Постанова

від 20.09.2022 по справі 144/369/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/369/16-ц

Провадження № 22-ц/801/1622/2022

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 рокуСправа № 144/369/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Оніщука В. В., Рибчинського В.П.,

за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., представника пози-вачки ОСОБА_1 адвоката Шалагінова В. Г, розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного прова-дження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду № 2 цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС» за уча-

сті третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на

стороні відповідача Відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінниць-

кої області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою представника відповідача Приватного підприємства «ЗІС» адвоката Притули Василя Леонідовича на рішення Теплицького район-ного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року, ухвалене у приміщенні суду в смт Теплик Вінницької області за головування судді Германа О. С., повний текст якого складений 11 липня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася у Теплицький районний суд Вінницької області з позовом до Приватного підприємства ( далі - ПП ) «ЗІС», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області про визнання недійсним договору оренди землі, посилаю-чись на наступні обставини. На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 1047380, зареєстрованого у Книзі записів реєс-трації державних актів на право власності за № 010502000368, ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,1814 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, роз-ташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Він-ницької області. У січні 2015 року ОСОБА_1 стало відомо про існу-вання договору оренди землі, укладеному, нібито, між нею та ПП «ЗІС» стро-ком на п`ятнадцять років. Проте договір оренди землі з відповідачем ОСОБА_2 не підписувала, тому, зареєструвавши цей договір, ПП «ЗІС» порушило право власності позивачки на землю, використовує її земельну ділянку на під-ставі завідомо підроблених документів, через що, позивачка просила визнати недійсним укладений 25 червня 2010 року між сторонами у справі правочин.

23 березня 2021 року ОСОБА_1 подала суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, зазначивши, що правочин, який не вчинений, до-говір, який не укладений не можуть бути визнані недійсними. За наведених у позовній заяві підстав заявлених вимог ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй земельну ділянку з кадастровим номером0523785000:02:002:0094, площею 2,1814 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької об-ласті; заборонити ПП «ЗІС» проводити будь-які сільськогосподарські роботи на цій земельній ділянці.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року позов задоволений, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у ко-ристуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002: 0094, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, розташовану на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці. З ПП «ЗІС» стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 12066,80 гривень (дванадцять тисяч шістдесят шість гривень 80 коп.).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 30 червня 2022 року, ПП «ЗІС» в особі представника адвоката Притули В. Л. оскаржує його в апеляційному порядку, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог через невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалення оскаржуваного рішення з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що з 2010 року по 2015 рік ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування відповідачем її земельною ділянкою, їй було відомо про наяв-ність договору оренди землі з ПП «ЗІС», при його укладенні нею подавалися паспорт, ідентифікаційний код. Під час укладення договорів оренди землі у червні 2010 року орендодавцям видавалася премія у розмірі 500,00 гривень за укладення і підписання договору. ОСОБА_1 ці кошти отримала, про що складена відомість, додана до матеріалів справи. З претензіями щодо незаконного використання відповідачем її земельної ділянки позивачка не зверталася, її поведінка є недобросовісною. При вирішенні питання стосовно стягнення з ПП «ЗІС» судових витрат у сумі 12066,80 гривень судом порушені норми ЦПК України, оскільки суду не надані документи, що свідчили б про оплату позивачкою гонорару, інших витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, в іншому випадку, а також відсутність розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. У цій частині вимог суд повинен був відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.

Ухвалою апеляційного суду від 18 серпня 2022 року ОСОБА_1 та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача відділу Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області було забезпечене визначене цивільним процесуальним законом право у п`яти-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали подати відзиви на апеля-ційну скаргу відповідача. Згідно з наявними у справі доказами копію ухвали суду від 18 серпня 2022 року разом з копією апеляційної скарги доставлено на зазначену адвокатом позивачки електронну адресу та на таку ж адресу третьої особи у день її виготовлення - 18 серпня 2022 року. Від відділу Держгеокадас-тру у Теплицькому районі Вінницької області відзив не надійшов. 19 вересня 2022 року відзив на апеляційну скаргу надійшов у суд від ОСОБА_1 , який вона направила поштою 14 вересня 2022 року, про що свідчить доданий до відзиву конверт. Відзив позивачки на скаргу відповідача підлягає залишенню без розгляду на підставі норм статті 126 ЦПК України, оскільки він поданий суду без дотримання строку, встановленого для цього судом в ухвалі від 18 серпня 2022 року.

У судове засідання апеляційного суду 21 вересня 2022 року сама позивач-ка, представники відповідача ПП «ЗІС» та третьої особи, яка не заявляє само-стійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Відділу № 5 Управ-ління у Гайсинському районі Головного управління Держгеокадастру у Він-ницькій області не з`явилися з невідомих причин, будь-яких заяв від них суду не надходило. Беручи до уваги завчасне, у належний спосіб повідомлення усіх учасників справи про місце, день та час розгляду справи, відповідно до норм статті 372 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду ухвалила розглянути дану справу у відсутності нез`явившихся осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шалагінова В. Г., який вважає немож-ливим задоволення безпідставної апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши за-конність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ПП «ЗІС» в особі адвоката Притули В. Л. задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перегля-дає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що сто-суються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. На підставі даної норми закону оскаржуване рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом у межах його оскарження представником відповідача.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм мате-ріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року відповідає вказаним вимогам Закону.

