Постанова

від 21.09.2022 по справі 120/118/21-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 120/118/21-а

адміністративне провадження № К/990/10224/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року (головуючий суддя Чернюк А.Ю.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року (головуючий суддя Граб Л.С., судді - Смілянець Е.С., Сторчак В.Ю.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до Фермерського господарства «Каіл» про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти та інші цінності,

У С Т А Н О В И В:

6 січня 2021 року Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області) звернулося до суду з позовом до Фермерського господарства «Каіл» (далі - ФГ «Каіл»), в якому просило стягнути з рахунків у банках, що обслуговують відповідача кошти в рахунок погашення податкового боргу у сумі 51533,98 грн.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року, позовну заяву залишено без розгляду.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ГУ ДПС у Вінницькій області подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована доводами позивача, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що він пропустив строк звернення до суду з позовом. На думку контролюючого органу, оскаржувані рішення прийняті без всебічного з`ясування обставин, які необхідно було встановити у даній справі та суперечать фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень безпідставно не враховано абзац 10 пункту 52-2 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) (зі змінами, внесеними згідно Законом України від 13 травня 2020 року №591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»; далі - Закон №591-ІХ), яким передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Позивач вказує, що згідно даних облікової картки платника податків станом на дату звернення до суду за відповідачем рахується заборгованість з податку на додану вартість у сумі 518533,98 грн. ГУ ДПС у Вінницькій області вказує, що податковий борг з податку на додану вартість виник 31 грудня 2017 року, у зв`язку з невиконанням боржником положень Мирової угоди, яка була затверджена ухвалою господарського суду Вінницької області від 8 липня 2012 року у справі №5/299-09. Згідно зазначеної Мирової угоди відповідач зобов`язаний був у строк до 31 грудня 2017 року погасити заборгованість у сумі 1844170,98 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року, скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2011 року №0000013530/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1325637 грн.

Дана сума входила до сум зобов`язань боржника, включених до Мирової угоди, однак на підставі вказаних судових рішень 1325637 грн виключено із суми грошових зобов`язань відповідача.

Тобто, згідно Мирової угоди сума боргу станом на 31 грудня 2017 року складала 518533,98 грн, оскільки вказана сума не сплачена відповідачем, то податковий орган звернувся до суду з даним позовом про її стягнення.

На думку ГУ ДПС у Вінницькій області, строк звернення до суду має відраховуватися саме з 31 грудня 2017 року, оскільки згідно Мирової угоди останні перерахування коштів мали бути здійснені ФГ «Каіл» саме до 31 грудня 2017 року.

У зв`язку з наведеними обставинами, позивач вважає, строк звернення до суду ним не пропущено.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 13 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Так, Глава 6 КАС України має назву "Процесуальні строки", містить загальне визначення (частина перша статті 118), порядок обчислення (стаття 120) й підстави для поновлення/продовження визначених законом і судом процесуальних строків (стаття 121).

Статтею 122 КАС України визначено загальні (окремі для особи і органу влади) і деякі спеціальні строки звернення до суду, а нормою статті 123, - наслідки їх пропуску, що полягають у фактичному недопуску до судового розгляду спорів, за якими строк звернення до суду минув.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами абзацу другого частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом

Строки давності та їх застосування врегульовано статтею 102 ПК України. Зазначена норма визначає строк для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань, а також наслідки їх не визначення (пункт 102.1), підстави для не застосування строку давності та підстави зупинення відліку такого строку (пункти 102.2, 102.3), строк стягнення податкового боргу, а також терміни його стягнення (пункт 102.4), строк подання заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5), підстави для продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань (пункт 102.6) та перелік осіб, на яких розповсюджується дія пункту 102.6 (пункт 102.7). Також пунктом 102.8 статті 102 ПК України визначено, що порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Тобто пунктами 102.1 і 102.4 статті 102 ПК України встановлені граничні строки для вчинення контролюючим органом дій, пов`язаних із нарахуванням грошових зобов`язань та/або стягнення податкового боргу.

За змістом підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 19-1.1.22, 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19, підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пункту 41.2 статті 41, пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган є органом стягнення, який наділений повноваженнями здійснювати заходи з погашення податкового боргу платників податків, незалежно від підстав його виникнення, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом про його стягнення, зокрема, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини, або за рахунок інших джерел погашення податкового боргу, визначених у статті 87 ПК України, з урахування передбачених законом підстав їх використання.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Згідно із пунктом 102.4 статті 102 ПК України, у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином, строк звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу, з урахуванням строків, визначених статтею 102 ПК України, складає 1095 днів з дня його виникнення.

Водночас, абзацом 10 пункту 52-2 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України (зі змінами, внесеними згідно Законом №591-ІХ) передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 0000013530/0, на підставі якого за ФГ "Каіл" рахується податковий борг, прийняте податковим органом 17 лютого 2011 року, а контролюючий орган з цим позовом до суду звернувся лише 6 січня 2021 року, тобто після спливу трьохрічного строку звернення до суду. Разом з тим, обґрунтованих підстав для поновлення строку позивач у заяві не навів, а також не надав до суду доказів, які б вказували на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Зокрема, в обґрунтування ухвали суд зазначив, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин, зокрема, на підтвердження того, що існували обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином, що зумовили дійсні істотні перешкоди чи труднощі для звернення до суду з даним адміністративним позовом в межах відповідного строку.

При цьому, суд першої інстанції зауважив, що саме по собі оголошення карантину не зупиняло роботи податкового органу та судів, а позивач не позбавлений був можливості подати даний позов, в тому числі на електронну адресу суду. Позивач є суб`єктом владних повноважень та з урахуванням приписів статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, проте податковим органом не наведено поважних причин з наданням відповідних доказів, які перешкоджали йому звернутись з цим позовом в межах 1095 денного строку звернення до адміністративного суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що у своїх поясненнях щодо строків звернення до адміністративного суду позивачем не викладено вмотивованих посилань на обставини, які перешкоджали йому звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого статтею 102 ПК України, не наведено достатніх доводів щодо існування обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та не надано належних доказів на підтвердження таких доводів. А отже, підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду судом визнано неповажними.

Зазначена позиція підтримана Сьомим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

Так, у позовній заяві, у заяві про поновлення строку звернення до суду, а також в апеляційній скарзі ГУ ДПС у Вінницькій області вказувало, що згідно даних облікової картки платника податків станом на дату звернення до суду за відповідачем рахується заборгованість з податку на додану вартість у сумі 518533,98 грн. Податковий борг з податку на додану вартість виник 31 грудня 2017 року, у зв`язку з невиконанням боржником положень Мирової угоди, яка була затверджена ухвалою господарського суду Вінницької області від 8 липня 2012 року у справі №5/299-09. Згідно зазначеної Мирової угоди відповідач зобов`язаний був у строк до 31 грудня 2017 року погасити заборгованість у сумі 1844170,98 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, яка залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року, скасовано податкове повідомлення-рішення від 17 лютого 2011 року №0000013530/0, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1325637 грн.

Дана сума входила до сум зобов`язань боржника, включених до Мирової угоди, однак на підставі вказаних судових рішень 1325637 грн виключена контролюючим органом із суми грошових зобов`язань відповідача.

Тобто, згідно Мирової угоди сума боргу станом на 31 грудня 2017 року складала 518533,98 грн, оскільки вказана сума не сплачена відповідачем, то податковий орган звернувся до суду з даним позовом про її стягнення.

Виходячи зі змісту статей 72, 73, 77 КАС України, предметом доказування у цій справі є такі обставини: 1) безпосередня наявність податкового боргу; 2) складові такого боргу; 3) момент його виникнення; 4) встановлення факту вжиття контролюючим органом заходів для погашення цього податкового боргу або встановлення відсутності такого факту; 5) перевірка спливу строку давності, встановленого ПК України для стягнення контролюючим органом такого податкового боргу.

З огляду на зміст судових рішень у цій справі, суди попередніх інстанцій перевіряли лише останню з вищенаведених обставин, яка входить до предмета доказування у цій справі, та акцентували свою увагу на перевірці строку давності, встановленого ПК України для стягнення контролюючим органом такого податкового боргу та дійшли висновку, що строк звернення до суду для стягнення сум, зазначених у позовній заяві позивачем пропущено.

При цьому, обставини безпосередньої наявності у позивача податкового боргу, його складові та момент виникнення, а також факт вжиття контролюючим органом заходів для погашення цього податкового боргу суди попередніх інстанцій не встановили.

Контролюючим органом у свою чергу, до матеріалів справи було додано інтегровану картку платника податків, копію Мирової угоди, яка була затверджена ухвалою господарського суду Вінницької області від 8 липня 2012 року у справі №5/299-09, графік розстрочення податкового органу, який рахувався за відповідачем згідно Мирової угоди у справі №5/299-09, проте, а ні судом першої інстанції, а ні судом апеляційної інстанції вказані документи не були досліджені та їм не було надано відповідної належної оцінки.

Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях зазначили, що податковий борг про стягнення якого звернулося ГУ ДПС у Вінницькій області виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 17 лютого 2011 року №0000013530/0, разом з тим, не звернули уваги, що вказане рішення скасовано згідно постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, залишеної в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року та як зазначав позивач ця сума грошового зобов`язання була самостійно ним виключена із суми грошових зобов`язань відповідача, зазначених у Мировій угоді.

Вказані обставини судами першої та апеляційної інстанцій не перевірялися.

Однак, з`ясування вказаних обставин є обов`язковим, оскільки для того щоб вирішити питання щодо строків звернення до суду, необхідним у цій справі є встановлення дати виникнення податкового боргу про стягнення якого звернувся позивач у цій справі.

За приписами частин першої, другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Враховуючи зазначене, колегія суддів касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та ненадання оцінки доказам, що знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Вінницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх