Рішення

від 20.09.2022 по справі 380/10030/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/10030/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 88832,32 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (Позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» (Відповідач), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 88832,32 грн (82990,00 грн сума адміністративно-господарських санкцій; 5842,32 грн пеня) адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Зазначає, що 23 лютого 2022 року відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форма № 10-ПОІ). Згідно із наданим Звітом середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2021 році становила 19 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для відповідача у 2021 році становила 1 особу. Таким чином, на думку позивача, відповідач не виконав законодавчо визначеного нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, що є підставою для сплати ним адміністративно-господарських санкцій, які передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Щодо розрахунку адміністративно-господарських санкції, які належить стягнути у цій справі з відповідача, позивач зазначає таке. Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача за 2021 рік становила 82990,00 грн, а тому відповідно до вимог частини першої статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» сума адміністративно-господарських санкцій, які належить сплатити відповідачу складає 82990,00 грн. Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2021 році було 15 квітня 2022 року. Сума пені, яка підлягає сплаті за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій, становить 5842,32 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені складає 88832,32 грн.

У зв`язку з вищенаведеним адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 03 січня 2020 року подав до Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості уточнену Звітність за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», якою замінено Звітність № 3-ПН від 26 вересня 2019 року про потребу у кадрах для працевлаштування осіб, котрі належать до категорії «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у якій зазначено про потребу підприємства у 2020 році у наступних кадрах: за професією «Офіціант», кількість вакансій 3, із розміром заробітної плати 5028,00 грн; за професією «Адміністратор», кількість вакансій 1, із розміром заробітної плати 5146,00 грн.

В подальшому вказану Звітність № 3-ПН від 03 січня 2020 року замінено уточненою Звітністю № 3-ПН від 08 вересня 2020 року (змінено розмір пропонованої заробітної плати по відкритих вакансіях). Надалі Звітність № 3-ПН від 08 вересня 2020 року замінено уточненою Звітністю № 3-ПН від 04 січня 2021 року, якою знято дві вакансії «Офіціант», а одну вакансію «Офіціант» та одну вакансію «Адміністратор» залишено актуальними, однак з більшим розміром заробітної плати). В подальшому вказану Звітність № 3-ПН від 04 січня 2021 року замінено уточненою Звітністю № 3-ПН від 02 грудня 2021 року (змінено розмір пропонованої заробітної плати по відкритих вакансіях).

На свій запит № 2 від 18 січня 2022 року відповідач отримав листа-відповідь Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості від 20 січня 2022 року № 04-82/22 (далі лист). Вказаним листом повідомлено відповідача, зокрема про наступне: одна вакансія відповідача за професією «Офіціант» згідно уточнених звітностей № 3-ПН від 08 вересня 2020 року, від 04 січня 2021 року, від 02 грудня 2021 року була актуальною упродовж 2021 року. У період актуальності вакансії «Офіціант» Червоноградською МФ ЛОЦЗ було видано 2 направлення на працевлаштування осіб з інвалідністю, і в обох випадках цих випадках особа відмовилась від запропонованої роботи. Відповідно у 2021 році випадків щодо відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було; одна вакансія відповідача за посадою «Адміністратор» згідно уточнених звітностей № 3-ПН від 08 вересня 2020 року, від 04 січня 2021 року, від 02 грудня 2021 року була актуальною упродовж 2021 року. У період актуальності вакансії Червоноградською МФ ЛОЦЗ та Сокальською РФ ЛОЦЗ було видано 6 скерувань на працевлаштування осіб з інвалідністю, в усіх випадках особи відмовилися від запропонованої роботи. Відповідно у 2021 році випадків щодо відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато», подаючи позивачу відповідний Звіт № 10-ПОІ за 2021 рік долучило до такого відповідне письмове пояснення та підтверджуючі документи, а саме: копію звітності № 3-ПН від 03 січня 2020 року, від 08 вересня 2020 року, від 04 січня 2021 року та від 02 грудня 2021 року, копію листа Червоноградської МФ ЛОЦЗ від 20 січня 2022 року № 04-82/22, пояснення до звіту.

Відтак, зважаючи на викладені обставини справи, відповідач уважає, що у позивача відсутні правові підстави для притягнення Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» до адміністративно-господарської відповідальності за нібито невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідач зауважує, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню таких осіб.

Відповідач підсумовує, що оскільки ним були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для таких осіб, відмовляв їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато», тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

У зв`язку з вищевикладеним просить у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 27 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 15 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» звіти форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2021 рік.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» належить до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

23 лютого 2022 року (вх. № 3207) Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» подало до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми № 10-ПОІ (річна) (а.с.5-6) згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача в 2021 році становила 19 осіб (код рядка 01), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб (код рядка 02), кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», 1 особа (код рядка 03).

За невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню, виходячи з розміру середньорічної заробітної плати його штатного працівника, що підтверджується Розрахунком загальної заборгованості за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний 2021 рік (а.с.10).

Згідно указаного Розрахунку сума коштів до сплати за 1 незайняте особою з інвалідністю робоче місце Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Шато» становить загалом 88832,32 грн (82990,00 грн адміністративно-господарські санкції; 5842,32 грн пеня).

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що, на думку позивача, внаслідок порушення відповідачем законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у нього виникла заборгованість перед позивачем зі сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 88832,32 грн, яка самостійно не сплачена та підлягає стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 875-ХІІ) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, наведеною нормою зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення учасника господарських відносин від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, учасник господарських відносин звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення вчинення правопорушення.

У зв`язку з цим перевірці підлягає факт вжиття відповідачем залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке у межах спірних правовідносин полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05 липня 2012 року (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вимог пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі Порядок).

Відповідно до пунктів 2, 5, 6 розділу І Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку за наявності у роботодавців коментарів до вакансії заповнюється розділ ІІ, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису в розділі І, а також характеристики вакансій (умови праці, розмір заробітної плати та вимоги до претендентів).

У пункті 1 зазначається порядковий номер відповідного запису з розділу І та вказується кількість вакансій.

У пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»), яких роботодавець може працевлаштувати. За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України «Про зайнятість населення», а також внутрішньо переміщених осіб.

Отже, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Суд звертає увагу на те, що періодичність подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлена, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі у встановленому порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17.

Відповідно до частин першої - третьої статті 18-1 Закону № 875-ХІІ особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, за змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для особи з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що законодавець чітко визначив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- у разі не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю, покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство, установу, організацію, фізичну особу, яка використовує найману працю здійснювати самостійний пошук працівників осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі 816/740/17, від 24 червня 2020 року у справі № 440/2008/19.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Водночас доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд встановив, що на виконання вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідач у 2021 році вжив наступні заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю:

- надав Державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітів форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). У цих звітах відповідач вказав відповідну кількість осіб, які мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню, та можуть бути працевлаштовані, а також деталізував категорії претендентів на вільні вакансії, зазначивши, серед іншого, що такими претендентами можуть бути особи з інвалідністю;

- подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік форми № 10-ПОІ.

Вказана обставина підтверджується також листом-відповіддю Червоноградської міської філії Львівського обласного центру зайнятості від 20 січня 2022 року № 04-82/22, яким повідомлено відповідача, зокрема про те, що упродовж 2021 року:

- 03 січня 2020 року за професією «Офіціант» було подано 3 вакансії із заробітної платою 4750,00 грн, які були у стані «актуальна» упродовж 2020 року. 08 вересня 2020 року було подано уточнення до вакансій та змінено розмір заробітної плати на 5028,00 грн. 04 січня 2021 року 2 вакансії за професією «Офіціант» знято роботодавцем, а одна вакансія залишилася у стані «актуальна». У період актуальності вакансій Червоноградською МФ ЛОЦЗ було видано 1 направлення на працевлаштування осіб з інвалідністю. Результат направлення: відмовлення особи від запропонованої роботи. 02 грудня 2021 року вакансію було знято роботодавцем. Відмов роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю упродовж 2021 року не було. 02 грудня 2021 року було подано 1 вакансію за професією «Офіціант» із заробітною платою 6700,00 грн. З 02 грудня 2021 року Сокальською РМФ ЛОЦЗ було видано 1 направлення на працевлаштування осіб з інвалідністю. Результат направлення: відмова особи від запропонованої роботи. Відмов роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю упродовж 2021 року не було;

- 26 вересня 2019 року на посаду «Адміністратор» було подано 1 вакансію із заробітною платою 4300,00 грн, яка була у стані «актуальна» з 26 вересня 2019 року та упродовж 2020 року. 03 січня 2020 року було подано уточнення до вакансії та змінено розмір заробітної плати на 4861,00 грн. Уточнення до вакансії про зміну розміру заробітної плати було подано 08 вересня 2020 року, заробітну плату змінено на 5146,00 грн та 04 січня 2021 року на 6175,00 грн. Упродовж 2021 року Червоноградською МФ ЛОЦЗ було видано 3 скерування та Сокальською РМФ ЛОЦЗ 6 скерувань на працевлаштування осіб з інвалідністю. В усіх випадках особи відмовилися від запропонованої роботи. Вакансію 02 грудня 2021 року було знято роботодавцем;

- 02 грудня 2021 року подано 1 вакансію за професією «Адміністратор» із заробітною платою 6900,00 грн. Упродовж 2021 року Червоноградською МФ ЛОЦЗ було видано 5 скерувань та Сокальською РМФ ЛОЦЗ було видано 3 скерування на працевлаштування осіб з інвалідністю. В усіх випадках особи відмовилися від запропонованої роботи. Відмов роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю упродовж 2021 року не було.

Також у листі зазначено про те, що 25 травня 2021 року під час відвідувань фахівцями центру зайнятості Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» було проінформовано про можливість організації професійного навчання, підвищення кваліфікації або перепідготовки осіб, котрі перебувають на обліку, як безробітні, за рахунок коштів служби зайнятості. До Червоноградської МФ ЛОЦЗ упродовж 2021 року замовлень щодо організації професійного навчання, підвищення кваліфікації або перепідготовки осіб, в тому числі з інвалідністю, не було.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази безпідставної відмови відповідача особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування, а також тим, які були направлені центрами зайнятості.

Водночас аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» дає підстави вважати, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця, натомість, вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону.

Так, відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи питання про правомірність стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому суд враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

З огляду на те, що у цій справі суд встановив, що відповідач вживав усіх необхідних заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.

Отже, позовні вимоги Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 88832,32 грн задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (пл. Маланюка, 6, м. Львів, 79005) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель «Шато» (вул. Б. Хмельницького, 27А, м. Червоноград, Львівська область, 80100) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 88832,32 грн відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2022 року.

Суддя Клименко О.М.