У даній справі встановлені наступні фактичні обставини, які не оспорю-ються її учасниками. На підставі Державного акту на право власності на земель-ну ділянку від 16 березня 2005 року серії ЯА № 104738 ОСОБА_1 є влас-ницею земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000020020094, пло-щею 2,1814 га, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теп-лицького району Вінницької області, цільове призначення якої для ведення то-варного сільськогосподарського виробництва. Згідно з договором оренди землі від 25 червня 2010 року № 500 земельна ділянка позивачки передана в оренду ПП «ЗІС» на п`ятнадцять років, тобто на строк до 2025 року. Пунктом дев`ятим зазначеного договору установлений розмір орендної плати у сумі 1059,86 гри-вень, яка вноситься орендарем у грошовій формі та становить 3,0% норматив-ної грошової оцінки цієї земельної ділянки. Договір оренди землі, укладений між сторонами у справі, зареєстрований Теплицьким районним відділом Він-ницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинений запис від 01 липня 2010 року за № 041005900470.

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 06 липня 2016 року № 6717/6718/16-32 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі від 25 черв-ня 2010 року № 500, зареєстрованому 01 липня 2010 року за № 041005900470, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, керуючись нормами статей 11, 15, 16, 202, 203, 207, 391, 627 ЦК України, статтями 14, 15 Закону України «Про оренду землі», статтею 152 ЗК України, беручи до уваги правові висновки з відповідних питань Верховного Суду, зазначив, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину та набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, такий правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Підпис є невід`ємним елементом письмової форми договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( частина перша статті 638 ЦК України ).

Оскільки договір оренди землі від 25 червня 2010 року № 500 між сторо-нами у справі, зареєстрований у Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 01 липня 2010 року за № 041005900470, є неукладеним через непідписання його позивачкою, то належна їй на праві власності земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без законних на те підстав. Порушене право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом усунення перешкод власниці у користуванні земель-ною ділянкою та зобов`язання ПП «ЗІС» повернути її власниці, заборони відпо-відачу проводити будь-які сільськогосподарські роботи на вказаній земельній ділянці. Витрати, понесені позивачкою у вигляді сплачених коштів судового збору у розмірі 551,20 гривні, витрати на проведення судової почеркознавчої експерти у розмірі 2515,60 гривень відповідно до частин третьої - сьомої статті 139, пункту першого частини другої статті 141 ЦПК України підлягають стяг-ненню з відповідача на її користь. Вирішуючи питання про стягнення витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції за-значив, що розмір цих витрат підтверджується угодою про надання правової до-помоги та описом-розрахунком судових витрат і складає: вивчення документів - 1000,00 гривень, складання заяви про зміну предмету позову - 5000,00 гривень, витрати на проїзд у Теплицький районний суд Вінницької області (мінімум три рази) - 1000,00 гривень, ведення справи в суді - 8000,00 гривень, що у загальній сумі складає 15000,00 гривень. Ураховуючи клопотання представника відпові-дача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, при визначенні су-ми цього відшкодування суд виходив з критерію реальності адвокатських вит-рат ( встановлення їхньої дійсності та необхідності ), а також критерію розум-ності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін у справі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 9000,00 гривень.

Висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні від 30 червня 2022 року, правильні, належно умотивовані, відповідають нормам мате-ріального права, які регулюють виниклі та наявні між сторонами у справі пра-вовідносини, що має наслідком відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги на це рішення.

Частиною четвертоюстатті 124Земельного кодексуУкраїни ( далі - ЗК України ) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебува-ють у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовле-ність двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинен-ня цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, ви-борі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Ко-дексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина першастатті 627ЦК України ).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, адже своє волевиявлення на укладення договору учасниця право-чину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних його умов, складання та скріплення підписом письмового правочину. Оскільки договір оренди землі позивачка як власниця земельної ділянки не підписувала, то належна їй земель-на ділянка з кадастровим номером 0523785000:02:002:0094, площею 2,1814 га, знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, а ПП «ЗІС» порушує права позивачки як власниці земельної ділянки, створює їй перешкоди у користуванні своїм власним майном. Суд першої інстанції, урахувавши правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, дійшов висновку, що порушене право ОСОБА_1 підлягає безумовному захисту.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, визнає його правильним, належно умотивованим, об`єктивним та справедливим.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійс-ності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сто-ронами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може супе-речити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтере-сам держави і суспільства, його моральним засадам ( частина 1 ). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ( частина 2 ), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у встановленій законом формі ( частина 4 ) та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, ним обумовлених ( частина 5 ).

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність пра-вочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінте-ресована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з нормами статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на дату, зазначену у спірному договорі, договір оренди землі укладається у письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону ( частина 2 зазначеної норми закону ). У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном ( частина перша статті 317 ЦК України ).

