Ухвала

від 18.09.2022 по справі 755/7870/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/7870/22

Провадження №: 1-кп/755/1274/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Галиги І.О.,

секретаря Дмитришиної В.В.,

розглянув у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 14.12.2021 року за № 22021101110000245 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Веселівка Овруцького району Житомирської області, з вищою освітою, одруженого, інваліда ІІ групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України,

за участю учасників кримінального провадження

прокурора Мазурця В.Ю.,

захисника Лисенка М.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду м. Києва надійшов для розгляду обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України, який ухвалою від 29.08.2022 року призначений до розгляду в підготовче судове засідання.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив призначити дане кримінальне провадження до судового розгляду, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотриманні вимоги кримінального процесуального закону та обвинувальний акт складено з дотриманням вимог ст.291 КПК України, крім того, зазначив про відсутність підстав для закриття кримінального провадження чи повернення обвинувального акта.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Лисенко М.Б. та обвинувачений ОСОБА_1 не заперечували проти призначення обвинувального акта до судового розгляду.

Заслухавши учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до наступного.

Згідно положень ст. 314 ч. 3 КПК України, суд першої інстанції у підготовчому судовому засіданні має право прийняти рішення, зокрема, про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу.

При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов`язок, під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 520/8135/15-к, провадження № 51-203 км 17).

Згідно з ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Відповідно до ч.1 ст.116 КПК України процесуальні дії мають виконуватись у встановлені цим кодексом строки.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Зокрема, згідно п. 13 ч. 1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом. Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст.110 КПК України є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 КПК України.

Тлумачення нормативного змісту інституту "обвинувачення" наведено у Постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2016 року по справі № 5-328кс, яке є обов`язковим для застосування усіма судами України.

Відповідно до пункту 2 цієї Постанови, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників:1) фактичних обставин кримінального правопорушення; 2) правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва "формула обвинувачення"); 3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У пункті 3 цієї Постанови зазначається, що визначаючи основні терміни КПК, у пункті 13 частини першої статті 3 законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 42 КПК, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно із пунктом 3 частини другої статті 283 КПК, є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт - це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту. Далі обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку (стаття 293 КПК). Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах (частина перша статті 337 КПК).

Власне висунення публічного обвинувачення здійснюється в умовах змагальності у судовому розгляді, коли прокурор оголошує короткий виклад або повний текст обвинувального акта (частина друга статті 347 КПК), а суд роз`яснює суть обвинувачення і з`ясовує у обвинуваченого, чи зрозуміле воно йому (частина перша статті 348 КПК).

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції», п.52).

Таким чином, висунуте особі обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Аналізуючи практику ЄСПЛ, зокрема наведену в рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоцца проти Італії», суд приходить до висновку, що обвинувальний акт в кримінальному провадженні має містити дані про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі органу досудового розслідування. Ступінь детальності інформування обвинуваченого, в даному випадку, залежить від обставин конкретної справи, однак, у будь-якому випадку, відомості надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння суті висунутого обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Дослідивши обвинувальний акт у кримінальному провадженні судом встановлено невідповідність даного обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Так, у формулюванні обвинувачення зазначено відомості вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме, що «приблизно у березні 2021 у громадянина України ОСОБА_2 виник злочинний умисел, спрямований на збут невизначеному колу осіб спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Так, усвідомлюючи протиправність таких дій, будучі обізнаним про кримінальну караність за незаконне придбання, збут та використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, у вказаний проміжок часу, ОСОБА_2 вирішив реалізувати свій злочинний умисел шляхом створення каналу в месенджеру «Телеграм», дату, час створення, а також та назву встановити не виявилось за можливе, та розсилки заздалегідь невизначеному колу осіб відповідних повідомлень про проведення розслідувань т.зв. власним детективним агентством.

В подальшому, приблизно у березні 2021, після реалізації вказаних дій, ОСОБА_2 , шляхом систематичного спілкування у вказаному месенджеру, познайомився з громадянином України ОСОБА_3 . В ході послідуючого спілкування, ОСОБА_2 , впевнившись, що ОСОБА_3 зацікавлений в придбанні у нього відповідних послуг, запропонував останньому надати послуги т.зв. власного детективного агентства, в т.ч. встановлення технічних засобів в транспортні засоби та будь-які приміщення, що дозволяють негласно здійснювати аудіо- відеоспостереження за особами. З метою підтвердження своїх намірів та бажаючи реалізувати свій умисел, направлений на збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, повідомив ОСОБА_3 свій особистий номер телефону НОМЕР_1 , а також запропонував обговорити відповідні деталі та обставини при особистій зустрічі, на що отримав від ОСОБА_3 згоду.

Надалі, продовжуючи діяти з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, 04 червня 2021 року приблизно о 17 годині 40 хвилин, на виконання попередньої домовленості з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зустрівся з останнім поблизу будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час вказаної зустрічі ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_3 про наявні у нього можливості організувати встановлення (монтаж) третіми особами спеціального технічного засобу негласного отримання інформації в житлових та нежитлових приміщеннях. В ході послідуючого особистого спілкування з ОСОБА_3 , отримавши від останнього пропозицію щодо придбання та встановлення такого технічного засобу, ОСОБА_2 повідомив приблизну суму грошових коштів за встановлення технічних засобів негласного аудіо- відеоспостереження за особами у розмірі 2000,00 (дві тисячі) доларів СІЛА. При цьому, продовжуючи діяти з метою реалізації свого умислу направленого на збут спеціальних технічних засобів для негласного отримання інформації, переслідуючи корисний мотив та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, аргументував ОСОБА_3 саме таку ціну тим, що встановлення такого засобу буде здійснюватися декількома особами, які мають відповідні професійні навички, використанням при цьому саме спеціальних технічних засобів, за протиправні збут та використання, яких передбачена кримінальна відповідальність, а також якісним і повним звітом за виконану роботу.

За результатами вказаною зустрічі, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 досягнуто домовленості, згідно якої ОСОБА_2 мав збути за грошову винагороду ОСОБА_3 спеціальні технічні заходи негласного отримання інформації шляхом встановлення в приміщенні апаратно-програмного комплексу здійснення аудіо- та відеоспостереження за особами.»

Проте, обвинувальний акт не містить відомостей щодо пред`явлення обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні, а також відсутні відомості щодо виділення матеріалів кримінального провадження відносно даних осіб в окреме провадження.

Крім того, в даному обвинувальному акті ОСОБА_1 інкримінується вчинення за попередньою змовою з ОСОБА_2 незаконного збуту спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України, що свідчить про порушення п. 13 ч. 1 ст.3 КПК України (обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом).

Крім того, посилання у обвинувальному акті на вчинення злочину ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 створює преюдицію щодо винуватості осіб, яким у даному кримінальному провадженні не оголошено про підозру, що не лише входить в колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів, а й суперечить передбаченим ст.7 КПК України загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Натомість міжнародні стандарти у галузі судочинства послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Так, відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.2 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Крім того, згідно зі ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Так, у ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи з суті цієї статті має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 р. №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому. Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Проте, як вбачається із обвинувального акта, у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення та формулюванні обвинувачення (а.о.а. 10) зазначено обставини вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , проте відсутні дані щодо дати, часу та місця вчинення ним даного кримінального правопорушення, а саме збуту спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, тобто формулювання обвинувачення є неконкретним, нечітким та незрозумілим, що порушує право обвинуваченого на захист, передбачене п. 1 ч.3 ст. 42 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, тому формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є обов`язковими.

Так, як вбачається із обвинувальног акта (а.о.а. 7), органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 2 ст. 359 КК України, проте зазначено кваліфікацію ст. 333 КК України, а саме порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експертному контролю.

Зі змісту ч. 3 ст. 337 КПК України вбачається, що суд не вправі, за результатами судового розгляду, змінити обвинувачення на таке, що істотно відрізняється від пред`явленого, а також не вправі за власною ініціативою в будь-який спосіб поставити питання про таку зміну. Недодержання судом зазначених вимог кримінального процесуального закону, є порушенням права на захист.

Разом із тим, зміна правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурором відповідно до положень ст.338 КПК України можлива виключно у разі встановлення під час судового розгляду саме нових фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, і така зміна неприпустима в разі допущення при обвинувачені особи суперечностей чи неповноти.

Аналіз наведених обставин та вимог закону дозволяє суду зробити висновок про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, що унеможливлює призначення його до судового розгляду, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне повернути обвинувальний акт прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Разом із тим, до суду сторонами жодного клопотання про обрання, зміну чи скасування заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжного заходу подано не було, а тому суд не вправі вирішити дане питання за власною ініціативою.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 291, 314, 315, 369, 371, 372, 395 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 14.12.2021 року за № 22021101110000245 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків, як такий, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 7-ми днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - об 11 год. 00 хвилин 22.09.2022 року.

Головуючий суддя: