Постанова

від 14.09.2022 по справі 752/18674/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/2568/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №752/18674/19

15 вересня2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Шпильовій Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу, зобов`язання укласти трудовий договір,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу на посаду юриста.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 03 червня 2019 року вона надіслала заявку на участь у відборі на заміщення вакантної посади «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови), відкритої у зв`язку з розширенням штату, в одній з найбільших автомобілебудівних корпорацій світу» Підприємстві з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна». Вакансію було опубліковано в інтернеті на веб-сайті «robota.ua» компанією - посередником з підбору персоналу ТОВ «Зест Аутсорсінг». Відбір на посаду включав кілька етапів.

Зазначала, що 26 липня 2019 року їй було запропоновано роботу в Підприємстві з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» на посаді юриста на умовах строкового трудового договору. Пропозицію було надано в письмовій формі, англійською мовою за підписом керівника ПІІ «Тойота-Україна» Маруяма Юкічі. Вказана пропозиція була передана в офісі ПІІ «Тойота-Україна» заступником генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ОСОБА_2 , яка у процесі обговорення умов працевлаштування небулаготова відповісти на запитання про умови трудового договору, зокрема, про заробітну плату, оскільки вони належать до компетенції керівництва, а тому було в переговорах було зроблено перерву до 30 липня 2019 року. Однак, 29 липня 2019 року представник агентства ТОВ «Зест Аутсорсінг» в телефонній розмові повідомив її про те, що компанія ПІІ «Тойота-Україна» припиняє з нею взаємодію, причини такого рішення агентством їй зазначено не було.

30 липня 2019 року вона направила листа до керівника ПІІ «Тойота-Україна» з проханням пояснити їйпричини відмови в прийнятті на роботу, а 15 серпня 2019 року направила заяву про прийняття на роботу з тих підстав, що станом на 15 серпня 2019 року жодних причин відмови у прийнятті її на роботу відповідачем повідомлено не було, пропозиція про роботу, надана 26 липня 2019 року, не була відкликана роботодавцем, зазначена вакансія була актуальна станом на 14 серпня 2019 року, про що вказувало оголошення вакансії юриста, відкритої у ПІІ «Тойота-Україна» в рамках проекту на веб-сайті «rabota.ua».

Листом від 14 серпня 2019 року №28818-19, за підписом заступника генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_3 , її повідомлено про те, що жодних умов строкового трудового договору на зустрічі 26липня 2019 року погоджено не було.А листом від 21 серпня 2019 року №28839/1-19 щодо поданої заяви про прийняття на роботу від 15 липня 2019 року її проінформано про те, що станом на дату направлення цього листа вакантних посад «Корпоративний юрист» (зі знанням англійської мови) на підприємстві немає.

Відмову в прийнятті на роботу позивач вважає незаконною, посилаючись на те, що 29 липня 2019 року агентством ТОВ «Зест Аутсорсінг» було повідомлено її про рішення роботодавця припинити комунікацію без зазначення причин, а тому мала місце невмотивована відмова у прийнятті на роботу. А відмова в прийнятті на роботу у листах від 14 серпня 2019 року та від 21 серпня 2019 року надана відповідачем з мотивів, що не пов`язані з її освітнім рівнем, досвідом роботи, рівнем знання англійської мови, професійними або діловими якостями. З огляду на наявність вакансій на підприємстві така відмова є необгрунтованою. До того ж, листи від 14 серпня 2019 року №28818-19, від 21 серпня 2019 року 28839/1-19, якими їй відмовлено в прийнятті на роботу, підписано неповновжною особою - заступником генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань, тоді як згідно з відомостями ЄДРПОУ керівником ПІІ «Тойота-Україна», уповноваженим представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами та вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, є Маруяма Юкічі, із яким мала місце співбесіда 19 липня 2019 року та за підписом якого їй була надана пропозиція про роботу 26 липня 2019 року.

З урахуванням вищенаведених обставин, доповнивши позовні вимоги на підставі заяви про зміну предмета позову від 19 листопада 2019 року, що прийнята судом першої інстанції до розгляду, позивач просила суд визнати незаконною відмову ПІІ «Тойота-Україна» в прийнятті ОСОБА_1 на роботу на посаду юриста та зобов`язати ПІІ «Тойота-Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» при визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу відмовлено.

11 січня 2022 року Голосіївським районним судом міста Києва ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» про визнання незаконною відмову в прийнятті на роботу та зобов`язання укласти трудовий договір, зазначено у резолютивній частині рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» про зобов`язання укласти трудовий договір на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визнати незаконною відмову ПІІ «Тойота-Україна» в прийнятті ОСОБА_1 на роботу на посаду юриста та зобов`язати ПІІ «Тойота-Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуваням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовує рішення висновками, які не відповідають обставинам справи та суперечать доказам, наявним у матеріалах справи, з яких вбачається, що відповідачем було публічно оголошено конкурс на заміщення посади юриста шляхом розміщення оголошення про вакансію в інтернеті на веб-сайті «robota.ua». Предмет конкурсу - умови працевлаштування на вакантній посаді, включаючи розмір заробітної плати, є істотною умовою оголошення конкурсу (ч. 5 ст. 1151 ЦК України). Позивач взяла участь у багатоетапному відборі на вакансію на підставі повідомлених їй умов працевлаштування на вказану вакансію. Умови конкурсу на посаду та умови роботи на посаді, повідомлені позивачу напередодні її участі в конкурсі є остаточними, оскільки зміна умов конкурсу після його початку не допускається (ч. 1 ст. 1152 ЦК України).

Таким чином, у позивача були юридичні і фактичні підстави вважати, що повідомлена їй інформація про умови, характер і оплату праці на вакантній посаді є достовірною та повною і, у разі успішного проходження нею всіх етапів відбору, з нею буде укладено трудовий договір на повідомлених їй умовах ( ч.1 статті 1156 ЦК України).

Тривалий і багатоетапний відбір надавав відповідачу достатню можливість для визначення відповідності кваліфікації, професійних і ділових якостей позивача вимогам вакансії. Відповідач реалізував право на добір працівників та право проведення співбесід з кандидатами з метою визначення їх професійних знань, умінь та навичок (згідно із ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення»).

Відповідач повідомив позивача про успішне проходження нею конкурсу на посаду юриста шляхом надання позивачу письмового листа про намір працевлаштувати позивача, який був оформлений за підписом керівника. Цим документом відповідач письмово виразив намір працевлаштувати позивача.

Умови роботи, зокрема, розмір заробітної плати, зазначені в документі із заголовком «Пропозиція роботи» відрізнялися від умов, повідомлених позивачу в якості предмета конкурсу на співбесідах і зафіксованих у звіті агентства про кандидата.

Згідно з порядком проведення конкурсу, установленим законодавством України, зміна умов конкурсу після його початку не допускається (ч. 1 ст. 1152 ЦК України).

Відповідач змінив предмет конкурсу - умови працевлаштування на вакантній посаді після оголошення результату конкурсу і повідомлення позивача про успішне проходження нею конкурсу.

У цьому випадку позивач набула право вимагати від відповідача працевлаштувати її на вакантну посаду, конкурс на заміщення якої було нею успішно пройдено, на умовах, повідомлених їй в якості предмета конкурсу (ч. 1 ст. 1156 ЦК України), а не на підставі документу із заголовком «Пропозиція роботи», який не має юридичної сили, носить інформаційний характер, що не врахованого судом першої інстанції при вирішенні спору.

Також позивач вважає, що надання відповідачем потенційним працівникам для підписання документа із заголовком «Пропозиція роботи», який не має юридичної сили і не є фактично пропозицією, є порушенням порядку укладення трудового договору, що імперативно установлено статтями 24, 25 КЗпПУкраїниі погіршує становище працівника порівняно з трудовим законодавством.

Отже, судом першої інстанції під час судового розгляду справи не з`ясовано такої обставини, як участь позивача у конкурсі на заміщення посади юриста, який було публічно оголошено відповідачем, що призвело до неправильного визначення судом правовідносини сторін та не застосування норм законодавства, які підлягають застосуванню до даних правовідносини, а саме: положення Цивільного Кодексу України про порядок проведення конкурсу: підглава 2 (ст. ст. 1150 - 1157) «Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу» глави 78 підрозділу 2 «Недоговірні зобов`язання».

До того ж, судом першої інстанції не враховано, що з огляду на повідомлення відповідача про успішне проходження конкурсу на посаду юриста, позивачем було надіслано заяву про прийняття її на роботу від 15 серпня 2019 року, на яку відповідачем не надано відповіді за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. За твердженням позивача, це означає, що уповноваженою особою не було розглянуто заяву позивача про прийняття її на роботу, що становить собою необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу.

Посилаючись на приписи статті 22 КЗпП України, позивач вважає, що відповідач порушив заборону необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу. Відмова відповідача прийняти позивача на роботу не пов`язана з освітою, або кваліфікацією, або досвідом роботи, або професійними і діловими якостями позивача. Відповідач відмовив позивачу в прийнятті на роботу без пояснення причини, оскільки керівник відповідача не розглянув її заяву про прийняття на роботу і не надав відповіді на неї.

В частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права позивач зазначає, що судом першої інстанції не розглянуто її заяву про зміну предмета позову, у якій вона доповнила прохальну частину позовної заяви додатковою вимогою нематеріального характеру, а саме про зобов`язання ПІІ «Тойота - Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року; рішення не було прийнято негайно після закінчення судового розгляду, чим порушено вимогу ч. 1 ст. 259 ЦПКУкраїни; ні повне рішення, ні скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) не були проголошені у судовому засіданні, яким завершився розгляд справи, чим порушено вимоги ч. 1. ст. 268 ЦПКУкраїни; рішення прийнято за межами нарадчої кімнати, чим порушено норми ч. 2 ст. 259 ЦПК України; повне рішення складено через 15 днів з дня закінчення розгляду справи, чим порушено строк складання судового рішення, встановлений у ч. 6 ст. 259 ЦПКУкраїни.

Керуючись ч. 10 ст. 84 ЦПК України позивач також просить суд покласти на відповідача наслідки ухилення від надання витребуваного судом доказу, визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ: факт отримання відповідачем від агентства звіту про кандидатуру позивача, у якому було зафіксовано рівень заробітної плати за вакансією, повідомлений позивачу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ПІІ «Тойота-Україна» - адвокат Шапошнікова І.О. просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та безпідставними.

Зазначає, що правовідносини міжсторонами у справіпідлягають регулюванню виключно трудовим законодавством та не можуть базуватись на нормах ЦК України чи бути ототожнені із проведенням конкурсу за нормами ЦК України.

З аналізу статей 1150-1157 ЦК України слідує, що предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи, тощо. При цьому, організатор конкурсу за результатами конкурсу може присудити призові місця або виплатити нагороду (премію) переможцям. Умовами конкурсу може бути обумовлено надання переможцеві лише морального заохочення.

Отже, трудовий договір не може виступати нагородою (премією), призовим місцем або моральним заохоченням та його укладення не регулюється ЦК України.

До того ж, відповідно до пункту 7 частини 4 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - Закон про зайнятість ) роботодавці мають право проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам.

Як слідує із пункту 1 частини 5 статті 50 Закону про зайнятість, роботодавцям забороняється висувати будь-які вимоги дискримінаційного характеру в оголошеннях (рекламі) про роботу та під час проведення добору працівників, а також вимагати від осіб, які шукають роботу, подання відомостей про особисте життя.

Таким чином, Закон про зайнятість чітко вказує, що публікація вакантної посади здійснюється в оголошенні (рекламі), а процес добору кандидатів на посаду проводиться шляхом співбесід. Відсутні жодні відсилання до того, що розміщення оголошення про вакантну посаду є конкурсом за нормами ЦК України. Вказана позиція позивача нівелює чи не усі принципові відмінності між цивільним та трудовим регулюванням відносин із працевлаштування.

Проведення конкурсу з питань працевлаштування допускається лише на посади, що передбачені Порядком проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженим Постановою КМУ від 25 вересня 2016 року №246. Однак такі відносини мають особливе регулювання, яке є відмінним від того, що передбачено в ЦК України та дозволяється лише щодо посад державної служби.

Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що позивач в суді першої інстанції жодного разу не обґрунтовувала власні позовні вимоги нормами ЦК України, в тому числі тими, що стосуються нагороди за результатами конкурсу.

Оскільки у суді першої інстанції позивачем не змінювалися правові підстави позову, то, на думку відповідача, відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції невірно визначив характер правовідносини сторін і не застосував норми законодавства, які підлягають застосуванню.

З приводу посилання позивача на частину 4 статті 36 Закону про зайнятість та її право на повну та достовірну інформацію про умови, характер та оплату праці за вакансією від залученого відповідачем агентства з підбору персоналу ТОВ «Зест Аутсорсінг» представник відповідача вважає, що компанія ПІІ «Тойота-Україна» не може заперечити будь-які вимоги позивача до третіх осіб, оскільки такі не є предметом розгляду даної справи. Більше того, залучений до справи відповідач ПІІ «Тойота-Україна» не відповідає за зобов`язаннями третіх осіб, в тому числі своїх контрагентів, тому вимоги позивача з цього приводу не можуть бути звернені до відповідача.

Заперечуючи проти доводів позивача щодо порушення відповідачем заборони необгрунтованої відмови в прийнятті на роботу, встановленої у статті 22 КЗпП України, представник відповідача зазначає, що вказаною нормою передбачено наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необгрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за дискримінаційними ознаками.

Позовні вимоги позивача не пов`язані із дискримінаційним характером, а обмежені лише незаконністю відмови у прийнятті на роботу, що міститься у листах відповідача від 14 та 21 серпня 2019 року.

Разом з тим, вказані листи відповідача були підготовлені та надані відповідачем у відповідь на відповідні звернення позивачки і ніщо в таких листах відповідача не вказує на те, що вони є саме відмовою у прийнятті на роботу у розумінні статті 22 КЗпП України. Такі листи відповідача надавалися позивачці в рамках законодавства про звернення громадян та в передбачені таким законодавством строки.

Більше того, як випливає з листа позивачки від 19 серпня2019 року, вона не розцінювала перший з листів відповідача від 14 серпня 2019 року як відмову у прийнятті на роботу, оскільки інформувала про готовність відновити переговори з приводу погодження умов трудового договору.

Також посилання позивача на відсутність пояснень зі сторони посередника у працевлаштуванні щодо причин припинення взаємодії з нею зі сторони відповідача не повинні братися судом до уваги, оскільки дане твердження не підтверджено жодним доказом.

За доводами відзиву відповідача відмова від подальшої співпраці надійшла саме від позивача, а не від відповідача, про що вказує зміст і самої позовної заяви.

Посилаючись на те, що за результатами співбесіди 26 липня 2019 року сторони не дійшли згоди щодо обов`язкових умов трудового договору; відповідач не зобов`язаний наймати працівників у разі наявності розбіжностей щодо змісту трудового договору, незважаючи на позитивний результат попередніх співбесід та/або направлення кандидатом будь-яких заяв чи звернень роботодавцю; позивач не відноситься до числа осіб, з якими роботодавець зобов`язаний укласти трудовий договір; у процесі взаємодії відповідачем не порушено жодної норми законодавства, відповідач вважає, що відсутні підстави трактувати дії відповідача, як незаконну відмову від прийняття на роботу позивача ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги позивача щодо успішного проходження відбору на вакантну посаду представник відповідача вважає лише суб`єктивною оцінкою позивача, які не підтверджені рішенням компанії. За твердженням відповідача прийняття рішення про схвалення кандидатури та визнання факту успішного проходження відбору приймається за результатом проходження усіх співбесід та виражається у підписанні трудового договору, чого у взаємовідносинах між позивачем та відповідачем не сталося з причин не погодження істотних умов такого договору на останній співбесіді 26 липня 2019 року. А сама по собі наявність вакантної посади не зобов`язує відповідача її заповнювати або працевлаштовувати будь-якого кандидата, а відтак позивач помилково вважає, що відповідач зобов`язаний її працевлаштувати лише на тій підставі, що у відповідача існувала вакансія.

Також безпідставним вважає твердження позивача про те, що надання їй для підпису листа «Пропозиція роботи» є порушенням статей 24, 25 КЗпП України з тих підстав, що норми статтей 24 та 25 КЗпП України визначають порядок укладення трудового договору вже після проведених співбесід та погодження умов такого трудового договору. Укладенню трудового договору у порядку, зазначеному вищенаведеними нормами, передує певний процес переговорів. Для спрощення переговорного процесу із позивачем, як кандидатом на заняття вакантної посади, було викладено запропоновані умови можливого трудового договору у формі листа.

Отже, на думку відповідача, вказаний порядок добору кандидатів не суперечить існуючим правам та гарантіям кандидатів та не порушуєвимоги статей 24 чи 25 КЗпП України. Такий підхід відповідача, з урахуванням вимог частини 1 статті 19 Конституції України, не порушує яку-небудь норму права та не містить ознак погіршення становища позивача відповідно до вимог чинного законодавством чи порушення будь-яких норм КЗпП України.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача про те, що відповідь від 21 серпня 2019 року на заяву позивача про прийняття на роботу є доказом відмови відповідача у прийнятті на роботу, зазначає, що неукладення трудового договору пов`язане із непогодженням його умов, зокрема, рівня заробітної плати, а не у зв`язку із відмовою відповідача в укладенні такого договору.

При цьому, позивачем не враховано такі аспекти: за результатами співбесіди 26 липня 2019 року сторони не дійшли згоди щодо обов`язкових умов трудового договору; відповідач не зобов`язаний наймати працівників у разі наявності розбіжностей щодо змісту трудового договору, незважаючи на позитивний результат попередніх співбесід та/або направлення кандидатом будь-яких заяв чи звернень роботодавцю.

Крім того, відносини з управління будь-яким масштабним підприємством часто вимагають доручення тих чи інших управлінських повноважень іншим працівникам, які займають керівні посади, за відповідними документами, наприклад, довіреністю. Тому доводи позивача щодо того, що усе листування відповідача повинно здійснюватися від імені та за підписом генерального директора відповідач вважаєнеспроможними.

З урахуванням цього, лист позивача від 15 вересня 2019 року був розглянутий відповідачем в порядку Закону України "Про звернення громадян", що стало наслідком направлення позивачу відповіді - листа від 21 серпня 2019 року вих. № 28839/1-19.

В частині доводів позивача щодо застосування частини 10 статті 84 ЦПК України, а саме визнання факту отримання відповідачем від агентства звіту про кандидатуру позивача, у якому було зафіксовано розмір заробітної плати за вакансією, з підстав невиконання відповідачем ухвали суду про витребування доказів, відповідач зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції міститься назва та ідентифікаційний код юридичної особи, з якою відповідач ніколи не співпрацював. Відповідний довід міститься у матеріалах справи, а саме - у відповіді на ухвалу про витребування інформації від 12 жовтня 2020 року.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що отримання чи неотримання звіту про кандидата на посаду не є обставиною, яка впливає на законність рішення суду першої інстанції та не потребує доведення у даній справі.

За наведених обставин представник відповідача вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини, що мають значення для справи, висновки суду ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та відповідають обставинам справи. Судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права, а рішення суду було прийнято у спосіб та строки, визначені законом.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Представник відповідача ПІІ «Тойота-Україна» - адвокат Шапошнікова І.О. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що протягом червня-липня 2019 року відповідач ПІІ «Тойота-Україна» здійснював пошук кандидатів для зайняття посади в юридичному відділі підприємства. Такий пошук та підбір кандидатів підприємство здійснювало шляхом залучення суб?єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, Товариства з обмеженою відповідальністю « Зест Аутсорсінг» (ідентифікаційний код 31955339 «Zest Outsoursing»).

Вакансію було опубліковано в Інтернеті на веб-сайті «robota.ua» компанією - посередником з підбору персоналу. Відбір на посаду включав кілька етапів.

З відібраними посередником кандидатами в подальшому проводились співбесіди з відповідальними працівниками та посадовими особами ПІІ «Тойота-Україна».

03 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 надіслала заявку на участь у відборі на заміщення вакантної посади «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови)» в ПІІ «Тойота-Україна», взяла участь у відборі на посаду, протягом червня-липня 2019 року розглядалась як кандидат для зайняття посади в юридичному відділі підприємства ПІІ «Тойота-Україна» та пройшла декілька співбесід (а.с. 14-19 том 1).

За результатоми співбесід підприємство ПІІ «Тойота-Україна» було готове розглянути можливість найму позивача ОСОБА_1 на умовах строкового трудового договору та запропонувати позивачеві таку роботу, за умови взаємного погодження майбутнього трудового договору, у зв?язку з чим 26 липня 2019 року ОСОБА_1 було запропоновано розглянути та погодити основні умови можливого трудового договору, викладені у письмовому вигляді та оформлені за прийнятою на підприємстві ПІІ «Тойота-Україна» формою у вигляді листа щодо пропозиції про роботу за підписом керівника ПІІ «Тойота-Україна» Маруяма Юкічі (а.с. 60, 61 том 1).

Лист щодо пропозиції про роботу не був підписаний ОСОБА_1 з огляду на її незгоду із запропонованими умовами праці, зокрема, щодо строку трудового договору та розміру заробітної плати, у зв?язку з чим подальший переговорний процес між ОСОБА_1 та ПІІ «Тойота-Україна» було припинено.

30 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 направила листа керівнику ПІІ «Тойота-Україна», з викладенням обставин зустрічі 26 липня 2019 року з представником відділу кадрів ПІІ «Тойота-Україна», де їй були озвучені умови роботи, які не збігались з опублікованою вакансією щодо безстрокового трудового договору, а також озвучене нею прохання до компанії розглянути підвищення заробітної плати до мінімального рівня її зарплатних очікувань. Просила повідомити її, як учасника конкурсу на заміщення вакантної посади юриста (зі знанням англійської мови) у ПІІ «Тойота-Україна», про результати відбору (а.с. 20, 21 том 1).

Листом від 14 серпня 2019 року вих. № 28818-19 за підписом заступника генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_4 повідомлено про те, що під час зустрічі в офісі ПІІ «Тойота-Україна» 26 липня 2019 року її було поінформовано про неможливість прийняття на посаду в юридичний відділ підприємства за безстроковим трудовим договором та причини такого рішення.

Під час вищезазначеної зустрічі також обговорювалась можливість співпраці з нею на умовах строкового трудового договору, зокрема, на час реалізації певних проектів в ІТ сфері, що потребуватимуть юридичного супроводу. При цьому жодних умов укладення такого строкового трудового договору на зустрічі погоджено не було(а.с. 27, 28 том 1).

15 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 поштовим зв?язком направила на ім?я керівника ПІІ «Тойота-Україна» заяву про прийнятті на роботу на посаду юриста в ПІІ «Тойота-Україна» згідно із вакансією «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови), опублікованої 12 серпня 2019 року в Інтернеті на веб-сайті «robota.ua» через компанію - посередника з підбору персоналу «Zest Outsoursing».

У заяві зазначено, що вимоги до кандидата та посадові обов?язки, викладені у зазначеній вакансії, повністю збігаються із вимогами та обов?язками, заявленими у вакансії «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови), у відборі на яку вона взяла участь (червень-липень 2019 року) з успішним проходженням усіх етапів відбору (а.с. 22, 23 том 1).

Листом від 19 серпня 2019 року, адресованого на ім?я заступника генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_3., позивач ОСОБА_1 підтвердила, зокрема, що комунікація між нею та компанією - посередником з підбору персоналу «Zest Outsoursing» була неналежною, що спричинило неправильне сприйняття нею ситуації та ускладнення погодження умов трудового договору під час зустрічі 26 липня 2019 року. Повідомила про свою зацікавленість у співпраці з ПІІ «Тойота-Україна» та просила відновити переговори між нею та компанією ПІІ «Тойота-Україна» з приводу погодження умов трудового договору (а.с. 75 том 1). Вказана інформація у листі прийнята до уваги підприємством ПІІ «Тойота-Україна», про що надана відповідь від 22 серня 2019 року № 28841-19 (а.с. 104 том 1).

За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 15 серпня 2019 року про прийняття на роботу, у порядку та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян», листом від 21 серпня 2019 року вих. №28839/1-19 за підписом заступника генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_3. повідомлено ОСОБА_1 про те, що підприємство ПІІ «Тойота-Україна» самостійно не здійснює пошук та підбір кандидатів на вакантні посади, а замовляє відповідні послуги у третіх осіб, зокрема, але не виключно у компанії «Zest Outsoursing». З приводу об?яв та оголошень, розміщених в засобах масової інформації, запропонували звертатись безпосередньо до суб?єктів, які їх розміщують. Окремо повідомлено ОСОБА_1 про те, що станом на дату направлення цього листа, вакантних посад «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови)» на підприємстві немає (а.с. 29, 30 том 1).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження викладених нею обставин щодо незаконної відмови в прийнятті на роботу на посаду юриста в ПІІ «Тойота-Україна».

Оскільки відповідачем ПІІ «Тойота-Україна» не були порушені норми чинного законодавства про працю, то позовна вимога про зобов`язання ПІІ «Тойота-Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об`єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку - частина 1 статті 2 КЗпП України.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою - статті 2 КЗпП України.

Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтовано відмова у прийнятті на роботу.

Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.

Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).

Встановлені судом фактичні обставини справи вказують на те, що позивач ОСОБА_1 взяла участь у відборі на заміщення вакантної посади «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови)» в ПІІ «Тойота-Україна», пройшла кілька етапів відбору на посаду та розглядалась як кандидат для зайняття посади в юридичному відділі підприємства ПІІ «Тойота-Україна».

Під час співбесіди 26 липня 2019 року з відповідальною особою ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_1 було запропоновано розглянути та погодити основні умови можливого трудового договору, викладені письмово та оформлені за прийнятою на підприємстві ПІІ «Тойота-Україна» формою у вигляді документа «пропозиція про роботу», за підписом керівника ПІІ «Тойота-Україна» Маруяма Юкічі.

Зазначений документ «пропозиція про роботу» не був підписаний ОСОБА_1 з огляду на її незгоду із запропонованими ПІІ «Тойота-Україна» умовами праці, зокрема, щодо строку трудового договору та розміру заробітної плати, у зв?язку з чим подальший переговорний процес на стадії співбесіди між ОСОБА_1 та ПІІ «Тойота-Україна» було припинено. Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами (перепискою між сторонами у справі), а також наданими поясненнями учасниками справи під час судового розгляду.

Доводи позивача про те, що наданий їй на підпис документ із заголовком «пропозиція про роботу», який не має юридичної сили і фактично не є пропозицією, порушує порядок укладення трудового договору, що імперативно установлено статтями 24, 25 КЗпП України,і погіршує становище працівника порівняно з трудовим законодавством, відхиляються колегією суддів апеляційного суду як безпідставні, з огляду на таке.

Положення статей 24 та 25 КЗпП України визначають порядок укладення трудового договору та встановлють заборону вимагати деякі відомості та документи при укладенні трудового договору, який укладається, як правило, в письмовій формі.

Отже, приписи зазначених норм трудового законодавства не регулюють питання реалізації права фізичної особи на працевлаштування до укладення трудового договору.

Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні - частина 2 статті 6 Закону України «Про зайнятість населення».

Згідно з частиною 4 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці мають право, зокрема: проводити добір працівників безпосередньо або через територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні; проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам.

Отже, відповідно до положень пунктів 1, 7 частини 4 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» работодавець наділений правами проводити добір працівників та самостійно обирати за результатами співбесіди кандидата на працевлаштування.

Таким чином, визначена підприємством ПІІ «Тойота-Україна» на епапі співбесіди форма сповіщення кандидата на посаду про умови співпраці у вигляді письмового документа «пропозиція про роботу» за підписом керівника ПІІ «Тойота-Україна», який є обов`язковим на цьому підприємстві, з урахуванням частини 1 статті 19 Конституції України, не порушує норми законодавства про працю та не містить ознак погіршення становища позивача згідно із чинним трудовим законодавством.

Посилання позивача в обґрунтування позовних вимог про те, що у листах відповідача від 14 серпня 2019 року №28818-19, від 21 серпня 2019 року № 28839/1-19 містилась необґрунтована відмова в прийнятті її на роботу в ПІІ «Тойота-Україна» спростовуються змістом обмінюваної інформації між сторонами, з якої вбачається, що листом від 14 серпня 2019 року № 28818-19 за підписом заступника генерального менеджера з управління персоналом та загальних питань ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_3. надана відповідь на лист-прохання ОСОБА_1 від 30 липня 2019 року, в якому ОСОБА_1 порушувала питання про повідомлення її, як учасника конкурсу на заміщення вакантної посади юриста (зі знанням англійської мови) у ПІІ «Тойота-Україна» про результати відбору, що відбувався у період червень-липень 2019 року (а.с. 20, 21, 27, 28 том 1).

Наступним листом від 21 серпня 2019 року №28839/1-19 відповідач ПІІ «Тойота-Україна» повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду її заяви від 15 серпня 2019 року, в якій вона просила прийняти її на посаду юриста ПІІ «Тойота-Україна» згідно із вакансією «корпоративний юрист (зі знанням англійської мови)», опублікованої 12 серпня 2019 року в Інтернеті на веб-сайті «robota.ua» через компанію - посередника з підбору персоналу «Zest Outsoursing», у відборі на яку вона брала участь, з роз`ясненням їй про те, що підприємство ПІІ «Тойота-Україна» самостійно не здійснює пошук та підбір кандидатів на вакантні посади, а замовляє відповідні послуги у третіх осіб, зокрема у компанії «Zest Outsoursing» (а.с. 22, 23, 29, 30 том 1).

Про те, що позивач не розцінювала письмові відповіді ПІІ «Тойота-Україна» у листах від 14 серпня 2019 року № 28818-19, від 21 серпня 2019 року №28839/1-19 як необґрунтовану відмову у прийнятті її на роботу в ПІІ «Тойота-Україна» свідчить її останній лист за зверненням до ПІІ «Тойота-Україна» від 19 серпня 2019 року, де позивач ОСОБА_1 підтвердила, зокрема, що комунікація між нею та компанією - посередником з підбору персоналу «Zest Outsoursing», послуги якої з пошуку та підбору кандидатів на вакантні посади замовляє ПІІ «Тойота-Україна», була неналежною, що спричинило неправильне сприйняття нею ситуації та ускладнення погодження умов трудового договору під час зустрічі (співбесіди) з відповідальною особою ПІІ «Тойота-Україна» 26 липня 2019 року. Повідомила про свою зацікавленість у співпраці з ПІІ «Тойота-Україна» та просила відновити переговори між нею та компанією ПІІ «Тойота-Україна» з приводу погодження умов трудового договору (а.с. 75 том 1).

На підставі наданих сторонами доказів та у відповідності із встановленими фактичними обставинами справи, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів наявності у діях відповідача ПІІ «Тойота-Україна» порушень вимог статті 22 КЗпП України, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови ПІІ «Тойота-Україна» в прийнятті на роботу. З огляду на зазначене, і позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти позивача на роботу та укласти з нею відповіднийтрудовий договір, є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги позивачки щодо неправильного визначення судом характеру правовідносини сторін та незастосування норм матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносини, а саме: норм Цивільного Кодексу України про порядок проведення конкурсу: підглава 2 (ст. ст. 1150 - 1157) «Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу» глави 78 підрозділу 2 «Недоговірні зобов`язання», колегія суддів відхиляє, так як такі вимоги та підстави позову не були заявлені позивачем під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції. Відповідно до вимог частини 6 статті 367 ЦПК України, в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано її доводи про те, що, на надіслану нею відповідачу заяву про прийняття її на роботу від 15 серпня 2019 року, відповідачем не надано відповіді за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки, що становить собою необгрунтовану відмову в прийнятті на роботу, спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами, яким суд першої інстанції дав вірну правоу оцінку, з якою погоджується і суд апеляційнорї інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Частиною 1 статті 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Встановлені фактичні обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, свідчать про те, що відповідачем вчасно та вичерпно були надані відповіді на всі звернення позивачки у межах та у спосіб, передбачений діючим законодавством про звернення громадян.

Доводи позивача про те, що судом першої інстанції не розглянуто її заяву про зміну предмета позову, у якій вона доповнила прохальну частину позовної заяви додатковою вимогою нематеріального характеру, а саме: про зобов`язання ПІІ «Тойота - Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції при проведення додаткових підготовчих дій до апеляційного розгляду справи встановлено, що судом першої інстанції не ухвалено рішення щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота- Україна» укласти трудовий договір з ОСОБА_1 на роботу на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року щодо якої сторони подавали докази і надавали пояснення, у зв`язку з чим матеріали справи на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року були направлені до Голосіївського районного суду міста Києва для усунення недоліків (а.с. 25-26 том 2).

11 січня 2022 року Голосіївським районним судом міста Києва ухвалено додаткове рішення у справі, із зазначенням у резолютивній частині рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» про зобов`язання укласти трудовий договір на посаді юриста з дня звернення із заявою про прийняття на роботу від 15 серпня 2019 року, що є способом усунення неповноти рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року відповідно до вимог статті 270 ЦПК України (а.с. 31-33 том 2).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягають у порушені порядку ухвалення судового рішення (стаття 259, 268 ЦПК України), з огляду на те, що ні повне рішення, ні скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) не були проголошені у судовому засіданні, яким завершився розгляд справи, рішення прийнято за межами нарадчої кімнати, повне рішення складено через 15 днів з дня закінчення розгляду справи, чим порушено строк складання судового рішення, встановлений частиною 6 статті 259 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно вимог статті 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду (частина 1) . Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу (частина 2). У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п`ять днів з дня закінчення розгляду справи (частина 6).

Відповідно до частини 1, 4 статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду.У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Правовий аналіз вказаних норм права вказує на те, що проголошення рішення суду - це прилюдне доведення судом його змісту до відома учасників справи. Проголошення рішення відбувається усно шляхом зачитування суддею тексту рішення, ухваленого у нарадчій кімнаті. Проголошення рішення без видалення суду в нарадчу кімнату не допускається. Питання проголошення повного тексту рішення або лише його вступної та резолютивної частини вирішується на розсуд суду. Рішення проголошується негайно після закінченя судового розгляду, тобто після виходу суду з нарадчої кімнати.

Із протоколу судового засідання від 06 вересня 2021 року вбачається, що після закінчення судового розгляду справи головуючий суддя у справі видалився до нарадчої кімнати. Проголошення вступної та резолютивної частин рішення суду не відбулося з причин неявки учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання Воробйовим І.О., вказані обставини не заперечуються учасниками справи (а.с 183-185, 186 том 1). У такому випадку підписаний головуючим суддею текст судового рішення у нарадчій кімнаті приєднується до матеріалів справи без його проголошення. Вступна та резолютивна частини судового рішення від 06 вересня 2021 року міститься в матеріалах справи та його копія отримана позивачем безпосередньо в суді першої інстанції (а.с. 187, 189 том 1).

При цьому, з матеріалів справи не вбачається, а в апеляційній скарзі позивачем не зазначено обставин складання і підписання головуючим суддею у справі судового рішення (вступної та резолютивної частин) поза межами нарадчої кімнати.

Аргумент позивача про порушення судом першої інстанції строку складання повного тексту рішення, встановленого частиною 6 статті 259 ЦПК України, не впливає на суть ухваленого рішення та відповідно до вимог статті статті 376 ЦПК України не є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що повний текст судового рішення від 06 вересня 2021 року позивач отримала в приміщенні суді першої інстанції 21 вересня 2021 року та в межах строків апеляційного оскарження згідно з частиною 1 статті 354 ЦПК Українискористалась правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та у повному обсязі реалізувала свої права в суді апеляційної інстанції (а.с. 196, 205-226 том 1).

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суду слід визнати факт отримання відповідачем від агентства звіту про кандидатуру позивачки, у якому було зафіксовано рівень заробітної плати за вакансією, повідомленої позивачці, з посиланням на частину 10 статті 84 ЦПК України, з тих підстав, що відповідач не надав суду вказаний доказ, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1, 3 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєї ухвалою витребовує відповідні докази.

Частиною 10 статті 84 ЦПК Українипередбачено, що уразі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Правовий аналіз норми частини 10 статті 84 ЦПК України вказує на те, що неподання учасником справи доказів, витребуваних судом, не є безумновою підставою для визнання судом факту, для з`ясування якого витребовувався доказ. Це питання вирішується судом в кожному конкретному випадку залежно від того, яка сторона, через які причини не подала необхідні матеріали, а також яке значення має цей доказ, беручи до уваги всі докази, що є у справі, в їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2020 року було задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та витребувано у Підприємства з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» (відповідач у справі) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРО МАРКЕТИНГ» (ідентифікаційний код: 31955339; місцезнаходження: 04080, м.Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 256) наступну інформацію: листування засобами електронної пошти між ПІІ «Тойота-Україна» і агенством з підбору персоналу ТОВ «ПРО МАРКЕТИНГ» з відомостями (звітом) про кандидата на посаду юриста в ПІІ «Тойота-Україна» ОСОБА_1 , що включає: відомості про особу кандидата, освіту та досвід роботи; рівень заробітної плати, обговорений на співбесіді з ОСОБА_1 06.06.2019року; виконані ОСОБА_1 письмові завдання юридичного характеру (проект договору поставки з правками та претензією), передані позивачем агенству 07.06.2019 року; рекомендації з попереднього місця роботи ОСОБА_1 (Представництва «Агрофертранс Лтд.»), зібрані агенством за його ініціативою самостійно з використанням контактних даних, наданих агенству позивачем (а.с. 142-143 том 1).

Із письмової відповіді відповідача, наданої на на виконання ухвали суду від 23 червня 2020 року, слідує, що відповідач посилається на неможливість надати витребувані докази з тих підстав, що відповідач ніколи не співпрацював із агентством з підбору персоналу Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО МАРКЕТИНГ" (ідентифікаційний код за даними ЄДР - 31955339) та не укладав з цим підприємством жодних договорів, в тому числі, договору щодо підбору персоналу для відповідача, у зв`язку з чим не має змоги надати листування між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРО МАРКЕТИНГ" (а.с.150-159 том 1).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що повідомлені відповідачем причини неможливості подання доказів, витребуваних судом, є поважними, що не свідчить про ухилення відповідача від їх подання. До того ж, листування відповідача ПІІ «Тойота-Україна» із тими чи іншими юридичними особами з приводу підбору персоналу на посаду юриста не відноситься до предмету доказування у справі, яка переглядається, й не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.

Таким чином, доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2022року.

Головуючий: Судді: