Рішення

від 21.09.2022 по справі 761/14177/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/14177/21

Провадження № 2/761/1064/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яницькій О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІТЕСТЛАБ» до ОСОБА_1 , Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук`янової Національної академії медичних наук України» про захист ділової репутації; визнання недостовірною інформації; зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

В квітні 2021р. позивач ТОВ «ЕКВІТЕСТЛАБ» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач 1), Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук`янової НАМН України» (далі по тексту - відповідач 2), в якому просив суд:

1) визнати недостовірною інформацію відносно позивача, поширену відповідачами 1, 2 у матеріалах на інтернет-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 (пряме посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1), а саме:

- «ІНФОРМАЦІЯ_3» (далі по тексту - вимога № 1);

2) зобов`язати відповідачів 1, 2 спростувати недостовірну інформацію, зазначену у п. 1), шляхом опублікування у строк не пізніше 1 місяця з дня набрання чинності рішенням суду і розміщення у матеріалах на інтернет-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 (пряме посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1/) повного тексту рішення у даній справі та повідомлення такого тексту:

- інформація «ІНФОРМАЦІЯ_4» є недостовірною;

- інформація «ІНФОРМАЦІЯ_4» є недостовірною (далі по тексту - вимога № 2).

3) зобов`язати відповідачів 1, 2 протягом одного року з дня опублікування спростування недостовірної інформації на інтернет-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 (пряме посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1/) не знімати опубліковане оголошення (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18 лютого 2021р. відповідачем 1, який є старшим науковим співробітником відповідача 2 на інтернет-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, було розповсюджено вищезазначену інформацію відносно позивача, яку позивач вважає недостовірною.

На думку позивача, інформація відносно нього є неправдивою, образливою, оскільки впливає на ділову репутацію позивача, як юридичної особи та на честь і гідність його працівників, фактично звинувачуючи посадових осіб позивача у недобросовісності.

З метою захисту порушеного права, позивач вимушений був звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2021р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04 жовтня 2021р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а..с. 108-110), в якому відповідач 1 проти позову заперечив, зазначивши, що ним, як науковим діячем з іншими науковцями було проведено дослідження (експертимент) по встановленню чутливості ІФА-наборів декількох українських виробників, в тому числі і позивача. Результатами цього дослідження були опубліковані на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5. На думку відповідача 1, позивачем невірно визначено суб`єктний склад сторони відповідачів. Крім того, відповідач 1, вважає, що має право оголошувати результати проведених ним досліджень і висловлювати свою оціночну думку щодо отриманих результатів.

07 жовтня 2021р. на адресу суду надійшов відзив на позов, від відповідача 2 (а.с. 176-180), в якому останній проти позову заперечив та зазначив, що дійсно відповідач 1 є науковим співробітником відповідача 2, але проведене відповідачем 1 дослідження (експеримент) був здійснений ним самостійно поза межами наукової діяльності відповідача 2, при цьому жодних наукових завдань зі сторони відповідача 2, як роботодавця до відповідача 1, як працівника не надавалось, а тому вимоги позивача до відповідача 2 є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідь на відзиви відповідачів 1, 2 стороною позивача не подавалась.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Звертаючись до суду з вказаним позовом (вимога № 1), позивач зазначав, що відповідачами 1, 2 було поширено відносно позивача наступну інформацію, на інтернет-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 (пряме посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1

- «ІНФОРМАЦІЯ_5»;

- «ІНФОРМАЦІЯ_5».

Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано суду належних і допустимих доказів поширення саме відповідачами 1, 2 цієї інформації.

Крім того, на спростування відомостей про достовірність інформації, сторона відповідача 1 наголошувала у відзиві на позов, що ним разом з іншими науковцями було проведено наукове дослідження (експеримент), про результати якого він оприлюднив на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1 зазначено, що фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Вирішуючи дані спори суди повинні враховувати наступні відмінності:

а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;

б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у п. 6 Постанови від 27 лютого 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Судом повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу того, що відповідачем 1 було проведено наукове дослідження (експеримент) з недотриманням відповідної методики і отримані ним результати не можуть вважатись достовірними, а тому поширена ним інформація є недостовірною.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 1.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимоги № 1, то і відсутні правові підстави для задоволенні і вимог позивача за № 2 і № 3, як похідних від вимоги № 1. При цьому судом враховано, що відповідач 2, як роботодавець відповідача 1 не надавав останньому будь-яких завдань щодо проведення вище зазначеного наукового дослідження.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідачів не підлягають стягненню на користь позивача понесені останнім судові витрати.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 62, 68 Конституції України; ст. ст. 201, 277, 302 ЦК України; ст. 30 Закону України «Про інформацію»; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКВІТЕСТЛАБ» (код ЄДРПОУ 38745936, місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук`янової Національної академії медичних наук України» (код ЄДРПОУ 02012022, місцезнаходження: м. Київ, вул. Платона Майбороди, 8) про захист ділової репутації; визнання недостовірною інформації; зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: