1 год. 1 500,00 грн.

3. Консультація та роз`яснення щодо правомірності рішення суду першої інстанції та безпідставності апеляційної скарги 0,5 год. 750,00 грн.

4. Складення, формування відзиву на апеляційну скаргу (з додатками), завірення копій документів (3 примірники) 9 год. 13 500,00 грн.

5. Відправлення відзиву на апеляційну скаргу з додатками відповідачу з урахуванням часу на прибуття до відділення пошти та очікування (представництво) - 0,2 год. 300,00 грн.

6. Подання відзиву на апеляційну скаргу з додатками до суду апеляційної інстанції з урахуванням часу на прибуття до суду та очікування (представництво) - 0,2 год. 300,00 грн.

Всього загальна сума наданої правничої (правової) допомоги складає 17 100,00 грн. без ПДВ.

За результатами дослідження зазначених вище доказів, судова колегія дійшла висновку, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції є завищеними. Так, на підготовку відзиву на апеляційну скаргу представником позивача необґрунтовано зазначено витрати часу більше ніж на підготовку позовної заяви, хоча об`єктивно складання позовної заяви є більш складним процесом ніж складання відзиву на апеляційну скаргу, оскільки апеляційний розгляд справи відбувається на основі матеріалів вже проработаних сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції.

При цьому, судова колегія враховує, що ця справа має незначну складність; справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без проведення судових засідань; результат її вирішення не має вплинути на репутацію сторони; справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду.

За таких обставин, враховуючи складність і строк розгляду справи, виконані Адвокатським бюро "Віталія Смагіна" роботи, принципи співрозмірності та розумності судових витрат, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розумним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції та які належить стягнути з відповідача є сума 5 000,00 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 341,00 грн. слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022р. у справі № 904/550/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Аркмен".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аркмен" (19114, Черкаська область, Монастирищенський район, смт. Цибулів, вул. Гагаріна, буд. 30, корпус А, код ЄДРПОУ 41423974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (49000, м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 2 А, код ЄДРПОУ 36441431) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок).

Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.М. Білецька

Суддя В.Ф. Мороз