За правилами статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом. Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном. Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава. Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власни-ка до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешко-джають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а та-кож факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Як вбачається з матеріалів цієї цивільної справи, позивачка ОСОБА_1 звернулася у суд з позовною заявою про визнання договору оренди землі недійсним. Однак, внаслідок проведення у справі судової почеркознавчої експертизи такий спосіб захисту прав позивачки став неактуальним, тому до за-кінчення підготовчого засідання ОСОБА_1 подана заява про зміну предмета позову на вимогу про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, де вона просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпоря-дженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523785000:02:002:0094, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути їй дану земельну ділянку, розташовану на території Петрашівської сільської ради Гай-синського району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці. Такі дії позивачки не суперечать чинному законодавству, а, навпаки, є належним спо-собом захисту її прав, особливо ураховуючи положення постанови Великої Па-лати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме, встанов-ила, що зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відпо-відних земельних ділянок.

Доводи апеляційної скарги у тій частині, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спросто-вуються наступним.

З прослуховування технічного запису судових засідань Теплицького районного суду Вінницької області за участі свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 08 червня 2022 року убачається, що ОСОБА_3 , бухгалтер у ПП «ЗІС», у судовому засіданні вказала, що у 2010 році між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» був укладений договір оренди землі. Вказаний договір позивачкою підписаний особисто у неї вдома, до 2014 року вона отримувала оренду плату, а потім відмовилася від неї. ОСОБА_4 , яка працює завідувачкою складських приміщень ПП «ЗІС», у судовому засіданні пояснила, що позивачка підписала договір оренди землі у себе вдома, отримувала орендну плату, щодо цього нарікань від неї не надходило. Ураховуючи надані свідками суду пояснення, оцінивши їх у сукупності з рештою наявними у справі доказами, керуючись вимогами статей 110, 89, 79 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що усі викладені докази не спростовують правильного висновку суду першої інстанції щодо необхідності задоволення заявлених позовних вимог. вважає, що такі пояснення не можуть бути достовірними доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо отримання ОСОБА_1 орендної плати як доказу дійсних договірних стосунків між сторонами у справі не заслуговують на увагу, оскільки не заперечують встановленої експертним шляхом неукладеності правочину, який, наразі, оспорюється його стороною.

Стосовно мотивів апеляційної скарги у частині недоведеності витрат пози-вачки на професійну правничу допомогу, не підтвердження їх документально, то таке доведення відповідачем незаконності рішення суду першої інстанції не береться до уваги судом апеляційної інстанції з огляду на те, що стороною позивачки понесені відповідні витрати оформлені у встановленому законом порядку, підтверджені доданими до матеріалів справи угодою про надання правової допомоги від 04 березня 2021 року, ордером серії ВН № 011094 про надання такої допомоги адвокатом Клінчиковим С. О. позивачці ОСОБА_1 , розрахунком-описом судових витрат у цій справі, згідно з яким судові вит-рати склали: вивчення документів - 1000,00 гривень, складання заяви про зміну предмету позову - 5000,00 гривень, витрати на проїзд у Теплицький районний суд ( мінімум три рази ) - 1000, 00 гривень, ведення справи у суді - 8000,00 гри-вень, витрати на проведення судової експертизи - 3082,80 гривні, що у загаль-ній сумі становить 18082,80 гривні.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання відшкодування понесених ОСОБА_5 витрат на професійну правничу допомогу, урахував клопо-тання представника ПП «ЗІС» про зменшення розміру цих витрат, керувався критерієм реальності адвокатських послуг, їхньої дійсності та необхідності, критерієм розумності розміру витрат на правничу допомогу з огляду на конкретні обставини цієї справи. Суд дійшов висновку що сума у 18082,80 гривні є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та стягнув на користь позивачки з відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 9000,00 гривень. При цьому даний розмір витрат на правничу допомогу су-мований сплаченими судовими витратами у вигляді судового збору за звер-ненням в суд із позовною заявою і оплатою проведеної судової почеркознавчої експертизи у сумі 2515,60 гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішен-ні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорцій-ним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання сторо-ною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи ( саме такі обставини мають місце у цій праві, коли відповідач п`ять разів безпід-ставно оскаржував в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції від 23 березня 2016 року про відкриття провадження у справі ) тощо.

ЦПК України передбачені критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц міститься висновок про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладений обов`язок об-ґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведен-ня їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на про-фесійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Суд першої інстанції, як уже зазначалося, урахував клопотання сторони відповідача про зменшення судових витрат з оплати позивачкою послуг профе-сійної правничої допомоги, тому на стадії апеляційного провадження відсутні законні та обгрунтовані підстави для задоволення скарги й у цій частині.

Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, вони свідчать лише про незгоду з ними щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі встановлених фактичних обставин справи та правовідносин, які склалися та мають місце між сторонами у спорі, керуючись нормами матері-ального права, що регулюють ці правовідносини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість і законність рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, через що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до норм статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 372, 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгля-ду цивільних справ -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача Приватного підприємства «ЗІС» адвоката Притули Василя Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС» за участі третьої особи, яка не заявляє самос-тійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Відділу Держгео-кадастру у Теплицькому районі Вінницької області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за відповідачем.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 22 вересня 2022 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський